rss
02/16/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#345

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Вадим Крищенко: «Першу пісню я написав, навчаючись у шостому класі” Відомому українському поетові-пісняреві Вадимові Крищенку виповнюється 80 років
  Title
 
 Афіша ювілейного концерту

  Title
 
 Батьки – Ганна Гаврилюк і Дмитро Крищенко

  Title
 
 З незабутньою Раїсою Кириченко

  Title
 
 Після одного з перших авторських концертів.
Зліва направо: Андрій Демиденко, Вадим Крищенко,
Лілія Сандулеса, Іво Бобул, Віктор Морозов

  Title
 
 З Віталієм Білоножком

  Title
 
 З Павлом Мрежуком

  Title
  Зліва направо: Олександр Василенко,
Михайло Брунський, Вадим Крищенко
Один мудрий чоловік сказав: «Якщо тебе перелетить хоч одна-дві пісні за життя, то вважай, що ти відбувся». Через талановиту особистість Вадима Крищенка з тисячі написаних перелетіла третина пісень. Вадим Крищенко – один з найкращих поетів-піснярів ХХ – поч. ХХІ сторіччя. Його вірші легко лягають на музику і часто стають хітами. Важко назвати українського співака, в репертуарі котрого не було б пісні на слова В. Крищенка: Софія Ротару, О. Білозір, Л. Сандулеса, В. Зінкевич, І. Бобул, П. Дворський, М. Свидюк, Світлана і Віталій Білоножки, П. Мрежук. Неперевершеними виконавцями пісень Крищенка були світлої пам’яті Назарій Яремчук і Раїса Кириченко. Вадим Дмитрович розповідає про свій життєвий і творчий шлях, про співпрацю з композиторами та виконавцями.

