Отець Іван Лимар, настоятель собору св. князя Володимира
	Анна Лукач – організатор та ведуча концерту
	Ольга Цвинтарна із сином Дмитриком, артисти з Києва
	Жінки-волонтери на кухні
	Троїсті музики розважають гостей
	Гості фестивалю ласують кукурудзою
	Юрко Сорока разом з Мар’яною Біленькою
	Владика Даниїл, правлячий Архієрей Західної єпархії УПЦ США

Висока духовність, українська культура, смачна їжа та багато радості. Після кількарічної перерви в українському Катедральному Православному соборі св. князя Володимира у Чикаго відродили храмове свято. Фестиваль відбувся у дворі святині.

«Три роки тому, коли мене призначили на цю парафію, у церковній громаді було дуже багато старших людей. Та час міняється, люди відходять у вічність, і на зміну їм приходить нова генерація, яка має бажання щось робити – організовувати різні дійства та підтримувати українські традиції. Це дало можливість нам наважитися після тривалої перерви організувати храмове свято. І направду, це дуже згуртувало наших людей, нашу молодь і я дуже сподіваюся, що цей фестиваль матиме успіх і продовження у майбутньому», – ділиться господар фестивалю, настоятель собору св. князя Володимира о. Іван Лимар.

Також отець зазначив, що вперше в житті зустрівся із таким безкорисливим бажанням людей допомагати і працювати для церкви: «Чесно кажучи, щоби провести фестиваль, потрібно дуже багато різних дозволів; і де б я не ходив – всюди всі йшли назустріч, тому, звичайно, ми дуже вдячні всім тим добрим людям. Завдяки їм свято вийшло на славу. А ще я дуже вдячний сусідам, які прийшли підтримати та розділити нашу радість».

Храмове свято у Катедральному Православному соборі св. князя Володимира розпочалося зі святкової Божественної Літургії. Далі всі віряни та поважні гості перемістились у двір собору. Саме там можна було послухати українські пісні, поласувати різними смаколиками та поспілкуватися у невимушеній атмосфері.

«Ми хотіли так організувати концертну програму, щоби людям було цікаво і весело водночас, – розповідає організатор та ведуча концерту Анна Лукач, – на сцені обов’язково згадаємо наших воїнів, які зараз захищають Батьківщину на Сході, загиблих вшануємо хвилиною мовчання. Маємо гарну концертну програму за участю місцевих артистів та виконавців, які приїхали з України. Зокрема, присутні матимуть нагоду послухати чарівну киянку Ольгу Цвинтарну. Це дуже цікава артистка – співає українські народні пісні в джазовій обробці. Теж у концерті бере участь Наталія Кисіль – вдова Богдана Кисіля, який на початку 90-х років був одним з перших українських співаків в Чикаго. Свого часу він разом з дружиною організував тут ансамбль, тепер пані Наталія сама підтримує всі наші заходи. Так само буде виступати гурт «Гармонія» у складі Віктора Ільницького, Люби Лукашевич і Тетяни Кулинич. А ще своє мистецтво даруватимуть людям автор, композитор і виконавець Володимир Дуда та Христинка Доскочинська – наша молода і уже досить популярна співачка, яка минулого року була срібною призеркою на конкурсі талантів української діаспори. Буде на святі також гумор від автора та артиста розмовного жанру Михайла Бойчука. Ну і звісно, не обійдеться фестиваль без троїстих музик – ансамблю «Водограй». Хочу згадати і нашого звукорежисера Ігоря Нікітенка. Сподіваюся, що людям сподобається».

З талановитою гостею зі столиці України, співачкою та музикантом Ольгою Цвинтарною розмовляємо незадовго до її виходу на сцену. Виступатиме жінка разом зі своїм сином-скрипалем Дмитриком.

