Розташована в центрі України, забезпечена природними та земельними ресурсами, Кіровоградщина залишається одним із найбідніших регіонів країни.

Кіровоградщина не просто розташована в географічному центрі країни. Донедавна областю проходила політична межа між південно-східною та центрально-західною частинами держави. У соціально-економічному плані вона, можливо, найбільше порівняно з усіма іншими регіонами, також є віддзеркаленням досі не вирішених проблем України.
Цьому сприяє і той факт, що Кіровоградщина найбільше віддалена не лише від кордонів з іншими країнами, а й від найбільших та найзаможніших економічних центрів країни: Києва, Одеси чи Харкова, які в той чи інший спосіб підтягують рівень життя прилеглих до них регіонів. На Кіровоградщині також значно менше, ніж в інших депресивних регіонах України, поширене заробітчанство.
Відтак, регіон, який має вдосталь природних та земельних ресурсів, сприятливе розташування на перетині внутрішньоукраїнських транзитних шляхів, залишається одним із найбідніших в Україні.

Демографічна криза та українізація

Попри значний приплив населення з інших частин України та республік СРСР, населення Кіровоградської області з 1959-го по 1989-й залишалося майже незмінним на рівні 1,24 млн. За переписом 2001 року лише 77,6% населення народилося на її території, 8,2% – на території інших держав, зокрема 5,1% – РФ (це становило дві третини всіх росіян краю – 7,5%). Міграція на промислові підприємства супроводжувалася низькими показниками природного приросту та відпливом мешканців сільських районів за межі області. Однак, за останню чверть сторіччя уже в незалежній Україні перший фактор, який забезпечував приплив населення, перестав працювати. А другий, погіршений зростанням смертності та різким спадом народжуваності, призвів до стрімкого зменшення кількості мешканців краю зі швидкістю, як мінімум, у 1,5 разу вищою, ніж середньоукраїнська – з 1,24 до 0,97 млн.
Водночас, це супроводжувалося зупинкою запущеного в радянський час динамічного процесу русифікації Кіровоградщини. Якщо з 1959-го по 1989-й частка росіян серед її мешканців зросла в 1,4 разу (з 8,4% до 11,7%), а українців зменшилася з 88,7% до 85,3%, то вже до 2001-го частка останніх знову збільшилася до 90,1%, а росіян впала до 7,5%, фактично відмотавши показник до стану 1950-х років. У результаті, край, який деякі гарячі голови з адептів «русского міра» навіть намагалися зарахувати до «Новоросії», мало чим відрізняється від сусідніх Вінниччини чи Черкащини.
Переселенці радянських часів із Росії наразі точково зосереджені в кількох містах та їх околицях, зокрема, Світловодську (14,8%) та районі (12,7%), а також прилеглому до нього Онуфріївському районі (12,8%), власне Кіровограді (12%) та районі (9,3%), Олександрії (11%) і Знам’янці (10,3%). У більшості інших районів їхня частка була на рівні статичної похибки й становила 1-3%.
Російська рідною була лише для 10% мешканців краю: найбільше зрусифікованих українців було в Кіровограді та Знам’янці, де частка російськомовних майже вдвічі перевищувала частку етнічних росіян (19,6% та 19,9% проти відповідно 12% та 10,3%). А громадян, для яких рідною є російська, у Світловодську (20%). В Олександрії таких 12,5%, Кіровоградському районі – 10,4%, Маловисківському районі, де містяться уранові шахти, – 9,6%, в Онуфріївському та Світловодському – по 12,9%.
Натомість, у решті районів області частка громадян, які вважали рідною російську, становила, за поодинокими винятками, від 2% до 5%. І якщо в містах обласного підпорядкування та окремих промислових поселеннях поширеність російської в побуті значно перевищує її частку як рідної мови, то в сільських районах абсолютно домінує українська. При цьому, в містах із населенням понад 50 тис. (Кіровограді, Олександрії та Світловодську) станом на 1 липня 2015 року проживало лише 39,5% мешканців області.

