rss
07/03/2020
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Тест Бузини
Title  
  
У неділю, 19 квітня, мільйони українців прийшли на цвинтарі своїх міст і сіл, щоб пом’янути близьких померлих.

А у Києві цього дня поховали Олеся Бузину. Так співпало.
За день до цього поховали екс-регіонала Олега Калашнікова, вбитого на день раніше, ніж було застрелено О. Бузину – декількома пострілами біля своєї квартири. Проте саме вбивство О. Бузини можна назвати тестом для українського суспільства, або, принаймні, його частини.

Коротке представлення

Для тих, хто не дуже уявляє собі, про кого йдеться, нагадаю: Олесь Бузина – журналіст, літератор, публічна персона, що мала неоднозначну скандальну популярність. Себе представляв «найпопулярнішим українським письменником» (що не відповідало дійсності – ні за тиражами, ні за літературною славою).
Російськими ЗМІ іменується принциповим опозиціонером «кривавої хунти». Ось одна з його характеристик, яку дала російська журналістка Дарія Асламова: «Знаменитий український історик і письменник Олесь Бузина сповнений сарказму і неймовірно привабливий. Ця людина імперії і«професійний контрреволюціонер» (як він сам себе називає) пишається тим, що в роду у нього були і білогвардійці, і кадебешники. Бузина – фігура яскрава, провокаційна і постійно наривається на неприємності.
Він безперервно судиться. Його багато разів били, але й сам він не раз давав здачі».
Колегами-журналістами в Україні оцінюється критично і скептично.
Має прихильників певного типу.

 Title 
  Б. Нємцов

  Title
 О. Бузина

Вбивство

16 квітня, у четвер, Олесь Бузина у спортивному костюмі і шапочці був у дворі свого багатоповерхового будинку по вулиці Дегтярівській – чи то виходив на пробіжку, чи то повертався з неї. Мимо проїхала якась легкова машина – стверджували, що з литовськими чи білоруськими номерами. Звідти прозвучало декілька пострілів. Кажуть, чотири у тулуб, п’ятий – у голову. О. Бузина помер на місці.
Приїхала міліція, почали оглядати місце події. Моє здивування викликала фотографія, на якій Олесь Бузина лежав на асфальті із закоченим до грудей светром, з під якого виднівся голий живіт.
Фото фіксувало точно таку позу О. Бузини, в якій лежав убитий у Москві опозиціонер Борис Нємцов – закочений до грудей светр, безсилі руки, кров…
Це дало додаткову підставу стверджувати, що О. Бузина в Україні був обраний на роль такої ж «сакральної» жертви – як і у Москві Нємцов.
Прихильники подібної гіпотези навіть моделювали пояснення гіпотетичного росіянина з влади, котрий міг приблизно так сперечатися з українцями: мовляв, у нас в центрі Москви вбивство, і у вас, в центрі Києва вбивство. У нас опозиціонер, і у вас опозиціонер. Але у нас заарештовані вбивці, а у вас – ні і навряд чи будуть.

Резонанс

У перші години і дні його загибелі резонанс був вибуховий. Хто тільки не говорив про Бузину і не характеризував обставини його смерті – від українських та міжнародних журналістів до єврочиновників та президентів держав.
Чим більше я читаю і слухаю коментарі щодо персони О. Бузини, його діяльності, обставин смерті, тим більше переконуюсь: Бузина був, а останніми днями особливо помітно став своєрідним суспільним тестом. Тестом не глобальним, а локальним. Не на довгий період, а на певні моменти.
І все ж, оголосити його ніким, порожнім місцем, як це дехто стверджує, було б не зовсім точно. На думку його прихильників – абсолютно не точно.
Погодитися з твердженнями: «Бузина – герой (патріот, великий тощо)» – у багатьох його противників переконання не дозволяють.
Давайте проаналізуємо і згадаємо деякі факти з біографії цього корінного киянина. Заодно спробуємо зрозуміти, ким більше був О. Бузина – індивідуальністю чи соціальним типом.

