Щорічна доповідь Торговельного представництва США поставила Ук­раїні безапеляційний діагноз. Згідно з висновками американських екс­пер­тів, вітчизняна система захисту прав ін­телектуальної власності абсолютно не­ефек­тивна.

Мабуть, саме з цієї причини наша країна очолила рейтинг країн, які не борються з піратською індустрією ком­пакт-дисків. Тим часом, якщо врахувати, що за останні декілька років інфраструктура ринку інтелектуа­ль­ної власності кардинально трансфор­мувалася - були ухвалені «захисні» закони, покращилося фінансове стано­вище учасників ринку і ділове середо­вище в цілому, - більш рельєфними стають реальні мотиви американських претензій до України. Зокрема - по­літичний тиск і економічний протек­ціо­нізм.

Після ухвалення два роки назад базових законів щодо захисту інтелек­туальних прав, Україна зробила рі­шучий ривок до позиціонування себе як правової держави, яка захищає права інтелектуальної власності - як матеріальної, так і нематеріальної. Захист інтелектуальної власності в Україні гарантують близько 40 за­конів, понад 100 підзаконних актів і 15 міжнародних конвенцій і договорів, у яких вона бере участь. Наприклад, серед заходів цивільно-правового за­хисту авторського права і суміжних прав передбачено: відшкодування моральної (немайнової) шкоди, запо­діяної порушенням авторського права та/або суміжних прав, з визна­ченням суми відшкодування; відшко­дування втрат, які були заподіяні порушенням авторського права та/або суміжних прав; вилучення прибутку, отриманого внаслідок порушення; виплата ком­пен­сації, яка визначається судом в розмірі від 10 до 50 тис. міні­мальних заробітних плат (від 2050 грн. до 10,25 млн. грн.), замість відшко­ду­вання втрат або вилучення прибутку; забо­рона публікації творів тощо.

Втім, ухвалення всіх необхідних законів ще не гарантує відсутності торговельних суперечок з партнерами. На сьогодні рівень захищеності прав інтелектуальної власності і процедури її забезпечення значно відрізняються в різних країнах, що досить часто стає джерелом конфліктів в міжнародних економічних відносинах. Внаслідок цього в рамках Всесвітньої організації торгівлі була розроблена і підписана Угода про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRIPS). Треба зазначити, що угода носить досить неконкретний характер, передбачаючи, наприклад, що «рівень і форми захисту інтелектуальних прав мають визначатися, виходячи з ба­лансу законних інтересів сторін». При цьому не багато країн здатні забезпе­чити цілковите втілення угоди. Так, побудова інфраструктури, здатної забез­печити виконання умов Trips, за деякими підрахунками, обійдеться нерозвиненій країні приблизно в $2 млн. Однак вона визначила право власності на деякі види інтелектуа­льних продуктів, які раніше були прак­тично незахищеними в багатьох краї­нах. Так, згідно Trips, комп'ютерні прог­рами, звукозаписи і кінематог­рафічні твори мають захищатися так, як і літературні твори, - тобто в їх автора є право заборонити комерційне використання цих продуктів.

Природно, що основними побор­никами прав інтелектуальної влас­ності є Америка, Європа і Японія, на які доводиться практично 80% усіх виданих у світі патентів. Одні тільки американські компанії у 2003 році за­робили більше ніж $40 млрд. на роялті. А кількість патентів, виданих у США за рік, перевищує 150 тисяч. Справед­ливості заради треба заз­начити, що в останні роки в цих країнах зростає част­ка патентів, виданих нерези­ден­там.

Досить часто питання захисту прав інтелектуальної власності стає ка­менем спотикання у торговельних спо­рах та при визначенні статусу країни, що розвивається, на світовій арені. Водночас численні обвинувачення країн, що розвиваються, з боку їх роз­винених партнерів щодо недотриман­ня прав інтелектуальної власності маскують внутрішнє протистояння всередині них самих. Це стосується і претензій США до України. Адже у прагненні нав'язати Україні умови контролю, які є більш жорсткими, ніж це взагалі заведено у світі, чітко простежується звичайний американ­ський протекціонізм. Тобто за захис­том прав інтелектуальної власності проглядається прагнення перевищити конкурента, яким є Україна, що випус­кає компакт-диски хорошої якості.

Кому вигідна наявність і дотриман­ня законів про право інтелектуальної власності? Багато споживачів точно знають, що їм - не вигідна. Так само, як і виробники «неоригінальної» про­дукції, особливо в країнах, що розви­ваю­ться. Вони впевнені, що права на інтелектуальну власність дають за­хідним багатонаціональним компа­ніям можливість встановити моно­полію і відповідно підвищують ціни практично на всі товари, починаючи від насіння і закінчуючи програмним забезпеченням.

Наприклад, говорять вони, патенти позбавляють бідних людей можливості купувати необхідні ліки. На плакатах активістів боротьби зі СНІДом, які виступають за зниження вартості ліків, можна прочитати гасло: «Патенти вбивають!». До речі, на останньому самміті ВОТ країни, що розвиваються, відстояли своє право випускати деякі види медичної продукції без ліцензій.