Політична еволюція

Паралельно до процесу дерусифікації відбувався й процес зміни політичних пріоритетів мешканців регіону. У 1990-х переважна частина стабільно підтримувала почергово Кравчука проти Чорновола, Кучму проти Кравчука, Симоненка проти Кучми. Петро Симоненко на виборах 1999 року здобув 52,6% голосів і більшість у п’яти з шести виборчих округів. На парламентських перегонах до Помаранчевої революції також домінували ліві, зокрема, у 2002-му вони здобули сукупно 42% голосів. «Наша Україна» разом із БЮТ отримали 19,9%, майже стільки само (19,7%) – дві партії влади: ЗаЄдУ (13,3%) та СДПУ(о) (6,4%).
Першими виборами, які чітко зафіксували проєвропейську політичну орієнтацію Кіровоградщини, стали президентські 2004 року: у «третьому» турі Віктор Ющенко здобув голоси 63% виборців області. У 102-му окрузі на заході області, який включав Голованівський, Вільшанський, Гайворонський, Добровеличківський, Новоархангельський та Ульяновський райони, рівень його підтримки сягнув 75,8% (проти 20,2% у Януковича). А найнижчим (51,3% проти 43,1%) був у 104-му, до якого належали шахтарська Олександрія з районом, Долинський, Новгородківський та Петрівський райони.
Однак тоді цей результат був досягнутий в умовах часткової деморалізації біло-синього електорату під час Помаранчевої революції та експлуатації проєвропейським кандидатом опозиційної риторики. У 2006-му роль цих факторів була втрачена, й проєвропейські сили хоч і здобули перемогу в області загалом, однак у південно-східному Олександрійському окрузі лідером усе ж стала ПР. У цьому самому окрузі, єдиному на Кіровоградщині, переміг на президентських виборах 2010 року і Янукович (хоча й із мінімальним, фактично середньоукраїнським результатом 48,5% проти 45,1% у Тимошенко).
Загалом же, в області на виборах 2010-го Юлія Тимошенко, яка перебувала тоді при владі, здобула переконливу більшість 54,7%, що було значно вище від її середньоукраїнського результату. Це сигналізувало про завершення процесу переходу Кіровоградщини до проєвропейськи зорієнтованих регіонів незалежно від того, належали проєвропейські сили до опозиції чи до влади в той чи інший момент. Надалі область залишилася в цьому електоральному полі, й навіть південно-східний Олександрійський виборчий округ поволі дрейфував у напрямку паритету проєвропейських та проросійських політичних сил.
Зокрема, на виборах 2012-го, попри масштабне використання адмінресурсу та інших технологій спотворення результатів виборів, ПР і КПУ набрали там 48,8%, а «Батьківщина», УДАР, «Свобода» та РП Ляшка – 46%. В області загалом останні здобули переконливу перемогу з результатом дещо вищим, аніж у 2010 році отримала Тимошенко (55,1% проти 39,7% у ПР та КПУ).
На парламентських виборах 2014-го Опозиційний блок подолав 5% бар’єр лише в п’яти з шести виборчих округів (крім західного Голованівського). А проросійська трійка (ОБ, СУ та КПУ) в області здобула 12,2%. Найбільше на промисловому сході Кіровоградщини (в Олександрійському окрузі 15,4%, а у Світловодсько-Знам’янському – 15,8%). Однак, це було лише тінню їхньої колишньої популярності тут.

