Концерт, присвячений поетові-пісняру Дмитрові Луценку. На передньому плані – ведуча Світлана Корецька. На другому плані – Український народний хор ім. С. Павлюченка та тріо баяністів (зліва направо): Роман Андрухів, Вадим Самолюк, Олександр Лузан. Київ, Колонний зал ім. М. В. Лисенка Національної філармонії України, 12 жовтня 2015 року
	Український народний хор ім. С. Павлюченка. По центру – художній керівник, диригент Олена Скопцова
	Фрагмент постановки народного хору ім. С. Павлюченка, ансамблю народного танцю «Київ» та тріо баяністів під музику пісні Дмитра Луценка та Ігоря Шамо «Не шуми, калинонько»
	Фрагмент постановки народного хору ім. С. Павлюченка, ансамблю народного танцю «Київ» та тріо баяністів під музику пісні Дмитра Луценка та Ігоря Шамо «Ой пливи, вінок»
	Тамара Іванівна Луценко – його, поета, «любов сокровенна, планета мрій і сподівань», після концерту в честь її «незрадженого кохання» – Дмитра Омеляновича. І автор

Кожен із шанувальників чародія поета-пісняра, заслуженого діяча мистецтв України Дмитра Луценка (1921-1989) добре знає, шанує, любить його поезію. Рівному йому як поетові-лірику немає в Україні. Більшість його ліричних віршів стали піснями. Настільки популярними, що деякі з них вважаються народними.

Багато шедеврів із   трьохсот пісень на його слова можна почути і сьогодні на радіо- та телеефірах, у концертних програмах виконавців – професіоналів та аматорів. Дякуючи старанням невтомної дружини поета Тамари Іванівни Луценко, їхнього сина Сергія Дмитровича та активної команди шанувальників, його пісні звучать двічі на рік ще й на великих сценах: вересневому фестивалі «Осіннє золото» на малій батьківщині поета в Березовій Рудці та великих концертних залах Києва у жовтні. Здавалося, що дуже важко досягти того, щоб в 25-й раз двічі на рік прозвучати по-новому в одній і тій же щорічній програмі «Пісні на слова Дмитра Луценка».

Але днями сталося диво: свіжо, по-новому, вишукано, з творчими варіаціями звучав наш безсмертний класик-пісняр у Колонному залі імені М. В. Лисенка Національної філармонії України (Київ, 12 жовтня 2015 р.).

Це був вечір пам’яті до 94-ї річниці від дня його народження. Звучав так, що кожна знайома мелодія чи слово пісні викликали переворот у душі. Забуваєш буденне. Зосереджуєшся на високому. Це – своєрідне очищення. Одним словом – катарсис!

Радість і гордість від того, що ми, українці, маємо таку багату мелодійну пісенну спадщину, зокрема, і насамперед, пісняра Дмитра Луценка в дуеті з кращими композиторами. Насамперед, тому, що він найбільш плодотворний пісняр. І тому, що такої щирості, краси почуттів та любові до свого краю мало хто мав... Він з тих, хто все життя до останнього подиху любили Любов. В усіх її проявах. Він з тих, хто відчували себе часточкою народу: «Я лиш галузонька мала // Твого прадавнього коріння».

Вдало складена програма. Стримано, душевно-просто, без формальної патетики її вела у двох відділеннях Світлана Корецька. Без сумніву, урочистості мистецької події та її сприйняттю допомагала аура та атмосфера цього музичного храму. Кожен виконавець тримав відповідну планку. Обмін енергетикою «сцена – зал» спрацював класно.

Що найбільше вразило? Почну з кінця, з другого відділення. Все, що запропонували два колективи – Український народний хор ім. С. Павлюченка (художній керівник, диригент Олена Скопцова) та Ансамбль народного танцю «Київ» кафедри народної хореографії (художній керівник і балетмейстер  Ірина Гутник) Київського  національного університету культури і мистецтв. Поділяю оцінку, висловлену на сцені під час концерту Сергієм Луценком на адресу Олени Скопцової: «Дякую. Дух захоплює!» І звертаючись до публіки: «Це подвиг пані Олени – кожних п’ять років набирати новий студентський склад і доводити до такої витонченої виконавської майстерності!»

Моє гіперболізоване власне потрясіння викликане, мабуть, тим, що це перше знайомство з цими колективами. Надзвичайно приємне! Пропоную всім шукати зустрічі з їхньою творчістю. Коли виконували А. Авдієвського «Не громи в степах гудуть» – мороз по шкірі: переливи чоловічих та жіночих голосів, переливи піано і форте, смислові наголоси... Це – щось! А класична, супер-хіт безсмертної Раїси Кириченко «Мамина вишня» А. Пашкевича (солістки – студентки В. Єрмолаєва та В. Євреїмова)! Затамовуєш подих... Сльоза на очах…

А коли обидва колективи представили не пісню, а театральну мініатюру «Ой, пливи вінок», то знову вкотре з’явилася думка: «Який талановитий наш народ і як всупереч, а не завдяки, зберігає своє, народне, національне, споконвічне». В їхніх постановках – це модерний варіант народного стилю. Багатство костюмів – поза всякою похвалою. Акомпанемент тріо баяністів – це майстерність віртуозів! Були моменти, що, здавалося, долучилася скрипка... І такі звуки зуміли витягти хлопці з міхів баяна – інструмента-«важковика».

