Україна. Полтавська область. Земля, відома своєю родючістю, мальовничою, оспіваною класиками, природою, та, найголовніше, людськими талантами. Що варте лиш ім’я Григорія Сковороди!

Один з унікальних куточків цього краю – село Березова Рудка, що на Пирятинщині. Трішки більше, ніж три години їзди від Києва. Місцевість історична. До цього часу збереглася тут садиба українського поміщика Платона Закревського, яку неодноразово відвідував Тарас Григорович Шевченко. Він щиро захоплювався дружиною власника помістя Ганною Закревською. Вважають, що це було його найглибше та найтриваліше захоплення. До слова, із Закревськими Тарас Шевченко познайомився, дякуючи своєму другові – українському поету Євгенові Гребінці, народженому у Пирятинському повіті.

Інтригуюча історія пов’язана з відвідинами у 2004-2005 рр. Березової Рудки позашлюбною онукою Платона та Ганни Закревських Колетт Артвіч, яка подарувала краєзнавчому музеєві книгу споминів своєї бабусі Дарії Мирводи-Маре, громадянки Франції. (Мати Дарії Мирводи – селянка з Березової Рудки Пирятинського повіту Полтавської губернії.) Коллет Артвіч фінансувала переклад книги українською мовою та двох її видань, кошти від продажі яких йдуть на користь музею. Але це інша, довга цікава історія, про яку, можливо, розповімо пізніше.

Отож, господарям Березової Рудки є що та про кого розповісти її відвідувачам.

Лауреат Національної премії ім . Т.Г.Шевченка,  поет  Дмитро Луценко

Той, хто вийшов із народу і став Народним

Українці всі люблять поета свого,
І на вірші Луценка співають.
В кожнім слові звучить голос серця його
І душі його струни лунають

(Катерина Семенюк, село Кононівка, Черкаської обл.)

	Мистецько- пісенне свято " Осіннє золото" відкриває завідуча   сектором культури  та туризму Пирятинської районної адміністрації Лідія Прокопенко. Березова Рудка, Краєзнавчий  музей, 12  вересня 2015 р.
	Зі святом вітає Валентина Гончар – директор краєзнавчого музею Березової Рудки, організатор музейної кімнати Дмитра Луценка
	Квіти для Тамари Іванівни Луценко, а вірш Дмитра Луценка «Як тебе не любити, Києве мій» – для гостей свята від Насті Лисенко, учениці 3-го класу із сусіднього міста Гребінка
	Слово 93-річної дружини Дмитра Луценка Тамари Іванівни. Їй асистує, щойно виголосивши вітання зі святом, голова сільської ради Березової Рудки Олександр Оніщенко (зліва)
	Сергій Дмитрович Луценко передає в подарунок музею портрет Дмитра Луценка, вишитий народною майстринею із селища Диканьки 70-річною Світланою Петрівною Шило
	Організатори та гості свята з Тамарою Іванівною та Сергієм Дмитровичем (у центрі з квітами) на згадку про пісенне свято «Осіннє золото-2015»
	Сцена Співучого поля. Свято відкриває зразковий аматорський колектив «Стиль» Пирятинської школи естетичного виховання. Зелена Рудка, 12 вересня 2015 р.
	Коровай для найпочеснішої гості – Тамари Іванівни Луценко
	Свято Луценкової пісні: аншлаг у театрі просто неба
	Серед  публіки - актори театру і кіно Вероніка та Анатолій Переверзєви (Париж) і автор (Нью-Йорк)
	Комітет у складі Олесі Білаш, Миколи Москаленка, Сергія Луценка готовий до вручення премії ім. Дмитра Луценка «Осіннє золото – 2015»
	Тетяна Школьна подарувала пісні Луценка «Жоржини» (муз. В. Гомоляка) та «Народе мій» (муз. І. Кириліної)
	Маркіян Свято отримує диплом лауреата-2015, а виконав «Як тебе не любити, Києве мій» та «Україно моя»

