rss
09/24/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ Школа – мова – нація
29 серпня 2015 року в Чикаго школа українознавства « Рідна школа» ім. Василя Стуса гостинно приймала учасників Регіональної вчительської конференції шкіл українознавства. Учителі, педагоги зібралися, щоб обговорити професійні питання викладання української мови в діаспорі, поділитися своїм учительським досвідом, методичними знахідками, успіхами та проблемами, а також насолодитися дружнім спілкуванням у колі людей, для яких доля української мови та культури – не просто красиві слова, а осердя їхньої життєвої позиції, їхнього безкорисливого служіння і посвяти.

 
Title 
  Title
  Title
  Title
У Регіональній вчительській конференції шкіл українознавства взяли участь 50 учителів зі 7 шкіл центрального регіону Америки (штати Іллінойс, Мічиган і Огайо):
– школа українознавства «Рідна школа» ім. Василя Стуса в Чикаго,
– школа українознавства ім. митрополита А. Шептицького (при парафії св. Йосифа Обручника), Чикаго
– школа українознавства при Православній Катедрі святого князя Володимира, Чикаго
– школа українознавства Товариство «Рідна школа» м. Детройт,
– школа українознавства ім. Т. Шевченка м. Парма, Огайо,
– школа українознавства при СУМі, осередок ім. Дмитра Вітовського, м. Палатайн
– школа українознавства при парафії св. Андрія, м. Блумінгдейл.
Численну громаду українських учителів привітала шкільна Рада при УККА, Централі шкіл українознавства в США, в Нью-Йорку. Голова шкільної Ради доктор Євген Федоренко надіслав надихаюче вітання педагогам: «Із приємністю вітаю всіх учасників вчителів-педагогів на Регіональній вчительській конференції шкіл українознавства та бажаю найкращих успіхів у ваших нарадах. Дуже добре, що ви відновили наради Регіональної вчительської конференції, яка в минулому відбувалася щороку. Такі наради з обміну досвідом і обговорення проблем в українському шкільництві дуже важливі. Тепер відомо про те, що активізуються українські дипломатичні інституції в сфері допомоги школам українознавства. Разом з тим, вороги українського шкільництва стараються перешкоджати національному вихованню в українських школах за кордоном. Наприклад, в Іспанії та Португалії. Зрозуміло, чому вони це роблять – школа українознавства плекає любов до української мови та культури, виховує патріотизм. Саме тому школа українознавства має бути важливішою формою діяльності української громади».
Із привітанням і щедрою фінансовою допомогою звернулися до Конференції представники кредитової спілки «Самопоміч» п. Богдан Ватраль і п. Володимир Тюн. А також із привітальним словом виступила директорка денної школи св. о. Миколая – Anna Cirilli.
З побажанням плідної праці привітала учасників вчительської конференції директорка школи українознавства «Рідна школа» ім. Василя Стуса пані Галина Баран, яка висловила подяку пластунам за надану можливість провести конференцію у затишній Пластовій домівці в Українській околиці Чикаго, також Культурному осередку, зокрема, пані Ярці Абрамюк за організацію цілоденного харчування для учасників конференції, і батьківській управі «Рідної школи» ім. Василя Стуса, яка взяла на себе обов’язок господаря конференції.
Хвилиною мовчання вшанували учасники конференції пам'ять багаторічної директорки «Рідної школи» ім. Василя Стуса недавно покійної пані Люби Маркевич, яка багато років свого життя віддала пристрасному служінню українській громаді, зокрема, українській школі в Чикаго. Її любов до України, закоханість в українську культуру, активна патріотична позиція були найкращим методом виховання молодого покоління. Її цікаве і напружене життя завжди слугуватиме уроком для її учнів і вчителів, для всіх, хто мав щастя знати пані Любу. Приклад доброго вчителя, який залишила нам Люба Маркевич, – це приклад талановитої, залюбленої у життя особистості, яка найкраще передала дітям те, що понад усе любила сама.
Можна сказати, що цей приклад учительського служіння Люби Маркевич став основним мотто (девізом) вчительської конференції: найперше вчать не підручники чи методики, а особистість Учителя. Знання та інформація, не окрилені духом вчительської любові й посвяти, залишаються мертвими, тобто, недосяжними для учнів.
Доповіді, які виголошували вчителі на конференції, якраз ілюстрували непересічну заглибленість педагогів у цей утаємничений процес виховання: передачі не просто знань, а любові до світу, до людини, мови, до Батьківщини.
З ґрунтовною доповіддю на тему: «Виклики сучасності до українознавства в США і завдання шкільної Ради» виступив пан Володимир Боднар, директор школи українознавства ім. Т. Шевченка (Парма, Огайо), член шкільної Ради.
Аналізуючи сучасну політичну ситуацію в Україні, а саме стан війни України з Російською імперією на сході країни, автор доповіді акцентував основні чинники, які невдовзі загрожуватимуть стабільному статусу української мови в державі. У зв’язку з політикою активної толерантності до російськомовного населення України, яке постраждало від бойових дій на східних територіях, в Україні продовжується «двомовна шизофренія», тобто, підтримка російської мови; радикально змінюється україномовний простір Західної України, в який активно втручається мова переселенців, носіїв російської мови. Тому діаспора має сьогодні не тільки фінансово підтримувати Україну, а й гостро відчувати відповідальність за українську мову й культуру, за те, щоб виховувати лідерів-українців, які б любили і глибоко знали рідну мову й історію. Треба видерти наших дітей як з лап російського суржика, який проникає в Америку через емігрантів, так і з американської асиміляції, яка поглинає покоління українських дітей, народжених в Америці. Тож перед школами українознавства в Америці разом з українськими родинами стоять нелегкі, але вкрай важливі завдання: зберегти українську мову і, тим самим, українську націю.
