4 вересня виповнилося 50 років з дня прем’єри культового українського фільму режисера Сергія Параджанова та оператора Юрія Іллєнка «Тіні забутих предків».

Не менш класичний фільм режисера Юрія Іллєнка «Білий птах з чорною відзнакою», відзнятий 44 роки тому, згадався мені в ці дні, коли 3 вересня відспівували національного гвардійця Ігоря Дебрина, що загинув під стінами Верховної Ради України.
Під час відправи до храму залетів птах і кружляв то під куполом, то над хрестом біля вівтаря, поки тіло загиблого перебувало у церкві.
Цей містичний випадок здався мені символічним.
Душа молодого хлопця журливо кружляла над його тілом, як невидимо і тужливо кружляють над Україною душі тих, хто любив її і поклав за неї життя на вівтар цієї любові.
А для туги підстави є. Надто в складному стані нині Україна.
«Ще не вмерла…», як стверджує Національний гімн, але, треба визнати, тяжко хвора.
Тай мучителів у неї – зовнішніх та внутрішніх – більше, ніж лікарів.

Чорні ознаки в контексті кіно

Ювілей кіно-шедевру «Тіні забутих предків» задумувався масштабно. Крім показу на Першому національному телеканалі було заплановано ще низку переглядів у кінотеатрах.
Організаторам хотілося, щоб усі ми згадали, а молодь, можливо, вперше узнала, чим був той фільм для культури України та її національного самоусвідомлення.
Для порядку нагадаю, що художній фільм «Тіні забутих предків» за однойменною повістю Михайла Коцюбинського зняв режисер Сергій Параджанов, оператором стрічки був Юрій Іллєнко. Головні ролі – Івана та Марічки – зіграли незабутній Іван Миколайчук та тодішня дружина Юрія Іллєнка Лариса Кадочникова.
Презентація фільму в кінотеатрі «Україна» увійшла не тільки до мистецького, але і політичного календаря України. Бо під час обговорення фільму Іван Дзюба заявив про таємні арешти української інтелігенції, які тоді розпочалися, а В’ячеслав Чорновіл експресивно вигукнув: «Хто проти тиранії – встаньте!»
Одиниці в залі встали, а Чорновіл із Дзюбою невдовзі сіли – за ґрати.
Так ось на вшанування цієї історичної мистецько-політичної події піввікової давнини до того самого кінотеатру «Україна» вирішив приїхати президент України Петро Порошенко.
Чудово! Почесно! Приємно для організаторів! Підвищує статус цього заходу!
Але…
Покійний Черномирдін у подібних випадках казав: «Хотіли, як краще, а вийшло, як завжди»…
Служба безпеки президента, яка, загалом, не мала жодних поганих намірів, а просто робила свою роботу, зробила її так волаюче незграбно, так безцеремонно, так малопрофесійно, що викликала обурення не тільки у глядачів та гостей цієї імпрези, але й у почесних персон – Лариси Кадочнікової, що півстоліття тому зіграла головну героїню Марічку, та інших шанованих осіб.
До зали прямолінійні охоронці зі собаками нікого довго не пускали, на жодні слова і аргументи увагу не звертали, всіх ігнорували по повній програмі. Та ще й першу особу вся зала, яка, нарешті, через півтори години змогла зайняти свої місця, змушена була чекати хвилин 20 у спекотному приміщенні.
З цього приводу було багато обурень і емоційних висловів, хоча і не в обличчя почесному гостю, який і гадки не мав, як « майстерно» його охорона тільки що за якусь годину налаштувала людей проти нього.
Найбільше претензій мало би бути як до самого глави держави, так до його найближчого оточення. Адже поряд з тупоголовими служаками там повинен був перебувати якийсь високопосадовець, що має навики дипломатії та знає в обличчя весь культурно-кіношний бомонд. І котрий би міг все уладнати, згладити, знівелювати негатив.
Наприклад, міністр культури України або один із заступників голови Адміністрації президента.
А так весь негатив величезною хвилею накрив главу держави, хоча той, напевно, і не здогадувався, з яким почуттям роздратування та невдоволення слухали його вітальні і, як завжди, гарні слова.
Слова гарні, а ось дії – протилежні.
І це стає вже фірмовою відзнакою нинішньої влади.
Влада Януковича була більш гармонійною. Там тупаки ледве вміли белькотіти, зате їхні дії гармоніювали з цим белькотінням – були такими ж жахливими.
А нинішні вміють заливатися солов’ями, а ось дії у них та їх оточення – зовсім не солов’їні.
Такі от «чорні ознаки» у цих політичних птахів.

