rss
09/28/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Отець Микола Бурядник: «Бог має план для кожного з нас і допомагає нам»
Парафія церкви св. Йосифа Обручника знаменита на все Чикаго. Такої згуртованості, взаємодопомоги ще варто пошукати. Тут і школа, і театри, і танцювальні гуртки. Також парафія дуже багато допомагає українській армії та сім’ям наших Героїв. Це, без перебільшення, один з головних центрів української діаспори у США.

Отець Микола Бурядник, парох УГКЦ св. Йосифа Обручника, привітно зустрічає мене надворі і проводить до свого кабінету. Він вражає своєю уважністю, бо пригадує, що бачив мене на недавньому Uketober Fest (який, до речі, відвідало близько 4 тис. людей!). Розмова потекла легко і невимушено, так, що ми й забули про час.
– Отче, розкажіть, будь ласка, про свій шлях з України до США. Що спонукало вас до еміграції?
– Я був студентом Львівської Богословської академії, і в нас були міжнародні програми обміну для студентів на літній період. Дехто їхав на літні курси в якийсь університет, дехто – в монастир. Мене ж цікавила програма, яка була би при парафії, при реальній громаді. І в 1999 році я потрапив в Чикаго в парафію Володимира й Ольги в Українській околиці. Побувши тут два місяці, я повернувся в Україну, щоб продовжити навчання. На 5-му курсі мене запросили сюди вже приватно. Коли я знову сюди приїхав, через два тижні я дізнався, що трагічно загинув мій батько, Іван Бурядник, який теж був священиком у с. Модричі (біля Трускавця). Його вбили у власному будинку на очах моєї мами. Йому було лише 43 роки. Ми здогадувались, хто і чому це зробив, нам навіть СБУ підказало це, але сказали, що цю справу ніколи не буде розкрито.
Мені тоді був 21 рік, і я прийняв рішення – рятувати свою сім’ю, якій і далі погрожували. Я поїхав на 8 місяців у Чикаго служити дияконом у парафію Володимира й Ольги, а брата відправив навчатися до Польщі. У парафію Володимира й Ольги було запрошено іншого священика, але він не отримав візу, а моя була дійсна ще приблизно 2 місяці. Я приступаю до роботи, а в скорім часі до мене приїжджають мама і брат. Потім трагічно загинув парох парафії св. Йосифа Обручника, до речі, теж у 43 роки, як і мій батько, а я був призначений на його місце. Це була моя дорога. Були також і випробування, але Бог має план для кожного з нас і допомагає нам.
– Сьогодні дуже багато людей з України переїжджають до США. І це не дивно з огляду на теперішню ситуацію в Україні. Яку пораду ви могли б дати таким людям?
– Не продовжувати жити в двох місцях одночасно. Це є найголовнішим і найважчим аспектом для емігрантів.
– Не читати новини?
– Це навряд чи вийде, але потрібно жити там, де ти живеш. Не гарувати, не спалювати себе у роботі, з думкою, що ти тут рік чи два, бо, в кінцевому випадку, більшість людей залишаються жити тут, у США. Але вони відвикають жити, вони животіють, жаліють за тим, що є в Україні, проте, і туди не повертаються, і тут не живуть. Ці люди важко працюють і живуть мрією про Україну, про якусь таку уявну вже Україну.
– Яка існує вже тільки в їхній фантазії?
Так, абсолютно! Тому що, як показав досвід багатьох людей, які повертаються назад в Україну, вони вже відвикли від того життя, яке є там, вони є вже інакші люди, вони зіштовхуються з корупцією і відчувають шок і приниження в той момент. Знаєте, люди дуже часто живуть не повноцінним життям, тобто, коли вони отримують можливість працювати так, як не могли в Україні, то працюють майже безперервно, заробляючи гроші. Це все нормальний стан речей, але людина повинна жити повноцінним життям, реалізовувати себе, плекати свою культурну ідентичність, та й, зрештою, просто відпочивати. Тим більше, що тут для того є всі засоби, є структура, якої, наприклад немає для наших людей в Іспанії чи Італії. Тут усе давно збудовано навколо церков, тепер ми це тільки розвиваємо. Хоча багато наших людей, які приїхали давніше, асимілювались, а наші діти будуть ще швидше звикати до нових умов життя.
Тобто, як я розумію, церква зацікавлена, щоб приїжджали нові люди з України, які, скажімо так, ще «свіжі»?
Так, тоді все відживе, бо люди будуть відчувати потребу в тому. Але велике значення має, з чим людина сюди приїжджає, як в неї в сім’ї було заведено, чи вона усвідомлює, що є дійсно важливим і що робить її людиною тою, а не іншою, що для неї означає її мова, культура, приналежність до нації. Батьки часто радіють, що тут дитина швидко вивчає англійську мову, а про знання української вони не хвилюються, бо ж, начебто, розмовляють нею вдома. Але дуже часто це спілкування обмежується кількома фразами: «Чи ти їв?», «Чи ти зробив домашнє завдання?» і «Йди спати». Але ж засоби всі є! При церкві є школа українознавства, просто потрібно знайти час для цього.
Ви були на Майдані, стояли між «Беркутом» і людьми біля Будинку профспілок. Що спонукало вас залишити всі справи в Чикаго і приїхати в Україну?
