Вшанування пам’яті І. Білозіра на його могилі
	На відпочинку з друзями і гітарою
	На концерті ансамблю «Ритми Карпат»
	Перші роки у «Ватрі»
	Ансамбль «Ватра»
	На одному з концертів «Ватри»
	В Афганістані
	Ювілей І. Білозіра у Львівській філармонії
	Старий склад «Ватри»

У березні цього року у Львові відзначили день народження відомого композитора, народного артиста України, керівника ВІА «Ватра» Ігоря Білозіра. З цієї нагоди 2015 рік на Львівщині оголошено роком Ігоря Білозіра. Хоча легендарна «Ватра» була створена за вісім років до приходу І. Білозіра, проте ансамбль асоціюється саме з його іменем.
Відомий композитор очолив дев’ятий склад ансамблю, але саме при ньому він набув великої популярності не лише в Україні, але і за її межами. Тому й не дивно, що багато людей помилково вважають, що засновником «Ватри» був Ігор Білозір. Про ансамбль і про композитора написано багато, проте чомусь мало пишуть про тих людей, хто був поруч з покійним композитором і допомагав здобувати славу для ансамблю. Саме завдяки великому таланту композитора і добре підібраному колективу ансамблю вдалося вийти на вершину слави. Одним із вірних учасників ансамблю був музикант-гітарист Андрій Береза, котрий пропрацював у «Ватрі» 8 років. У зв’язку із сімейними обставинами пан Андрій був змушений піти з ансамблю і на довгий час закинув музичне життя. Проте згодом знову поринув у музику. Він – не лише музикант-гітарист, а також поет-пісняр і композитор. Перебуваючи на пенсії, він творить обробки народних пісень у різних сучасних стилях, а також створює музику на власні слова. Про свою творчість і про роботу у «Ватрі» пан Андрій радо розповів читачам газети «Час і Події».

Пане Андрію, які чинники визначили вашу музичну обдарованість?

Насамперед – спадковість. У моїй родині по маминій лінії були священики і композитори. Насамперед, треба згадати композитора Кішикевича. А, взагалі, у мене в дитинстві була така ситуація, що я зненавидів музику. Батьки записали мене в Будинок вчителя у клас гри на акордеоні. А там було двоє вчителів, котрі постійно били по пальцях ебонітовими ручками, якщо не тим пальцем натискав по клавішах. Тоді я заявив, що більше ніколи не піду на музику. Але коли мені було десь 12 років, я почав слухати на польському радіо «Бітлз», «Червоні гітари» та пісні інших західних груп. Вдома була семиструнна гітара, яку я настроїв і під впливом тих груп почав щось награвати. Потім почав із друзями організовувати ансамблі і виходити на сцену. Грали весілля, танці та інші забави.
Під час навчання на економічному факультеті університету ім. І. Франка мене запросили в ансамбль факультету. Це був найкращий студентський ансамбль в університеті.
Після університету працював економістом на заводі «Термоприлад» і паралельно грав в ансамблі заводу. Пізніше перейшов на роботу в економічний відділ Львівського автобусного заводу і там грав у самодіяльному ансамблі «Ритми Карпат», яким керував Ігор Білозір. Власне, цей колектив згодом переріс у ансамбль «Ватра».

За фахом ви – економіст. А чи навчалися в музичному закладі?

Працюючи у філармонії, здобував освіту в Львівському музичному училищі (колись воно мало назву Львівське культ-просвітнє училище). У нас була сильна група. Зі мною вчилися такі відомі музиканти, як Андрій Бадюк, Юрій Шевченко, Алік Лєвенсон, Леонід Ґрімберґ і Саша Балаян. Багато предметів викладали доценти і професори з консерваторії. Пригадую, що теорію гармонії викладала пані Люція (прізвище не пам’ятаю). На першій лекції, де було понад 20 осіб, вона кожного викликала до дошки для перевірки знань. Потім вибрала п’ятьох студентів і сказала: «Ті люди, котрих я вибрала, будуть ходити на лекції. Всі решта – ні. Прийдете на іспит, і я вам поставлю оцінку. Тільки не ходіть і не мучте мене, бо з вас толку не буде». І то є зовсім інший рівень навчання, коли в групі 5, а не 20 людей.

Як ви познайомилися з Ігорем Білозіром?