Чорні ознаки в контексті кіно і життя

У ті ж дні, коли у Львові, як і у восьми інших містах України, демонстрували відреставровану легендарну кінострічку, там же свято для кіноманів продовжилося – відкрився фестиваль данських фільмів «LifeStyle. Кіно Данії».
За повідомленнями ЗМІ, під час відкриття фестивалю, 2 вересня у Львівському палаці мистецтв демонстрували драму про патологічні ревнощі талановитого піаніста до своєї коханої «Любов і гнів».
Фільм на таку злободенну тему здобув приз глядацьких симпатій на кінофестивалі «Молодість» та відзнаку Гільдії німецького артхаусного кіно на Берлінському кінофестивалі.
Але те, що є предметом мистецтва і постає в переломленні бачення режисера та акторів, у житті далеко не таке прекрасне.
Того ж таки 4 вересня у тернопільському райцентрі Гусятин 43-річна жінка у запалі сварки, спровокованої образою, ревнощами, жагою помсти всадила ніж у свого коханого. Про її життя, напевно, ніхто фільму не зніме і нагород за це не отримає. Але скільки так званих побутових драм практично щодня відбувається на українських просторах!
Зубожіння, боротьба за щоденний кусень хліба, страх втратити роботу або неможливість її знайти, пияцтво, вульгарні інтрижки і зради, повсякденні стреси так вимотують українців, що замість того, щоб жити і радіти, багато хто з них безнадійно загрузають у товщині багнюки, яка часто закінчується злочинами відчаю або глупоти.
І таких повідомлень кримінальна хроніка щодня приносить цілими гронами.
Отакі от «чорні ознаки» нинішнього повсякдення багатьох пересічних українців.

Чорні ознаки в контексті спорту

У Луцьку оновили стадіон «Авангард». З цієї нагоди щасливі волиняни влаштували свято повторного відкриття цієї популярної місцевої спортивної арени.
Прикрасити свято мав матч футбольних зірок київського «Динамо» і клубу «Волинь».
За киян грали такі зірки минулого, як Володимир Трошкін, Владислав Ващук, Анатолій Дем’янченко, Володимир Вєрємєєв, Володимир Безсонов, Олексій Михайличенко інші.
За місцевих ветеранів вийшов грати і нинішній головний тренер ФК «Волинь» Віталій Кварцяний.
І все було б добре, але несподівана трагічна подія затьмарила це свято.
На концерті, що відбувся на стадіоні, стало зле учаснику знаменитого львівського акапельного гурту «Піккардійська Терція» Іванові Вощині. «Швидка» не допомогла, і музикант, на превеликий жаль, помер.
Однак, шок і стрес, пережитий всіма організаторами та учасниками свята, вдалося мужньо подолати, і програма була продовжена.
Концерт дограли до кінця. І цього дня знову неабиякої актуальності набула їхня знаменита композиція «Пливе кача», під яку ховали героїв Небесної Сотні.
Матч також відбувся. Волиняни грали майже на рівних, але більш досвідчені динамівці перемогли 2:1.
Але на цьому чорні ознаки, пов’язані з українськими спортивними подіями, не закінчилися.
Саме 4 вересня прийшла звістка, що скасовано турнір-меморіал Віктора Баннікова – знаменитого воротаря столичного «Динамо» 60-х років минулого сторіччя та першого президента Федерації футболу України. Турнір цей планувався як частина підготовчого процесу юнацької збірної України (футболісти 1999 року народження) до відбору на Євро-2016 (U-17). Започаткований 11 років тому, цей турнір був популярним і щорічним, але минулого року не проводився з відомої причини – війни на Сході України.
Цього року були надії, що все пройде нормально, але тут організаторів приголомшили синхронні негативні новини – більшість запрошених команд не просто не змогли, а відмовилися приїхати на турнір. Тільки збірна Литви дала згоду, але ситуації це, звісно, не рятувало. Хоча литовцям і варто подякувати за незмінну підтримку України на всіх фронтах.
Ця чорна ознака відмови була пов’язана з тим, що саме напередодні відкриття турніру ім. Баннікова в Україні трапилася низка подій, що відлякали іноземців і посилили імідж України як країни, куди не зовсім безпечно приїздити.
Такий імідж намагаються створити Україні її вороги – зовнішні та внутрішні, а також власні нехлюйство, ворожнеча, бездіяльність, численні помилки, промахи та злочини.
Навіть блискуча перемога збірної України 5 вересня над збірною Білорусі 3:1 у рамках відбору на Євро-2016 не змогла повністю перебити гіркий присмак тої чорної ознаки з турніром-меморіалом В. Баннікова. Адже тут мова йшла не про чистий спорт, а про ставлення до держави Україна загалом – у даний момент нашої драматичної історії.

