rss
08/14/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Українське Чикаго \ Ексклюзивна розмова із головою парафіяльної Ради собору Святої Софії Віктором Войтихівим та владикою Іларіоном, архієпископом Рівненським та Острозьким
  Title
  Title
  Title
  
У соборі святої Софії Української Православної Церкви Київського Патріархату в Чикаго 28 червня 2015 року відбулася визначна подія – урочисте освячення нового престолу і жертовника.

Урочисту Святу Літургію і чин освячення очолив владика Іларіон, архієпископ Рівненський та Острозький, голова Управління зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви Київського Патріархату. Співслужили: настоятель храму святої Софії митрофорний протоієрей Олексій Касперук, Секретар Вікаріату Київського Патріархату в Америці і Канаді митрофорний протоієрей Віктор Полярний із храму святого Андрія, отець Василь Шайда з Детройта, отець Михайло Васенда зі Святопокровської Церкви в Чикаго, отець Микола Соловей з Черкащини, отець-архімандрит Гіріон з Києва. На це свято зібралася велична громада парафії святої Софії, численні гості, представники інших церков. Про цю надзвичайну подію в житті парафії розповість Віктор Войтихів, голова парафіяльної Ради собору Святої Софії.
Пане Вікторе, як готувалася ваша парафія до цього свята, і що означає ця подія для вашого храму?
Для нас ця подія має дуже велике значення. Нашу церкву започатковано у 1951 р. І через нашу парафію, можна сказати, перейшли всі головні діячі Української Православної Церкви. У нас служив митрополит Іван Теодорович, служив митрополит Мстислав, який став першим Патріархом УПЦ, і в нашій церкві служив уже Патріарх УПЦ Київського Патріархату Філарет. Наш собор святої Софії був першою церквою діаспори, яка перейшла у Київський Патріархат, що для нас спричинило багато труднощів, бо люди казали, що це ще невчасно. А наші піонери казали: «Ні, це – наше майбутнє. Так, як мене батько виховував – обличчям до Києва. Нам не треба обличчям кудись інакше». Знаєте, час минув, багато наших піонерів, ті, що започатковували церкву, вже відійшли. Залишилися інші люди, не з тією історією, що ми пережили. Але, все одно, дуже жваві. Маленька парафія, але ми стараємося. Дуже стараємося.
Скільки прихожан налічує ваша парафія?
Я би сказав, це цікаве питання. Через те, що представникам четвертої хвилі, які нещодавно приїхали, незвичне розуміння, що треба записатися, аби бути парафіянином. Вони кажуть: я приходжу щонеділі на Службу Божу, тут дітей хрещу, тут вінчаюсь, і я вважаю, що це моя парафія, і мені не треба записуватися. Я б сказав, що приблизно є 120 людей, які постійно приходять до нашої парафії, на яких ми надіємося. Наш настоятель митрофорний протоієрей отець Олексій Касперук прийшов до парафії наприкінці грудня 2014 року. Отець Олексій має дуже гарну візію, як парафія має рости. Бо в нас, знаєте, завжди можна сказати, клопіт з ремонтами, то одне треба зробити, то інше. А отець Олексій каже: зробімо щось зсередини.
І таким чином прийшла думка, щоб новий престол замовити. Отець Олексій замовив цей престол в Україні. Були труднощі, щоб його привезти, оформити через митницю і т. п. Але все одно він прибув. Люди до цього дуже позитивно поставилися. Жертовно. Ми до цього свята готувалися не один день: жінки-сестриці готують, інші прибирають, братчики ходять і все чистять, коло церкви ходять від рання, і вже час спати, але ще треба щось підкрутити, замінити… А сьогодні вже велике торжество для нас. Ті, хто все це робив, стомилися, але коли ми відкрили царські ворота, то всі побачили, яка то краса! Ми розуміємо, що це для майбутнього, бо останній престол, який був у нашій церкві, освячений 1954 р. митрополитом Іваном Теодоровичем. Зберігся підпис про освячення старого престолу; щоб сьогоднішня подія увійшла в історію, залишилася на пам’ять, так само на престолі підписалися владика Іларіон і настоятель о. Олексій Касперук. Сьогодні ми це зробили і завершили. Нові хоругви також прикрасили нашу церкву. Приходять люди і кажуть: ось, щось робиться. І якщо бачать, що щось робиться, то й самі хочуть спричинитися до цього.
