Колись «ЮКОС» уособлював перехід російського бізнесу з хаотичного, бандитського стану 1990-х до структури, що більш-менш уписується в міжнародні норми. Але крах цієї найбільшої та найефективнішої нафтової компанії РФ у 2003 році засвідчив розворот у протилежному напрямку: Кремль підминав під себе командні висоти економіки.

«ЮКОС» розорили й розчленували низкою сумнівних судових процесів та аукціонів. Очільник компанії Міхаіл Ходорковський опинився за ґратами, а більшість інших директорів утекли за кордон.
Акціонери компанії залишилися пограбованими та обуреними. Але після десятка років судової тяганини, що мала встановити юрисдикцію, під яку підпадала б справа, й визначити, чи можна до неї застосувати міжнародне законодавство, вони починають отримувати відшкодування. Найбільшою перемогою стало присудження виплати їм $50 млрд. компенсації від РФ. Рішення винесла Постійна палата третейського суду в Гаазі. Річ у тому, що Росія підписала міжнародну Енергетичну хартію, яка захищає транскордонні інвестиції, і, хоч вона так і не ратифікувала свого членства у договорі, а зараз вийшла з нього, судді (зокрема, й від неї самої) одностайно постановили, що держава порушила умови хартії і повинна виплатити інвесторам відшкодування.
Москва відмовилася платити (і все ще намагається оскаржити рішення, посилаючись на технічні деталі). Але за умовами міжнародної конвенції про арбітражні рішення, укладеної в 1958 році, останні можуть виконуватися на території будь-якої країни-підписанта. Тож інвестори вимагають судових рішень про замороження, а відтак, конфіскацію російських державних активів у всьому світі. За словами Тіма Осборна, адвоката позивачів, його команда починає з «найдоступнішого», як-от банківські рахунки та майно, безпосередньо належні державі. Але в майбутньому він зосередиться на державних компаніях на кшталт «Роснефти» – нафтового гіганта, який прибрав до рук велику частину активів «ЮКОСа».
Росію це розлютило. Після того, коли суд у Брюсселі заморозив цього місяця кілька банківських рахунків, бельгійського посла в Москві насварили за «відверто недружній акт» і «грубе порушення загальновизнаних норм міжнародного права», пригрозивши «заходами у відповідь». Згодом суд розморозив рахунки, визнавши, що на них поширюється дипломатичний імунітет. Також цього місяця у Франції заморозили кошти в місцевому філіалі ВТБ, одного з найбільших російських банків, та інших компаніях РФ. Із подібними поданнями команда Осборна звернулася до Британії та США, а через кілька тижнів, за його словами, апелюватимуть до Німеччини.
Але гірше для Кремля, що рішення Гаазького суду – це тільки один у низці позовів, виграних пов’язаною з «ЮКОСом» стороною. Іншу справу розглядав Європейський суд із прав людини в Страсбурзі: відповідно до його вердикту Росія повинна виплатити позивачам ˆ1,9 млрд. ($2,1 млрд.). Вона відмовляється зробити це й тут.
Активи, що підлягають конфіскації, легше знайти й не дати вивезти за межі країн, де вони нині перебувають, ніж, власне, вилучити. Росія має багатий досвід боротьби з кредиторами: німець Франц Зедельмайєр, чий бізнес у РФ було націоналізовано, витратив 20 років на 140 судових справ. Зрештою, він отримав свої гроші, конфіскувавши майно, що належало торговим представництвам Росії. Виконання судового рішення у справах «ЮКОСа» також відбуватиметься, очевидно, повільно. «Перед нами довга дорога», – каже Осборн.
Проте, на думку Андерса Ослунда, експерта з російської економіки при Атлантичній раді, юридичні бої матимуть серйозні наслідки для Росії: її державні банки не зможуть нормально працювати за кордоном. Критики режиму Владіміра Путіна торжествують. Юристи також, причому, з обох сторін. За оцінками втаємничених, видатки позивачів на юридичний супровід наразі сягнули $100 млн., а Росії – $200 млн. Ця прибуткова для правників тяганина триватиме ще багато років.
© 2011 The Economist Newspaper Limited. All rights reserved
Переклад з оригіналу здійснено «Українським тижнем», оригінал статті опубліковано на www.economist.com