Чорні ознаки пожеж

Фактором небезпеки, що вплинув на рішення низки запрошених футбольних збірних не приїздити до Києва, сталася і ціла серія пожеж, що охопила Україну.
Немовби по команді запалали поля, ліси, торфовища навколо Києва, Житомира і ще низки центральних та західних областей України.
Гідрометцентр ще 4 вересня попередив: «5-7 вересня у південній, східній частинах, більшості центральних та 5 вересня і у північних та Вінницькій областях утримається надзвичайна (5 класу) пожежна небезпека».
Цей прогноз, на жаль, збувся.
А, може, йому і допомогли збутися.
Адже, наприклад, міський голова Рівного здивовано прокоментував пожежу на «Рівневодоканалі», яким він до цього керував – не розумію, мовляв, як це могло статися, адже прохід на територію під контролем, все відслідковується, випадковості бути не може.
І зробив припущення, що ця пожежа може бути не стихійною.
Подібні здогадки висловили і представники низки інших областей.
Київ, наприклад, горів по периметру, зайнялися торфовища у восьми різних місцях на території більшій, ніж вісім гектарів.
У підсумку, столицю затягло таким щільним смогом, вміст у повітрі шкідливих речовин був таким підвищеним, що киянам наполегливо радили сидіти по домівках і постійно проводити вологе прибирання в помешканнях – як під час Чорнобильської катастрофи.
Подібне відбувалося, як мінімум, у восьми областях України одночасно!
Може бути, що це випадковість, хоча низка пожеж розпочалася майже в один і той же час.
Але давайте подивимося на ці чорні ознаки під кутом зору національної безпеки України.
Легко собі уявити, що знайдуться чимало бажаючих за один-два дні перетворити квітучу Україну в задимлену територію з високим рівнем сірки і подібних шкідливих речовин.
І для цього зовсім не потрібні війська, гармати, капіталовкладення. Лише три-чотири десятки мобільних терористичних груп, які за єдиним планом і в один і той же час запалять стерню, сухостій, торфовища, ліси навколо більшості обласних центрів України включно зі столицею.
У що перетвориться тоді Україна за кілька днів, яким буде її імідж у картинках світових телевізійних новин? Хто після подібного захоче сюди приїздити як турист чи на відпочинок?
А якщо врахувати технічний стан вітчизняних служб надзвичайних ситуацій, то зрозуміємо, що тільки особиста мужність на межі з жертвуванням здоров’ям і навіть життям вогнеборців можуть стати на перепоні зловісним планам ворогів України.
Фантастика, скажете ви?
А хіба таран літаками хмарочосів до чорного 11-го вересня не вважався фантастикою?
Хіба не розробляються поза межами України і всередині її п’ятої колони плани постійного терористичного терзання України?
Тож використання масових пожеж як інструменту тероризму я б не став виключати. Тим більше, що в Україні, загалом, з початку року сталося 53 тис. 327 пожеж. При цьому загинули 1 тис. 182 особи.
Чорні ознаки попелу, який вкрив поля та ліси, вулиці та двори українців, трагічно нагадують про ймовірну небезпеку та закликають до пильності усіх нас, а відповідні служби особливо.

