rss
10/25/2021
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Інтерв’ю \ Родіон Григорян: «Ми возили спорядження та ліки в ДАП та в оточення під Дебальцевим. Тепер проблема з ліками чи ПНБ частково вирішена, гострішою є проблема психологічної освіти в армії»
Title  
 Марина Олійник, Київ. 
 Title 
  Родіон Григорян та один із помічників захисників
Дебальцева, псевдо невідоме : )

  Title
  Вантаж доставлено

  Title
 
  Title
  Он в тому лісочку – ворог

  Title
  Підірваний ворогом міст

  Title
  Град

  Title
 
  Title
  Донецький аеропорт

Волонтер Родіон Григорян – птах обстріляний. Він їхав під кулі на найнебезпечніші точки на передовій – віз тепловізори, ПНБ, ліки. Зараз бої трохи стихли – і на поверхню виходить інша проблема: психологічний стан військових та мобілізованих. Зрештою, «аватари» (простіше кажучи – пияки) на передовій та гранати в тилу чи просто нерозважлива (назвемо це так) поведінка мобілізованих – це теж проблема психологічного стану українського війська. Цю проблему необхідно вирішувати вже зараз – поки вона не розрослася до величезних масштабів. Про це – у нашій розмові з волонтером.

– Родіоне, скажіть, будь ласка, хто ви за освітою?

– У мене три вищі освіти. Я – фінансист, викладач економіки та юрист. На роботі останніми роками виникла потреба навчання персоналу, згодом така потреба переросла в професійну діяльність: я проводив семінари та тренінги із саморегуляції, саморозвитку. Коли почався Майдан, а згодом війна, ці навики стали в нагоді для проведення семінарів для військових, а також волонтерів, оскільки всі вони втомилися, перегоріли.

– Як ви потрапили у волонтерство?