А якого року був збудований цей храм?
Цю церкву ми купили. Якщо я не помиляюся, то церква має приблизно 80 років. Ми її купили у Польської Національної Церкви, яка відрізняється від Римо-Католицької Церкви. А перед тим ми були в іншій частині Чикаго. Та церква була більша, ніж ця. Колись була переповнена. Можна сказати, що вона була східняцька церква. Туди більшість східняків ходили. З Полтавщини, з Харківщини, з Донбасу було дуже багато, навіть з Кубані – люди, які шукали собі місця. Та старші люди відходять у вічність, а їхні діти асимілювалися в американському суспільстві. Але тепер нам нова еміграція допомагає.
Скажіть, будь ласка, як сьогодні виглядає душпастирське життя у вашій церкві?
Це важке запитання, тому що наші православні церкви маленькі.
Братства у нас занепали через те, що не вистачає людей. У тому розумінні, що організованого братства немає. Але, коли запитаю будь-кого, чи зможе допомогти, то радо допомагають. Тобто, як у братстві. Велика кількість людей, котрі тепер ходять до церкви – це молоді люди віком від 30 до 40 років. Ми сподіваємося, що вони стануть вірними прихожанами своєї Церкви.
Дуже дякую, пане Вікторе, за цікаву розповідь.
Про чин освячення нового престолу і жертовника у соборі св. Софії розповідає владика Іларіон, архієпископ Рівненський та Острозький, голова Управління зовнішніх церковних зв’язків Української Православної Церкви Київського Патріархату.
Преосвященний владико, відомо, що за церковними правилами посвячення нового престолу відбувається тоді, коли започатковується новий храм. Чому потрібно було освячувати новий престол і жертовник у давно існуючій парафії?
Перш ніж відповісти на ваше запитання, хочу передати вітання всій православній громаді Чикаго від Його Святості – Святійшого Патріарха Філарета, бо саме з його благословення, за його дорученням і на прохання настоятеля і громади я прибув сюди з візитом.
Чин освячення нового престолу звершується, зазвичай, у двох випадках: перший випадок – коли будується абсолютно новий храм і, відповідно, закладається новий престол, новий жертовник і сам чин освячення престолу нерозривно пов’язаний з освяченням храму. Сьогодні ми звершили цей чин особливим способом. Не було потреби освячувати весь храм, бо цей храм намолений, храм історичний. У храмі звершували молитви такі постаті, як патріарх Мстислав та єпископ Іван Теодорович. Але коли є потреба оновити храм, коли громада бачить, що є потреба замінити престол, тоді звершується освячення нового престолу, нового жертовника, але не звершується освячення всього храму.
Саме сьогодні ми здійснили таке освячення – освятили цілком новий престол повним чином, згідно зі всіма канонічними вимогами, згідно з чином освячення нового престолу.
Водночас, мені дуже сподобалася ідея громади верхню плиту старого престолу зберегти, бо вона дійсно має велику історичну цінність, тому що на ній є підписи митрополита Василя Липківського та єпископа Івана Теодоровича, який освятив попередній престол, і це є дуже знаковим. Це підкреслює також, наскільки важливу місію виконує зараз Київський Патріархат, і що саме УПЦ КП як єдина сьогодні в Україні національна українська Церква не тільки підхопила першу хвилю відродження автокефалії, а й другу хвилю її відродження. Сьогодні УПЦ КП взяла на себе лідерство в питанні об’єднання українських православних церков. Тому це важливо, що верхня дошка старого престолу буде збережена. Вона буде пам’яткою про ті славні події, які пережила наша церква в боротьбі за свою автокефалію.
Владико, дозвольте поставити вам запитання, яке сьогодні хвилює кожного православного християнина в Українській Церкві і весь церковний світ: чи реальне сьогодні об’єднання православних церков в Україні в єдину Українську Православну Церкву? Які кроки робить для цього УПЦ КП?
Як ви знаєте, сьогодні в Україні діють три православні церкви. Це дві великі – Українська Православна Церква Київського Патріархату й Українська Православна Церква Московського Патріархату. А також порівняно невелика церква, яка має велику вагу на Західній Україні, – Українська Автокефальна Православна Церква.