Дмитро Луценко – заслужений діяч мистецтв України, лауреат Національної премії ім. Т. Г. Шевченка. Та все ж, мабуть, найголовніше його звання – Народний поет. Улюбленець народу. Вийшов він з народу, народжений батьками-хліборобами, і все життя залишався вірним своєму походженню, залишаючись щирим, працелюбним, чесним, добрим, добродійним, співучим. Бог нагородив його ще й ніжною, люблячою душею, яка виливалася піснями. Тому має ще одне звання – поет-лірик. Співець любові в широкому сенсі – любові до жінки (а серед них – до єдиної на все життя коханої дружини), до матері, до фронтових побратимів (він пройшов на фронті всю Другу світову війну від першого і до передостаннього дня, залишившись на все життя інвалідом 2-ї групи), до отчого полтавського краю, до України... Співець Добра! Бо був, як сказав Анатолій Авдієвський, Людиною від Бога.

Дмитро Луценко – найплодовитіший поет-пісняр в епоху золотої пори української естрадної пісні 60-х-80-х років ХХ ст. Один із його шедеврів, пісню на його слова «Як тебе не любити, Києве мій» (муз. Ігоря Шамо), співають усі українці по обидва боки океану. Співають її сьогодні і молоді люди, і представники старшого покоління. З 2014 року рішенням Київради він признаний офіційним гімном столиці України.

А хто ж не знає інші шедеври на його слова? Скажімо, «Мамина вишня» («Знову наснилось дитинство, // Тепле, як гарна весна, // Вишня вдяглася в намисто, // Мама щаслива й сумна»), яку обезсмертила своїм неповторним виконанням народна артистка України Раїса Кириченко. Або «Чебреці» В. Івасюка («Чебреці, чебреці, запашні чебреці, // Квіти наших чекань і побачень…» Як і щемна для кожного, хто народився та виріс в українському селі, «Хата моя, біла хата» А. Пашкевича («Хата моя, біла хата, / /Рідна моя сторона, / /Пахне любисток і м’ята, // Мальви цвітуть край вікна»). А «Осіннє золото» на музику І. Шамо стало гімном коханню, його життєдайності: «Літа на зиму повернули, // Пливуть в осінній хмурості, // А я люблю, А я люблю, // Люблю, як в юності!» А ось «Цілуй мене» на музику О. Чухрая: «Цілуй мене, цілуй мене до згуби, // Налиті молодістю губи // Такі солодкі і хмільні». Це для тих, хто вміють чекати дозрілої п’янкої любові як налитого колосу пшеничного – урок нинішнім скороспілим шкільним зустрічам, які називають формальним «I love you».

У фондах українського радіо збереглося більше, ніж 300 пісень, написаних на слова Д. Луценка. Понад 30 вважаються народними, як наприклад, «Ой ти, ніченько», «Не шуми, калинонько» та інші.

Поет Д. Луценко співпрацював з багатьма відомими композиторами-співтворцями мистецької пісні, яка несла і зміст, і мелодію, і які стали класичними та які співаємо ми і сьогодні. Це – І. Шамо (дует Луценко – Шамо був найплодовитішим), А. Пашкевич, О. Білаш, В. Івасюк, І. Поклад, В. Вірменич, О. Чухрай і багато-багато інших. До цього часу на його поезії пишуть музику. У ті роки не було жодного співака, хто б не виконував його пісні. Згадаймо лиш найвідоміших з них: К. Огневой, Ю. Гуляєв, О. Таранець, Р. Кириченко (в її репертуарі було близько 30-ти його пісень), Д. Гнатюк, М. Кондратюк, Д. Петриненко, Н. Матвієнко, О. Харченко, О. Василенко і десятки, десятки, десятки інших. При його житті й донині... А ще ж знамениті хор ім. Г. Верьовки та обласні хори – Черкаський, Волинський, Чернігівський... До речі, мелодія його пісень стала позивними звуками Київського радіо (мелодія «Як тебе не любити…»), Луцького обласного радіо (мелодія «Пісня Волині»), Черкаського (мелодія «Я люблю тепло твоїх стежин»), Чернігівського (мелодія «Зачарована Десна»).

