Українська влада потішила не те що новиною – мегазвісткою. В одному повідомленні – всі секрети дивовижної логіки української влади. Одна заява першого заступника генерального директора “Укроборонпрому” Сергія Пінькаса – і всі дивовижні тупцяння української влади на одному місці стають зрозумілими…

Заголовок цієї новини на сайті державного концерну «Укроборонпром» був надзвичайно простим і загалом непомітним:
«Укроборонпром» може переозброїти армію за рахунок експорту».
Чи мало було таких гучних заяв останнім часом в українському політикумі?

Щоправда, цю новину розміщено було на сайті державного концерну, який об’єднує основні оборонно-промислові підприємства України. Тобто, це точка зору керівництва підприємств, котрі займаються виготовленням української зброї.
Хто забув, нагадаємо: Україна посідає дев’яте місце в списку найбільших експортерів зброї. При цьому українські добровольці йдуть в бій подекуди взагалі з саперними лопатками…
Втім, повернімося до новини на сайті “Укроборонпрому”. А там чим далі в текст – тим кругліші очі будуть у кожного, хто звик уважно читати букви.

Виявляється, на думку вже згаданого Пінькаса, виробництво на експорт танка “Оплот”, новітньої розробки української бронетанкової галузі, є вигіднішим, аніж його використання в ході бойових дій на сході України.
Тому, на його думку, частину оборонної продукції, яка не є необхідною для вирішення бойових завдань у зоні АТО, необхідно продати за кордон, а за отримані кошти модернізувати українську армію.
«“Булат” виготовляють у Харкові, на заводі імені Малишева, вони стоять на озброєнні й активно використовуються в зоні АТО. А “Оплот” вигідніше експортувати, ніж використовувати на війні. Експортна ціна “Оплоту” – 4,9 млн. дол. Краще його продати, і за отримані гроші відремонтувати і модернізувати кілька десятків Т-64 до рівня “Булата”», – цитує Пінькаса прес-служба концерну.
Він також зазначив, що зараз немає гострої необхідності в танках у зоні АТО, а українські військові насамперед потребують бронетранспортерів і броньованих автомобілів.
“У тій місцевості, де сьогодні тривають бої, потрібні в основному БТР або бронеавтомобілі, а не танки. А для виконання “танкових” завдань цілком підходять і модернізовані Т-64 і Т-72”, – вважає заступник гендиректора “Укроборонпрому”.

Також Пінькас повідомив, що ДК “Укроборонпром” з початку року передав Збройним силам України вже 150 одиниць військової техніки: “Коли тільки почалися процедурні моменти з оформлення державного оборонного замовлення, наші підприємства вже безпосередньо займалися цим питанням. Саме тому на сьогоднішній день вже 150 одиниць броне- та артилерійської техніки передані військовим”.
За цей період військові отримали 82 танків, понад 50 одиниць бронетранспортерів і БМП, а також 15 одиниць ракетно-артилерійського озброєння.
“Укроборонпром” у 2015 році планує випустить 40 танків “Оплот”, а в 2016 році вийти на рівень виробництва 100-120 одиниць на рік. Також поточного року концерн планує випустити 150 машин “Дозор-Б”, модернізувати БМП-1 і надати на озброєння ЗСУ нову бойову машину піхоти на базі танка Т-64. У березні повідомлялося, що за п’ять місяців держпідприємство “Конструкторське бюро “Артилерійське озброєння”, яке входить до складу Укроборонпрому, збільшило виробництво техніки до абсолютного рекорду за всю історію підприємства: з 15 до 65 одиниць на місяць. Для порівняння – за весь 2013 рік на підприємстві було вироблено 63 одиниці продукції.

Довідково-технічний аспект

Основний бойовий танк “Оплот” є бойовою гусеничною машиною, яка має високу вогневу міць, надійний захист і високу мобільність. Виробник: Державне підприємство “Завод імені В. О. Малишева”. Танк призначений для ураження вогнем усіх видів наземних (надводних) і низколетючих на малих швидкостях повітряних цілей в умовах вогневої протидії супротивника.
Рішення широкого кола бойових завдань можливе у різних кліматичних, метеорологічних і дорожніх умовах в діапазоні температури навколишнього середовища від мінус 40 С до плюс 55 С, відносній вологості повітря до 98 % при температурі плюс 25 С, висоті до 3000 м над рівнем моря і запиленості повітря, що зустрічається при реальній експлуатації.

