Між заходами, які Україна взяла на себе з виконання Мінських домовленостей, передбачено «проведення конституційної реформи в Україні за набранням чинності до кінця 2015 року нової Конституції, яка передбачає як ключовий елемент децентралізацію (з урахуванням особливостей окремих районів Донецької та Луганської областей, погоджених із представниками цих районів), а також прийняття постійного законодавства про особливий статус окремих районів Донецької та Луганської областей відповідно до заходів, які вказані у примітці, до кінця 2015 року».

Оскільки Україна як правова держава шанує свої домовленості, президент України, осягнувши схвалення процедури конституційної реформи Конституційним судом, вніс на розгляд (в першому читанні) Верховною Радою України законопроект. Цей захід президента, як і текст законопроекту, викликав протест певної групи громади перед приміщенням ВРУ. Під час протесту (за твердженням охоронних органів) один «свободівець» застосував вибухівку, внаслідок чого потерпіло понад 100 осіб, загинуло три представники правоохоронних органів.
Чи справді це був прояв кримінальної поведінки чи безвідповідальності з боку одного представника патріотичної громади, а чи може провокація ворожих сил, лишається до дослідження. Адже чільні лідери «Свободи» були учасниками протесту разом зі своїми родинами. Чи наражали би вони своїх рідних на небезпеку? Можливо, вибухівка була застосована одним «свободівцем» без відома інших?
Правда, громада мала повне право протестувати, тільки без кримінального зловживання. До самого дня протесту багато осіб, відомих як сьогодні так і в минулому через свою діяльність на користь України, висловлювалися з приводу та навіть категорично проти законопроекту. Поки що, мабуть, можна констатувати хіба, що цей захід президента викликав сильну реакцію та що це питання треба, мабуть, глибше аналізувати після докладного ознайомлення зі самим текстом, хоча Конституційний суд прийняв його, щодо регламенту схвалення, мало не за кілька днів, а ВРУ прийняла сам законопроект у першому читані за один день.
Можна аргументувати, що, беручи до уваги постійні порушення Мінських домовленостей іншою стороною, Україна могла зовсім вільно відступити від свого зобов'язання.
Одначе, правду кажучи, цього Україна не могла собі дозволити. Очі світу звернені на Україну, справою переговорів керують дві держави з не визначеною до цього часу прихильністю до України та в теперішній ситуації, коли так багато залежить від підтримки міжнародним товариством України та продовження санкцій проти Росії, Україна мусить виконувати Мінські домовленості до кінця.
У цьому аспекті патріотичне українське суспільство повинно проявити не тільки більше розуміння президента та, може, навіть, довіру до нього, як також розуміння політичної гри, в якій, на жаль, Україна вже зазнала втрат – майже десять тисяч жертв.
У законопроекті щодо Донецької та Луганської областей визначається тільки одна стаття: цифра 18 у розділі ХV «Перехідні положення» у такій редакції: «Особливості здійснення місцевого самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей визначаються окремим законом». Решта стосується в загальному всіх інших.
Суть справи в тому, що у розділі І статті 8 Конституції вказано, що Конституція України має найвищу юридичну силу, закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Законодавство України не сміє суперечити Конституції, а у Конституції (Розділ І, стаття 1 і 2) визначено, що «Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава», що «суверенітет України поширюється на всю її територію. Україна є унітарною державою. Територія України в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканою». Тобто, Закон передбачений Законопроектом щодо самоврядування в окремих районах Донецької і Луганської областей, коли би він приймався ВРУ, не може суперечити цим статтям.
Коротко про цілість законопроекту, де є чимало пропозицій щодо багатьох статей які, здебільшого, належать до виконавчої влади в районах і областях, у Києві та Севастополі, впровадження концепції префектів, що тяжко зрозуміти, до якоїсь міри узурпація влади президентом тощо. Я сприймаю ці пропозиції як прикриття основного. Ці розділи мають порівняно антидемократичний характер, але треба сподіватися, що це справа тимчасова, більш політична, ніж юридична, та що чинний президент України, учасник першого і другого майданів, не бажає третього майдану, об'єктом якого буде він.
Коли би пропонувалося зміни до Конституції розділу І чи ІІ чи ХІІІ президент не міг би просто поставити ці питання для схвалення ВРУ. Такі зміни вимагають спочатку всенародного референдуму. Але навіть сучасний законопроект може і повинен проходити всенародне обговорення.
Воєнний стан в Україні не проголошений, і тому зміна до Конституції допускається.
Мабуть, найважливіше у відсутності проголошення воєнного стану в Україні те, що надходить така важлива допомога від Міжнародного валютного фонду, а економічний стан в Україні критичний, зокрема, через воєнні видатки та брак інвесторів з огляду на непевну ситуацію.
Тому пропоную народу до цього питання підходити більш зрівноважено та політично зріло, а президентові та його людям з розумінням занепокоєння, бо фактично завдання, які Україна прийняла за Мінськими домовленостями, можна вважати суперечливими в Конституції України. Над усе потрібна добра воля.