День Конституції приніс такі цікаві новини, що не відразу можна зрозуміти, що робити: радіти, плакати, сміятися, чи гострити сокиру…

Однак для початку мабуть варто пояснити окремі моменти функціонування громадянського суспільства. Найбільша його перевага і найбільша цінність – це вміння суспільства критикувати владу, і вміння влади дослухатися до критики й коректувати свій, як то кажуть, курс. Якою б розумною не була людина при владі (і особливо при найвищій владі), вона припускатиметься помилок. Хоча б тому, що часто для правильного рішення у однієї людини мало даних, а в наш час доводиться вирішувати проблеми, які раніше ні перед ким не поставали. Такі помилки будуть, якщо ми беремо за приклад людину ідеальну. Але ідеальні люди на цю планету приходять раз у тисячу років. У всіх решта є власні вади – а відтак кількість помилок зростає у геометричній прогресії.
І більшість цих помилок може спричинити в майбутньому дуже і дуже сумні наслідки для всієї країни. Як то не дивно, але якщо в країні працює механізм громадського контролю за владою, кількість помилок зменшується. Ну а самі владоможці фактично майже не втрачають зв’язку з реальністю, і розуміють, що вони – не обрані всесильні боги, а звичайні люди. Точніше – люди, яких найняли на роботу, і за невідповідне виконання посадових обов’язків їх можуть звільнити так само, як і найняли. А за зловживання на посаді ще й покарати можуть…
Якщо владоможці про цю обставину забувають і починають вважати себе якщо не богами, то хоча б вищою кастою – то для країни, та й для них, це добром не закінчується. Погляньте хоча б на Росію…


На жаль, в Україні чиновники від своїх східних колег не дуже далеко втекли. І, що ще гірше, частенько тільки активна критика, і, зокрема, критика в соцмережах і ЗМІ – то єдиний засіб змусити українську владу спуститися з небес і повернутися до реальності. І це добре – це наразі одна з небагатьох позитивних рис чинної влади.
Тому для України критика влади – це не спосіб самовозвеличення за рахунок чиновників, а життєво необхідний для функціонування держави механізм.

Після цього невеличкого вступу можна брати носові хустинки, заспокійливе – і приступати до огляду новин.
Одна з найцікавіших новин – це вручення президентом України державних нагород.
Ордени і медалі за чесну працю, мужність, високий професіоналізм отримали сотні осіб. Зокрема, нагороди отримали 400 військовослужбовців, з них 87 - посмертно. Ордени та медалі отримали також багато волонтерів. Це була хороша новина, з цього приводу можна порадіти.
А тепер – погана новина.
Орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня нагороджено і голову Центральної виборчої комісії Михайла Охендовського – за «значний особистий внесок у державне будівництво, соціально-економічний, науково-технічний, культурно-освітній розвиток України, вагомі трудові здобутки та високий професіоналізм».
Хто не знає, нагадаю: Охендовський обраний головою Центральної виборчої комісії України 6 липня 2013 року – за квотою Партії регіонів. Загалом, було б дивно, якби у 2013 році обрали голову ЦВК за квотою якоїсь іншої партії…
Хто там що казав про люстрацію? Чи це такий особливий спосіб люстрування? Чи просто ознака наближення місцевих виборів?
Втім, у політичну традицію українського політикуму ця нагорода дуже гарно вписується.
Так, у 2011 році тогочасний президент України Віктор Янукович нагородив голову Центральної виборчої комісії Володимира Шаповала орденом князя Ярослава Мудрого IV ступеня.
А Сергія Ківалова, більш відомого як Підрахуй, екс-голову ЦВК, того самого, котрий зустрів свій зоряний час на посаді у 2004 році, було нагороджено почесною грамотою і ювілейною медаллю Центрвиборчкому 15 листопада 2007 року. Нагороду вручав вже згаданий абзацом вище Шаповал.
Тим же ж самим орденом князя Ярослава Мудрого V ступеня 24 серпня 2010 року Янукович також нагородив Ріната Ахметова і тогочасного голову фракції Партії регіонів у Верховній Раді Олександра Єфремова.
Можна тільки поспівчувати Ярославові Мудрому…