Танк БМ “Булат” є результатом модернізації танку Т-64Б. Виробник: Державне підприємство “Завод імені В. О. Малишева”. Метою модернізації є доведення бойових та технічних характеристик танку до сучасного рівня.
Модернізація проводиться за трьома основним напрямам: рухомість (модернізація силового відділення); захист (зниження уразливості від сучасних протитанкових засобів); вогнева міць (модернізація озброєння та комплексу управління вогнем з метою підвищення ефективності вогню).
Використовується для підтримки військовослужбовців під час проведення бою, подолання багатоешелонованого бойового редуту супротивника, подолання водних перешкод та заболоченої місцевості, швидкого реагування на контрнаступи супротивника та виконання інших цілей.

Аспект вкрай нецензурний

А тепер повернімося до подій новітньої української історії.
Січень 2015 року. Президент України Петро Порошенко урочисто передає війську відремонтовану бронетехніку.
Командир 14-го танкового батальйону 51-ї бригади підполковник Валерій Дурихін відмовляється прийняти кілька десятків танків: техніка – несправна, і в кращому випадку може стати хіба могилою для екіпажу.
Гарна модернізація. Чи не такою і збиралися й далі займатися в «Оборонпромі»?
Звісно, тоді здійнявся крик і вереск чиновників, мовляв, президента підставили. Знайшли відповідального – Станіслава Трегубенка, звільнили з Міноборони.
А скільки підполковників погодилися прийняти несправну техніку?
А скільки такої техніки зараз приймають?

З «ремонтом і модернізацією» все зрозуміло, переходимо далі.
Виробництво зброї на експорт.
Ще в березні Юлія Тимошенко на телебаченні всіляко закликала встановити законодавчу заборону на торгівлю українською зброєю за кордон. Закликала не дарма. Всім – особливо волонтерам – відомо, що зі зброєю в українського війська тяжко. У особливо активних добровольців, котрі то Донецький аеропорт покинути відмовляються, то Піски покидати не хочуть, то Широкине, зі зброєю взагалі біда.
При цьому ще в грудні 2014 року державні оборонні підприємства за наказом і дорученням президента України Петра Порошенка перейшли на цілодобову роботу.
А зброї у війська – нема.
Тепер стало зрозуміло, що вони там роблять цілодобово – заробляють.
Щоправда, грошей в державі теж чомусь нема – кредити просимо по всьому світу.
І зброї нема – теж просимо по всьому світу. Висновки вже маємо невтішні.

Ще гірші висновки напрошуються при думці, що в світі таки зроблять вигляд, що не помітили наших державних «заробляльщиків», і дадуть Україні зброю.
Сенатор Дік Дурбін он нещодавно озвучив сумніви американського політикуму: мовляв, а що буде, якщо зброя потрапить добровольцям? А чи не спрямують її згодом проти США?
Шкода, що нема кому ознайомити пана сенатора з українськими реаліями: то було би дуже і дуже добре, якби зброя потрапила в руки добровольцям. То була б єдина гарантія того, що ту зброю спрямують проти російських окупантів. Але – вже нема фактично в Україні добровольчих батальйонів, всі або перейшли під офіційне командування, або забралися з фронту геть. І, до речі, робилося це ще й під приводом того, що, мовляв, закордон тисне, інакше ні грошей, ні зброї не дасть.
Тепер якщо зброю й дадуть, то потрапить вона в руки офіційних чиновників. А вони, як бачите, гроші заробляють. І взагалі в них мир, між іншим, якось пан Пінькас геть забув про цей дивовижний аргумент. А його, аргумент цей, постійно використовують українські чиновники на різних рівнях, і навіть не червоніють, качка б їх копнула.

Приклад такого використання аргументу «в нас мир» дивовижним чином перегукується із аргументом про «непотрібність танків у місцевості АТО», котрий пан Пінькас не посоромився використати.
Приклад зовсім свіжий: Піски, 12 квітня, Великдень.
Росіяни їздять на танках – і стріляють, як має бути, і ніц їм не заважає. Українці стріляти не збираються – у нас, як відомо, мир. Зокрема, і в Піски приїхали росіяни на танках. А там ЗСУ і залишки «Правого сектора», котрі вже офіційно почали виходити на той момент з Пісків, однак окремі бійці ще залишалися.