Познайомився на автобусному заводі. До мене підійшов мій приятель Андрій, з котрим ми раніше грали на пивзаводі, і сказав, що на автобусному заводі є якийсь Білозір з Радехова, котрий приїхав із дружиною (він якраз тоді одружився з Оксаною) і каже, що йому потрібен гітарист, і чи я не хотів би працювати.
Я погодився, і в нас то вийшло дуже гарно. Жаль, що не збереглися записи того періоду.

А як прийшли до філармонії?

Запросили весь ансамбль, хоча не весь ансамбль пішов. Особисто я прийшов у філармонію роком пізніше, бо в мене народився син, а дружина ще вчилася в медінституті, і мені треба було сидіти вдома. Ігор доукомплектував склад ансамблю і поділив на дві частини: одні їздили по Україні, а інші – на Далекий Схід. Назва ансамблю була закріплена за філармонією. Ми були вже дев’ятим складом ансамблю, але нам вдалося зробити більше, ніж іншим. Той склад, що прийшов з Ігорем у філармонію, розвалився. У них був такий мішаний стиль, що пісня починалася з «гунца-гунца», потім переходило у джазовий кавалок, далі – кусок рок-н-ролу, потім – пауза і закінчувалось на «гей-гей». Тобто, була жахлива еклектика. Пісня триває 3-4 хв., і в цей час стільки всього запхати, то не кожен слухач сприйме. Ігор був проти плутання стилів в одній пісні.

Які відомі пісні народилися за час вашого перебування у «Ватрі»?

У «Ватрі» я пропрацював майже 8 років, і фактично за цей час були створені всі відомі пісні. До того в Ігоря було кілька пісень.

Чи не заважала тодішня комуністична влада створювати і співати патріотичні пісні?

У складі «Ватри» були два чудові комуністи – Дмитро Гудим’як і Маркіян Шуневич. На папері вони рахувалися комуністами, а в душі були українськими патріотами. І це нам допомагало у вирішенні багатьох ідеологічних непорозумінь. Зрештою, таким був і Л. Лук’яненко. Він навчався у Москві в університеті, пішов високо, а пізніше почав вести боротьбу проти московської імперії. Таким же був Петро Шелест. У Львові знаю таких людей багато: зранку він комуніст, а ввечері ходить до греко-католицької церкви.
Пригадую, що нам завжди втовкмачували, що мусимо заграти кілька пісень про комсомол, «Я люблю тебя, Рассєя» тощо. І так, одного разу у нас був закритий концерт для обкому партії. Думаємо, треба ще щось поназбирувати – це ж компартія. Знайшли якусь там пісню про О. Матросова, про комсомол, пішли до організатора і показуємо. А він нам у відповідь каже: «Ви здуріли! Все те викидайте і грайте тільки те, що люди хочуть, а тим нудним щоби навіть і не пахло». Концерт вдався на славу.

Перебування у «Ватрі» можна вважати золотим періодом у вашому житті…

Якщо запитати в пересічної людини, що ти зробив для України, то є маса людей, котрі на роботу, і з роботи – додому, а тут було 8 років дуже продуктивної праці. Ми вклали свою часточку у розквіт української культури, не дали їй цілковито засохнути.

Чи їздили з «Ватрою» за межі СРСР?

Були в Афганістані та Угорщині. Коли я пішов з ансамблю, то буквально через півроку вони поїхали в Канаду.

Яким пам’ятаєте Ігоря Білозіра?

Ігор був нормальною людиною: на репетиціях один, а в побуті – інший. Був дуже вимогливий. Ми дружили сім’ями, ходили разом на футбол, на пиво, на каву. В Ігоря був такий період, коли його треба було підтримати, і найбільше це могла зробити Оксана.

Що було після того, коли ансамбль розпався?

Він не розпався прямому розумінні, а поступово занепадав. В один час було так зроблено, щоб люди пішли з колективу. Комусь ні з того, ні з сього раптом запропонували роботу в Москві, в самої Панаровської. Там йому дали службову квартиру, машину... Комусь ще щось запропонували, і почали приходити інші люди, з котрими було неможливо працювати. У нас був колектив, як одна сім’я. Ігор приходив і казав: «Хлопці, тут має бути отаке, тут – таке, а тут – таке». Пізніше приходив, і все було зроблено. Нові люди органічно не вписувалися у колектив. Поступово все спрощувалося і дійшло до того, що не стало нічого. А ще нас замучили роботою. Якщо врахувати, що зараз люди працюють під фонограму, то ми за весь період дали 5 тисяч 300 концертів наживо. Концерт тривав півтори-дві години. Тільки в палаці «Україна» у Києві відіграли 39 концертів! Я, може б, і не пішов з «Ватри», але так сталося, що дружина мусіла їхати в США на операцію доньки. Синові тоді було 10 років. Про якісь гастролі, навіть у межах Львівської області, не могло бути й мови.

