1. Подібно до Галілея…

Цьогорічна Повстанська ватра у вечір напередодні свята Покрови Пресвятої Богородиці
у селі Середній Березів, що на Косівщині, була традиційно знаменитою: довжелезні сухі колоди, складені конусоподібно і підпалені старими шинами від автомобілів, створювали, водночас, атмосферу Майдану й АТО. Іскри від ватри злітали так густо, що пропікали шевелюри і щипали за лисини навіть учасників обох цих історичних дійств. Але настрій у всіх присутніх був бадьорий. І не тільки тому, що полум’я ватри злетіло майже в рівень чотириповерхової місцевої школи, але й через наявність побіля ватри чудернацько освітлених електричними лампочками столів з наїдками і численними пляшками грушівки – самогону з грушок, до якого розпашілі березуни були більше прихильні, ніж до магазинних «посестер» з акцизними наклейками.
Після освячення ватри парохом місцевої церкви отцем-деканом Романом, короткої, але доречної промови головного організатора, як тепер модно казати, промоутера дійства, голови Березівської станиці ОУН-УПА, колишнього голови сільської ради (дві каденції!) і мого двоюрідного брата Івана Климюка, виступив сільський хор під орудою Оксани Сулятицької. Лункі пісні стрілецької і повстанської тематики у виконанні голосистих березунів і березунок так розбурхали сонливість села, що небавом площу біля ватри заповнили не лише статечні ґазди і ґаздині, але й старенькі іномарки «пацанів» місцевого розливу.
І треба ж було мені так опростоволоситись, щоб у своєму виступі побіля ватри закликати односельців не піддаватись спокусі національного розбрату у цій шаленій і дурнуватій війні компроматів напередодні виборів, бо вибори минуться, а бруд ще довго доведеться відмивати. Необачно зачепив я і тему НАТО, членство в якому було б надійним гарантом нашого державного суверенітету і територіальної цілісності і дало б нам можливість уникнути цієї жахливої і підступної війни, яку веде проти України імпер-шовіністична, ненаситно-кровожерна Росія.
Одразу ж після виступу до мене підійшов кремезний місцевий патріот і натякнув, що за агітацію за вступ України до НАТО можуть скрутити в’язи або наклеїти ярлик американського чи російського шпигуна. «Але ж Леонідові Кравчуку, Євгенові Марчуку та їхнім соратникам, які утворили громадську організацію «Рух за Україну в НАТО» й агітують за проведення Всеукраїнського референдуму з питання набуття Україною повноцінного членства в НАТО, ніхто не погрожує і не наклеює ярлики шпигунів, – намагаюсь виставити патріотові свої контраргументи за право висловлювати свою незалежну думку на будь-яку тему, не тільки про НАТО». Патріот криво посміхнувся і багатозначно вицідив: «Пане Симчич, огляньтесь довкола – ви не в Києві, а в селі, де свої закони і поняття, де, перш ніж щось привселюдно балакати про НАТО чи на політичні теми, треба добре оглянутись довкола себе…» Я оглянувся: люди як люди, більшість дякували мені за щирий і просвітницький виступ, але й наштовхувався поглядом на колючі й єхидно-вкрадливі очі, в які було огидно заглядати глибше. Проте, грушівка дедалі більше розв’язувала язики, і дедалі гучніше лунали тости за перемогу над москальськими окупантами-антихристами і щасливе повернення з АТО рідних і близьких. А я, подібно до Галілея, залишаюсь при своїй думці про НАТО…