Сьогодні, як ніколи, стоїть питання об’єднання Української Православної Церкви Київського Патріархату з Українською Автокефальною Православною Церквою. І ми вже, властиво, виконали всі передсоборні вимоги, і якщо дасть Бог усім нам здоров’я й укріпить нас усіх Своєю милістю і розумом, то цей собор обов’язково відбудеться. Відбудеться собор дуже знаково – в День церковного новоліття 14 вересня 2015 року в Софії Київській – історично соборному храмі київських митрополитів.
Це так званий Об’єднавчий собор?
Це вже буде Об’єднавчий собор Української Православної Церкви Київського Патріархату та Української Автокефальної Православної Церкви. Чому це дуже важливо зараз для України загалом? Хочу підкреслити, що УПЦ КП виконала абсолютно всі вимоги. На спільному засіданні комісій для ведення діалогу, яке відбулося 8 червня в Михайлівському золотоверхому соборі, були, як ви знаєте, представники Вселенського Патріархату: митрополит єпископ Іларіон і єпископ Даниїл. Це вже дуже знаково. Це означає, що в особі Патріарха Вселенського вся Церква хоче, щоб в Україні нарешті була єдина Православна Церква, щоб зникло оце розділення. Тому ми на сьогодні виконали всі умови, необхідні до скликання об’єднавчого собору. Не хочу сказати, що зараз буде залежати дуже багато від наших братів з Автокефальної Православної Церкви, але... Не те що від них залежить доля, але вони можуть або піти на крок сміливий, або знову відвернутися. Але сам патріарх Філарет має твердий намір, що нарешті таки об’єднання відбудеться.
Ми всі – архієреї, віряни, духовенство в Україні – з нетерпінням чекаємо на цей собор, молимося. Я переконаний, що об’єднавчий собор все-таки відбудеться. І тепер, що дуже знаменно і цікаво, якщо цей собор відбудеться, то це буде перший реально серйозний крок на шляху до Помісної Церкви. Бо якщо вже залишиться не три, а дві православні церкви, то тоді постане дуже серйозне питання перед УПЦ Московського Патріархату. Вже буде дуже чітка позиція. Тоді буде в Україні українська церква і представниця російської церкви. І тому ми покладаємо надію на Бога і віримо, що це об’єднання відбудеться.
Чи можете ви назвати розбіжності між позиціями УПЦ КП та УАПЦ, які з’ясувалися під час попередніх засідань перед Об’єднавчим собором?
Як не дивно, єпископат і духовенство УАПЦ чомусь на першу роль поклали, щоб зберегти в назві слово «автокефальна», але зрозуміло, що слово «автокефальна» не є необхідним у самій назві церкви. Бо очевидно, якщо українська й очолена патріархом, то вже й автокефальна православна церква. Цим словом дуже вдало маніпулювали свого часу ті люди, які не хотіли єдності православ’я у Західній Україні. Але ми вже й ці спірні питання вирішили. Ми дійшли згоди, що можуть бути дві назви церкви: офіційна назва і друга офіційна назва. Тому я сподіваюся, що більше вже таких розбіжностей не виникне.
Оскільки УПЦ КП є більшим партнером у об’єднанні, які кроки робить ваша церква, щоб піти назустріч меншій церкві УАПЦ?
Звичайно, ми усвідомлюємо, наскільки це важливо. Тому ми розуміємо, яка відповідальність лежить на нашій Церкві, це розуміє наш предстоятель, наш Святійший Патріарх Філарет. Тому мушу повідомити, що наш Патріарх навіть готовий піти на такий не дуже популярний крок: запропонувати предстоятелеві УАПЦ митрополиту Макарію, щоб вони вдвох подали свої кандидатури на вибір єдиного предстоятеля. Такого в історії не було, щоби предстоятель більш, ніж 15-мільйонної церкви, канонічно обраний 1995 року, заради миру, заради блага свого народу пішов на такий непопулярний крок.
Це за якимсь квотним принципом?