– Чесно кажучи, волонтером я був уже два роки до війни, бо, розвиваючи одну комерційну справу, я був змушений дуже багато їздити по країні. Майже всюди, де я бував, мене просили проводити невеликі семінари для студентів. Я їх проводив у різних вишах України ще з 2012 року безкоштовно, оскільки розумів, що молодому поколінню також потрібні такі знання, які можна здобути на дорогооплачуваних семінарах. Не кожен студент має можливість собі дозволити, наприклад, відвідати семінар із кваліфікації бізнесмена 1, 2 та вищого рівня. А коли почався Майдан, я мав змогу приєднатися до участі, скажімо, в акції протесту лише з грудня. І там я також проводив як групові, так і індивідуальні couch-сесії/сеанси. Після розстрілу Майдану я разом із психологічною кризовою групою Майдану брав участь в індивідуальних, групових роботах з тими, хто був свідком чи жертвою розстрілу.
Після цього на Яворівському полігоні біля Львова проводив семінари для військових. У Миколаєві проводив такі семінари для льотчиків Бельбекської та Сакської бригад, які прибули з Криму на материкову Україну. А в середині червня минулого року у мене з’явилося бажання проводити семінари для військових у зоні АТО.
Там мене з місцевими волонтерами з міста Ізюм військові розвідники привезли на передову біля Слов’янська – і я проводив семінар під снайперським та мінометним обстрілом. І парадоксально те, що спочатку військові розвідники не дуже довіряли та насміхалися, але все ж таки побачили згодом – власне, під обстрілом, – як діють на практиці основи саморегуляції. Згодом людей, котрі мали бажання брати участь у таких семінарах, ставало дедалі більше.
Тепер інколи ми з тими розвідниками по півгодини розмовляємо по телефону, згадуємо, сміємось. Перший день на передовій став для мене своєрідною точкою відліку для волонтерства, бо коли я побачив військових лише з автоматами, які не мали елементарних приладів нічного бачення, то я зрозумів, що треба їм допомагати не тільки семінарами, а й тим, що справді може врятувати їм життя, тобто, військовим обладнанням.
Ця ситуація мене вразила, і тому я написав свій перший волонтерський пост у Фейсбуці. На зібрані з друзями гроші ми купили 4 ПНБ і роздали деяким підрозділам у Слов’янську, Ізюмі, Щасті. Це було десь 17-18 червня минулого року. Ось так я «влип» у волонтерство. У мене не було іншого вибору – після побаченого.
Один ПНБ ми дали, власне, тим військовим, у яких я проводив семінари. Це було десь о 5-6 год. вечора. А зранку мені зателефонували і сказали, що він врятував їм життя. Завдяки цьому приладу вони змогли вийти у розвідку і зафіксувати групу диверсантів, які просувались вперед колоною, тобто, якби не прилад, ворог пройшов би непоміченим. Була б диверсія і наших військових би знищили. Але вони вчасно відреагували і відбили атаку.
І ось коли ти розумієш, що один такий прилад врятує життя не одній людині, а цілому підрозділу, то неможливо залишатися осторонь. Так я став волонтером, почав збирати кошти, відвозити, а потім приєднався до групи «Народний тил». А згодом став також і кур’єром групи «Повернись живим». Останні місяці я більше співпрацюю з групою «Повернись живим».
У нас існує правильний розподіл праці. Кожен робить те, що вміє краще, щоб не було хаосу. Хтось збирає гроші, хтось закуповує необхідне, хтось відвозить. Ми часто потрапляли під снайперські, мінометні обстріли. За нами навіть якось гналися терористи. Тому я розумів, що людина, яка пройшла вже таке, можна сказати, вже «обстріляна», – вона є більш адаптованою до таких умов і краще розуміє, як поводитися у кризовій ситуації, ніж новачок. І я вирішив продовжувати поїздки на передову.
Ми вже багато об’їздили, побували в усіх зонах бойових дій. Відповідно, ми вже краще знали дороги, розміщення військових частин, блокпостів. Також ми вже були знайомі з командирами частин, які нам сприяли в координації. Спочатку їхали на 2-3 дні, згодом тривалість поїздок збільшилася до 5-6, 10 днів, залежно від того, що розвозили.
Ми й зараз розвозимо всі прилади безпосередньо на передову й інспектуємо їх там одразу, оскільки торік деякі ПНБ та тепловізори, які ми передавали в штаби, не доходили до військових. Розвозячи техніку, ми дивилися, що потрібно ще, і приймали заявки на нові прилади. Наступного разу, відповідно, привозили для тих, у кого інспектували заявки, і знову брали нові. Таким чином, ми почали працювати дуже злагоджено і розуміли, де потрібно, а де ні, де треба швидше та більше, враховуючи рельєф місцевості, протяжність лінії оборони, вид завдань, які виконували підрозділи.
От таким чином ми інспектували заявки, відвозили прилади на передову, попередньо погоджуючи це все з командуванням – командирами батальйону чи штабу, тобто, ми працювали повністю злагоджено і комплексно. Ми казали командирам, що у нас є заявка від їхніх підрозділів і тоді запитували, чи їм справді потрібно саме це. Якщо командири підтверджували, ми в штабі підписували документи (акти прийняття на облік приладу військовою частиною) і самі відвозили «вантаж» на передові позиції. У таких процесах брало участь 4 сторони: безпосередньо військові, командування цієї бригади, ми – як кур’єри товару, і спонсори.
І всі розуміли, що система передачі цілком прозора, що є чіткий прозорий звіт в Інтернеті: скільки зібрано коштів, що за них куплено та куди це було відвезено. Така прозора система запобігала дубльованій закупівлі товару і зменшувала можливість зловживання.
Зараз активність обстрілів знижена, настало певне затишшя. Однак працюють диверсанти і розслаблятися ніколи. Нині акцент різноманітних фондів і груп сфокусовується на інші завдання. Фонд «Повернись живим» сприяє артилерійським програмам, наприклад, програмі управління артилерійським вогнем «ГІС Арта», яка покриває майже всю лінію оборони, тобто, йдеться про програми швидкого артилерійського придушення ворога. Власне, теперішнє затишшя настало не без допомоги цієї програми, оскільки ефективно придушувалися вогневі точки противника. Така програма розроблена українськими виробниками, і фонд допомагає закуповувати обладнання.

– Тобто, мається на увазі програмне забезпечення для фронту?

– Так, це програмне забезпечення, це супутниковий зв’язок, це певні сервери, планшети, які оперують системою, чітке місце знаходження передавача координат.
Нині напрямів доволі багато, і всі переходять більше на системну допомогу армії, для прикладу, сприяння системі управління артвогнем, навчання танкістів, саперів, оскільки в майбутньому буде багато роботи із розміновування того, що було наставлено.
Сьогодні ми створюємо проекти з надання психологічної реабілітації та першої психологічної допомоги. Адже у багатьох людей, які повернуться з фронту чи вже повернулись (минуло ж вже 3 хвилі мобілізації), якщо враховувати досвід закордонних спеціалістів, згідно зі статистикою, можливий посттравматичний синдром. Він може у когось проявлятись згодом, у когось не буде взагалі.
Але ми повинні бути готові працювати з такою проблемою. Тому нині є вже багато проектів, напрямів, курсів, семінарів, тренінгів, які, на жаль, не є ще системними. Тому ми хочемо створити системний проект, який буде чітко та злагоджено працювати на всій території України. Ми виділяємо 3 етапи, 3 кроки: 1. навчальні семінари для мобілізованих, навчання на полігонах; 2. робота з військовими безпосередньо в зоні АТО; 3. робота з демобілізованими, які повернулись з АТО.

