Вищою державною нагородою України є звання «Герой України». Це добре відомо всім. Як і те, що це звання за роки Незалежності встигли отримати стільки негероїв, стільки людей, які мали непереконливі для суспільства досягнення, а, отже, і підстави отримати звання Героя України, що воно (і не тільки воно!) почало себе дискредитовувати.
Це проявилося і в тому, що від колись престижних нагород почали відмовлятися.
Так, Ліна Костенко відмовилася від звання «Герой України» від президента Ющенка. Василь Шкляр відмовився від Шевченківської премії від президента Януковича.
З іншого боку, за ці роки в Україні проявили себе стільки сильних, талановитих особистостей, які досягали дуже вагомих результатів у найрізноманітніших сферах суспільного життя, що можна казати про появу справжньої когорти українців, гідних найвищих нагород.
Але парадокс у тому, що цих найвищих нагород держава не квапилася вручати новим доблесним українцям. І справа не тільки у тому, що нагородний процес, як пошепки переговорюються у кулуарах, є процесом, значною мірою, корумпованим – не заплатиш, не отримаєш.
А і в тому, що чиновники часто є людьми егоїстичними та короткозорими – і політично, і морально, і духовно. Чимало з них не є дійсними патріотами України, досягнення й успіхи інших їх не тішать, навіть якщо ці успіхи працюють на державу, на суспільство, а часто викликають заздрість та неприязнь.
Як можна сподіватися талановитому успішному українцю на високі відзнаки у такій ситуації? Ніяк.
Якщо нема впливових начальників, знайомих, рідних, кумів, сватів тощо – проходиш усе життя рядовим, без «погонів», бо нема кому за тебе слово замовити.
Але наш народ є активним і креативним.
Тому й давно уже почали то тут, то там виникати ідеї, проекти, ініціативи – як без чиновників, без держави можна відзначати гідних людей та їх незаперечні досягнення.
На цьому тлі, правда, почасти почали виникати такі собі «міжсобойчики», коли фахівці одного профілю організовували то галузеву «Академію», то якесь товариство, а то й цілий масонський орден і приймали туди один одного.
Та про подібні варіанти розповідати нецікаво, бо вони є такою ж корумпованою «роздачею слонів», як і чиновницько-мафіозні «нагородження» від держави за гроші.
Значно цікавішими є ті народні ініціативи, в яких людей відзначають чесно, щиро, за дійсні заслуги і без жодного фінансового «змащування».
Про одну з таких ініціатив повідомила львівська журналістка Оксана Лабойко.
Вона розповіла, що 23 червня у місті Лева відбувся фінал громадського проекту «Народний герой України».
Сутність цього проекту проста: започаткувати також вищу, але недержавну нагороду «Народний герой України». І лауреатів цієї нагороди визначати прозоро, чесно, також перевіреним козацьким народним способом – голосуванням.
Ініціаторами проекту виступили волонтери, які за півтора року багато разів бували в зоні АТО і на свої очі бачили, хто і як себе поводить на фронті і в тилу, як воює, як підставляє плече товаришам по зброї, як допомагає армії та добровольчим батальйонам, які морально-вольові чесноти має і проявляє, які подвиги звершує.
Їх підтримали священнослужителі, медики, представники громадськості.
І спільно вирішили відзначати тих, чия мужність при захисті Вітчизни була і є безсумнівною, очевидною для інших.
Для створення нагороди, яку вирішено було зробити срібною, кинули клич у соціальних мережах. І люди понесли до загального капелюха свої срібні речі, іноді побутові, як то срібні столові набори, а іноді – вельми цінні.
Організатори з гордістю розповідають, що відомий український боксер В’ячеслав Узелков навіть віддав на спільну справу свою срібну медаль.
У хід йшли срібні монети, вироби, посуд, прикраси. Все переплавлялося в ту загальну срібну ріку, з якої і виробляли окремі ордени.
Як повідомляється, Орден «Народний Герой України» має форму гербового знака святого князя Володимира Великого у формі тризуба, з накладеним по центру піднятим мечем – символом військової доблесті.
Він існує у двох варіантах – військовому та цивільному.
Орден для військових виглядає так: червоно-чорна стрічка на колодці із срібним тризубом, а для волонтерів та медиків – жовто-блакитна стрічка на колодці зі срібним тризубом.
Оксана наводить слова голови Нагородної Ради волонтера Георгія Туки: «Це є та нагорода, яку ніколи не отримають політики, чиновники і всі ті, від кого залежить прийняття кінцевих рішень. Її не можна буде купити чи домовитись.
Тож люди, які отримують цей орден, справді найдостойніші. Вони є прикладами великих подвигів в ім’я України».
Орден «Народний герой України» отримали 13 військовослужбовців, 5 з яких нагородили посмертно, та 7 волонтерів.
Ось цей список:
1. Анатолій Адамовський, 51 рік, м Донецьк, батальйон «Донбас»
2. Іван Бубенчик, 46 років, із Львівщини, «Дніпро-1»
3. Михайло Васюта, 32 роки, м. Львів, ІІІ танкова рота ЗСУ
4. Андрій Фітак, 36 років, м. Яворів, 24-а бригада
5. Роман Гаврильчак, 31 рік, м. Новояворівськ, 24-а бригада
6. Михайло Ляля (нагороджено у Львівському військовому госпіталі)
7. Олександр Голяченко (посмертно)
8. Михайло Горяйнов (посмертно)
9. Віктор Гурняк (посмертно), 27 років, з Тернопільської області, «Айдар», 24-й батальйон
10. Василь Кіндрацький (посмертно), 52 роки, з Івано-Франківської області, батальйон ОУН, рота батальйонної тактичної розвідки у складі 81-ї десантної бригади
11. Руслан Корнутич
12. Вано Надірадзе
13. Любомир Подфедько (посмертно).
Серед волонтерів нагородили:
1. Лілію Болбат
2. Івана Ісайовича
3. Дмитра Лагунова (посмертно)
4. Наталію Назар
5. Максима Овчарука (посмертно)
6. Ігоря Саврія
7. Василя Задорожного (посмертно).
Нехай щезнуть псевдогерої, які купують собі нагородні брязкальця, а більше буде справжніх героїв, визнаних народом і гідних цього найвищого народного визнання – не тільки на фронті, але й в науці, культурі, виробництві, інших сферах суспільного буття України.