Автор з гостею з Києва на Союзівці. Fest «Soyuzivka-2015» приймав гостей з України, Канади, Австралії, США
	«Аншлаг» під відкритим небом. «Союзівка», 11 липня 2015 р.
	Завжди гаряче приймають танцюристів школи Роми Прийми-Богачевської
	Василь Попадюк – золота скрипка України
	Талановитий співак і композитор Павло Табаков, м. Львів
	Чудова бандура в руках виконавиць жіночого ансамблю Ірини Китастої-Кузьми
	Ліричний   дівочий танець австралійського   ансамблю " Легенда" , Мельбурн
	Знаменитий гопак  "Калина" ансамблю   "Легенда"
	Гості з Австралії – ансамбль українського танцю «Легенда» – серед публіки
	Танцюрист   Данило  Ткачук( перший зліва)  з колегами  по "Легенді"
	«Україночка»  Оксани Білозір
	«Не спи, моя рідна земля», – Сергій Фоменко (Фома) – один із ведучих концерту та соліст
	Українське село на «Союзівці»: майстри народної творчості
	Ляриса Чебіняк з «Ukrainian Village Voices» (у центрі) дає майстер-клас зі співу купальських пісень
	Гончарне коло Івана Братка з Нью-Джерсі
	Майстер-класи з виготовлення ляльки-мотанки та вишивки
	Конкурс зі швидкісного поїдання вареників: фіналісти Юрій та Віталій з ведучим Алєксом Гутмахером і суддею та учасники 1-го туру – Михайло та Сергій із Сіракуз
	«Хороший хлопчик» – активний глядач на концерті
	Автор з гостями   фестивалю  - студентками коледжу  із міст Рочестер  та Буффало  Оксаною Зубрецькою, Тетяною Середюк та Юлією Гнип

«Союзівка»: ренесанс

Уже дев’ятий рік поспіль на відомій, знаменитій «Союзівці» – відпочинковій оселі українців Америки, що в Кесткільських горах штату Нью-Йорк, – відбувається фестиваль української культури. Дев’ять років – ще дитячий вік порівняно з іншими фестивалями, наприклад, Нью-Йоркським, який наступного року святкуватиме свою зрілість – 40 років. Але Fest Soyuzivka набирає розмаху, міцніє, мужніє, розбудовує свою фестивальну інфраструктуру значними кроками. З кожним роком він набирає популярність і стає все більш велелюдним. Якщо минулого року фестиваль зібрав за три дні десь 5000 гостей з усієї Америки, то цього року – вже 6000. Це велика заслуга менеджменту організаторів фестивалю – Української Національної Фундації (УНФ) та Українського Народного Союзу (УНС). УНС разом із кредитівками «Самопоміч, Нью-Йорк» та «Сума, Йонкерс» також залишається основним спонсором Fest Soyuzivka.

Нагадаємо, що «Союзівка» як центр української культурної спадщини була створена Українським Народним Союзом у 1952 році з метою збереження та поширення української культури. І вона продовжує виконувати цю функцію, не здаючись, долаючи труднощі, усвідомлюючи свою почесну місію.

Чим особливий Fest «Soyuzavkа- 2015»?

Голова Українського Народного Союзу Стефан Качарай у бліц-інтерв’ю розповів для «Час і Події» про організаційні новини: «Союзівка» в січні 2015 року була передана Українській народній фундації, котра має статус неподаткової благодійної організації.

Щодо мети та тематики фестивалю. Його гасло «Солідарність з Україною» означає не тільки моральну та духовно-ідеологічну підтримку, але й фінансову. В день відкриття фестивалю 10 липня відбувся благодійний гала-коктейль бенкет на підтримку поранених в АТО; кошти, зібрані на бенкеті будуть скеровані на облаштування у Львові Центру протезування та реабілітації ім. Маркіяна Паславського (американського українця, бійця батальйону «Донбас»; в Україні він відомий за позивним ім’ям «Франко». Загинув під Іловайськом. До слова, це брат головного управителя «Союзівки» Нестора Паславського).