Моноспеціалізація

Кіровоградщина належить до регіонів із низькою офіційною зайнятістю та водночас найнижчими показниками заробітної плати тих, хто таки має роботу. У першому півріччі 2015-го вона ввійшла до шістки областей, де середня зарплата до оподаткування була нижчою, ніж 3 тис. грн., а несуттєво поступилися їй за цим показником лише Тернопільська, Чернівецька та Херсонська. З 593 тис. мешканців працездатного віку та ще 19,5 тис. працюючих осіб, старших від працездатного віку, менш, ніж 30% (181,4 тис.) перебували офіційно у штаті й лише половина з них – у позабюджетній сфері. Враховуючи, що в області налічується понад 307 тис. пенсіонерів, навантаження на повноцінних платників податків у реальному секторі сягає шести клієнтів держави.
Водночас, понад дві третини всіх найманих працівників позабюджетної сфери зосереджені в Кіровограді з районом, Олександрії з районом та Світловодську. У решті області коливалася в межах 600-1600 осіб на район. Ще більш разючою видається ситуація з фондом заробітної плати, з якої відраховуються платежі до соцфондів та податок із доходів. Із 2,72 млрд. грн. у всій області 1,5 млрд. грн. були виплачені в Кіровограді та районі. У світлі децентралізації та переходу до більшої самодостатності територій та громад такий стан без зміни системи оподаткування формує перед ними серйозні виклики.
Низький рівень реальної зайнятості та доходів населення – наслідок незадовільного й украй однобокого використання багатого ресурсного потенціалу області. За, на перший погляд, збалансованим співвідношенням промисловості та сільського господарства (21% і 23% ВРП) приховується абсолютне домінування в складі першої харчової промисловості та олійно-зернової моноспеціалізації з рідкісними вкрапленнями інших виробництв.
Виробництво продукції сільського господарства бурхливо зростає з 2008 року (до 2014-го – у 2,2 разу). А завдяки олійній промисловості останнім часом також розвивалася випереджальними темпами, порівняно з рештою країни, й індустрія Кіровоградщини. Якщо загалом по Україні промислове виробництво у 2014-му, порівняно з 2009-м, майже не змінилося (збільшилося лише на 1,1%), то в Кіровоградській області – на 45,3%.
За обсягами вирощування соняшнику остання є абсолютним лідером в Україні, зерна – одним із п’яти-семи найбільших продуцентів, а в розрахунку на одного мешканця (соняшнику близько 1,2 т, зерна – 3,5–3,8 т) взагалі поза конкуренцією. Попри перше місце в Україні за урожаями соняшнику (і майже вп’ятеро більший за середньоукраїнський показник на одного мешканця), понад половина сировини для переробки наразі завозиться з інших регіонів. Це позначилося й на експортній спеціалізації краю. У 2014 році понад 69% експорту становила продукція олійно-жирової промисловості, 7,6% – зерно, ще 5% – інша продукція АПК, 11,1% – продукція машинобудування.
Це полегшило географічну диверсифікацію експорту й вихід із залежності від російського ринку. З 2010 року експорт до країн Азії та Африки зріс у 4,8 разу, до ЄС – у 2,1 разу, тим часом до Росії – зменшився. Наразі саме країни Азії та Африки стали для Кіровоградщини основним ринком збуту: 55,7%, або $457,3 млн., у 2014 році. До країн ЄС було спрямовано 20,6% вивозу, Євразійського економічного союзу – менш, ніж 20% (зокрема, до РФ – лише 9,9%). Основними споживачами продукції Кіровоградщини стали Індія (12,9% або $105,8 млн.), Китай (9,8% або 80,3 млн.), Іран (7,8% або $64,4 млн.), Єгипет (6,8% або $56 млн.).
Проте, в результаті, сформувалася тотальна залежність краю від кон’юнктури на світовому ринку олії. За будь-якого суттєвого спаду цін на ньому ситуація в локомотивній на сьогодні галузі Кіровоградщини різко погіршуватиметься, тягнучи за собою область загалом.