Фестивалю «Осіннє золото» – 25

Величезна і по сьогодні аудиторія шанувальників творчості Дмитра Луценка, які зустрічаються в час щорічного вересневого фестивалю «Осіннє золото», якому цього року виповнилося 25 років. «Ініціатором його створення та організатором проведення у перші з десяток років, – розповідає син Сергій Дмитрович Луценко, – був директор Березоворудського радгоспу-технікуму, лауреат премії ім. Д. Луценка 2009 р., Олександр Володимирович Котенко». Тоді ж було облаштоване Співоче поле в хащах сторічного лісу, який належав тим самим Закревським. Замість лавок у цьому залі просто неба – стовбури дерев (зберігаються по сьогодні). Вмонтована в кущі калини сцена з назвою фестивалю «Осіннє золото. Пісенно-мистецьке свято», портрет, роки життя Д. Луценка і його слова-епіграф: «За Березовою Рудкою, // У дібровах, і гаях, // Голубою незабудкою // Бродить молодість моя». Фестиваль задуманий як свято всієї Полтавщини, всієї України, всіх, хто шанують творчість Дмитра Луценка.

У 2015 році виповнюється ще один напівювілей: 15 років заснування премії ім. Дмитра Луценка. Засновники – Всеукраїнська музична спілка, Спілка письменників України, газета «Вісті» кооперативної спілки. У 2001 році в Національній опері столиці на державному рівні святкували 80-річчя з дня народження Д. О. Луценка. Тоді і там же були вручені дві перші премії – народній артистці України Раїсі Кириченко та композитору Анатолієві Пашкевичу. На сьогодні лауреатами цієї премії стали 68 творчих працівників: поети, композитори, співаки, хорові колективи, журналісти...

Кругла ще одна дата. Це 70-річчя зустрічі Тамари Іванівни та Дмитра Омеляновича. Зустріч Поета з Музою, яка породила не тільки сина та доньку, а й сотні неперевершених поезій, що стали піснями та ввійшли золотою стрічкою в скарбницю української пісенної культури.

12 вересня: маршрутом «Київ – Березова Рудка»

У затишному міні-автобусі на 20 пасажирів – столична делегація. Серед членів – Тамара Іванівна Луценко, 93-річна дружина поета. Людина, яку знає і цінить вся справжня художня еліта України. Вона – Лаура нашого українського Петрарки – Дмитра Луценка, вірна йому і незраджена ним Муза. Натхненниця та героїня його поетичних творінь, криниця його кохання протягом 44 років, прожитих разом.

Зустрілись у редакції «Сільські вісті» (Київ) 8-го листопада 1945 р. Він щойно з госпіталю: худий, знесилений, заїка і напівглухий від контузії, у зношеній військовій формі. Приваблюють лиш сяючі очі – ангельські, небесно-голубі... Це була любов з першого погляду. Удар блискавки... Освідчився в коханні словами: «Я тебе, як мрію, зачарую, // Край воріт простою до світання. // І на згадку серце подарую // Не журбину – Первоцвіт кохання // Розділю я порівну з тобою // Радощі і болі, й сподівання. // Будь моєю долею ясною, // Будь моїм незрадженим коханням» (згодом композитор О. Кушнарьов написав музику – пречудова пісня).

«Сам Бог знає, чим приворожив мене поет, – згадує Тамара Іванівна. – І на все життя». Через тиждень, 13 листопада, офіційно зареєстрували шлюб. І перших 16 років із 44-х у любові та злагоді прожили в 15-тиметровій кімнатці, як тоді казали, «без зручностей», на Круглоуніверситетській вулиці столиці, поки дочекалися більш-менш кращої квартири.