2. Унікальний музей УПА

Освятивши музей УПА, отець-декан Роман наголосив, що тепер школярі, молодь села і всі березуни мають змогу краще пізнавати своє родове коріння, гідно продовжувати і примножувати національні традиції і звичаї понад тисячолітнього Березова і славних і здібних березунів. Священик зазначив також, що цього року на рівні держави вшановано ювілеї Провідників нашої Греко-Католицької Церкви – митрополита Андрея Шептицького та патріарха Йосипа Сліпого. Для кращого розуміння суті і значення пасторської діяльності цих видатних особистостей нашої Церкви отець-декан Роман навів цитати з їхніх душпастирських звернень до народу: «Стережіться гріха супроти святої Віри, тримайтеся своєї Церкви, бо зрада Батьківщини є мерзенним злочином; пам’ятайте, що ви належите до святої Католицької Вселенської Церкви. Любіть її, тримайтеся і шануйте її» (А. Шептицький).
А митрополит Йосип Сліпий півсторіччя тому сказав: «Ви мусите триматись однією мовою, однією Вірою у Христа, однією молитвою, одним богослужінням, одним обрядом, однією національною українською свідомістю, однією молитвою і шаною до нашої спадщини князів і воїнів, до нашої культури, літератури і мистецтва, до наших традицій і звичаїв, до державницького правління, скріплених багатою історією багатьох сторіч». «Хто не знає свого минулого, – резюмував отець-декан Роман, – той не гідний майбутнього». Священик повідомив також, що передасть до музею частину своєї бібліотеки, яку збирає з часів навчання у духовній семінарії за кордоном. Очевидно, таку думку йому навіяли вже наявні в музеї книги, зокрема, ціла серія журналу «Визвольний шлях», передані українською діаспорою з Америки через дружину голови сільради Анну Перцович, яка була за кордоном і мала зв’язки з допомоговим Комітетом української діаспори.
Технічну частину музею: кріплення світлин, рамки для ікон, портретів Головнокомандувача УПА генерала Романа Шухевича, видатного дисидента, парламентського діяча й очільника Руху В’ячеслава Чорновола, вітрини для експонатів виготовив учитель місцевої школи Ігор Геник.
Унікальність відкритого й освяченого в цей день в одній з кімнат місцевої школи музею УПА, за словами виступаючих на урочистості І. Климюка та директора місцевої школи В. Ігнатюка, полягає, передусім, в унікальній фотографії всього складу стрільців Березівської сотні станом на 1945 рік. Пошарпану і понівечену малу світлину, що чудом уціліла в когось із стрільців і була декілька разів перефотографована, втративши і без того не бездоганну якість оригіналу, відреставрував і виготовив збільшений варіант мій син – Роман Симчич, художник-графік і дизайнер за фахом.
Навіть голова місцевої сільради Святослав Перцович впізнав на цій світлині свого батька Миколу. І інші березуни впізнавали на історичній світлині своїх рідних і близьких. Під фотографією видрукувано коротку історичну довідку про історію заснування Березівської сотні (1943 р.), її керівний склад та основні бої, в яких брала участь легендарна сотня, якою, зокрема, командували сотенні Мороз (Дмитро Негрич) та Кривоніс (Мирослав Симчич), обидва з Нижнього Березова. Найзнаменитішим історичним боєм сотні вважається Рушірський бій, в якому понад сто стрільців Березівської сотні під орудою Кривоноса (Симчича Мирослава) розгромили в декілька разів чисельно переважаючу колону енкаведистів на чолі з командиром дивізії героєм совітського союзу генералом Ніколаєм Дергачовим, що поспішала на підмогу основним силам дивізії совітських карателів, затиснутих у Космачі в смертельне кільце трьома куренями УПА.
Учителька місцевої школи Марія Симчич у своєму виступі на урочистості запропонувала проводити в музеї уроки мужності, а громадська активістка Анна Малкович закликала поповнювати експозицію музею новими історичними артефактами. Змістовно виступили в музеї і ветерани УПА: Василь Томич, Іван Малкович та Михайло Скільський. Серед реліквій музею – прапор України, привезений з АТО, на якому численні автографи наших захисників – бійців АТО, зокрема, і наших березунів, за яких ми молимось Богу і допомагаємо через волонтерів усім, чим можемо.
Після відкриття музею УПА в актовому залі школи відбувся концерт за участю учнів школи і вже згадуваного сільського хору. Перед початком концерту голова сільради С. Перцович вручив грамоти ветеранам УПА, активістам села і тим, хто передав для АТО більше, ніж 500 грн. Під час концерту прозвучали і прізвища тих березунів, які тепер беруть участь у неоголошеній російсько-українській війні, але виписати ці прізвища для їх вшанування у ЗМІ мені не вдалось ні у ведучої концерту, ні в голови сільради, хоча я нікуди не балотуюсь. Більше того, навіть на фуршеті після концерту мені не вдалось вивідати рецепт місцевої грушівки, яка щедро прополіскувала (щось у горлі деренчить…) загартовані горлянки березунів, заклопотаних передвиборчою конкуренцією більше, ніж глобальними проблемами всесвітнього і всеукраїнського масштабів.