Чорні ознаки масових заворушень

	Національний гвардієць Ігор Дебрін, над тілом якого кружляв птах

Трагічні події під Верховною Радою України 31 серпня показали, настільки ламким є громадянський мир в Україні. І скільки бажаючих є цей мир розхитати, тим більше, зламати.
Троє загиблих, декілька в тяжкому стані, десятки у лікарнях, більше, ніж сотня постраждалих – хто ще 30 серпня повірив би у можливість такої арифметики під час звичних уже пікетувань парламенту?
У перші дні вересня гострота звинувачень на адресу політичних партій і груп дещо знизилася. Якщо в день трагедії міністр МВС А. Аваков і лідер ВО «Свобода» Олег Тягнибок обмінялися вкрай гострими взаємними прямими звинуваченнями у тому, що відбулося, то уже через кілька днів все якось дивно загальмувалося.
Широко анонсовані запрошення на допити О. Тягнибока, Ігоря Швайки, Юрія Сиротюка, інших свободівців або нічого не дали, або переносилися і відкладалися.
Складалося враження, що за лаштунками тривають напружені політичні торги або ж зважування кроків та прорахунок наслідків цих ймовірних дій.
Однак восьмого вересня на розширеному засіданні уряду президент П. Порошенко раптом ледь не перелякав присутніх, зокрема, і журналістів. Емоційно скрикнувши: «Це просто жах, що задумували терористи!» П. Порошенко повідав публіці, що слідчі, нібито, розкопали страшні наміри нападників – кинути другу уламкову гранату прямо у вікно Верховної Ради, яке було обліплено зсередини депутатами, їхніми помічниками та журналістами.
«Уявляєте, що сталося б, якби їм це вдалося?!» – патетично вигукнув глава держави і додав, що в цій гранаті було б 700 уламків.
Присутні уявили і приголомшено мовчали.
Глава держави поінформував і про технологію дій нападників, назвавши їх терористами: «Зараз можу сказати план, який був у терористів: покрити димом виконавців – для того, щоб захистити їх від відеоспостереження і не дати встановити особу злочинців, які планували вбити людей і зробити цю провокацію».
Тут хочеться сказати – «Стоп!» і попросити паузу.
Адже треба чітко зрозуміти – хто такі ті терористи, які були під стінами парламенту і про яких говорив П. Порошенко.
Як не крути, це виходять не якісь абстрактні найманці, не заслані російські диверсанти, а члени чи прихильники легальної української партії ВО «Свобода».
Скажімо, Ігореві Швайці, який ще зовсім недавно був міністром уряду Яценюка і є лідером харківської «Свободи», інкримінуються дуже серйозні злочини.
Висловлюючись офіціозно, працівники МВС України того ж таки 4 вересня вручили свободівцю повідомлення про підозру щодо заворушень біля будівлі українського парламенту 31 серпня.
Прочитайте наступний абзац уважно.
І. Швайку підозрюють ні більше, ні менше ніж у вчинені терористичного акту, що призвів до загибелі людей (ч 3 ст. 258 КК України), вбивства або замаху на вбивство працівника правоохоронного органу (ст. 348 КК України), умисному заподіянні працівникові правоохоронного органу тяжкого тілесного ушкодження у зв’язку з виконанням цим працівником службових обов’язків (ч. 3 ст. 345 КК України), організації масових заворушень, що призвели до загибелі людей (ч. 2 ст. 294 КК України), організації групових дій, що призвели до грубого порушення громадського порядку (ст. 293 КК України) та незаконному поводженні зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ч. 1 ст. 263 КК України).
Внаслідок цих підозр І. Швайці загрожує від 10 до 15 років позбавлення волі.
Не виключено, що подібне нависло не над одним свободівцем.
Захищаючись, О. Тягнибок вжив історичну аналогію: «Нинішня влада схожа на сталінську трійку. Аваков, а з ним і лідер партії, Яценюк, без рішень суду уже виносять вирок, і більше – хочуть знищити цілу політичну силу. Яценюк що, уявив себе недоробленим Берією?».
Якщо згадати, що Лаврентій Берія є символом сталінського тероризму і багатьма називається катом ¹ 1 у команді Сталіна, то порівняння Тягнибока є не меншим ударом по Яценюку й Авакову, ніж їх звинувачення на адресу Тягнибока у тероризмі.
Крім того, серед затриманих є й особи, не пов’язані членством у партіях. Там теж може бути своя сюжетна лінія.
Радикальна партія Ляшка, члени якої теж могли бути учасниками подій під парламентом, вийшла з правлячої коаліції і перейшла в опозицію.
А президент П. Порошенко так сформулював своє розуміння тієї кривавої сутички: «Частина політикуму вирішила, що зовнішні ризики вже не актуальні і зараз саме час розпалювати в Україні внутрішній конфлікт. Заради зайвих місць у районних радах ці люди готові і гранати кидати під Верховною Радою, і всю Україну підпалити.
І Росія робить головну ставку на внутрішню дестабілізацію».
Ось такі чорні ознаки політичної бурхливої осені-2015. Ніхто не має наміру поступатися, і до місцевих виборів 25 жовтня дехто готується, як до війни.