– У мене є знайомі, які повернулись звідти, і в кого слабша психіка, то їм дуже тяжко. Людина сама розуміє, що з нею коїться щось не те… Що робити в таких випадках?

– Так, на жаль, таке є насправді, згідно зі статистикою. Тішить те, що цією проблемою займаються, існує підтримка та ініціатива на державному рівні. Волонтерів нині не вистачає для такого, бо хтось може займатись цим добре, хтось не дуже, до того ж, у когось є сім’я, робота. Тому виникає потреба такої діяльності на професійному чи напівпрофесійному рівні, тобто, люди, які тим займатимуться, мають цілком віддаватись справі. Тобто, займатися не час від часу, коли є можливість, а щоб це була постійна робота. Сьогодні два-три дні, тиждень, образно кажучи, ми працюємо в цьому підрозділі, а потім в іншому, ще іншому і т. д. Періодично проводимо повторні курси. Щоб усім підрозділам пояснювати хоч якісь елементарні основи психологічної допомоги. Проблему краще попередити, ніж її пізніше вирішувати.

– Тобто, необхідна елементарна психологічна освіта, психологічний лікнеп…

– Так, це дасть основи розуміння себе, розуміння, як себе поводити у критичній ситуації. Саме цьому я хочу себе присвятити. Ми вже створюємо відповідний проект…
Торік ми не могли знайти ні форми, ні шоломів, ні бронежилетів. Це була рідкість. Нині кевларові шоломи українського виробництва видають усім, а також форму, бронежилети. Уже видають зимову форму. Отже, потроху починає відроджуватися постачання армії державою.
Але є такі сфери, де державне забезпечення відстає. Тож ці сфери мають підтримувати волонтери. Наразі серед таких сфер – і елементарна психологічна освіта. Вона була завжди актуальна, але до цього не доходило, коли треба було рятувати життя. Насамперед, потрібно, щоб людина вижила, а тоді уже спілкування з нею.
На першому місці було обладнання, курси з тактичної медицини. Мало хто бачив, що таке кровоспинні джгути, турнікети, які спиняли кров. Волонтери все це закуповували, складали все це в аптечки, відвозили, зокрема, і я, у Донецький аеропорт, в оточення під Дебальцеве. Ми були в усіх гарячих точках, куди тільки можна було потрапити. Цю територію знаємо краще, ніж київські вулиці. Ось так.

– Що там зараз відбувається?

– Там я був трошки більше, ніж два тижні тому. Зазначу, що активність артилерійських обстрілів знизилася.
Зараз всі військові підрозділи почали підготовку до зими. Схід України вирізняється різкоконтинентальним клі­матом: влітку там дуже гаряче, а взимку – дуже холодно. Холодніше, ніж у Центральній та Західній Україні. Тому військові облаштовують місця своєї дислокації, бліндажі, окопи утеплюють. Постали питання грілок одноразових ручних, наприклад, щоб руки зігрівати на чергуваннях. Буржуйок різних, пічок…
Ці речі мали б бути. Але не всюди є. Я нещодавно був учасником семінару, який організувало Міністерство оборони для волонтерів. Створили робочі групи волонтерів, які можуть виїжджати у частини підрозділу і підказувати, як правильно оформляти заявки на матеріальне забезпечення. Починаючи від форми, закінчуючи харчуванням і т. д.
На жаль, мобілізація відбувається, людей бракує. Ті, що мали досвід, демобілізувалися, а ті, що прибули, не завжди все знають. Підготовка не завжди встигає. Тому ми, зазвичай, допомагаємо правильно оформити заявку у Міністерство оборони, для того, щоб отримати необхідне обмундирування, форму, закінчуючи якимись пічками для приготування їжі. Для цього ніби все є. Ось нині волонтери роз’їжджаються, прибувають у частини до командирів. Розпитують про їхні потреби. Допомагають з оформленням заявок.

