rss
02/16/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#345

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Літературна сторінка \ «Перетворення» Марини Курсанової і Наталі Трохим. Суголосся двох
Вистава за участю двох акторів (а, радше кажучи, автора та перекладача поетичної збірки «Перетворення»), на якій мені пощастило побувати, відбулася у затишній залі Львівського академічного театру імені Курбаса, коли осінь вже постукала у двері літа.

 Title 
  Наталя Трохим
Цей період якось незбагненно драматично співпав із моїм осіннім настроєм, який балансував на межі пошуку самої себе. І тим більше знаково, що у залі театру вистава під назвою «Суголосся» розповідала мені та всім присутнім у залі про перетворення. Перетворення жінки. Адже, погодьтеся, нема більш мінливої істоти, ніж жінка. І більш постійної. Тим більше, якщо ця жінка – авторка поетичної збірки «Перетворення» Марина Курсанова – крізь призму свого бачення ділиться з нами своїм відчуттями внутрішнього «Я», яке по-своєму переживає війну, намагається знайти власне місце у цьому світі. Автор навіть у Парижі віднайшла тишу і крізь «товщу води» – власного «Я» – намагається зрозуміти, як і чому в її, такий тонкий світ «рибини»-душі, увірвалася війна:
«Він казав: мене убили –
розумієш? – розстріляли.
Я його не розуміла –
я гойдалася повільно
в товщі вод, у мерехтінні,
в сні була я вільна, вільна,
і мене на цьому світі
тільки хвилі обіймали».
Це могла бути звичайна презентація книжки одного автора. Утім, вже з перших хвилин стало зрозуміло – усе буде не так, як завжди. Та хіба можуть бути звичними поезії, особливо, коли їх співають під супровід гітари? Особливо, коли їх співає сам автор – Марина Курсанова – не менш талановитий бард. Коли співає так, що ти усвідомлюєш – за кожною поезією тінню стоїть історія Жінки. Справжня, невигадана Історія.
Наскрізною ниткою через усю книгу, яку розповідала-ділилася з нами поетеса, проходили образи води, рибин та зачиненої кімнати – такі собі архетипічні образи, які розкривали перед нами те магічне, що ховається у глибинах кожної душі:
«Я відчиняю вікно – і бачу весь горизонт,
Я зачиняю вікно – і бачу свій лабіринт,
Я затискаю живіт – і чую море в собі,
Я чую – море мені гуде «ти тільки не йди».
Автор відчуває гармонію світу – те, чого так не вистачає усім нам у круговерті подій, суєти та щоденної рутини. Утім, поетеса тільки фіксує своє світовідчуття, ні до чого не закликаючи, натомість, немовби привідкриваючи двері у закапелки власного «Я»:
«Сніг не ворушиться –
лише обводить світ
Абрисом чистоти і вічним світлом.
Коли я бачу річ – я річ на мить:
І з-під лопаток проступає гілка».
А тим часом «рибина»-душа так і прагне до головного, без чого не може жити жодна людська душа – любові. Бо ж мета усіх перетворень, усіх пошуків, усіх невиспаних ночей – віднайти того, хто зможе розділити наше життя тут і зараз, кого можна взяти за руки і без жодного страху написати вже Історію Двох:
«Кімнату перебираємо, ніби невід вона,
Перевернувшись на бік
з дорогоцінним уловом.
І тому, хто скаже два слова якісь, – до дна,
все віддаси – за два –
в обидві легені – слова».
Title  
 Марина Курсанова 
Велике щастя, коли автор знаходить свого перекладача. Марина Курсанова – російськомовна поетеса. Але її твори до нас, україномовних читачів, дійшли в українському перекладі талановитої поетеси, перекладача Наталі Трохим. Коли Марина Курсанова завершувала читати свій російськомовний варіант, його тут же підхоплювала українською Наталя. Це і було справжнє суголосся! Бо тексти у перекладі Наталі Трохим набували нового звучання, нових барв та акцентів.
«Двомовність у такому витворі людського духу, як поетична книжка, в жодному випадку не загрожує жодній державі. Запорукою цього є талановита творчість поета і перекладача», відзначає у своїй передмові до «Перетворень» письменник Богдан Смоляк.
 «З Мариною усе вийшло дуже спонтанно і ненароком. Чому? Бо мені якось не виходило жити без цих перекладів. Марина випадково попросила мене подивитися на її вірші і подумати, чи я не могла б що-небудь перекласти. Я спробувала перекласти два чи три вірші, вже й не пам’ятаю точно, але потім я до цих віршів верталася і верталася знову. І працювала (це слово, може, не зовсім вдале для цього процесу, але все ж таки іншого знайти не можу) з великим натхненням і запалом. Було навіть таке, що, коли мала готовий переклад, телефонувала Марині посеред ночі…», – згадує Наталя Трохим. І додає: «Ця книжка не з’явилася б, якби не війна. Це, звичайно, як парадокс – бо ж війна не може народити нічого доброго. Але, виявляється, ось ця жага до життя у кожного, хто знає про війну, і над ким війна тяжить, пробуджує до протистояння. Ця книжка – це також боротьба, внутрішня боротьба, яка виходить назовні з цією війною, яка тепер є не тільки на Сході».
…Вже опісля, коли вляглися перші враження, зрозуміла, що героїня цієї книги, в якій, до речі, знайшлося місце і Львову, це – величезна рибина, яка губиться посеред львівських вулиць і марить морем. І яка на мить дозволила нам з вами побути на Її території:
«Є особлива така територія,
така спеціальна кімната,
без ключів
де я плачу, вимовляю страшні слова
«ніколи» й «назавжди»,
обіцяю і заклинаю,
не розумію і знову плачу, і навіть
ридаю, і навіть ридма, –
а потім виходжу на світ Божий і
кажу йому:
«Світку, спасибі».
Таємна ота територія –
мої помилки і дурниці,
мої гордощі й щирі облуди, моя ганьба, –
кімната ота ні для кого.
Нікому. Жива».

На Міжнародний симпозіум завітав нащадок митрополита – Анджей Шептицький

Ювілейні скарби «Коронації слова»

Хура смерти#2018-48 (11/29/2018)

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com