Чорні ознаки очима інтелігенції

Вітчизняна інтелігенція немовби в розгубленості. Хтось уже висловився. Хтось чекає більшої інформації. А дехто і визначився.
У ЗМІ оприлюднено, зокрема, два листи представників львівської інтелігенції. Судячи з того, що ці звернення були оприлюднені на сайті обласної адміністрації, а також враховуючи стилістику звернень, львівська влада доклала чималих зусиль, щоб цитую: «Слова підтримки керівництву української держави в їхніх намаганнях здійснити життєво необхідні реформи децентралізації та місцевого самоврядування» прозвучали зі столиці Галичини.
Листи підписали відомі львів’яни:
Громадська рада «Святий Юр» Ю. Калинюк;
громадсько-політичний діяч України С. Давимука;
Герой України І. Вакарчук;
народний депутат України (шести скликань), дисидент М. Косів;
архітектор І. Кузьмак;
голова ЛОТПВіР П. Франко;
лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка І. Калинець;
голова Секретаріату Конгресу української інтелігенції Львівщини, заслужений працівник культури України В. Парубій;
президент Центру національного виховання ім. Андрея Шептицького Г. Брунець;
лауреат Державної премії в галузі архітектури Ю. Горалевич;
заслужений лісівник України, директор ДП «Радехівське ЛМГ» С. Данькевич;
голова ЛОО Спілки офіцерів України П. Костюк;
громадський діяч З. Боровець;
письменник, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, Герой України Роман Іваничук;
художній керівник Національного академічного українського драматичного театру ім. М. Заньковецької, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка, народний артист України Федір Стригун;
Генеральний директор Львівської національної галереї мистецтв ім. Б. Возницького Лариса Разінкова-Возницька;
Генеральний директор Національного музею у Львові ім. Андрея Шептицького Ігор Кожан;
президент Українського клубу митців, заслужений діяч мистецтв України Орест Скоп;
відповідальний секретар Львівського міжобласного відділення Національної спілки театральних діячів України, заслужений працівник культури України Володимир Григоренко;
директор-художній керівник Львівського академічного обласного театру ляльок, заслужений працівник культури України Ярослав Синиця;
директор Львівського музею історії релігії Орест Малиць.
Однак, більш узагальнена позиція української, зокрема, і столичної, інтелігенції ще попереду. Наскільки вона співпаде з позицією львівських колег, час покаже.

Висновок

Білий птах надії летить над Україною.
Чорні ознаки на його крилах не можна не помітити. Їх немало, як і тем для наших розмов з читачами.
Але птах все одно білий.
Тож є сподівання, що поступово чорні ознаки і на його крилах, і в житті України будуть поступово щезати.
Якщо ми всі разом будемо цього цілеспрямовано прагнути – кожен на своєму місці.