  • Вадиме Дмитровичу, коли ви почали писати вірші і що вас надихнуло на римування?
Це почалося тоді, коли я навчався у 6-му класі. І як не дивно, спочатку написав поему, хоча більше ніколи в житті поем не писав.
Моє дитинство пройшло в оселі моєї бабусі у селі Глибочок, Баранівського району, Житомирської області. Я – хлопець поліський. І все це, безперечно, врізалося у мою свідомість. Хочу сказати, що село – це осередок нашої моралі і духовності. Я пам’ятаю: війна, лихоліття, але в селі ніхто хати не зачиняв. Хіба що тільки ховали курей, коли в село заходили цигани. Також пам’ятаю, що батьки завжди брали на нічліг подорожніх. З часом ця доброта, така мені близька, розсіялася. Тому мені б дуже хотілося відродити її у нашій душі. У цьому сенсі ми дуже відрізняємось від нашого північного сусіда. І десь моя поезія, хоча й завуальовано, була схилена до того, щоб передати оці почуття, які нам дуже потрібні.
  • Багато ваших пісень присвячено матері…
На жаль, моя мама померла тоді, коли мені було 13 років. І ось ця відсутність материнської любові супроводжувала мене все життя. Мені хотілося розмовляти з мамою, як з живою. Якраз тому я написав багато пісень, де розмовляю з мамою. Згодом ці пісні ввійшли у диск «Мамо – наша Богородице». Серед них – такі відомі, як «Мамо, за тебе Богу помолюсь» у виконанні Надії Шестак, «Дорога до матері», яку співала незабутня Раїса Кириченко, «Материнська пісня», яку виконує гурт «Дзвони». Також я написав цілий цикл віршів, присвячених матері.
  • У ваших віршах відчувається патріотизм. Мабуть, батьки виховували вас у патріотичному дусі?
Національно свідомим я став уже в університеті, через що мене звідти мало не виключили. Якось побачив у стінгазеті статтю, в якій обливали брудом українців. Я взяв і покреслив її. Хтось побачив і доніс. А це ж факультет журналістики – партійний факультет. Постало питання про виключення мене з університету, вже підготували документи. Але мене захистив декан факультету Матвій Михайлович Шестопал, котрий згодом сам постраждав через свою українську позицію. Це був один із найкращих деканів. Він усвідомлював, що ми, українці, окремий народ, повинні берегти свою ідентичність і не розчинитися в радянській масі. Пізніше його вигнали з роботи, і він помер у великій бідності. Майже сотня колишніх студентів факультету написали лист у ЦК Компартії України на його захист, і хто підписався під цим листом, згодом були або звільнені, або переведені на іншу роботу.
  • Відомо, що ви були знайомі з Андрієм Малишком, і він вас надихнув на написання пісень?
Так, у мене була нагода познайомитися з Андрієм Самійловичем, і я віддав йому прочитати свої вірші. Через якийсь час із хвилюванням запитую, як враження, а він відповідає: «Вадиме, а ти не відчуваєш, що твої вірші – як пісня?» Я тоді не знав: «Це добре чи погано?» Але через кілька років зрозумів, що він як видатний поет, автор прекрасних пісень, відчув у недосконалому писанні молодого поета схильність до музичного звучання. Відтоді все й почалося.
  • Коли вийшла ваша перша поетична збірка?
Перша моя книжечка «Тепла провість» побачила світ у 1963 році, коли я був студентом. Мені тоді було 28 років. А далі вже пішла збірка за збіркою. Після третьої книжки, на початку 1970-х років, мене прийняли у Спілку письменників. А вже відомим я став тоді, коли почали звучати мої пісні.
  • А ще ви були знайомі з Василем Симоненком…
Я був членом літературної студії при університеті. Керував нею відомий нині письменник, Герой України Юрій Мушкетик, а старостою був Василь Симоненко. Симоненко вчився зі мною на факультеті журналістики, але на курс раніше. Не скажу, що ми були приятелями, але іноді спілкувалися. Він був скритою, іронічною людиною. Мене вражала в ньому вибухова сила таланту й українства. Це – унікальний випадок, коли людина так мало прожила і так багато зробила.
  • Чи пам’ятаєте свою першу пісню, яка прозвучала на сцені?
Першу пісню я написав, навчаючись у шостому класі. У нашій школі був хор, яким керував професійний музикант Кость Швець. Я був учасником хору. До якогось свята треба було написати пісню. Керівник хору каже: «Я готовий написати музику, але потрібно, щоб хтось написав слова». І я своєю невправною рукою написав якісь рядки, і він поклав їх на музику. Пісня, звичайно, була слабенькою, але ми з цією піснею пішли навіть на міський огляд. І коли на сцені прозвучало, що слова написав учень шостого класу Житомирської школи ¹ 1 В. Крищенко, мене оповила неймовірна гордість.
  • Деякі ваші пісні вже стали улюбленими серед народу, і більшість людей навіть не здогадуються, хто є автором слів…
Розкажу історію однієї пісні. Я приятелював з бандуристом Віктором Лісоволом. Він брав мої вірші і пробував класти їх на музику. Якось побачив мій вірш «Пісня козацького коша» і каже: «Вадиме, дай мені цього вірша, спробую написати». Я дав. Через якийсь час приходить і каже: «Знаєш, у мене вийшло, але треба розширити третій рядок». Ми розширили, доопрацювали, і так народилася пісня «Наливаймо, браття, кришталеві чаші». На початку пісні був ще такий рядочок: «Козаку не треба срібла ані злата, лиш би Україна не була катами на хресті розп’ята». У той час це означало попроситися в Сибір самостійно, тому ми були змушені опустити цей рядок.