У Чикаго вони приїжджають друге літо поспіль. «Тут у мене є родичі, друзі, мама моя тут і тітка. Дізнавшись, що я музикант, мені запропонували взяти участь у кількох святах; фестиваль у соборі св. князя Володимира – одне із них», – каже мисткиня. Для присутніх Ольга Цвинтарна виконуватиме свою улюблену музику – джаз. «Мене ця музика дуже захопила, хоча, в принципі, виросла я на народних піснях, бо моя мама і дві тітки під керівництвом дідуся виконували на концертах народні пісні. Але якось я натрапила на джаз і дуже полюбила його, мені сподобалась ця свобода, яку має співак у конкретний момент при конкретній публіці у конкретному залі – одну і ту саму пісню можна заспівати абсолютно по-різному, як тобі душа підказує саме у цей момент. Мені подобається ця миттєвість, у цей момент я віддаю людям ці емоції і що головне – бачу відгук», – продовжує Ольга. Попереду у виконавиці виступ на святкуванні Дня незалежності України в Чикаго, а далі – додому.

Не можна оминути і кулінарну частину фестивалю. Майже п’ять днів жінки-волонтери стояли біля плит, аби приготувати для гостей різні смаколики. «Хочу подякувати всім жінкам, які були присутні і важко працювали, щоби наше свято було смачним. Вони доклали багато зусиль для повноцінної роботи кухні. Наші чоловіки також допомагали – готували шашлики, робили гамбургери та хот-доги, а ще вони готували сцену, встановлювали намети, столи і робили накриття. Всі разом ми доклали багато зусиль, щоби фестиваль вдався. Також хочу подякувати всім, хто доклався фінансово до цього свята», – зазначає волонтер з кухні Марія Гліпка. Загалом, на фестиваль приготували десь півтори тисячі штук голубців і приблизно таку ж кількість вареників. Ці дві національні українські страви користувалися чи не найбільшою популярністю серед присутніх. На прилавках також було багато солодощів. Різні тістечка та булочки готували теж прихожанки собору.

На храмовому святі зустрічаємо Юрка Сороку, заступника голови «Помаранчевої хвилі». Він теж допомагав в організації цього дійства, тому охоче ділиться враженнями: «Такі свята, насамперед, дають людям відчуття громади. Вони збираються докупи, мають можливість познайомитися, поспілкуватися одне з одним, що не завжди можливо у звичайному житті. Це чудова нагода зібратися, вшанувати наші християнські свята. Що важливо, за розвагами ми не забуваємо за громадянський обов’язок. Ті події, які відбуваються в Україні, турбують громаду тут. Діаспора не байдужа. У кожного є там рідні, друзі чи знайомі, які воюють. Ми всіляко, по мірі можливості, звичайно, намагаємося допомагати їм. Минулого року передали чималу допомогу українським волонтерам на потреби армії. Після служб тут також часто проводять збірки коштів на допомогу пораненим, вдовам та дітям загиблих. Дуже сподіваюся, що це свято матиме подовження і надалі буде згуртовувати українську громаду».

Разом з Юрком Сорокою на фестиваль прийшла його давня знайома Мар’яна Біленька. Вона приїхала в Чикаго на кілька днів з Х’юстона. Там є волонтером Українсько-американського культурного клубу. Жінка дуже задоволена побаченим. Каже, що чиказькі українці дають дуже гарний приклад громадам з інших міст. «Найперше – мені дуже приємно бачити українців. Подібні свята ми організовуємо і в Х’юстоні, правда, там значно менша громада. У нас є лише одна українська католицька церква. То такий своєрідний культурний осередок. Великий мінус у тому, що Х’юстон дуже розкиданий територіально, тому дуже важко згуртовувати людей, багато хто навіть не знає, що там існує громада і що вона досить активна, особливо впродовж останніх кількох років. Ми не маємо своїх засобів масової інформації, єдиний інструмент, який використовуємо для популяризації роботи Українсько-американського культурного клубу – це Інтернет, ми маємо свій веб-сайт та сторінку у Фейсбуку.

Наша організація неприбуткова, основна мета її діяльності – поширити українську культуру і дати можливість людям комунікувати одне з одним, тому стараємося робити цікаві різноманітні заходи. Правда, нам дуже бракує досвіду, який є тут, у Чикаго. Сподіваємось на підтримку та плідну співпрацю», – ділиться Мар’яна.

