Екс-міністр енергетики Литви Ярослав Неверовіч розповів про створення LNG-термінала в Клайпеді, перспективи атомної енергетики, напрями реформування ПЕК для України та перспективи створення спільного енергетичного ринку ЄС.

– Якою мірою побудова LNG-термінала в Клайпеді виправдала себе? Чи допоміг цей високотехнологічний проект, співвідношення результативності й ціни якого викликало дебати в литовському суспільстві, злізти з енергетичної голки Газпрому?

– Ішлося про диверсифікацію енергопостачання. Окрім того, важливо було зменшити вартість газу для наших споживачів. Спорудження LNG-термінала прямо стосувалося питання державної енергетичної безпеки Литви й узагалі всієї безпеки як такої, бо до того, як термінал запрацював, ми цілком залежали від російського газу й жодні альтернативні маршрути отримання цього палива були неможливі. Єдиний напрямок – газ, який видобував Газпром і перекачував через свої труби. Можна навіть сказати, що ми були в гіршому становищі, ніж Україна: у вас значні власні його поклади, ще й можливість реверсу із Заходу. Побудова LNG-термінала в Клайпеді була важливою з погляду безпеки постачання газу, а до того ж це перший проект у країнах Балтії для диверсифікації постачань. Рішення досить інноваційне, сучасне. Наш LNG-термінал – це плавуче сховище скрапленого газу, фактично танкер, побудований у Південній Кореї норвезькою компанією Hogl LG. У Клайпеді ми зістикували його на спеціальному пірсі, приєднали до трубопроводів та компресорних станцій для підключення системи наших газогонів.
Майже два роки паралельно з будівництвом LNG-термінала тривали переговори з постачальниками палива. Маю на увазі всіх основних гравців на світовому ринку скрапленого газу, тобто Катар, Норвегію, великих міжнародних трейдерів, як-от Shell, BP та ін. Найпривабливішою виявилася пропозиція норвезької компанії Statoil, із якою підписали контракт на постачання більш ніж 0,5 млн м? за рік протягом наступних п’яти років на умовах постійного доправлення газу до Клайпеди.

– Чи вдалося залучити для побудови термінала скрапленого газу фінансову допомогу ЄС? Якою мірою решта країн Балтії доєдналася до цього інфраструктурного проекту?

– Річ у тім, що проект спорудження термінала не було розроблено в середовищі загального схвалення й цілковитої співпраці. Причому не тільки в Литві, а й у масштабі всіх країн Балтії. Триває дискусія про побудову регіонального термінала відповідно до Плану дій щодо Балтійського енергетичного союзу. Але, на жаль, процес не рухається вперед. Немає згоди щодо того, де розмістити регіональний LNG-термінал, коли його створювати і як фінансувати. Вільнюс вирішив піти вперед зі своїм національним проектом, і такий крок виявився правильним. Наш газовий операційний термінал працює від січня 2015-го, проте жодного рішення про регіональну експлуатацію LNG-термінала в Клайпеді немає навіть сьогодні. Якби все лишилося тільки на рівні дискусії, ми досі не мали б у Литві рішення щодо своєї газової незалежності.
Спорудження окремого LNG-термінала було вдалим кроком навіть попри те, що будівництво відбулося в межах національного проекту. Його створення профінансоване грішми не ЄС, а лише самої Литви, отриманими від газового тарифу, а також частково з позички Європейського інвестиційного банку, який підтримав цей план. Коли питають про його вартість, майте на увазі: йдеться про досить сучасне рішення, яке дає операторові термінала змогу вести бізнес, а також про модерні технічні розробки, потрібні для того, щоб вмістити надані обсяги скрапленого природного газу в литовську газотранспортну систему. Існує також можливість неширокомасштабного бункерування скрапленого газу, тобто абсолютно нова бізнес-перспектива для власника термінала, щоб розвиватися на Балтійському морі й на суші. Цей напрям підприємництва, можливо, буде достатньо потужним, щоб заповнити газотранспортну систему країни або навіть більше. Таким чином, LNG-термінал працюватиме на зниження ціни блакитного палива для споживачів.

– Тобто в перспективі найближчих п’яти років завдяки LNG-терміналу газ для населення й підприємств справді дешевшатиме?

– Він уже подешевшав більш ніж на 20%. Серед рушіїв цього процесу – поява LNG-терміналу, а також зниження світоaвих цін на нафту, яке позначиться, своєю чергою, і на блакитному паливі. Думаю, в результаті матимемо здешевлення газу для литовців у середньому на 30–40%.
Побудова свого LNG-термінала в Литві дуже важлива для зменшення вартості газу. Навіть попри те що його споруджено на позичені гроші, він став одним із факторів, які допомогли дійти згоди стосовно зменшення ціни на природний газ із Газпромом. Знижка є такою, що цілком компенсує вартість спорудження LNG-термінала впродовж трьох років. Обрахувавши вигоду від неї, можемо сказати, що цей термінал виявився для нас безкоштовним.