Отже, любов з першого погляду. Удар блискавки. І чи не всі його поезії на тему кохання присвячені їй. Не називаючи імені. А коли Він відійшов в інші світи, Тамара Іванівна стала берегинею його пам’яті, «головнокомандувачем»-організатором і, в той же час, рядовим «воїном» у щоденній боротьбі за поширення творчості Дмитра Омеляновича. Сила її духу та характеру, риси лідера творили дива. Одне з див – як на безгріш’ї здійснювати недешеві видавничі проекти. Інколи для цього здавала в оренду кімнату своєї квартири. І досягала неймовірного. Ця дієва любов – унікальне явище, варте пера маститих сучасних письменників, здатних на створення саги про любов. Де ви, майстри роману? Озвіться...

Поряд з Тамарою Іванівною – їхній із Дмитром 63-річний син – Сергій Дмитрович Луценко. Він повторює – і це без перебільшення – щоденний подвиг матері. Подвиг вірності і самопожертви. Це Сергій – головний радник та продюсер, образно кажучи, «компанії Луценко і К ». Без Сергія Тамара Іванівна навіть із своїм загоном помічників не змогла б втілювати у життя генеровані, здебільшого, нею та шанувальниками творчості поета ідеї (перевидання збірників поезій, зокрема, книги спогадів про нього під назвою «Як його не любити», пісенників, аудіодисків, щорічних столичних концертів, присвячених дню Його народження, березоворудських фестивалів, пошуків-«вибивання» коштів на проекти і т. д., і т. п.) І чи не найголовніше: протягом останніх семи років Сергій Дмитрович практично відмовився від приватного життя і щоденно, щогодини опікується матір’ю, бо мінімальних двох пенсій не вистачає для оплати сторонньої допомоги. Тобто, виконує роль, яку в Америці безкоштовно надає держава: для опіки малозабезпечених людей похилого віку виділяє оплаченого працівника. Агов, пане міністр соціальної політики Павле Розенко! Маю надію, що народний депутат від Полтавщини Тарас Кутовий, що так гарно, велеречиво виступив на фестивалі в цей день, донесе наше вітання панові Розенку та й сам подумає про це. Так, мільйон нужденних пенсіонерів в Україні. Але є і винятки... Не збідніє якийсь олігарх адресною допомогою. Варто лиш владомужцям, якими є і депутати ВР, наважитися зробити це.

Серед членів делегації – ті, хто поряд з Луценками все життя. Наприклад, Микола Андрійович Москаленко – колишній працівник Національної історичної бібліотеки України, а нині пенсіонер, ініціював у 1995 р. створення Комітету вшанування пам’яті Дмитра Луценка й очолює його понині. Всі ці роки він є правою рукою Тамари Іванівни. Сподобався його діловий виступ про роль особистості Луценка на відкритті свята біля краєзнавчого музею Березової Рудки, частина площі якого присвячено знаменитому земляку Дмитрові Луценку.

Вперше на фестиваль у ролі заступника голови Українського фонду культури їде радіожурналістка Леся Білаш – донька Олександра Білаша – одного з видатних композиторів, з яким співпрацював Дмитро Луценко. Із творів їхньої співпраці звучать і нині «Осіння пісня» («Осінь в саду розлилася // Осінь, як повінь червлена...») або «Над прозорою криницею» («Над прозорою криницею // Із студеною водицею // Ми з тобою зустрічалися, // Вперше вірно покохалися»). Разом з Лесею Олександрівною – журналістка Людмила Чечіль.

Сюрприз для всіх – участь у святі відомих кіно- та театральних акторів Вероніки та Анатолія Переверзєвих, які приїхали з Парижа, де мешкають і працюють більше, ніж 20 років. Перебувають там, а живуть і понині Україною, до сьогодні – серед представників дієвої патріотичної художньої еліти України. Між іншим, це вони організували збір коштів української діаспори Парижа для участі у виданні книги спогадів про Дмитра Луценка, постійно організовують або беруть участь в проукраїнських заходах наших громад у Франції. Їхні виступи на фестивальній сцені подарували численній публіці фестивального Співочого поля Березової Рудки свіжі, нестандартні оцінки творчості істинно народного поета Дмитра Луценка. Пан Анатолій вражаюче, високомистецьки прочитав його вірш «Барви отчої землі» – освідчення в любові до малої батьківщини: «Мені в далекому Парижі // Приснилась рідна сторона: // Серед любисткової тиші // Дрімає хата чепурна...» І в Парижі, в якому ніколи не був, поет згадував би улюблену батьківську білу хату, своїх сусідів, на подвір’ї яких «цвітуть акації рясні», а батько веде розмову про хліб з дідом Миколою... Одним словом: «І де б не був я, //Земле рідна, //Ти вся в мені, // До колоска».