Я не міг знехтувати моментом, коли в Україні тривав такий державотворчий процес. Просто хотів брати в тому участь. Ми всі тут, у нашій громаді, відчуваємо відповідальність за те, що відбувається в Україні. Я був саме тоді, коли була друга спроба захопити Майдан, усіх людей випускали, а ми пробилися всередину. Ми пробували бути живим щитом між «Беркутом» і людьми, пробували розбити барикаду. До речі, нас не чіпали, навіть один з керівництва «Беркута» запитав мене, чи я хочу пройти до середини Майдану, до людей. Багато хто з них теж не хотіли загострення. Вони знали, що, в кінцевому рахунку, їх звинуватять у всьому, а «верхи» втечуть, як завжди.
Минуло вже чимало часу після Майдану, в Україні зараз війна. З кожним днем все важче і важче. Зараз існує багато різних поглядів на ситуацію в Україні, відмінних від тих, що були два роки тому. А чи змінились якось ваші думки за останній період? Що потрібно зробити для миру в Україні?
Тут проблема не в Україні взагалі. Звісно, є внутрішня проблема – корупція. Потрібно міняти систему мислення, причому, на всіх рівнях. Ми не можемо вимагати в когось те, що самі не виконуємо. Щодо війни, то тут йдеться про формування сфер впливу. Росія не могла змиритися, що вона втрачає Україну, і як би вона не спотворювала історію, вона все рівно потребує мати Київську Русь, цей духовний центр, з якого все почалося. Вони не можуть втратити ту ідентичність, бо хто тоді вони насправді будуть? Для чого Путін розв’язав війну на Донбасі? Щоб даний регіон мав право вето на вступ України до НАТО. Більше того, Путін вирішив перескерувати напруження, яке існує всередині Росії, до людей, які не є слов’янами, на міфічних фашистів і бандерівців. Знайшли зовнішнього ворога, щоб пояснити свої проблеми. Це стара система. Нічого нового Путін не придумав. Він просто грає роль «нарваного» диктатора. Я мав учора зустріч з одним американським сенатором, який сказав мені, що США не дають зброю Україні, бо бояться, що Росія подвоїть свою силу на Донбасі. А це – тисячі жертв по обидва боки. Адже російські лідери людські життя не рахують.
Американський уряд розраховує на те, що Путін має ресурсів не більше, ніж на 1-1,5 року, після чого економіка Росії буде в такому стані, що їм буде не до війни. Адже Росія – велика країна, але з маленькою економікою. Така собі газова заправка для Європи. Економічно обґрунтована ціна на барель нафти в Росії є $100-110. Араби готові знизити ціну до $30, і навіть найближчий друг Назарбаєв теж віддав наказ готувати їхню економіку до ціни за барель нафти близько $30. А Росія не може бути в стані війни з багатьма країнами одночасно. Щодо США, то для них зараз головне питання – це Іран, а Росія грає тут важливу роль. Але очевидно, що, в кінцевому рахунку, Україну таки «кинуть під поїзд», тому нам треба розраховувати лише на себе.
Розкажіть про ваш фонд «Небесної Сотні»
Ця ініціатива надійшла від молодих бізнесменів. Через нашу парафію було зібрано і передано сім’ям Героїв 110 тис. дол. Також було створено фонд захисту Героїв при нашій парафії, який уже передав для забезпечення української армії близько 260 тис. дол. Ми це все робили через гарнізонний храм Петра і Павла у Львові, через військових капеланів, адже в них є дуже чітка система розподілу і величезний волонтерський досвід.
Я знаю, що ви також є капеланом…
Це є певне покликання – служити людям. Батько багато років хворів, і я бачив його страждання, його боротьбу, це все відкладалось в моїй свідомості. Хотілось змінити систему, бо я побачив ставлення наших українських лікарів до пацієнтів, їхню зачерствілість. Моїй мамі сказали, коли вона прийшла до лікарні «О, а то ви не знали? Та він уже давно вмер!» Навіть коли собака помирає тут, в Америці, то зовсім інше сприйняття. А якщо помирає людина, то приходить лікар, медсестра і капелан до родини, розпитують, розповідають, що сталось, реально співчувають. Капелан ще після того ходить до родини, якщо є така потреба.
Розкажіть, будь ласка, про фестиваль Uketober Fest…
Для нас це не тільки розвага, але й ще одна нагода підтримати свою ідентичність, можливість проявити себе, свій українській дух. Я вірю, що це дуже важливо. Люди разом працюють для блага інших, вони щасливі, що вони потрібні, що вони реалізували себе для якоїсь більшої справи, допомогли військовим, їхнім родинам. Також ми були першими, коли почали запрошувати видатних артистів з України, тих, які мають свою чітку позицію і співають українською мовою. Для них теж важлива наша підтримка. А для наших людей українські зірки тут є значно доступнішими, ніж в Україні, з ними можна поспілкуватись, зробити фото.
Я була приємно вражена цим фестивалем. Отримала там неабиякий емоційний заряд, який ще довго мене тримав.
Ви ще будете мати нагоду відвідати «Українські дні», та й при кожній парафії влаштовують пікніки. До речі, при нашій парафії існують дорослий і дитячий театри. Також усім рекомендую відвідати музей Митрополита Шептицького в Чикаго, в якому ви побачите його особисті речі та листи до президента. Очевидно, що новоприбулі ще не мають таких можливостей, як ті люди, що тут уже 5-10 років, але є багато засобів для повноцінного життя – фестивалі, концерти, музеї, театри. Кожен день має бути прожитий сповна.