Персона

Title  
  
Олесь Бузина мав оригінальну зовнішність. Юним і молодим громадськості він був невідомим. Коли ж «прославився», то виглядав саме так – лисий череп, гострий погляд глибоко посаджених очей, відстовбурчені вуха. А ще – вусики в стилі російських царських офіцерів.
Дехто з опонентів та недругів вбачав у його зовнішності щось сатанинське. Прихильники ж вважали О. Бузину симпатичним.
Він народився 45 років тому у столиці України, був її громадянином, але за духом і ментальністю українцем, вочевидь, не був.
Педагогічний інститут О. Бузина закінчив за фахом учитель російської мови і літератури, але викладачем так і не став. Певний час працював на курсах гувернанток, потім займався пресовою і тележурналістикою, писав, публікував статті, книжки.
О. Бузина називав себе прихильником Російської імперії: «Моїм ідеалом є відтворення Російської імперії, а я вимушений пристосовуватися до потворних умов «розбудови» незалежної України».
Це було тим більш дивним, що його батько працював у надрах особливо непримиренного ідеологічного 5-го управління КДБ СРСР, яке переслідувало всіх інакомислячих. Але парадокс – у батька-кадебіста виріс син-імперець. Дивно?
На перший погляд – так. На другий – ні. Адже СРСР також був імперією, тільки радянською. А загальною рисою обох імперій була непримиренна боротьба з будь-якими проявами українського націоналізму, який вони протиставляли українському патріотизмові, рисою якого мала бути прихильність до всього російського.
О. Бузина зневажав Україну і захоплювався імперською ідеєю: «Україна – це такий резервуар, де добре дезертирам.
Адже що таке участь в імперському проекті? Це важке, героїчне життя.
Сьогодні ви в Афганістан їдете як призовник або як генерал Радянської армії, завтра ви на службі на Камчатці, післязавтра – в Москві, а через місяць в Африці вирішуєте питання.
Ви собі не належите. Ви належите імперії, Батьківщині. Вона вас висмоктує.
Потім у вас пенсія. І де найбільше любив осідати військовий пенсіонер?
В Україні. Там тепло, там яблука.
Коли в 1991 році в московських мізках сталося помутніння, що призвело до розпаду СРСР, для України відкрилася можливість валити з імперського проекту цілою країною. Імперію розвалювали зсередини, з центру.
Хто? Самі росіяни, і зробили це двічі – в 1917 і в 1991.
Але Росія й Україна – сполучені посудини. Україна завжди розвивалася під впливом загальноімперського імпульсу з Москви чи Петербурга. Коли цей імпульс ослаб, у нас почав зростати націоналізм».
Виступав О. Бузин і за федералізацію України, підтримував публічно призначення Дмитра Табачника на посаду міністра освіти й науки України – що свідчить само за себе.
У 2012 році О. Бузина балотувався до Верховної Ради України по мажоритарному столичному округу ¹ 223 від «Русского блока».
Але отримав тільки четверте місце.
Отож, ті, які у дні його загибелі оголошують О. Бузину видатною і популярною персоною, м’яко кажучи, перебільшують його підтримку у народі.
Після Майдану О. Бузину було майже не видно в Україні. Він виїхав до Москви. Там активно виступав у російських ЗМІ з дуже гострою критикою української влади і, насамперед, її дій на Сході України, напряму звинувачував її у загибелі чотирьох десятків одеситів, які згоріли у Домі профспілок у травні минулого року, в розв’язуванні війни на Донбасі і загибелі тисяч громадян України.
Сім’я його – дружина і донька – залишалися в Києві.
Але через деякий час раптом повернувся до Києва, пояснивши, що не може без нього і що це – найкраще місце на Землі.
Ось фрагмент діалогу О. Бузини і російської журналістки, яка його запевняла, що О. Бузина є першим у «бандерівських розстрільних списках»: «Якого біса ти повернувся? – А що б ти хотіла? Щоб я здав своє місто цій фашистській мерзоті? Це МІЙ Київ! Розумієш, МІЙ! І МІЙ Дніпро! І МОЯ країна!»
Як розумів О. Бузина «свою» країну, скажемо нижче.
Після повернення з Москви втікач перебував у тіні, нічим себе особливим не проявляв.
На початку цього року О. Бузину раптом призначили шеф-редактором газети «Сегодня». Власником її є Рінат Ахметов, політика газети вважається проросійською, опозиційною до нинішнього курсу влади України. Газета двоколірна, доволі грубенька, розповсюджується значною частиною безкоштовно на перехрестях і переходах міст.
Проте невдовзі від О. Бузини-редактора почали звільнятися журналісти, і сам він місяці через 2 подав у відставку. Пояснив це, нібито, існуючим тиском власників на редакцію.
Колеги ж стверджували, що з Бузиною було важко працювати.
Після звільнення О. Бузина переживав творчу та кар’єрну паузу. Про нього мало що чули, аж до трагічного для нього дня 16 квітня.