Втім, президент Віктор Ющенко на цьому ґрунті також відзначився, але дещо скромніше. 3 грудня 2007 року Ющенко нагородив одного з лідерів «Партії регіонів» Бориса Колесникова орденом «За заслуги» II ступеня.
Якщо хто забув – зоряний час Колесникова настав 28 листопада 2004 року. Він був одним з організаторів з’їзду депутатів всіх рівнів, який відбувся в Сєвєродонецьку. Під час з’їзду Колесников, зокрема, закликав «вирішити питання про створення нової української Південно-східної держави у формі федеральної республіки». Її столицею він запропонував оголосити Харків. Такі от заслуги.
Думаю, всім біженцям з Донбасу зараз варто було б зібратися – і видати Колесникову окрему нагороду, із вдячністю за розграбовані будинки та розстріляних рідних і друзів. Від всієї «південно-східної держави» гуртовою порцією. Так, щоб мало не здалося. Ну і Віктору Андрійовичу теж шматок нагороди виділити – за розбірливість у роздаванні нагород і не тільки.
А якщо зважати на тенденцію – то треба виділяти окрему медаль для президентів, котрі роздають державні нагороди всіляким задрипанцям. Назву нагороди мабуть доведеться виносити на всенародне обговорення, от так от відразу її і не придумаєш…

Відразу після нагородження Охендовського країну втішила ще одна новина. Святкував свій День народження сумнозвісний мер Харкова Генадій Кернес. Вгадайте, хто його першим привітав? Михайло Охендовський! Відразу видно братів по духу!
Президент, щоправда, Кернеса якщо і вітав, то тихенько. А от на сайті  Харківської міської ради урочисто виставили вітання від іншого високопосадовця.
«Прийміть мої щирі вітання з днем ​​Вашого народження! Ваш життєвий шлях позначений достойними справами на благо людей і рідної землі…», - йдеться у привітанні Кернесу від голови Верховної Ради України Володимира Гройсмана.

Просто сльози на очі навертаються від такого засилля достойників в українській владі. І відразу чомусь на думку спадає Конституція.
Зокрема, такий от момент:
«Президент України не може мати іншого представницького мандата, обіймати посаду в органах державної влади або в об’єднаннях громадян, а також займатись іншою оплачуваною або підприємницькою діяльністю чи входити до складу керівного органу або наглядової ради підприємства, що має на меті одержання прибутку».

Про всяк випадок, наведемо список бізнес-структур, до яких має стосунок президент України Петро Порошенко.
Як пише Вікіпедія, після виборів президента Порошенко, за даними деяких ЗМІ, передав весь свій бізнес в управління інвестиційного фонду ПАТ ЗНКІФ «Прайм Ессетс Кепітал», який йому ж належить, а керує фондом його батько. Після того вказаний фонд купив ПАТ «Київський завод експериментальних конструкцій».
Отже, перелік підприємств (за Вікіпедією):
Кондитерська корпорація ROSHEN
Київська кондитерська фабрика
Маріупольська кондитерська фабрика (ліквідована у квітні 2015 року)
Вінницька кондитерська фабрика
Кременчуцька кондитерська фабрика
Липецька кондитерська фабрика
Клайпедська кондитерська фабрика
Bonbonetti Choco Kft (Угорщина)
Комунікації
Фірма «Екран»
ЗМІ
П’ятий канал
ТРТ
Твоє радіо
Пілот-Україна
Радіо Next
Радіо Ніко FM
Радіо 5
Суднобудування
Севастопольський морський завод («націоналізовано» окупантами)
Ленінська кузня
Аграрний сектор
Укрпромінвест-Агро
Поділля
Автопром
Корпорація Богдан (чатку акцій купив Свинарчук)
Виробництво скла
Пісковський завод скловиробів
Виробництво крохмалю
Крохмалопродукт
Інтеркорн Корн Просессинг Індастрі
Дніпровський крохмалепатоковий комбінат
Страхування
Страхова компанія «Країна»
Виготовлення акумуляторів
Енергоавтоматика
Сфера послуг
Спортивно-оздоровчий комплекс «Монітор»
Спортивний клуб «5 елемент»
Фінанси
ПАТ «Міжнародний інвестиційний банк»