Дещо про концертну програму

Цьогорічний фестиваль вразив масовістю та цікавим складом учасників головного суботнього концерту 11 липня, вдало вибудованою програмою. Від 6-ї до 12-ї ночі – шість годин! – тривало шоу. Упорядники програми концерту і цього разу розрахували задоволення смаків усіх вікових груп. Вибагливі старші за віком насолоджувалися неперевершеним мистецтвом всесвітньовідомого скрипаля Василя Попадюка, який заслужено має народне звання «Золота скрипка України», жіночого ансамблю бандуристів із штату Коннектикут (художній керівник – Ірина Китаста-Кузьма), піснями народної артистки України, добре відомої в діаспорі Оксани Білозір. Здається, кожен пам’ятає її «Україночку», що стала одним із символів національної ідентичності. Всіх, «від малого до старого», полонили українські танці – золотий фонд нашої культури. Щороку гості чекають та завжди емоційно сприймають вихованців школи Роми Прийми-Богачевської (художній керівник – Аня Богачевська-Лонкевич), як вони того заслуговують.

Багатотисячна аудиторія під відкритим фестивальним небом з нетерпінням чекала знайомства з анонсованим колективом гостей з Австралії (м. Мельбурн). Це танцювальний ансамбль «Легенда» (художній керівник – Меланія Моравська-Денчич). Він вразив своїм гопаком «Калина» та ліричним дівочим танцем із танцювальної вистави. До слова, українці Нью-Йорка (як і Чикаго тижнем раніше) були вже обізнані з їхнім мистецтвом завдяки гастрольній виставі «Казка», якою ми мали можливість насолоджуватися напередодні в одному з концертних залів столиці світу. Усіх нас полонило не лише високе мистецтво, ентузіазм, вдале поєднання елементів народного танцю та модерного балету, а ще й братнє, дружнє спілкування виконавців із глядачами. Так було опісля вистави у Нью-Йорку, так само – на фестивалі у «Союзівці». Солідарність з Україною та єднання українців двох континентів – Америки та Австралії. Незабутньо!

Співак і композитор зі Львова, фіналіст всеукраїнського телеконкурсу «Голос країни» Павло Табаков також догодив неоднорідній за віком та смаком публіці. Він виступає в різноманітних музикальних жанрах, має потужний голос в три октави, грає на акордеоні, піаніно, гітарі, вільно спілкується зі слухачами. І тут під кінець свого міні-сольного концерту зумів організувати цікаве караоке серед публіки. Виконання безсмертних пісень В. Івасюка вкотре підтвердило, що наша співуча нація надзвичайно багата на таланти!

Уже пізнього вечора виступив улюбленець молоді Сергій Фоменко (творче ім’я – Фома), керівник фолк-поп гурту «Мандри», Україна. Він же став ведучим концерту у парі з Мартою Чурилевич, гостею з Канади. У рок-репертуарі знаного молодими українцями Америки гурту є низка патріотичних пісень, а пісню «Не спи, моя рідна земля» неодноразово виконувала молодь на мітингах в Нью-Йорку:

Не спи, моя рідна земля!
Прокинься, моя Україно!
Відкрий свої очі у світлі далеких зірок!
Це дивляться з темних небес
Загиблі поети й герої –
Всі ті, що поклали життя за майбутнє твоє.

Гадаю, що відкриттям для багатьох слухачів було виконання на цьому концерті шевченкових «Реве та стогне...» та «Думи мої...» у стилі... року!

Завершував концерт вже майже опівночі розрекламований гурт «Дзідзьо» зі Львова. Він є досить популярним, проте якість творчого продукту, як на мене, залишається під питанням. Наприклад, багато разів повторюваний приспів невибагливої пісеньки трьома мовами: «І love you, я тєбя люблю, я тебе кохаю»... Можливо, треба додатково готуватися, аби зрозуміти всю «глибину» репертуару та творчої особливості музикантів? Можливо, фани гурту висловлюють співчуття слухачам, що не розуміють цей модерний стьоб. А таких досить багато... Ну й добре!