Патріотизм: розуміння О. Бузини

Себе О. Бузина якраз вважав патріотом України. Кажуть, О. Бузина і Київ любив. Але Київ «свій». Він так і казав: «Мій Київ, моя Україна». І додавав, що не віддасть їх «фашистсько-бандерівській мразі».
А перших таких «мразів» О. Бузина уздрів на Євромайдані. Тому й був його категоричним противником. Ні, це слабо звучить. Був його затятим ворогом.
Якою ж була в його уяві Україна, яку О. Бузина вважав «своєю»?
Це була країна, яка походила з «єдиного кореня» – Русі – і мала двох «сестер» – Росію та Білорусь. Це була країна, здебільшого, російськомовна, в якій можна було під настрій залюбки послухати малоросійські пісні, подивитися на дружньо налаштованих хохлів, поїсти вареники і випити чарку «гарєлкі».
Це була країна, в якій не було великого національного Пророка, а був «Вурдалак Тарас Шевченко». Саме так О. Бузина назвав свою першу книжку, яка викликала широкі протести української інтелігенції, зумовила рішення прокуратури про розпалювання міжнаціональної ворожнечі і наклеп на великого українського поета.
Зате вона одночасно зробила О. Бузину скандально знаменитим. Йому це явно подобалося. Він похвалявся великими тиражами цієї книжки і сміявся в обличчя тим, хто називав його опус пасквілем на Тараса.
Проти О. Бузини судилися, одного разу, здається, навіть побили десь у Рівному.
Але вбити? Кому в голову могла прийти така думка?