Свято у соборі св. Князя Володимира зібрало багато поважних гостей. Серед найпочесніших – преосвященний єпископ Даниїл, правлячий Архієрей Західної єпархії Української Православної Церкви Сполучених Штатів Америки: «На території США такі церковні дійства відбуваються досить часто, особливо влітку, коли люди мають можливість трішки відпочити. Такі фестивалі споріднюють наші парафії, споріднюють наших парафіян. Церква є духовним домом, куди люди приходять на молитву, щоби зблизитись з Божеством, а з іншого боку ми, водночас, зближуємося один з одним, ми відчуваємо споріднення. Це особливо важливо для старшого покоління, мабуть, не так часто вони мають нагоду ось так просто посидіти, поговорити, послухати українські пісні. Також такі дійства допомагають нам не забувати українські традиції. І дуже важливо, щоби такі фестивалі відбувалися, бо наша молодь дуже швидко тут американізується, ми втрачаємо наші цінності і якщо ми їх не збережемо, то не зуміємо передати наступному поколінню те, що нам передали наші батьки. Я став єпископом УПЦ США у 2007-му році. Через рік – правлячим архієреєм цієї парафії. Дуже цікаво бачити різні покоління, як вони співпрацюють одне з одним. Особливо тішить, що молоді люди, нова еміграція з України перебирають у старших естафету духовного проводу в житті парафії. Я от сьогодні дивлюсь, як молоді хлопці шашлики смажать, жінки продають різні харчі, батьки також задіяні з української школи – душа радіє. Церква є живим організмом, це як людське тіло, де кожна клітинка, кожен пальчик відіграє дуже важливу роль, є частинкою великого механізму. Так і тут. Ця парафія в центрі міста, вона не є десь на околиці, де ти маєш багато місця, де ти можеш зробити велику забаву. Я бачу, як парафіяни стараються, і це неабияк тішить».

На завершення познайомимо вас з короткою історією Катедрального Православного собору св. князя Володимира.

Перші українські поселенці на американському континенті з'явилися понад сто десять років тому, наприкінці ХІХ сторіччя. Вірні Української Православної Церкви були одними з перших, хто об'єднався за конфесійним принципом та започаткував у 1916 році храм святої Трійці на вулиці ERIE. Невелика церковця на тридцять років стала осередком православного життя в Чикаго, а після приїзду до цього міста Предстоятеля Української Автокефальної Православної Церкви Іоана Теодоровича стала Катедральним собором. У 1937 році відбулося перейменування Катедрального собору, і відтоді храму було надано ім'я Хрестителя України-Русі – святого князя Володимира.

Минали роки. Закінчувалася Друга світова війна. Розросталася Українська околиця й настав час подумати про майбутнє. Почалися пошуки приміщення для нового храму. І у березні 1945 року парафіяни Катедрального собору придбали на перехресті вулиць OAKLEY та CORTEZ великий лютеранський храм. Уже протягом наступних декількох років стало очевидним, що рішення придбати значно більший за розмірами храм, було правильним.

Повоєнна хвиля української еміграції, яка пережила лихоліття Другої світової війни та тривале перебування у таборах для переміщених осіб, бурхливим потоком почала заповняти Катедральний собор. Періоди піднесення змінювалися роками порівняного затишшя у діяльності парафіяльної громади святого князя Володимира. Особливо помітне пожвавлення у житті парафії відбулося за роки Незалежності. Уже в перші роки при парафії святого князя Володимира була створена та активно працювала Комісія зв'язків з Україною, яка допомагала братам та сестрам на Батьківщині.

Парафіяльне життя і сьогодні не стоїть на місці. Збільшується чисельність прихожан собору св. князя Володимира, приходять нові люди, сповнені енергії та бажання працювати. Ну а фестиваль, з яким ви мали нагоду познайомитися вище – це чудовий результат праці згуртованої церковної громади однодумців.