А після «Ватри» ви працювали в музичних колективах?

У мене був свій ансамбль на тютюновій фабриці. Потім я поїхав до США, де грав різні українські забави зі Стасем Косівим. Коли повернувся із США, десь 15 років взагалі не грав на гітарі, оскільки займався шоу-бізнесом на фірмі «Міст». Там я організовував поїздки українських ансамблів і театрів до США та Канади. Потім купив стареньку хату і займався будівництвом. А коли то все закінчилося, згадав, що є гітара. Тим більше, мене дратував рівень тієї української музики, що крутилася по радіо і телебаченні. Більша частина тих співаків не те що не вміють, а навіть поняття не мають, звідки звук береться. Запише якусь фанерку вдома на магнітофоні, і він – «звєзда». Та ще й звання хоче. І тоді я взяв до рук гітару і вирішив зробити деякі експерименти.
Великий вплив на мене мав всесвітньовідомий польський співак Чеслав Нємен. Я в захопленні від його пісень! Десь років 30 тому він записав у західній Німеччині платівку своїх романсів. Сам грає на клавішах або на гітарі і співає у три голоси. У його репертуарі є також український романс «Чорнії брови, карії очі». Але яке ж то виконання! Після того я вирішив, що теж можу і почав співати різні обробки під супровід гітари.

Ви також є автором слів і музики. Коли почали створювати пісні?

Писалося давно у процесі роботи. Музика – це така річ, якщо не лізе нічого в голову, то не лізе, а раптом щось надихнуло, і через 5 хвилин з’явилася пісня. Тільки треба сісти і придумати слова. За останніх кілька років я записав три диски, причому, на власній портативній студії. Записувати на професійній студії довго і дорого. Записую пісні, зганяю на окремі треки, а тоді вже несу на професійну студію. Багато мені в цьому допомагає колишній учасник «Ватри» Ігор Курач.

Чи створюєте музику на слова інших поетів?

Звичайно. Наприклад, пісня «Дитинство» була написана на слова мого однокласника Олега Квіцінського. У 1973 році я її вперше заспівав у свого брата на випускному вечорі. Олег – дуже талановитий поет.

Зараз щось створюєте?

Працюю над четвертим диском, який повинен з’явитися цієї осені. Він буде складатися виключно з народних мелодій. Правда, буде одна пісня І. Білозіра «Збиралися хлопці в дорогу», оскільки вона вважається народною. А, взагалі, термін «народна пісня» є неправильним. Можна зібрати зараз цілу площу народу і сказати: «Народе! Давайте напишемо пісню». Уявляєте, що з того вийде? Аж нічого. Кожну народну пісню написала людина, але з певних причин ця людина стала невідомою.

А який стиль вашої музики?

Нема стилю. Якщо вчепитися за один стиль, то цілий диск буде звучати однотонно. В цьому диску, що має вийти, кожна пісня буде у різному стилі. Це буде і кантрі, і рок-н-рол, і хеві-метал чи блюз. Наприклад, пісня «Човен хитається серед води» буде у жорсткому рок-н-ролі. Фактично, якщо взяти наші народні пісні, відкрити будь-який збірник, то майже три чверті – це вальси або польки. А я хочу спробувати по-сучасному. Думаю, що слухачам це сподобається.

Ви працювали у «Ватрі», як уже згадували, наживо. А як, узагалі, ставитесь до того, що зараз артисти співають під фонограму?

Я засуджую виконання під фонограму. Скоро співакам буде ліньки виходити на сцену, і вони будуть вирізати себе з фанери чи гіпсокартону. В Європі фонограма категорично заборонена. Це є обман прав споживачів. Наприклад, я купив диск. Послухав. Пізніше побачив афішу, що цей співак буде виступати на сцені. Приходжу і слухаю той самий диск за свої ж гроші.
Мені дуже подобається ансамбль «Deep Purple». Колись проводили таку статистику, що, наприклад, у такому-то році, на такому-то концерті, така-то пісня цього ансамблю прозвучала найкраще. Від живого виконання залежить багато факторів, особливо те, що одна і та ж сама пісня буде неповторною у своєму виконанні. Вибрані пісні цієї групи, виконані на різних концертах, визнані світовими експертами як класика. А якщо виконують під фонограму, то пісня не буде ні кращою, ні гіршою. Вона буде стандартною.