Світогляд О. Бузини

Кажуть, що російські ЗМІ О. Бузину полюбляли. І це не дивно. Росіянам О. Бузина давав численні інтерв’ю, в яких змішував Україну з брудом і всіляко вивищував імперію.
Московська журналістка Д. Асламова із захватом цитує свого співрозмовника: «Що таке Україна? Це не країна, це цвіль. Україна розкладається і вмирає… Млява територія, яка вся, як шашлик на шампур, нанизана на газову трубу, – з усмішкою каже Олесь Бузина». – Це державотворчий відросток Газпрому. Труба все тримає… На цій трубі робилися дурні гроші, на які зараз шикують і ваші, і наші в Лондоні.
А ось український обиватель дуже мало залежить від труби. Наш обиватель – людина нехитра, із заниженими потребами. Попиває горілочку, закушує сальцем. Може жити натуральним господарством. Ця істота, як і раніше, плодиться і розмножується. Цінність його – в невибагливості. І жах його в невибагливості».
Ось такими «українець» О. Бузина сприймав своїх співвітчизників.
Журналістка не зводить з нього очей, а він продовжує викладати своє «патріотичне» бачення: «Якщо Росія піде на те, щоб викликати в Україні найжорстокішу економічну кризу, тоді і МС з’явиться. Україну треба задушити економічно».
«Та ти що?! – вигукую я. – Людей шкода!»
«Український народ і так бідний, і біднішими від цього не стане. Росія повинна стимулювати тут проросійські сили і душити місцевих олігархів, щоб зробити їх слухняними.
Україна зараз, як людина, в якої загострився апендицит. Їй кажуть: треба різати. Потім він (апендицит) буде гнійний, гангренозний. Їй твердять: здохнеш, дурню. А він у відповідь: «Я боюся». Тоді його беруть силоміць і роблять розтин. Україна для Росії – це не до кінця відрізана нога, яка тримається на сухожиллях та залишках кровоносної системи. Навіть життя в ній жевріє. І кров через митні пости рухається потихеньку. Але, в результаті, все російське тіло кульгає».
Бачення України, як «ноги» Росії вкупі з побажаннями душити свою Батьківщину і стимулювати в ній проросійські сили, – це і була квінтесенція світогляду О. Бузини.
І за таке от розуміння «своєї» України О. Бузина мав намір боротися з «фашистами», щоб ствердити статус України як «ноги» Росії, яку потрібно пришити до російського «тулуба».
І справа в тому, що людей з подібним мисленням в Україні немало. Настільки немало, що хочеться сказати – багато.
Тому й приділяю я стільки уваги О. Бузині, бо то був соціальний тип малоросіянина, який рабськи стає на коліна перед імперією і з задоволенням принижує все своє на догоду чужому. Сьогодні такі люди складають основу електорату Партії регіонів, Компартії, і вони ще своє слово спробують сказати на майбутніх виборах, особливо в умовах загострення кризи.
«Українізм» О. Бузини
Підкреслювалось, що на похоронах сина мати О. Бузини стверджувала, що він любив українську мову, українську пісню і навіть на прощанні з ним у дворі послухали «Чорнобривці».
Але ось що сам О. Бузина казав про свою національність:
«У Росії зараз не вистачає якісних хохлів. У радянський час без хохла жодна військова частина нормально не функціонувала. Хоча я взагалі росіян на хохлів і кацапів НЕ ділю».
«Ну, а хто ж тоді для нас западенці? – запитую я. – Чужий елемент?» – «Ні. Вони теж російські люди, тільки понівечені. Вони тепер зовсім з розуму сходять. Запевняють, що Ісус Христос був родом з Галичини. Вся Западенщина – дуже покручена російська душа.
Але я – людина російська і православна. Якщо Господь Бог так влаштував, що Галичину приєднали до України, то треба її русифікувати, перетравити. Яким чином? Росія зобов’язана запропонувати новий імперський проект, в який втягнуться всі».
Отже, згідно з поглядами О. Бузини, росіяни складаються з хохлів, кацапів і «понівечених західняків», а Росії потрібні «якісні хохли».
Ось вам квінтесенція тієї каші у голові, яка видається за мудрість і вариться у багатьох головах на українських просторах.
А ми ще дивуємось – кого ж із циклу в цикл обирають подібні виборці.

Віп-персони про загибель О. Бузини

У день його загибелі президент В. Путін у Москві проводив свою традиційну пряму лінію телеспілкування з росіянами. В якийсь момент підвівся російський журналіст і дуже емоційно запитав Путіна, як він ставиться до вбивства Олеся Бузини?
Путін, не моргнувши оком, не здивувавшись запитанню і не змінившись в обличчі, назвав це черговим політичним вбивством в Україні.
Деякі експерти стверджують, що своє питання журналіст поставив ледь не через декілька хвилин після смерті О. Бузини, коли Путін вже був у прямому ефірі на телемості і не міг знати новину про постріли у Києві.
Тим не менше, наголошували українські експерти, він не виказав жодного здивування, не перепитав – а як, мовляв, О. Бузина загинув?
За цією інтерпретацією антипутінськи налаштовані експерти – до речі, не тільки українські, але й деякі російські – натякали, а то й прямо казали про те, що розстріл О. Бузини організували російські спецслужби – напряму або ж через свою українську агентуру.
Фактично те ж саме заявив президент П. Порошенко, вбачивши у цьому спосіб розхитати ситуацію в Україні.
За повідомленням прес-служби, виконувач обов’язків Міністра внутрішніх справ Василь Паскал доповів президентові про обставини вбивств Олега Калашникова та Олеся Бузини.
Глава держави наголосив на важливості швидкого та прозорого розслідування цих убивств. «Очевидно, що ці злочини – події одного ряду. Їхня природа і політичний сенс зрозумілі – це свідома провокація, яка ллє воду на млин наших ворогів.
Вона спрямована на дестабілізацію внутрішньополітичної ситуації в Україні, на дискредитацію політичного вибору українського народу», – заявив П. Порошенко.