Їдуть з нами і митці, виступів яких чекає публіка. Це – лауреат премії ім. Дмитра Луценка (2002) народний артист України Олександр Василенко; співак, композитор, друг родини з Тернополя Ігор Вовчак та цьогорічна лауреатка – солістка Національної філармонії України Тетяна Школьна.

Серед гостей делегації ті, кого назвемо сучасним словом – волонтери родини Луценків. Хтось допомагає організаційно, інші надають моральну підтримку, наприклад, Любов Лавриненко, Віра Кузьмінчук, Леся Білаш. Але найцінніша – практична, щоденна, побутова допомога. І найбільше завдячує родина вірним подругам Тамари Іванівни, значно молодшим від неї, Наталі Соломасі та Тетяні Якушенко.

Мистецько-пісенне свято – фестиваль ім. Дмитра Луценка – відкрито

Традиційно відкриття цього свята відбувається у дворі Березоворудського краєзнавчого музею, в якому одна простора кімната присвячена Дмитрові Луценку. (До слова, кімната-музей Дмитра Луценка є ще у київській середній школі ¹ 197, яка і має його ім’я). А тут і зараз на території музею Березової Рудки велелюдно: односельчани і гості зблизька та здалека, кілька фольклорних гуртів, готових заспівати в будь-яку хвилину. Дівчата-красуні у вишуканих строях вручають коровай поважній гості – дружині поета Тамарі Іванівні Луценко та їхньому синові – Сергію Дмитровичу.

Відкриває свято чарівна завідуюча відділом культури Пирятинської РДА – Лідія Прокопенко. Вона промовляє теплі слова вдячності видатному землякові, який прославив і своє село, і Полтавщину на всю Україну та й світ. Виголошують своє вітання і керівники села та району: голова сільради Березової Рудки Олександр Оніщенко та голова Пирятинської районної ради Сергій Пазюк. Господиня краєзнавчого музею – велика ентузіастка музейної справи Валентина Гончар – виголосила і своє хвилююче слово.

Неформальні вагомі слова про свого світлої пам’яті друга сказав голова постійно діючого Комітету з вшанування пам’яті Дмитра Луценка киянин Микола Москаленко. Протягом останніх 15 років він докладав надзвичайно багато зусиль та душі, щоб ця пам’ять жила в народі. Прочитав свою присвяту поетові-класику постійний гість свята «Осіннє золото» Юрій Титарів.

Із приємністю, навіть із зачарованістю, прослухали вітання учениці 3-го класу, гості зі сусіднього районного центру Гребінка, 8-річної Насті Лисенко, яку представила завідуюча Гребінківського народного краєзнавчого музею Людмила Безвиненко. Настя душевно прочитала «Як тебе не любити, Києве мій». А вручаючи квіти Тамарі Іванівні, пообіцяла проспівати цей столичний гімн на концерті у Київській філармонії 12 жовтня. Добре, що старші готують зміну шанувальників поета. Це, як на мене, найповажніший і обов’язок, і борг попередніх поколінь – передавати духовні надбання кращих з них.

І під кінець – сюрприз для музею від родини Луценків. Вони подарували йому незвичайний мистецький твір: вишитий портрет Дмитра Луценка (розміром 150 см на 100 см) – робота 70-річної Світлани Петрівни Шило – майстра народної творчості із селища міського типу Диканька, Полтавської обл. Так, так, тієї самої, оспіваної В. Гоголем Диканьки. І тієї самої Світлани Шило, вишивані портрети якої прикрашають багато державних установ Полтавщини. Це дивовижна робота унікального майстра. Свідчення невичерпного таланту наших людей.

