Щорічна доповідь Торговельного представництва США поставила Україні безапеляційний діагноз. Згідно з висновками американських експертів, вітчизняна система захисту прав інтелектуальної власності абсолютно неефективна.
Мабуть, саме з цієї причини наша країна очолила рейтинг країн, які не борються з піратською індустрією компакт-дисків. Тим часом, якщо врахувати, що за останні декілька років інфраструктура ринку інтелектуальної власності кардинально трансформувалася - були ухвалені «захисні» закони, покращилося фінансове становище учасників ринку і ділове середовище в цілому, - більш рельєфними стають реальні мотиви американських претензій до України. Зокрема - політичний тиск і економічний протекціонізм.
Після ухвалення два роки назад базових законів щодо захисту інтелектуальних прав, Україна зробила рішучий ривок до позиціонування себе як правової держави, яка захищає права інтелектуальної власності - як матеріальної, так і нематеріальної. Захист інтелектуальної власності в Україні гарантують близько 40 законів, понад 100 підзаконних актів і 15 міжнародних конвенцій і договорів, у яких вона бере участь. Наприклад, серед заходів цивільно-правового захисту авторського права і суміжних прав передбачено: відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної порушенням авторського права та/або суміжних прав, з визначенням суми відшкодування; відшкодування втрат, які були заподіяні порушенням авторського права та/або суміжних прав; вилучення прибутку, отриманого внаслідок порушення; виплата компенсації, яка визначається судом в розмірі від 10 до 50 тис. мінімальних заробітних плат (від 2050 грн. до 10,25 млн. грн.), замість відшкодування втрат або вилучення прибутку; заборона публікації творів тощо.
Втім, ухвалення всіх необхідних законів ще не гарантує відсутності торговельних суперечок з партнерами. На сьогодні рівень захищеності прав інтелектуальної власності і процедури її забезпечення значно відрізняються в різних країнах, що досить часто стає джерелом конфліктів в міжнародних економічних відносинах. Внаслідок цього в рамках Всесвітньої організації торгівлі була розроблена і підписана Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS). Треба зазначити, що угода носить досить неконкретний характер, передбачаючи, наприклад, що «рівень і форми захисту інтелектуальних прав мають визначатися, виходячи з балансу законних інтересів сторін». При цьому не багато країн здатні забезпечити цілковите втілення угоди. Так, побудова інфраструктури, здатної забезпечити виконання умов Trips, за деякими підрахунками, обійдеться нерозвиненій країні приблизно в $2 млн. Однак вона визначила право власності на деякі види інтелектуальних продуктів, які раніше були практично незахищеними в багатьох країнах. Так, згідно Trips, комп'ютерні програми, звукозаписи і кінематографічні твори мають захищатися так, як і літературні твори, - тобто в їх автора є право заборонити комерційне використання цих продуктів.
Природно, що основними поборниками прав інтелектуальної власності є Америка, Європа і Японія, на які доводиться практично 80% усіх виданих у світі патентів. Одні тільки американські компанії у 2003 році заробили більше ніж $40 млрд. на роялті. А кількість патентів, виданих у США за рік, перевищує 150 тисяч. Справедливості заради треба зазначити, що в останні роки в цих країнах зростає частка патентів, виданих нерезидентам.
Досить часто питання захисту прав інтелектуальної власності стає каменем спотикання у торговельних спорах та при визначенні статусу країни, що розвивається, на світовій арені. Водночас численні обвинувачення країн, що розвиваються, з боку їх розвинених партнерів щодо недотримання прав інтелектуальної власності маскують внутрішнє протистояння всередині них самих. Це стосується і претензій США до України. Адже у прагненні нав'язати Україні умови контролю, які є більш жорсткими, ніж це взагалі заведено у світі, чітко простежується звичайний американський протекціонізм. Тобто за захистом прав інтелектуальної власності проглядається прагнення перевищити конкурента, яким є Україна, що випускає компакт-диски хорошої якості.
Кому вигідна наявність і дотримання законів про право інтелектуальної власності? Багато споживачів точно знають, що їм - не вигідна. Так само, як і виробники «неоригінальної» продукції, особливо в країнах, що розвиваються. Вони впевнені, що права на інтелектуальну власність дають західним багатонаціональним компаніям можливість встановити монополію і відповідно підвищують ціни практично на всі товари, починаючи від насіння і закінчуючи програмним забезпеченням.
Наприклад, говорять вони, патенти позбавляють бідних людей можливості купувати необхідні ліки. На плакатах активістів боротьби зі СНІДом, які виступають за зниження вартості ліків, можна прочитати гасло: «Патенти вбивають!». До речі, на останньому самміті ВОТ країни, що розвиваються, відстояли своє право випускати деякі види медичної продукції без ліцензій.