І от на цих солдат і на залишки ПС їде танк.
Солдати посилають запит командуванню, питають, що робити. Командування відповідає: стояти і спостерігати, в жодному разі не стріляти по танку. Представники ПС висувають ідею таки підстрелити танк, котрий весь цей час на них повільно їде. Командування вимагає від вояків «не виконувати злочинні накази». ПС ігнорує командування, шукає, чим стріляти по танку, виявляє, що стріляти нема чим. З горем-бідою підбили два танки, ворог налякався і втік.
За підбиті танки, як відомо, офіційно мають виплатити нагороду. Однак офіційно ПС на той момент в Пісках не було, а офіційно присутні вояки на себе брати чужий подвиг відмовилися…

Історія загалом, могла би бути святковою, якби не одне «але».
16 квітня Правий Сектор покинув Піски і повернувся додому.
Частина батальйону ОУН перейшла під офіційне командування і ще залишається в Пісках. Але – хлопці сидять без зброї…
А «збройові» чиновники тим часом гроші заробляють.
І їм навіть не спадає на думку поцікавитися досвідом колег з інших країн, котрі звідкись знають, що найсучасніші розробки зброї завжди мають лишатися вдома. Не можна продавати технологію, котра є сучаснішою, ніж те, чим воює ваша армія. Інакше ви працюєте на окупанта…

Чомусь ніхто не продає найновішу зброю, щоб купувати своєму війську «саперні лопатки» – та й ті за кошт волонтерів. Ніхто, крім українських «заробляльщиків»…
Панове навіть не думають, що є такі речі як «непрямі втрати» і «непрямі прибутки», і іноді вони бувають набагато більші, ніж «прямі» заробітки-витрати.
Що технологічні розробки і зброя – це не комерція, а за «комерцію» на таких речах під час війни зазвичай для «комерсантів» урочисто збирають військовий трибунал.
Що є щось цінніше, ніж високий прибуток, і це щось – це життя тих бійців, котрі зараз захищають Україну від окупантів. Не буде тих бійців – не буде і заробітку, і всі ті танки, і всі ті розробки підуть коту під хвіст. Танки без бійця – купа металу з мікросхемами.

Ми вже писали років два тому невеличке попередження проросійським олігархам: якщо їхня підривна робота увінчається успіхом, в країну прийде Путін – і бізнесу в них не буде. Сьогодні ці олігархи збирають явно не проукраїнські експертні форуми, і скаржаться, що через війну бізнес занепадає. Панове, та це ж логічно – ви ж самі цього прагнули.
Більше того – не тільки бізнес під загрозою.
Он нещодавно ще одна новина з’явилася: в Москві потрапив у ДТП екс-працівник КДБ, екс-регіонал, екс-заступник секретаря РНБО, екс-депутат Володимир Сівкович. Перелом хребта, реанімація.
В світлі останніх подій вимальовується дуже навіть чітка тенденція.
Панам «заробляльщикам» з вищих коридорів влади варто було б задуматися.
Країна б вас із задоволенням продала, це було б для країни дуже і дуже вигідно. Шкода, ніхто не купить. З врахуванням шкоди, якої ви завдаєте державі, навіть за жменю дрібних копійок вас продати країні було б вигідно. Та навіть даром віддати – і то вже б користь була, може би навіть волонтери ще й зібрали грошей, щоб доплатити. Втім, може кому диверсанти з досвідом і були б потрібні. Але оскільки на іншому ґрунті українські «заробляльщики» навряд чи приживуться – то шанси на продаж гуртової партії таких вигідних працівників прямують до нуля.
А якщо панове лишаться на своїх місцях, і не змінять свого світогляду… То, звісно, країні буде тяжко. Дуже тяжко. Однак, з огляду на події найновішої історії, можна впевнено стверджувати: вам, панове, буде набагато гірше. Люди, на яких ви чи з умислу, чи з бажання «підзаробити», чи з наївності працюєте, підзаробити вам не дадуть. Та й жити навряд чи дадуть.
Тож думайте, панове, думайте, поки ще є час…