Історичною алеєю до Співочого поля...

А потім усі гості попрямували алеєю віковічного лісу до основної фестивальної сцени, що на Співочому полі, на відстані майже 500 м. І впродовж алеї такі ж майстрині виставили свої вишивані портрети видатних українців, рушники полтавської вишивки. Тут же – виставка-продаж творів прикладного мистецтва інших майстрів народної творчості. А ще – плоди праці своєї: мед натуральний – нектар лісових та лугових квітів, цвіту яблуневих садків, які належали радгоспові-технікуму сільського господарства. Виставка-продаж багатьох сортів картоплі, меду, овочів. Розповідають, що на першому фестивальному святі, організованому під керівництвом Олександра Котенка, тут вирував малий Сорочинський ярмарок.

Обласний фестиваль: учасники, лауреати, виступи

На Співучому полі майже аншлаг, адже день видався сонячним, теплим. Зранку протягом 3-х годин відбувалася перша частина фестивалю – обласний конкурс на краще виконання пісень Дмитра Луценка. Виступали пісенні дуети, тріо, квартети, вокальні ансамблі. Цього року участь у конкурсі взяв 21 колектив Полтавської обл. та представники (по одному колективу) з Київської та Черкаської областей. Відзначені всі учасники: гран-прі, кілька перших, других, третіх місць і дипломанти. Березова Рудка, до якої прикута особлива увага, представила вокальний ансамбль «Старости».

Друга частина – це концерт лауреатів премії ім. Дмитра Луценка-2015 та попередніх років (ведуча – Людмила Коваль). Відкрили традиційно цю частину, як завжди, урочисто, елегантно хореографічний колектив «Стиль» Пирятинської школи естетичного виховання (керівник – Наталя Шульженко). Дівчата-юнки – очей не відірвати! І танець їхній пречудовий. І ними також елегантно вручений ще один пахучий, свіжоспечений коровай від творчих колективів для Тамари Іванівни. Здається, жоден народ у світі не зберіг давню традицію: саме хлібом-сіллю щедро, творчо, красиво зустрічати і віншувати гостей.

Як на мене, дуже вдало автори сценарію свята запросили на сцену першим самодіяльний народний колектив «Черкаські цокотухи» (керівник Любов Козій) – гостей із Черкаської обл. з піснею «Був від Бога поет». Бо в ній, цій авторській (бардовій) пісні учасниці колективу Катерини Семенюк, просто, без патетики, сказано, за що народ любить свого поета: «Був від Бога поет, // Він писав, мов співав. // Кожен раз ніби пише востаннє. // Україну любив, у віршах прославляв // І високе та чисте кохання... //Душу ніжну він мав // Чисту – наче весняне світання // Щиро друзів любив // А Тамару кохав // І проніс до кінця це кохання»//. Отож, наш народ цінує і щирий дієвий патріотизм, і лебедину подружню вірність. І не треба нам нав’язувати модні цінності сусідів, навіть якщо вони із самого Заходу. Кажуть, у цих співучих черкащанок із села Кононівка великий репертуар чудових авторських пісень. Варто добратися й до Кононівки. Адже це село, де відпочивав у маєтку відомого українського мецената, Євгена Чикаленка М. Коцюбинський (1908) і написав там знамените «Інтермеццо», кононівським полям присвячене.

А свято Луценківське продовжили церемонією вручення спеціальних відзнак лауреатам премії ім. Д. Луценка «Осіннє золото-2015», обраних Українським фондом культури. А вручали відзнаки представниця Фонду української культури Леся Білаш, голова Комітету Микола Москаленко і представник родини Сергій Луценко. Цьогорічними лауреатами стали: співачка Національної філармонії Тетяна Школьна, співак Маркіян Свято, аматорський фольклорний колектив «Горлиця» Давидівського сільського будинку культури Пирятинського р-ну (керівник Надія Ліневська) та аматорський хоровий колектив «Берегиня» Гребінківського районного будинку культури (керівник Неля Луценко). Колектив, якому 40 років з часу створення. До слова, Фонд культури намагається обов’язково відзначати на рівні з професіоналами аматорські народні колективи.