– Фонд «Повернись живим» організував ще й нагородження найкращих бійців спеціальними заохочувальними нагородами – австрійськими ножами Glock 78/81…

– Насправді, це літало у повітрі. На полі бою солдатові чи іншому військовому, який бере участь у воєнних діях, наявність ножа не примха, а потреба. Він потрібен і під час бойових дій для оборони, для мінування, врешті, у побуті. Він завжди має бути. Ми розуміли, що для всіх, хто відзначився у бою, не вистачає, на жаль, нагород державних – медалей, орденів. Волонтери пробували організувати якісь нагороди. У будь-якому випадку – це чудово. Але для військового найкращий подарунок – гарна зброя.
Тому й прийшла така ідея – нагородити хлопців, які чимось особливим відзначилися, гарними ножами. Ми вибрали австрійські ножі Glock 78/81. Звичайно, ми їх закупили, зробили гравірування: номер бригади, «За мужність і бойову відвагу» і пронумерували. До кожного ножа додавали книжечку, в якій написано, що це подарунок від народу, зокрема, від волонтерського центру. Частину ножів уже вручили – 72-й бригаді. Частину ще треба вручити. Прийшла друга частина. Ножів закупили для всіх підрозділів певну кількість. Звичайно, всіх не забезпечимо. Краще закупити щось важливіше, що врятує життя, зокрема, тепловізори, прилади нічного бачення, приціли, рації, різні планшети з артилерійськими програмами…
Нас навіть самі військові просили, щоб ми допомогли нагородити хлопців – щоб їм було приємно. На жаль, кількох нагороджених уже немає серед живих…

– У нашої газети є багато читачів, які в Україні збираються на війну, є такі, які мають намір приїхати в Україну... Є читачі, котрі вже повернулися з фронту. Чи не могли б ви порекомендувати перелік літератури з психології для бійців?

– Важлива фізична і тактична підготовка людини. Коли людина готова, то почувається впевненіше. Тоді вона розуміє, що і як, і шанси у плані ефективності у неї вищі. Стосовно психологічної підготовки, то ще у грудні 2012 року в газеті The Washington Times було опубліковано статтю про те, що у США на деяких навчальних полігонах введені в стандартну програму підготовки методи практики уваги, власне, медитативної практики уваги. Методи саморегулювання, які допомагають вистояти у критичній ситуації. Ця методика була розроблена капітаном Армії США, професором Університету Джорджтауна Elizabeth Stanley.
Мені ця стаття трапилася на очі у 2013 році.
І, як виявилося, аналогічну методику я викладаю тут. І коли я проводжу семінари, то проводжу комп’ютерну діагностику, яка показує, як стан людини реально змінюється внаслідок простих медитативних методів саморегуляції.

– У чому полягає діагностика?

– Є специфічні медичні показники, які свідчать про відсутність або наявність стресу – сукупно серцевий пульс, кров’яний тиск, гальванічний спротив шкіри та ін. Певні прилади фіксують ці показники, і стає видно, що з людиною відбувається у цей момент. Тобто, апарат показує наявність стресу чи схильність до стресу.
За збігом обставин, те, що я викладаю на семінарі, вже в Америці втілюють. Я би хотів налагодити контакти з тими вченими і обмінятися досвідом. Можливо, хтось із читачів зможе допомогти…
Властиво, нині на Яворівському полігоні проводяться спільні американсько-українські навчання. Вся наша військова система поступово переймає досвід НАТО. Думаю, що перейняти досвід НАТО і в цих питаннях було б дуже корисно.

– У нашій газеті тепер часто порушуються такі серйозні проблеми. Зокрема, ми публікували матеріал про дослідження американських вчених про посттравматичний стресовий розлад, який значно легше переноситься, якщо імунна система є здоровою. Тобто, підвищення імунітету може бути як профілактикою, так і терапією ПТСР…