Зраділа зустрічі з Оксаною Калінчук. Коли вона виконувала акапела «Я тебе, як мрію, зачарую», то зал завмер від її щемного освідчення голосом серця. І хотілося, щоб і наступні пісні виконувала так само, без супроводу. Зворушило й її тепле звернення до 93-річної Тамари Іванівни Луценко – дружини, Музи поета, якій присвячені всі поезії та пісні про кохання. А це десь 70-80 відсотків його великої спадщини. Муза за життя Дмитра Омеляновича та Берегиня його пам’яті опісля, Тамара Іванівна зуміла бути такою, якою хотів бачити її поет: «Будь моєю долею ясною, будь моїм незрадженим коханням».
Зачарувала «Пісня вірності» (К. Мясков) у виконанні Тетяни Школьної та пари виконавців бальних танців – Анастасії Менчинської та Ігоря Чібішова.
Ще і ще раз переконалися: Бог послав Дмитрові Омеляновичу найталановитіших пісенних композиторів 60-х-80-х рр., таких, як І. Шамо, А. Пашкевич, І. Поклад, О. Білаш, П. Майборода. Загальновідомо, що  неперевершений дует – це Дмитро Луценко та Ігор Шамо. Вони разом отримали свого часу Національну премію ім. Т. Г. Шевченка, їхній «Як тебе не любити, Києве мій» став офіційним гімном столиці. Від ведучої концерту почули новину: тиждень тому Київрада прийняла рішення про присвоєння звання почесних громадян Києва авторам офіційного гімну столиці «Як тебе не любити, Києве мій».

Як на моє сприйняття, то після дуетів Д. Луценко – І. Шамо та Д. Луценко – А. Пашкевич мають бути Д. Луценко – О. Кушнарьов. Олександр Кушнарьов у 90-і роки, уже після смерті поета, створив нові пісенні шедеври, як згадана «Я тебе, як мрію, зачарую», «Не віддам тебе осені», «Сніг-сніжок». Дві останні та ще «Моя любове сокровенна» Т. Стоматі-Оленєвої виконав своїм неповторним голосом та тембром, як завжди блискуче, проникливо-щемно народний артист України Олександр Василенко. До слова, Олександр – відданий родині Луценків друг та пропагандист творчості поета. Була свідком виконання ним цих же пісенних шедеврів на фестивалях «Осіннє золото» у Березовій Рудці та «Кролевецькі рушники» у Кролевці. Він обов’язково розповідає слухачам: хто, кому, що присвятив і чому. І в цій залі по-лицарськи віддав подаровані йому квіти Їй – Музі і Берегині.

Оскільки цікавлюся творчістю Дмитра Луценка давно, то звернула увагу на, можливо, непомітну для загалу деталь: дотепер до поетичної спадщини Дмитра Луценка звертаються нові композитори та виконавці. Уже в наше сторіччя написали музику до його поезій композитори А. Лаврінчук, І. Вовчак, а М. Волинський створив третій варіант «Зимового вальсу». Професор Ірина Кириліна нещодавно створила свій варіант музики (першим написав Анатолій Пашкевич) на слова Д. Луценка «Народе мій». Цю пісню, що прозвучала дуже актуально і сильно, блискуче виконала відома співачка Руслана Лоцман.

Було приємно бачити у складі запрошеної делегації з Пирятинського району та Березової Рудки – малої батьківщини поета – Олександра Володимировича Котенка. Це він, на той час директор місцевого радгоспу-технікуму, 25 років тому став ініціатором та організатором Літературно-мистецький фестивалю «Осіннє золото», присвяченого пам’яті Дмитра Луценка. Облаштував для цього Пісенне поле у парку колишніх поміщиків Закревських, де проводиться донині цей фестиваль. Олександр Володимирович дуже темпераментно і патріотично привітав усіх з цим святом.

І ще одне важливе: ініціаторами організації цього концерту є митці-волонтери. Зокрема, автор ідеї та її  втілення – солістка Національної філармонії Тетяна Школьна. Солісти, артисти, музиканти, колективи, ведуча – це їхній доброчинний концерт. За що їм велика подяка від усіх слухачів. Цінуємо і дякуємо за надану можливість пережити ще одну зустріч з Поетом-піснярем на рівні саме високого мистецтва. Ремарка: для філармонії це був платний захід.

Лиш одне заважало внутрішній гармонії і піднесенню: цей концерт треба було зняти на телебачення і «крутити, крутити, крутити» для народу, зголоднілого на справжнє мистецтво. Але зась: українська культура теж є ринковою, без державної підтримки, що свідчить про її поступовий занепад. Врятує  культуру, безумовно, народ: окремі особистості, громадськість, доброчинці, меценати. А тут, у державному закладі культури, навіть фотографувати офіційно було заборонено...

P. S. Пропоную шанувальникам творчості Дмитра Луценка авторський матеріал про фестиваль «Осіннє золото-2015» у Березовій Рудці, надрукований в американсько-українському часопису «Час і Події», 2015, № 39, 24 вересня: http://www.chasipodii.net/article/15869/