Село на нашій «Союзівці» – неначе писанка, село

Так, грандіозний міжнародний концерт гостей з України, Австралії, Канади та місцевих українців – то був пік, основа фестивальної програми. А до того зі самого рання суботи кожен міг знайти собі ще багато захоплюючого, згідно зі своїми зацікавленнями.

Залишаємо без уваги численних шанувальників пива, вареників та плавання в басейні і завітаємо в імпровізоване «Українське село», розташоване недалеко від входу в центральний офіс. Оминути його неможливо! На невеличкій площі цього «села» майстри народної творчості пропонували майстер-класи з гончарства, прядіння вовняних ниток, вишивки, плетіння вінків, виготовлення ляльок-мотанок, писанкарства. А що найдивовижніше – в альтанці дівчата в українських строях вчили виконувати купальські пісні. «Ой, співають точно так, як у нас в селі», – сказав один пан і слухав їх, дивуючись, з півгодини. А таки правда – диво! Звучать «Ой, на Івана, на Купайла», «Сьогодні Івана», «Ой, летіло Купайло»... Знайомимося з виконавцями. Розповідає Ляриса Чебіняк: «Ми з хору народної пісні «Ukrainian Village Voices», Нью-Йорк. Співаємо лише в народному стилі. Половина колективу – не українці, але їх захоплює наша народна пісня. Ми прекрасно зіспівалися. Ми – це, головним чином, молодь. Наші дівчата полюбляють й іншу народну творчість. Ось тут поряд Лариса Рафаєл показує, як ляльки-мотанки робити, а Устя Тарнавська – ґердани. Ми відкриті для всіх, запрошуємо й артистів з України, які тут бувають, наприклад, етномузичний гурт з Києва «ДахаБраха». Вони вже для нас дають майстер-класи».

А ось черга до гончарного кола Івана Братка з Нью-Джерсі. Цікаво ж самому виготовити глечик! Та ще ж під опікою такої знаменитості!

Адже Іван – не лише гончар, а й скульптор. Його твори є в Музеї національного мистецтва в Києві. А членом Спілки майстрів народної творчості він став у 22 роки. Був наймолодшим серед спілчан.

Плести віночки з квітів вчить Галина Щепко, відома як організатор та керівник родинного гурту «Коріння» – учасника попередніх фестивальних концертів.

А ось молода пані біля справжньої старовинної прядки пряде вовняні нитки. Це – Ірина Юравич із штату Нью-Йорк, містечка Utica. Ірина демонструє сировину – стрижені клаптики овечої шерсті, потім – уже випрані та відбілені шматки вовни, потім розпушує їх особливим гребенем. А далі цю розпушену білу «піну» на наших очах Ірина перетворює в нитки. І в результаті – кілька мотанок ниток, вже готовий матеріал для рукодільниць...

Чим далі, тим більше буде цінуватися природне, своїми руками виготовлене: одяг, килими, інші речі домашнього вжитку. І досвід та майстерність наших прадідів не вмре, не загине. Навіть американські українці їх бережуть. Дякуємо майстрам та авторам ідеї внести «Українське село» в програму Фестивалю української культури.

Фестиваль у фестивалі: кінодокументальна підбірка на екрані «Веселки»

Ми з донькою Вікторією (вона приїхала в гості з Києва) були раді, що не пропустили кінопоказ в основній концертній залі «Веселка». Він теж відповідав ідеї фестивалю: солідарність діаспори з Україною. Це були уривки з документальних фільмів, здебільшого, режисерів з України, Америки, Польщі про Майдан та післямайданний період. Наприклад, із відомого проекту «Вавилон-13» («Повертайтеся живими», «Українські солдати про жінок», «Схід і Захід. Правда вустами дітей»), кілька уривків з видатного, на мій погляд, півторагодинного фільму Дем’яна Колодія «Воля або смерть». Це розгорнута розповідь про витоки Майдану, про Небесну Сотню та інших борців за Україну у війні зі сепаратистами та агресором.