Родіон Григорян: «Ми возили спорядження та ліки в ДАП та в оточення під Дебальцевим. Тепер проблема з ліками чи ПНБ частково вирішена, гострішою є проблема психологічної освіти в армії»

Мирослава Гонгадзе: «Мені здається, що Петро Порошенко перебуває в певних власних ілюзіях, інколи видаючи бажане за дійсне»

 

Свіжий Номер
(Тисніть на обкладинку)

#2021-38
Архієпископ Вігано (Erzbischof Viganò): Захід стоїть перед загибеллю, я закликаю всіх вставати і боротися
Вікно Овертона Як зробити прийнятним канібалізм (чи інше вироджене явище)?
Байден і Харріс намагаються використовувати поняття «систeмний рaсизм» для радикального перетворення Америки
Протистояння США і Китаю: хто збере більше союзників та партнерів? Про нинішню геополітику альянсів двох супердержав
Есей Джорджеві Орвеллові (уривок з книги «Соратник»)
Іван Франко у Музеї Марійки Підгірянки
Мистецькі події в Українському Чикаго
СКУ засуджує проведення Росією виборів до Державної Думи рф на окупованих українських територіях
Одна з найдавніших українських діаспор
Кремль поставив експеримент на жителях ОРДЛО Що відбувалося під виглядом народного волевиявлення на тимчасово окупованих Росією українських землях?

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com