Цілком так, за квотним принципом. Це правильно і логічно. Якщо об’єднується церква 15-мільйонна і, скажімо, 1,5-2-мільйонна, то не може бути 50 на 50. Тому на засіданні цієї комісії на початку червня дійшли думки, щоби взяти офіційну статистику у Міністерстві культури України і з кожних 15-ти парафій, офіційно зареєстрованих, один представник на помісний собор. Я вважаю це справедливим.
Чи це створює рівні умови?
Це створює такі умови, що представників Київського патріархату на соборі буде в три-чотири рази більше, ніж представників УАПЦ. Але, з іншого боку, якщо об’єднуються більша з меншою церкви, то це справедливо. Не хочу образити почуттів представників УАПЦ, але мушу це сказати, що сучасна УАПЦ не має нічого спільного з автокефалією, яку відроджував патріарх Мстислав, тому що Автокефальна Православна Церква, яку відродив патріарх Мстислав, об’єдналася з митрополитом Філаретом 1992 р. й утворили Київський Патріархат. А сучасна УАПЦ відкололася від Київського Патріархату 1995 р., і тому я вважаю справедливими всі рішення, до яких дійшла передсоборна комісія.
Чи об’єднання вимагатиме, щоб деякі владики УАПЦ відійшли від своїх престолів?
Ні, всі залишаться на своїх місцях. Вважаю, нічиї права не будуть обмежені. Просто утвориться така ситуація: наприклад, я на даний час архієпископ Рівненський, і на моїй відповідальності, у моєму адміністративному керуванні понад 300 парафій. Так воно й залишиться. А, наприклад, владика Роман з Вінницької обл. УАПЦ має в своєму підпорядкуванні 25-30 парафій. Так і залишиться.
Можуть бути два владики?
Можуть бути два владики, можливо, будуть зміни в титулах. Але нічиї права не будуть обмежені. Тобто, нікого не будуть відправляти на відпочинок, нікому не зменшать кількість обов’язків, нікого не будуть обмежувати у правах. Це робиться з єдиною метою – утворити нарешті єдину церкву. Тому що український народ стомлений, особливо війною, тому нам усім треба докласти зусиль для того, щоб подолати хоча б це розділення – Київського Патріархату й Української Автокефальної Православної Церкви.
Уточніть, будь ласка, чи об’єднання українських православних церков вплине на монолітність держави?
Звичайно, і вплине тільки позитивно, тому що об’єднання УПЦ КП та УАПЦ стане серйозною нотою до майбутнього об’єднання з УПЦ МП. А єдина Помісна Українська Церква – це той єдиний моноліт духовний, якого сьогодні не вистачає Україні як державі. Як тільки буде єдина церква, тоді в нас ніколи не буде виникати питань сепаратизму чи якихось таких питань, що призвели до військових конфліктів, які є сьогодні на Донбасі, до війни.
Чи відома вам реакція окремих владик Московського Патріархату на ці об’єднавчі процеси?
Через свої повноваження, через свої обов’язки як голови Управління зовнішніх зв’язків, я хочу сказати, що дедалі більше і більше є владик у Московському Патріархаті, які стомилися від того, що Москва завжди їх применшує, робить менш вартісними, вона постійно їх принижує у тому плані, що українські архієреї завжди нижчі і чимось гірші від російських архієреїв. І тому ця кількість збільшується. Я особисто переконаний, що вже недалеко той час, коли тільки-но постане питання про об’єднавчий собор, і абсолютна більшість архієреїв Московського Патріархату підтримає це.
Дуже дякую, владико, за цікаву розмову. Що ви побажаєте нашим читачам?
Найголовніше у нашому житті – це мати справжню віру, бути насамперед людиною, а потім – християнином. Якщо у нашому серці є любов, ми завжди будемо досягати правильної мети. Якщо ми будемо жити з Богом у серці, Господь нас завжди буде вести і допомагати. Тому цього бажаю всім, хто нас слухає: віри, надії, любові, взаємопорозуміння і, звичайно, єдності духовної і єдності заради святої мети: нашої сильної держави і єдиної Церкви в цій державі.

P. S. У вівторок, 30 червня, Віктор Войтихів та владика Іларіон були гостями UkieDrive Radio. Відео зустрічі можна переглянути на нашому сайті www.ukiedrive.net.

Урочисте свято в соборі св. Софії в Чикаго

Виставка «Апостол миру», 17 липня – 30 серпня 2015 р.

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com