Учасниками концерту, як основної складової кожного фестивалю, стали лауреати премії Д. Луценка 2015 року, а також лауреати попередніх років. Серед них – солісти, у репертуарі яких пісні на слова поета: Валентина Стельмах, Ігор Вовчак, Світлана Мирвода, Анатолій Лаврінчук, дует «Крила» у складі Володимира та Валентини Олійників.

На завершення народний артист України, лауреат «Осіннє золото - 2002» Олександр Василенко, чудовим голосом, яким захоплюються і шанувальники пісні і високо оцінюють професіонали, потішив ще двома шедеврами любовної лірики поета: «Моя любове сокровенна» на муз. Т. Стоматі-Оленєвої «Мене п’янить, як хміль напою, // Жага тугих медових губ, // Твою й мою бентежну долю // З’єднав навік священний шлюб...»). Із завмиранням серця слухали всі і, передусім, наша українська Лаура – Тамара Іванівна – пісню «Не віддам тебе осені». Це останній вірш, написаний Дмитром Луценком, музика композитора з Маріуполя Олександра Кушнарьова. («І у серці моїм // Ти завжди, як весна молода. // І тоді, як сніги // Стануть бити нещадно у груди, // Я тебе не забуду, // Поки дихати буду. // І осіннім вітрам // Я тебе не віддам, // Не віддам».)

Такий фінальний акорд свята дійсно не міг не зворушити учасників цього мистецького дійства. Свята, яке вкотре розповіло про великого українця, справжнього патріота, Людину з великої букви, Маестро пісні, неперевершеного співця любові, що став прикладом легенди українського кохання.

Гурт «Берегиня» – лауреат-2015, якому 40 років з часу створення, виконав пісні Дмитра Луценка «Невідомий солдат» та «Пісня про хліб»	Гурт «Горлиця» – лауреат-2015 з піснею на музику А. Пашкевича «Батьківщина»
«Був від Бога поет», присвячену Дмитрові Луценку, виконує гурт «Черкаські цокотухи». Слова та муз. Катерини Семенюк, керівник Любов Козій	Лауреат премії "Осіннє золото-2014" фольклорний гурт " Криниці" Сосницького будинку  культури Чернігівської обл.
Олександр Василенко розчулив Тамару Іванівну щемною «Не віддам тебе осені» із запевненням коханого: «І у серці моїм ти завжди, як весна, молода»... Вона й трималася на святі молодо в цей день	Тамара Іванівна наприкінці свята зі сином Сергієм Дмитровичем та солісткою Національної філармонії Тетяною Школьною
Група підтримки Тамари Луценко : Надія Ситник ( племінниця, Полтава),Віра Кузьменчук,  Раїса Писаренко ( Зелена Рудка), Тетяна Школьна, Олеся Білаш, автор, Любов Лавриненко	І ті, хто з Тамарою Іванівною (крайня справа) поруч найчастіше: Наталя Соломаха та Тетяна Якушенко. У центрі – композитор та виконавець Ігор Вовчак
Пісенне свято завжди прикрашають роботи місцевих майстринь. Популярні тут вишивані портрети, рушники полтавського стилю вишивки. Лісова алея до Співочого поля
Із рекомендованого:  Дмитро Луценко " Все любов'ю зміряне до дна": Вибране- К.: Криниця,2005- 608  с.: ( " Бібліотека Шевченківського комітету")	Дмитро Луценко. Криниця мого кохання. Пісні з нотами. Вид.2-ге.  Полтава: Тов "АСМ", 2013-256с.
Шанувальники творчості Дмитра Луценка зустрічаються знову 12 жовтня 2015 р. у Національній філармонії України, у Києві, на вечорі його пам’яті