Однак є й інший бік медалі. Захист інтелектуальної власності вигідний країнам, що розвиваються, з тієї точки зору, що він сприяє розвитку внутріш­ніх галузей промисловості, пожвав­лен­ню іноземних інвестицій і відкри­ває доступ до нових технологій. Проте у багатьох країнах, що розвиваються, місцеві музичні компанії, можливо, і хотіли б підписати контракт з міжна­родною звукозаписною компанією, але не можуть цього зробити, оскільки ве­ликі західні компанії прагнуть обмежи­ти конкуренцію з боку національних виробників.

Згідно з поширеною раніше точкою зору, країни встановлюють рівень за­хисту інтелектуальної власності за­леж­но від співвідношення імітацій і інновацій в економіці. Тобто, якщо краї­на є інноватором, вона зацікавлена у високому рівні захисту прав інте­лектуальної власності, а якщо країна вирішує (з тих або інших причин), що їй краще імітувати інновації, то високий ступінь захисту авторського права перешкоджатиме їй у цьому.

Наприклад, порівняльна перевага США сьогодні заснована на масш­таб­ній інноваційній діяльності. Тоді як швидкі темпи економічного зростання Японії у 60-70 роках були засновані на широкому застосуванні інновацій переважно іноземного походження. Так само поведінка міжнародних ком­паній Канади традиційно пов'язана з активним пошуком ідей і технологій в інших країнах і їх використанням в національному виробництві.

Сьогодні глобалізація і поява між­на­родних інститутів, таких як ВОТ, зробили питання прав власності уже не внутрішньою справою кожної країни, а необхідною умовою участі в міжнародному житті.

Українська влада усвідомлює, що коли країна не дотримує цієї умови, на ній ставлять клеймо «неприваб­ли­вості» для іноземних інвестицій, що не дозволяє їй розвивати свою економіку. Таким чином, принцип необхідності захисту прав інтелектуальної влас­ності поступово стає інструментом економічної політики, тобто одним із аспектів загального економічного права. Справа в тому, що в умовах «нової економіки» саме інтелектуальна власність, така як нові ідеї і технології, стає основним активом компанії, посідаючи місце фізичного капіталу у формі нерухомості або обладнання. Розвиток більшості галузей, які ха­рактеризуються високою додатковою вартістю продукції, наприклад телекомунікації і програмне забез­печення, вимагає жорсткого захисту прав інтелектуальної власності. Отже, його відсутність робить розвиток цих галузей неможливим.

Крім того, сьогодні, коли ринок праці також втрачає національні межі, саме відсутність належного захисту прав інтелектуальної власності призводить до відтоку найбільш творчих і талановитих «мізків» з країн, що розвиваються. Люди творчих професій хочуть бути певні, що успіх результатів їхньої праці буде також їхнім успіхом і стане для них джерелом добробуту.

Звісно, високий ступінь захисту прав інтелектуальної власності досить хворобливий для споживачів і виробників української економіки, що розвивається. Однак справедливо також і те, що «недотримання» цих прав загрожує перетворити численні внутрішні «хвороби росту» в хронічні.

Недавно компанія GfK-USM на замовлення Коаліції з питань захисту прав інтелектуальної власності (CIPR) провела дослідження «Сценарій роз­витку ринку програмного забезпе­чен­ня в Україні». Крім іншого, дослідники констатували зростання попиту під­приєм­ців і населення саме на легальне програмне забезпечення. Пояснює­ться це просто: підприємства змушені вкладати кошти в автоматизацію, аби підвищити свою ефективність. Лідери попиту - підприємства фінансової сфери і промисловості. Лідери про­дажу - операційні системи, офісні паке­ти, антивірусні і бухгалтерські прог­рами. Безумовно, зростанню попиту на легальне ПЗ сприяли адміністра­тивні заходи: контроль підприємств з боку держорганів, постанова Кабміну про перехід органів виконавчої влади на використання тільки ліцензійного ПЗ тощо.

Однак стверджувати, що наша країна остаточно увійшла в правове русло, передчасно. Нині головна пе­реш­кода на цьому шляху - деформація правових понять у значної частини суспільства, а також обмежена платоспроможність і споживча невибагливість населення.

Так, за даними експертного опитування, проведеного Українським центром політичних і економічних досліджень ім. О. Разумкова (УЦЕПД), надзвичайно актуальними для України проблемами є охорона комп'ютерних програм і баз даних (відзначили 65,3% опитаних УЦЕПД експертів), охорона товарних знаків (52,1%) і захист прав виробників аудіовізуальної продукції (50,0%). Те, що майже половина опитаних байдужа до цього питання, експерти пояснюють низьким рівнем правової культури і культури споживання українського населення. Так, понад половину з 2 тис. опитаних УЦЕПД громадян не відносять проблеми охорони інтелек­туальної власності до першорядних для економічного розвитку України. Майже 70% населення України спо­живають підроблену продукцію, мар­кі­ровану загальновідомими товарни­ми знаками, і тільки п'ята частина ніколи не купує такої продукції. 42,4% громадян України купують товари, що є дешевшими, незважаючи на те що вони можуть бути підробленими. І при цьому майже для 40% українських споживачів якість підроблених товарів є цілком прийнятною.

Але чи можливо насильно і в ко­роткі терміни примусити суспільство змінити свої споживчі смаки? Навряд чи.