– Після аварії АЕС у Фукусімі на планеті постало питання зменшення кількості атомних енергоблоків. Як ви оцінюєте перспективи атомної енергетики для Литви? Чи забезпечить вона незалежність вашої країни від дорогого імпорту електроенергії із сусідніх країн, зокрема РФ?

– У Литві є атомна електростанція чорнобильського типу, яку нині закрито. Її повністю вивели з експлуатації до кінця 2009 року.
Проблема країни полягає в тому, що ми всіляко намагаємося диверсифікувати наше енергопостачання й будувати інтерконектори з іншими електросистемами (з Польщею матимемо його до кінця року; не менш важливим є інтерконектор зі Швецією). Таким чином, ми досить добре взаємопов’язані з нашими європейськими сусідами. Серйозним питанням для литовської електроенергетики є конкурентне виробництво енергії. Ми не здатні конкурувати з іншими країнами, особливо з РФ (Калінінградською областю) в продукуванні струму. Важливо те, яким буде довгострокове рішення для Литви та інших країн Балтії щодо цього.
Один із варіантів – звести нову атомну станцію. Таку можливість аналізують, і, сподіваюся, в якийсь момент ми дійдемо остаточного рішення, чи реалізувати цей задум далі. Моя особиста думка така: будівництво нової АЕС може бути рішенням, бо як проект вона економічно доцільна. Литва має добрі умови для цього, зокрема системи передачі, висновки з оцінки впливу нової атомної станції на довкілля. У нас є сприятливе правове середовище і фахівці з ядерної енергетики. Цей проект надаватиме Литві та іншим країнам Балтії довгострокову стабільність у виробленні власного струму. Ми небагаті на ресурси, зокрема будь-які енергетичні, що допомагали б забезпечити нашу довгострокову енергонезалежність. АЕС може бути відповіддю на цю проблему.

– Яким чином можна ефективно демонополізувати енергетичний сектор на національному та міжнародному рівнях? Наскільки це вдалося Литві?

– У нас були проблеми в регулюванні ринку, коли ціни на енергоносії і тепло не відображали ситуацію на ринку, а регулювались адміністративно. Нині такого немає. Існує кілька моделей місцевого регулювання, але вони переважно віддзеркалюють ринкові механізми ціноутворення із деяким рівнем падінь. Ви платите за те, що отримуєте, без субсидій на електрику або газ. Це, я думаю, є вдалим рішенням для економіки, способом справді розвивати країну, бо, зрештою, означає, що ніхто в довільній формі не грається із субсидіями, які часто вкрай неефективні. Ринок сам вирішує питання цін, і це також той напрямок, у якому рухається спільний європейський енергетичний ринок. Він передбачає ось який принцип: жодних субсидій. Як на мене, Україні також доведеться йти цим шляхом. Іншого сценарію немає. Запитайте себе: хто платитиме за ці субсидії? Самі споживачі. Уряд бере гроші з вашої кишені й перекладає до інших. Де гарантія, що та сума, яку у вас узяли, в повному обсязі повернеться? Краще без такої операції, а натомість із системою, в якій споживачі оплачують вартість ресурсів. Насправді вони повинні мати вибір між постачальниками на ринку, щоб віддати перевагу найефективнішому й найдешевшому. Тож річ не лише в адміністративних рішеннях, а й в ефективній ринковій системі.

– Яких першочергових реформ, на вашу думку, потребує українська енергетика?

Припускаю, що у випадку України потрібні дві дії: диверсифікація і демонополізація. А ще необхідно доєднатися до максимальної кількості енергетичних ринків. Тут я маю на увазі переважно ЄС. Крім того, необхідною умовою є максимальна відкритість свого енергоринку, якщо це можливо.
Необхідно демонополізувати правове середовище реорганізації компаній. Для системи передачі енергоносіїв у вас має бути незалежний оператор, що підходитиме з однаковими мірками до підприємств, які хочуть використовувати його послуги, щоб надати електрику або газ будь-якому з клієнтів, приймаючи всіх у прозорий спосіб на рівних умовах. Кожен провайдер повинен боротися за клієнтів. Це, як на мене, єдине конструктивне рішення. Усе інше тільки продовжує життя корумпованої і слабкої системи, яка нікуди не збирається йти, і робить ваші муки тривалішими.

Довідка

Ярослав Неверовіч – литовський політик і дипломат, міністр енергетики Литви у 2012–2014 роках. Випускник Варшавської школи економіки. Від 2001-го працював у Міністерстві закордонних справ Литовської Республіки, зокрема в її посольстві у США (2001–2004). Віце-міністр у 2006–2008 роках. У 2008-му був генеральним директором компанії LitPol Link, яка координувала будівництво інтерконекторів енергетичної системи між Литвою і Польщею.