Не втримаюся, щоб не процитувати уривки з вірша, прочитані двома дівчатками віком приблизно 6-ти та 4-х років з півторихвилинного фільму «Схід і Захід» із серії «Вавилон-13»:

Це моя і твоя війна, За мою і твою свободу...
... І ніхто нас не роз’єднає,
Нас ніколи ніхто не здолає,
Бо ми разом – могутня сила
Це моя і твоя Україна...
І весь світ нас з тобою знає,
Нас з тобою весь світ поважає,
Бо ми биті та неподолані,
Ми ніколи ніким не підкорені...
І ніхто нас не роз’єднає,
Нас ніколи ніхто не здолає,
Ми тут вільні, царям не вклонимось,
Ми ніколи їм не підкоримось,
Бо нам воля дорожче золота,
Наше слово б’є краще молота.
Я і ти – це велика сила
Я і ти – це і є Україна

(Автор вірша – Анастасія Дмитрук, 24-річна київська поетеса).

Документалістика повернула кожного з глядачів у ті моменти нашої новітньої історії, які нагадують нам про ціну боротьби за справедливість, гідність та нашу незалежність.

«Небесне озеро» Діани Ашек – переконлива, щемна замальовка, де проявляється суть української духовності мешканців села, про відносини людини з природою, з чимось Вищим...

Ініціатор та організатор цього міні-фестивалю у фестивалі – член правління Української народної фундації Майя Лев. Вони з документалісткою Роксаною Топорович склали програму, аби розповісти не тільки українцям, а й англомовним американцям про Україну, її проблеми, її боротьбу.

Культ вареників – «великомучеників»

Великомучениками назвали нашу улюблену, популярну та відому світові національну страву в якійсь класичній пісні. У «Конкурсі на швидкість поїдання вареників» велику, але солодку муку терпіли їхні поїдальники. Та що не стерпиш задля спортивної перемоги та фану. Під звуки музичного гурту та за бурхливої підтримки глядачів змагалися біля двох десятків молодих та завзятих парубків і навіть одна молодиця. В першому турі 25 вареників щезли за кільканадцять секунд. У другий тур вийшли два фіналісти – Юрій (Львів/Філадельфія) та Віталій (Хмельницький/Бостон). Вони з’їли ще по 15-ть. Долі секунди вирішили, хто ж чемпіон, і ним став Юрій із Філадельфії.

Ініціатор, організатор та ведучий проведення конкурсу – відомий громадський діяч, продюсер, зокрема, проекту увічнення міжнародної пам’яті американської співачки українського походження Квітки Цісик – Алєкс Гутмахер.

***

Для того, щоб отримати насолоду від усіх цікавинок, які відбулися на Fest Soyuzavka-2015, краще було б побути там всі три дні – 10-12 липня. Адже було урочисте відкриття фестивалю – традиційне, але завжди зворушливо-святкове. Нам розповідали про доброчинний бенкет у п’ятницю за участю 200 учасників. Про виступ хору «Думка» з Нью-Йорка у супроводі гурту «Черес». Про концерт аматорів-підлітків. І ще була новинка від організації «Разом» – пригощання салом з музичним супроводом. А ще – нічні забави! Кожен день Український Народний Союз презентував усім без винятку низку приємних сувенірів... А український ярмарок – обов’язковий атрибут наших фестивалів! Всі три дні він не порожнів. Бо там зосереджена неповторна краса витворів нашої культури, якою пишаємося ми всі, українці по обидва боки океану.

«Тут відчуваєш сам дух України»

Мабуть, усім нашим читачам буде цікавим відгук гості, яка вперше побувала на «Союзівці», також вперше на Українському фестивалі в Америці.