Однак є й інший бік медалі. Захист інтелектуальної власності вигідний країнам, що розвиваються, з тієї точки зору, що він сприяє розвитку внутрішніх галузей промисловості, пожвавленню іноземних інвестицій і відкриває доступ до нових технологій. Проте у багатьох країнах, що розвиваються, місцеві музичні компанії, можливо, і хотіли б підписати контракт з міжнародною звукозаписною компанією, але не можуть цього зробити, оскільки великі західні компанії прагнуть обмежити конкуренцію з боку національних виробників.
Згідно з поширеною раніше точкою зору, країни встановлюють рівень захисту інтелектуальної власності залежно від співвідношення імітацій і інновацій в економіці. Тобто, якщо країна є інноватором, вона зацікавлена у високому рівні захисту прав інтелектуальної власності, а якщо країна вирішує (з тих або інших причин), що їй краще імітувати інновації, то високий ступінь захисту авторського права перешкоджатиме їй у цьому.
Наприклад, порівняльна перевага США сьогодні заснована на масштабній інноваційній діяльності. Тоді як швидкі темпи економічного зростання Японії у 60-70 роках були засновані на широкому застосуванні інновацій переважно іноземного походження. Так само поведінка міжнародних компаній Канади традиційно пов'язана з активним пошуком ідей і технологій в інших країнах і їх використанням в національному виробництві.
Сьогодні глобалізація і поява міжнародних інститутів, таких як ВОТ, зробили питання прав власності уже не внутрішньою справою кожної країни, а необхідною умовою участі в міжнародному житті.
Українська влада усвідомлює, що коли країна не дотримує цієї умови, на ній ставлять клеймо «непривабливості» для іноземних інвестицій, що не дозволяє їй розвивати свою економіку. Таким чином, принцип необхідності захисту прав інтелектуальної власності поступово стає інструментом економічної політики, тобто одним із аспектів загального економічного права. Справа в тому, що в умовах «нової економіки» саме інтелектуальна власність, така як нові ідеї і технології, стає основним активом компанії, посідаючи місце фізичного капіталу у формі нерухомості або обладнання. Розвиток більшості галузей, які характеризуються високою додатковою вартістю продукції, наприклад телекомунікації і програмне забезпечення, вимагає жорсткого захисту прав інтелектуальної власності. Отже, його відсутність робить розвиток цих галузей неможливим.
Крім того, сьогодні, коли ринок праці також втрачає національні межі, саме відсутність належного захисту прав інтелектуальної власності призводить до відтоку найбільш творчих і талановитих «мізків» з країн, що розвиваються. Люди творчих професій хочуть бути певні, що успіх результатів їхньої праці буде також їхнім успіхом і стане для них джерелом добробуту.
Звісно, високий ступінь захисту прав інтелектуальної власності досить хворобливий для споживачів і виробників української економіки, що розвивається. Однак справедливо також і те, що «недотримання» цих прав загрожує перетворити численні внутрішні «хвороби росту» в хронічні.
Недавно компанія GfK-USM на замовлення Коаліції з питань захисту прав інтелектуальної власності (CIPR) провела дослідження «Сценарій розвитку ринку програмного забезпечення в Україні». Крім іншого, дослідники констатували зростання попиту підприємців і населення саме на легальне програмне забезпечення. Пояснюється це просто: підприємства змушені вкладати кошти в автоматизацію, аби підвищити свою ефективність. Лідери попиту - підприємства фінансової сфери і промисловості. Лідери продажу - операційні системи, офісні пакети, антивірусні і бухгалтерські програми. Безумовно, зростанню попиту на легальне ПЗ сприяли адміністративні заходи: контроль підприємств з боку держорганів, постанова Кабміну про перехід органів виконавчої влади на використання тільки ліцензійного ПЗ тощо.
Однак стверджувати, що наша країна остаточно увійшла в правове русло, передчасно. Нині головна перешкода на цьому шляху - деформація правових понять у значної частини суспільства, а також обмежена платоспроможність і споживча невибагливість населення.
Так, за даними експертного опитування, проведеного Українським центром політичних і економічних досліджень ім. О. Разумкова (УЦЕПД), надзвичайно актуальними для України проблемами є охорона комп'ютерних програм і баз даних (відзначили 65,3% опитаних УЦЕПД експертів), охорона товарних знаків (52,1%) і захист прав виробників аудіовізуальної продукції (50,0%). Те, що майже половина опитаних байдужа до цього питання, експерти пояснюють низьким рівнем правової культури і культури споживання українського населення. Так, понад половину з 2 тис. опитаних УЦЕПД громадян не відносять проблеми охорони інтелектуальної власності до першорядних для економічного розвитку України. Майже 70% населення України споживають підроблену продукцію, маркіровану загальновідомими товарними знаками, і тільки п'ята частина ніколи не купує такої продукції. 42,4% громадян України купують товари, що є дешевшими, незважаючи на те що вони можуть бути підробленими. І при цьому майже для 40% українських споживачів якість підроблених товарів є цілком прийнятною.
Але чи можливо насильно і в короткі терміни примусити суспільство змінити свої споживчі смаки? Навряд чи.