Маріанна Кіяновська читає уривок із свого ще неопублікованого роману про сурогатну матір
	Мар’яна Савка читає оповідання «Роман з літературою»
	Мар’яна Савка читає свої поезії

Є письменники, без яких література не відбулася б. Вочевидь, без Маріанни Кіяновської, Мар’яни Савки та Оксани Луцишиної обличчя української сучасної літератури було б зовсім інакшим. Знаково, що всі три авторки зібралися разом в арт-кав’ярні «Квартира 35» на поетичному вечорі. У той вечір вустами авторів під гуркіт грому та тихий шум дощу промовляла ціла епоха…

Письменниць у своєму буденному житті об’єднує дружба. Ця іскра пронизувала розмову поміж ними впродовж усього вечора.
«Насправді те, що ми зустрічаємося дуже рідко, вносить теж певні корективи у проведення навіть таких заходів. Я сподівалася, що на цьому вечорі нарешті зможу з ними поговорити. Бо Оксану я так давно не бачила, але знаю, що в її житті відбувається багато різних цікавих речей. Дуже багато літератури. У мене зараз не так багато літератури. Тому мені дуже приємно, коли мої товаришки багато пишуть», – каже Мар’яна Савка, котра, окрім своєї письменницької іпостасі, є успішним видавцем та головним редактором «Видавництва Старого Лева», – «І тут вмикається інша моя іпостась. Думаю, у мене в певному сенсі є якась перевага. Я ж можу їх видавати. Це дуже цікавий нюанс, коли ти починаєш ставати видавцем своїх друзів. Але це навіть не кумівство. Це навіть не той варіант, коли по дружбі. Це тому, що тобі справді подобається, що люди роблять».
Оксана Луцишина як письменниця відбулася в Україні, попри те, що живе та працює у Сполучених Штатах. Її «Я слухаю пісню Америки» є місточком між українським Я та землею, яка заворожує, затягує та, врешті, дозволяє віднайти себе.
«Оскільки я більшу частину свого часу живу в Сполучених Штатах, помітила, що українською там розмовляють досить мало людей. І всі вони, здебільшого, сконцентровані у Нью-Йорку, Чикаго і т. д. А на «дикій» Флоридщині якось із цим не дуже густо. Моя ідентичність як письменника має значення тільки для мене, моєї доньки і для тих, хто щось про це чув», – без натяку на докір каже Оксана Луцишина. І додає: «Тому в соціальному сенсі життя дуже не цікаве, не обтяжене юрбами прихильників чи читачів. Приходиш додому, знімаєш цю ідентичність, як знімаєш плащ, повісив на гачок – і зажив своїм щасливим життям, за яким, на щастя, ніхто не спостерігає. Це такий момент щасливої медитації».
Авторка каже, що більше любить писати прозу, адже «це якось веселіше, а вірші – це короткі спалахи. Для цього треба бути трохи божевільним. Ввести себе у цей стан досить складно, а з нього виходити ще складніше».
Гендерні особливості присутні у кожній країні. Втім, якщо в Україні жінка тільки шукає свою ідентичність, власне, як жінка, то в США, за словами Оксани Луцишиної, гендер став «ніби невидимим у деяких структурах, хоч і не всюди». Але у цьому є і мінус, адже це «робить проблему невидимою. Все одно є якась скляна стеля. Наприклад, через своєрідний гумор, ніби такий дуже завуальований».
Натомість, Мар’яна Савка переконана, що жінка в Україні саме зараз опинилася у вигідному становищі. Україна, в якій панує «повний хаос», на її думку, є добрим ґрунтом для певного соціального ліфту і, зокрема, для жінки.
«Якщо казати про жінок-письменниць в Україні, то, все-таки, один із ключових моментів минулого року – це роман Софії Андрухович. Ключова постать у літературі – це Оксана Забужко. Зрештою, серед поетів, мені здається, жіноче середовище значно сильніше. Зараз у віршах на поетичній передовій, в авангарді Люба Якимчук», – резюмує Мар’яна Савка.
Тим часом, Маріанна Кіяновська у відповідь опонувала: «Жаба все одно не стане вовком, який ліфт їй не пропонуй. Україна має ту особливість, що ми, все-таки, країна території, як і весь пострадянський простір. Людина, яка народжується в провінції, є дискримінованою. Я би не сказала, що у нас має місце дискримінація жінка-чоловік у сенсі можливостей. Але у нас йде дискримінація, чи ти народився в лісі, чи в болоті. Якщо ти народився в лісі, у тебе є шанси опинитися в якомусь «лісовому» житті у певній ролі».
 «Якщо ми насправді любимо цю країну, нам потрібно якомога швидше дати можливість дітям у провінції, в селах читати добрі книжки, слухати добру музику, бувати на добрих виставах і розуміти, що таке культура, і як вона працює», – акцентує Маріанна Кіяновська.
«Україна в цьому сенсі – унікальне місце, бо у нас ще є величезна кількість, зокрема, і в літературі, незаповнених ніш. У нас великий простір стати кимсь. Там, де дуже висока щільність реалізованих можливостей, стати кимсь набагато важче. І головна наша нереалізована можливість стосується того, що всі ми можемо зараз щось збудувати. Мар’яна Савка створила видавництво. Хтось створив бізнес. Хтось написав книжку. Але насправді це така велика сила творення», – каже п. Маріанна. І навіть підглядає у майбутнє: «Через 20 років усі новонароджені діти стануть студентами. І це будуть зовсім інші університети. Це будуть університети, які будуть обслуговувати зовсім інше суспільство, тому що ця стара номенклатура, ці бюрократи, які не вміють читати, відійдуть. Вони просто вийдуть з активного життя. І нарешті прийде покоління, підперте нашими старими плечима, яке зможе змінити цей світ».
На «старі плечі» Мар’яна Cавка вибухнула емоційним «Які старі плечі? Там крила ростуть!» І справді, дивлячись і слухаючи цих неймовірно потужних і в енергетичному аспекті, і в творчому потенціалі мисткинь, розумієш – з письменниками Україні пощастило. Це саме та когорта, яка у своїх тендітних руках тримала долю України сто років тому. Втримає і тепер. Адже хто сказав, що війна триває тільки на полі бою?

Поетеси Маріанна Кіяновська, Мар’яна Савка та Оксана Луцишина	Оксана Луцишина читає уривок з роману про життя закарпатського легіня
Оксана Луцишина читає уривок з роману про життя закарпатського легіня