Перспективи диверсифікації економіки

Висока частка олійної галузі в економіці Кіровоградської області є результатом аж ніяк не її потужності, а фактичної відсутності інших галузей. Наприклад, за випуском промислової продукції Кіровоградщина поступається в 1,5-2 рази навіть далеким від поняття індустріальних сусіднім Миколаївській, Вінницькій та Черкаській областям, а Полтавській, узагалі, вп’ятеро, випереджаючи за цим показником у країні хіба що Чернівецьку, Тернопільську, Закарпатську, Волинську області та підконтрольну Україні частину Луганської. Тим часом, мінерально-сировинний потенціал області має понад 340 родовищ корисних копалин, більшість з яких наразі не використовуються. Це і буре вугілля (близько 3 млрд. тон), на якому, наприклад, у Німеччині та Чехії працює значна частина енергетики, і різноманітна рудна сировина (залізо, нікель, золото), і значущі у світовому масштабі поклади урану (понад 100 тис. т), горючі сланці (близько 3 млрд. т) та поклади торфу. В області міститься найбільше в Європі Заваллівське родовище графіту.
На Кіровоградщині значні перспективи розвитку видобувної промисловості. Однак у нинішньому вигляді, коли, за поодинокими винятками, сировина навіть без первинної обробки вивозиться якщо не за кордон, то до сусідніх, насамперед, Дніпропетровської, областей України, вона не здатна принципово поліпшити ситуацію в області. Великі сподівання покладаються на нарощування видобутку урану, який на сьогодні становить близько 1 тис. т. Ціна 1 кг урану зараз зіставна з вартістю тонни зерна. Для нього є стабільний внутрішній ринок збуту, адже наразі Україна забезпечує власні потреби менш, ніж наполовину. Втім, роль уранодобувної промисловості в масштабах області навіть за успішного розвитку й у перспективі не зможе зрівнятися з виробництвом зерна чи олії. На базі місцевих нікелевих руд діє Побузький феронікелевий комбінат. Гірничозбагачувальний комбінат з випуску ільменітового концентрату для титанової промисловості в Новомиргородському районі. В області видобувають залізну руду, яка, втім, переробляється в сусідній Дніпропетровській, а гірничозбагачувальний комбінат у Долинській досі залишається довгобудом (будується з 1980-х років).
Натомість, нереалізованим лишається потенціал області у виробництві альтернативних джерел енергії в умовах її дефіциту в Україні. У 2014-му Кіровоградщина спожила 534 млн. м3 природного газу та 0,26 млн. т привізного кам’яного вугілля, ринкова вартість яких становить 3,5-4 млрд. грн. Тим часом, не розроблялися належним чином місцеві поклади ані бурого вугілля, ані торфу чи горючих сланців. Не кажучи вже про найбільший у розрахунку на одного мешканця потенціал виробництва палива з біомаси, яка залишається на полях після збору місцевих щедрих урожаїв. У відповідній царині область має неабиякі перспективи нарощування як виробництва, так і зайнятості, адже в названих сферах може успішно працювати малий та середній бізнес, саме виробництво порівняно рівномірно розподілятися по території області, а виготовлене та видобуте паливо вивозитися, принаймні, до сусідніх регіонів країни.
Окрім видобувної промисловості, останнім часом в області також досить динамічно розвивається виробництво електронної та оптичної продукції (з $3 до $22 млн. протягом 2011-2014 років), лакофарбової (з 4,5 млн. кг до 8,5 млн. кг), металоконструкцій (у 3,5 разу), брикетів і гранул для опалення з деревини та інших природних матеріалів (з 14,7 тис. т до 24,2 тис. т), пластикових вікон і дверей зі 106 тис. шт. до 144 тис. Також динамічно зростало виробництво низки видів меблів, продукції машинобудування (зокрема, у 1,7 разу – вантажопідіймачів та конвеєрів). Однак, загальні обсяги випуску цієї продукції все ще лишаються незначними.
Майже не використовується наразі рекреаційний потенціал регіону. А він включає не лише фундамент для зеленого туризму з пов’язаними з ним масовою зайнятістю та збільшенням доходів сільських мешканців, а й лікувальний та ознайомчий туризм. Регіон використовує свій рекреаційний потенціал значно гірше порівняно навіть із сусідніми Черкаською чи Вінницькою областями.