Здавалося би, чого ті журналісти причепилися до цього бізнесу? Якби той бізнес не впливав на державу – то нехай би був.
Але ж він впливає.
От дрібний приклад.
До 2009 року до бізнесу Порошенка належала автомобільна корпорація «Богдан», але у 2009 році контрольну частку корпорації придбав Свинарчук Олег. У 2014 році Свинарчук змінює прізвище на Гладковський, а 17 лютого 2015 року стає першим заступником Секретаря Ради національної безпеки і оборони України.
А от ще один приклад, вже з новин цього тижня.

	З хороших новин: Широкине, Дмитро Ярош вручає медалі «За оборону Донбасу» Гарантам Конституції. Переважна більшість Гарантів зараз якщо не в Широкіному – то в Пісках чи Мар’їнці…

У понеділок, 29 червня 2015 року, президент України Петро Порошенко своїм указом №386 призначив Дмитра Вовка главою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики і комунальних послуг (НКРЕКП).
Дмитру Вовку – 26 (двадцять шість) років.
Його останнім місцем роботи вказана Російська Федерація, місто Москва, посада - національний менеджер Кондитерської корпорації Roshen.
З 2009 по 2013 рік він був віце-президентом з корпоративних фінансів компанії Інвестиційний капітал Україна (ICU), що належить голові НБУ Валерії Гонтаревій.
Тобто на момент вступу на ту посаду йому було 20 років.
Що там, до речі, Гонтарєва казала про те, що до моменту вступу на посаду голови НБУ особисто з Порошенком знайома не була?

Між іншим, на сайті корпорації ROSHEN у січні – після призначення Вовка тимчасово виконуючим обов’язки голови НКРЕКУ, з’явилася така дивна заява:
«Компанія ROSHEN вважає призначення колишнього національного менеджера Дмитра Вовка Головою Національної комісії, що здійснює регулювання у сфері енергетики та комунальних послуг (НКРЕКП), нераціональним.  
Дмитро Вовк дійсно був найнятий компанією на посаду національного менеджера з розвитку продажів у торгівельних мережах Росії у березні 2013 року. На даній посаді він пропрацював менше двох років і був звільнений у листопаді 2014 року з причини незадовільних результатів своєї діяльності, і не продемонстрував високої кваліфікації на займаній посаді менеджера.»
Однак чомусь глава української держави до цієї заяви не прислухався…

То би все можна було б назвати дрібницями – якби державний механізм працював, як має бути, і гарант Конституції гарантував би недоторканність території так само добре, як недоторканність Клюєва, Колесникова, Єфремова та йому подібних.
Однак, маємо на цьому фронті найсумніші новини з усіх новин за той тиждень.

Зацитую запис у Фейсбуку активіста «Дорожнього контролю» Андрія Дзиндзі:
«Вже годину бійці АЗОВА відбивають атаку терористів у с. Широкине. Терористи підійшли впритул на відстань стрілецької зброї, ведуть безперервну стрільбу. Протягом години надійшли 3 дзвінки зі штабу сектора М — щоб ми не відкривали вогонь у відповідь... Як це розуміти?????»

Хто забув – Зорян Шкіряк, котрого тяжко запідозрити в антипатіях до влади, буквально пару тижнів тому оприлюднював таку ж інформацію. Українських військових тримають на фронті під вогнем бойовиків – і не дозволяють відкривати вогонь у відповідь.
Схоже, наразі тільки ці, фактично, обеззброєні владою військові, котрі змушені бігати поміж кулями, і є єдиними гарантом нашої Конституції.
Після таких новин чомусь відразу спадають на думку слова Пророка української нації:
«А щоб збудить
Хиренну волю, треба миром,
Громадою обух сталить…»
Ну і далі за текстом…