Хто?

Хто замовив і здійснив це вбивство? Ось головне питання, на яке сьогодні знайдемо, як мінімум, дві протилежні концепції.
Російські ЗМІ організували потужну серію публікацій, радіо- і телепрограм із приводу загибелі О. Бузини.
Журналісти Москви підкреслено емоційно розповідали про «друга Олеся», хвалили його у всіх планах, підкреслено драматизуючи певні моменти його біографії, явно намагаючись вичавити сльозу співчуття у своїх читачів.
Вони одразу ж і безапеляційно заявляли, що О. Бузину знищила «фашистсько-бандерівська влада», і це є продовженням «політичного терору кривавої хунти».
Ось цитата зі статті Д. Асламової з готовим висновком: «Він був красивою, хороброю людиною. Мій товариш Олесь Бузина, розстріляний вчора в Києві фашистськими покидьками».
Слідство ще не знає – хто вбив, а російські журналісти вже наперебій стараються першими викрикнути свої вироки.
Україну вони не тільки критикували, а буквально «поливали» брудом, характеризуючи її образливими словами. В одній із найпопулярніших російських газет – «Комсомольській правді», яка видається і в Україні, –чорним по білому надруковано наступне: «Та будь ти проклята, фашистська Україно! Як же ми це допустили?!!! Пробач нас, Олесю, за те, що не вберегли тебе».
Інший з не меншим пафосом інквізитора провістив: «Еволюція по-українськи – з фашистів-бандерівців у просто скотів».
Третій про тих українців, які критично висловлювались про Бузину і навіть казали про заслужену ним кару: «Вони нічого не соромляться, вони скалять свої рагулячі морди, вони іржуть, вони щасливі, вбивши письменника, який смів звертатися до них: «Схаменіться, ви ж люди!»
Отже, в Росії панує єдина концепція – вбили «фашисти». В Україні інша – вбили спецслужби Росії.

Мотиви: протилежні тлумачення

Услід за давнім принципом римського права запитуємо: «Кому це було вигідно»?
І розуміємо, що це вигідно тим, хто хотів би скаламутити ситуацію в Україні, принизити її імідж, заплямувати репутацію.
Чи будуть досягнуті подібні цілі?
Частково так. Але то, скоріше, будуть свіжі підживлення для інформаційної війни, ніж серйозні заворушення.
Україна не здетонує.
Росіяни посилено закидають версію, що це «кривава хунта» знищує опонентів і критиків режиму. І, нібито, їй вигідно таких вбивати.
Власне, російські ЗМІ нині дзеркально звинувачують Україну в тому, в чому українські та чимало міжнародних ЗМІ звинувачували Кремль після загибелі Нємцова.
Але хода в пам’ять Б. Нємцова зібрала декілька десятків тисяч москвичів і чимало віп-персон.
А похорон О. Бузини – декілька сот людей. І серед них – жодного відомого авторитета країни.

Похорон

Горе близьких можна зрозуміти, а матері і дружині поспівчувати.
А ось людям, які влаштували крики біля труни – «Фашисти!» – поспівчувати можна, але інакше – як зазомбованим. Деякі з них щиро вірили в те, що кричать, дехто був провокаційно налаштованим і намагався розігріти ситуацію.
О. Бузину відспівали в церкві і поховали біля могили батька, на Берковецькому цвинтарі.
Для певної категорії людей могила О. Бузини стане місцем паломництва, а його образ – елементом політичної боротьби.
Більшості об’єктивних аналітиків в Україні ясно, що масштаб О. Бузини є невеликим, його творчість – насичена антиукраїнськими мотивами, а перспектива посмертної слави – мізерна.
Не варто було б розглядати персону О. Бузини, якби український город не був таким зарослим подібними рослинами. Прізвище Олеся було символічним.
Але інакшого шляху побороти вплив цієї різноманітної бузини на довірливих людей нема, якщо не вибудовувати справедливу, демократичну Україну.
А з цим поки що великі проблеми.

Переформатування символів і війна кольорів

Рік змін. Звіт голови Українського інституту національної пам’яті

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com