Запитую Вікторію: «Твої враження від «Союзівки» та фестивалю? Нагадую, що «Союзівка» створена в 1952 році як центр збереження української культури та протидії асиміляції молоді».

Вікторія Корсун: «Ідея чудова і втілена, на мій погляд, дуже влучно. Тому що знайдено місце, яке так нагадує наші Карпати. Ми ніби потрапляємо в куточок України, стаємо ближче до самих себе, до свого Я, до своєї ідентичності. Тому сама природа, місце, краєвиди працюють на ідею збереження українства.

Про сам фестиваль. Він виглядав досить традиційно, як і всі фестивалі в Україні. Але! Були дуже приємні речі. Мені сподобалося «Українське село», бо тут на твоїх очах працювали справжні майстри, можна було самому спробувати, чомусь навчитися. Учнями були і діти, й дорослі. Це було гарно і приємно. Наче невеличка площа, а на ній – вся Україна. І це так важливо: вміти щось зробити своїми руками, а не купити якийсь сувенірний сурогат. Так, як ми на Майдані свого часу щохвилини творили нову історію, так і тут робилося щохвилини щось живе, українське.

А ще відзначу калейдоскоп українських фільмів. Вдала, цікава підбірка. На жаль, було недостатньо глядачів у залі. Можливо, потрібні великі, яскраві надписи на кшталт: «Українське село», «Кінофестиваль», «Варенична», щоб кидалися в очі. Наступного року, можливо, варто звернутися до художників, аби допомогли як волонтери зробити гарні презентації.

Програма концерту добре структурована. Вдале поєднання танців та співу. Як на мене, трохи задовго. Але піднесено, цікаво, святково.

А як тобі «Дзідзьо» та Шевченко в стилі рок у Фоми?

«Мене це не захоплює, але й не дратує. Сьогодні молодь цікавиться різними стилями – поп, рок, реп, джаз. Сучасна культура дуже інтегрована. І якщо це комусь подобається, то має право на існування. А стосовно Шевченка: головне донести його слова. Будь-яким чином, аби був почутий.

І ще. Цей фестиваль, ця природа, люди тут якраз і дають змогу бути з українською культурою, чути українську мову, відчути сам дух України. І це – чудово».

***

Працюватимемо разом

Зустрічаємося телефонічно з президентом УНС паном Стефаном Качараєм, щоб підвести підсумки. Приходимо до одного знаменника. IX фестиваль на «Союзівці» – успішний. Ще жодного разу за дев’ять років не було стільки відвідувачів. На це вплинула не тільки організаційно-рекламна робота оргкомітету фестивалю, а й поступове вдосконалення інфраструктури. Наприклад, щойно заасфальтовані доріжки на оселі, планують ще ремонт готелів. Напевно, має значення і зростання патріотизму всіх українців світу. Україна зараз єднає, гуртує нас усіх. Серед публіки під час концерту майоріло більше, ніж торік, українських прапорів, хлопці вдягнені в майки з патріотичними лозунгами та написами. Ось приклад одного з креативів: «Я – 1000% українець!» Бажання допомогти, бути разом в цей важкий для України час і в Америці, і в Канаді, і в Австралії спрацьовує.

Пан Качарай сказав, що цікавість і активність людей дуже надихає співробітників «Союзівки» та правління УНФ, УНС.

Український Народний Союз, який протягом 62 років безпосередньо опікувався «Союзівкою», має на меті і зараз їй допомагати, незважаючи на те, що формально вона перейшла в структуру Української народної фундації. УНС буде масово поширювати інформацію про те, що «Союзівка» може дати для кожного новоприбулого українця, їхніх дітей. «Ми хочемо продовжувати об’єднувати всіх, – каже пан Качарай, – незалежно від часу прибуття сюди, незалежно від політичних вподобань. Ми всі мусимо працювати разом». «Разом з Україною» – ідея суперважлива. Так вважає й українська молодь, що об’єдналася в однойменну організацію молодих професіоналістів.

Слава Україні!