– Так, скажімо, його поява і наслідки значно нижчі, якщо вчасно провести профілактику. Сама гострота сприйняття і конфліктність сприйняття деяких речей після війни – значно нижчі, або і взагалі ПТСР відсутній.
Це – американський досвід, європейський, прибалтійський, грузинський, ізраїльський. Нині проходить багато семінарів з обміну досвідом. Їх багато. Наше завдання – зібрати цей досвід докупи, враховуючи наш менталітет, якщо війна відбувається на нашій території. Буває також, що військові воюють на чужій території. Це також дуже важливий нюанс. Все це треба зібрати, проаналізувати, адаптувати. Знову ж таки, потрібні спеціалісти, які мали б можливість їздити і проводити семінари, відвідували військові підрозділи, а також демобілізованих.
Адже часто рішення проблеми приховується в простому усвідомленні, як себе поводити в тих чи інших ситуаціях. Якщо ти це усвідомлюєш, то ти озброєний. Тому, щоб не потрапити в проблему, потрібне просте знання основ психології, основ поведінки у критичних ситуаціях, щоб кожен розумів, як себе поводити. І у випадку стресової ситуації людина має знати, як з неї вийти. Людина сама себе розуміє краще, ніж хтось. Розуміючи елементарні основи, вона сама зможе знайти вихід. Тому важлива елементарна психологічна освіта, лікнеп. Це є запорукою стабільності в подальшому.
Отож, якщо у нашій діаспорі є такі фахівці – ми запрошуємо до співпраці.
Є ще одна проблема. Нині все, що роблять волонтери, це результат пожертв небайдужих людей, як фізичних осіб, так і компаній, фірм. Сьогодні пожертви різко знижуються, бо люди розуміють, що вже нема потреби в цьому. Для розвитку такого проекту з психологічної реабілітації потрібні кошти, допомога в отриманні грантів на цей проект. Якщо хтось має можливість допомогти – хоча б у пошуку грантових програм – ми були б дуже вдячні!
Я нещодавно проводив курси на Яворівському полігоні у Львові. Чекаю знову на запрошення. Ми тримаємо руку на пульсі. Але, щоб це відбувалося на більш професійному рівні, тобто, щоб цим займалися професіонали, потрібні кошти. Сюди входять витрати на транспорт, проживання, харчування і т. д. Сьогодні це вже інший рівень підходу. Наприклад, у нашому фонді «Повернись живим» є висококваліфіковані інструктори з військової справи, ми платимо їм зарплату – вони їздять по підрозділах та проводять вузькопрофільні професійні тренінги з військової справи, з артилерійських програм, танкових програм. Їм платять зарплату, щоб вони не відволікалися на сімейні проблеми.

– Так, щоб людина не переживала, що буде їсти і т. д.

– Я сьогодні є стовідсотковим волонтером, зарплату не отримую ніде. Виживаю коштом підробітків та з допомогою друзів-бізнесменів. Або просто друзі допомагають. Зарплати в жодній організації не отримую. Але настав час, коли треба розширити свою професійну діяльність.

– А у вас немає якогось спеціального рахунку на потреби волонтерів?

– У нашому фонді є спонсори, які жертвують на зарплату. Фонд зібрав велику суму – за півтора року війни – понад 70 млн. грн. Нині курс долара змінився. А раніше в доларах це була велика сума, яку треба було грамотно розподілити – закупити необхідне для армії, а також це привезти. Стало зрозуміло, що розриватися між роботою, сім’єю – неможливо. Тому було вирішено платити співробітникам хоч невелику зарплату, щоб вони зосередилися на своїх професійних обов’язках, і ефективність від зібраних коштів була значно вищою.
Також зарплату отримують інструктори, яких вибрали як найкращих в Україні. Армія всіх знань не дає, тому інструктори мають виправити якісь пробіли. Сьогодні постало питання психологічної реабілітації, і це питання треба систематично вирішувати. В рамках проекту шукаємо спеціалістів, щоб вони систематично працювали. А для цього шукаємо гранти. Тож запрошуємо американську діаспору до співпраці!

Title Title 
 Дебальцево, лютий 2015 року. Волонтери привезли
допомогу бійцям в оточення. Бійці були, м’яко кажучи,
дещо здивовані

 Блокпост Балу. 2014 рік



 TitleTitleTitle
 Title Title
 Піски


 Title Title
 Блокпост Балу, що за декілька кілометрів від Дебальцевого. Лютий 2015 року


 Title Title
 Підірвана вантажівка



 Вручення заохочувальних нагород, австрійських
ножів Glock 78/81, бійцям 72-ї окремої гвардійської
механізованої бригади

Сторінка Родіона Григоряна у мережі Фейсбук:
https://www.facebook.com/profile.php?id=100001069646593
Сторінка фонду «Повернись живим»:
https://www.facebook.com/backandalive
Сторінка фонду «Народний Тил»
https://www.facebook.com/nt.org.ua
 

Фото з особистого архіву Родіона Григоряна

Мирослава Гонгадзе: «Мені здається, що Петро Порошенко перебуває в певних власних ілюзіях, інколи видаючи бажане за дійсне»

Отець Микола Бурядник: «Бог має план для кожного з нас і допомагає нам»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com