Співзвучною за тематикою була і доповідь учительки української мови Галини Клебан (школа українознавства ім. Т. Шевченка, Парма, Огайо) про культуру слова, про руйнівний вплив запозиченої лексики на внутрішню структуру української мови, зокрема, й англійської лексики. Щоб зберегти тканину рідної мови, пані Галина заохочувала вчителів постійно вживати у своєму мовленні до дітей українські фразеологізми (накивав п’ятами, моя хата скраю, вовка боятися – в ліс не ходити…).
Дві змістовні доповіді виголосила на конференції вчителька Наталія Боднар, (школа українознавства ім. Т. Шевченка, Парма, Огайо): «На допомогу вчителеві: зауваження та доповнення до підручника географії України (автор П. О. Масляк)» та «З досвіду викладання: використання аудіовізуальних засобів на заняттях з культури України». Вразила велика пошукова робота, яку провела вчителька, володіючи найсучаснішими науковими фактами, які подає учням на уроках. Наприклад, про підрив радянськими військами греблі Дніпрогесу 1941 р., коли загинуло 100 тис. українців, і про Куренівську трагедію 1961 р., коли загинули тисячі людей (зокрема, цілий дитячий садок) після видобутку глини (відпрацьована вода зі ставка затопила Куренівку). Ці факти не згадують українські підручники. Також не один учитель занотував собі Інтернет-джерела, аудіо та відеоматеріали, якими щиро ділилася пані Наталія та інші вчителі для осучаснення шкільної лектури.
Із приємністю хочеться назвати вчителів, які проаналізували у своїх доповідях важливі аспекти викладання української мови, історії та географії України, української культури, музики в суботніх школах українознавства Америки: Галина Ярема (школа українознавства ім. Т. Шевченка, Парма, Огайо): «Історія українських прізвищ»;
Люба Галатима (школа українознавства «Рідна школа» ім. Василя Стуса, Чикаго, Іллінойс): «Впровадження відкритих уроків у школі українознавства»;
Євген Бондаренко (школа українознавства товариства «Рідна школа», Детройт, Мічиган): «Переоцінка історії в контексті європейської ідентичності (педагогічний підхід вчителя на уроках історії в старших класах)»;
Наталія Пономарьова (школа українознавства «Рідна школа» ім. Василя Стуса, Чикаго, Іллінойс) і Анна Мессерлі (школа українознавства ім. Т. Шевченка, Парма, Огайо): «Сучасні методи оцінки знань, умінь і навичок учнів у школах українознавства»;
Марія Мунтян (школа українознавства ім. Т. Шевченка, Парма, Огайо): «Особливості навчання музики в суботній школі українознавства»;
Галина Лоза (школа українознавства ім. Т. Шевченка, Парма, Огайо): «Вплив дидактичних ігор, народної творчості та позакласних заходів на розвиток мовлення у двомовних класах»;
Валентина Бойко (школа українознавства товариства «Рідна школа», Детройт, Мічиган): «Поглиблене вивчення відмін та відмінків української мови у старших класах».
Усі доповідачі показали високий рівень володіння навчальним матеріалом, творчий і віковий підхід до учнів, володіння цікавими методами навчання і, безумовно, кожен учитель почерпнув для свого вжитку щось корисне. На якийсь час учителі самі перетворювалися на учнів і були учасниками уроку-вікторини, гри «Врятуй Україну», музично-спортивних хвилинок.
«Слухаючи ретельно підготовлені виступи вчителів, спостерігаючи за їхніми натхненними обличчями, сповненими відповідальності і гордості за своїх учнів, – ділиться своїми враженнями від вчительської конференції директор школи українознавства «Рідна школа» ім. Василя Стуса пані Галина Баран, – я пригадала слова великого українського педагога Василя Сухомлинського про те, що школа стає справжнім вогнищем культури тільки тоді, коли в ній панує чотири культи: культ Батьківщини, культ людини, культ книги і культ рідного слова. Я гадаю, що школи українознавства Америки, плекаючи любов дітей до рідного слова і рідної книжки, завжди були і будуть справжніми вогнищами українства, які запалюватимуть у кожній українській дитині вогник любові і відданості своїй рідній багатостраждальній землі і, разом з тим, гартуватимуть у них дух людини вільної, чесної й жертовної, відкритої до цілого світу».
Регіональна вчительська конференція шкіл українознавства закінчувала свою роботу… піснею. Мелодійні голоси співали одну за другою народні українські співанки: то сумні, то веселі. Особливо злагоджено заспівували вчителі з Детройта. Співали однією душею і відчували себе однією родиною. І було спокійно на душі за долю дітей, яким ці співучі люди несуть українське слово. Вони – донесуть.

Бо кажуть, дитино,
що мова наша солов’їна.
Правильно кажуть.

Але затям собі,
що колись
можуть настати і такі часи,
коли нашої мови
не буде пам’ятати
навіть найменший соловейко.

Тому не можна покладатися
тільки на солов’їв,
дитино.
Іван Малкович

Автор: учитель школи
українознавства «Рідна школа»
ім. В. Стуса в Чикаго – Лілія Петрович

У Блумінгдейл відкрили пам’ятник Небесній Сотні

FACES OF COMPASSION: «Українські Жінки в Бізнесі» – дітям героїв АТО

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com