Після Лісовола цю пісню підхопила Ніна Матвієнко, потім – Василь Жданкін, згодом – хор під керівництвом Анатолія Сльоти, і так вона пішла в народ. Дійшло до того, що мені навіть доводилося доказувати, що я автор. Слова цієї пісні опубліковані у моїй другій книжці «Пісня козацького коша». Зараз її співає десь зо сто виконавців. Радію, що саме під цю пісню йде українське військо. Її також використав Єжи Гофман у фільмі «Вогнем і мечем». Правда, він обійшов авторів, що є недопустимим на заході.
  • З котрими виконавцями і композиторами найбільше співпрацювали?
Багато пісенної праці у мене було з покійним Назарієм Яремчуком. Як поет, найбільше пісень я написав для нього. А це такі пісні, як «Гей ви, козаченьки», «Родина» «Одинокий вояк», «Полісяночка», «Усміхнися мені», «Забудеш». Також ми написали пісню «Лелека з України», присвячену 100-річчю поселення українців у Канаді. Дуже плідно працював з Раїсою Кириченко. З нею ми теж написали багато пісень, зокрема, пісню «Варенички», котра стала народною. Особливо я пишаюся тим, що після складної операції (їй було видалено дві нирки) мені вдалося переконати її вийти на сцену. Голос у неї був повноцінним, але не могла довго встояти на ногах. Тому я виходив з нею на сцену і підтримував її, імітуючи танець.
Багато працювали з Василем Зінкевичем. Написали з ним відому пісню «Хай щастить вам, люди добрі». З Ігорем Білозіром написали пісню «Ласкаво просимо». У 1980-х вона була дуже популярною. Хто виїжджав за кордон з гастролями, то мав за честь її співати. У мене не було постійного автора – я працював з багатьма. Тішуся, що співпрацювали зі мною такі виконавці, як Іво Бобул, Лілія Сандулеса, Надія Шестак, Оксана Білозір, Віталій і Світлана Білоножки, Павло Зібров. Плідно працював з композитором Геннадієм Татарченком. Це був один з найпотужніших композиторів 1970-х-80-х років. Він тоді працював вибухово: що не пісня, то шлягер. Ми написали з ним пісні «Гей ви, козаченьки», «Берег любові» та багато інших.
  • Улюбленою багатьом слухачам є пісня «Осінні яблука». До речі, я більше, ніж рік шукав її запис. Розкажіть про історію цієї пісні.
В один час відомий російський композитор з українським корінням Олександр Морозов переїхав жити з Росії в Україну. Одружився в Черкасах і дуже плідно працював над українською темою. Згодом звернувся до мене, і ми написали цілий каскад українських пісень, зокрема, «Осінні яблука».
  • Ми часто насолоджуємось концертами – як авторськими, так і колективними, але чомусь залишаються в тіні ті люди, завдяки котрим пісні народжуються.
На початку 1990-х років я і мій колега Юрій Рибчинський почали робити концерти, де головною фігурою були поети-піснярі. На концерт приходили всі виконавці. Концерт відбувався у палаці «Україна» і тривав два дні. Я провів приблизно 10 таких концертів.
  • Цікаво було б дізнатися про ваш творчий доробок. Чи ведете такий підрахунок?
Я видав понад 40 книжок поезії. Якщо б порахувати всі написані пісні, озвучені і не озвучені, то ця кількість сягає тисячі. Але не всі пісні злітають у небо. Доля пісні – різна. Іноді думаєш: «Ця пісня злетить», а насправді – ні. Іноді напишеш і сумніваєшся, що вона стане піснею, а насправді вона стає популярною. Так трапилося з піснею «Вишенька-черешенька», яку співає ансамбль «Гетьман».
Я один з тих поетів-піснярів, які написали найбільше духовних і патріотичних пісень. Серед них пісні: «Одна єдина», «Вставаймо, браття, українці», «Я – України син». Хоч я не із західної України, проте написав пісню про воїнів УПА «Бандерівець». У мене є окремий диск з патріотичними піснями.
І ще одне. Напередодні третього тисячоліття мені вдалося написати великий духовно-музично-поетичний проект «Десять Господніх заповідей». Я думав: «Чим ще можна здивувати людей, адже все вже написано – і про любов, і про дружбу, і про рідний край. Тому я зробив такий не канонічний, а ліричний цикл. Працював над цим проектом з багатьма композиторами, а в 2000 році цей проект був представлений у палаці «Україна». Режисером був незабутній і найкращий на той час Борис Шарварко.
  • Упродовж останніх років українська пісня була відсторонена. Натомість, був великий наплив російської попси. Чому ми цураємось свого і спокушаємось на пісню нашого агресора?
Справді, подивишся на телебачення – української пісні майже нема. На російську люди йдуть, а на українську – ні. Це була нерозумна політика української влади, що дозволяла збиткуватися над українською піснею. Пісня, серед усіх видів мистецтва, найшвидше і найглибше притуляється до людського серця. Іноді людина пісню не дуже сприймає, а коли притулиться, то робиться іншою. В утвердженні українського духу пісня має велике значення. На жаль, у письменстві того нема. Один мудрий чоловік казав: «Який би великий не був поет, він хоче, щоб хоч один його вірш став піснею».
  • Як у вас народжується пісня: ви пишете вірш і даєте композиторові, чи композитор замовляє тему, а ви підлаштовуєтесь?
Є два методи написання пісні. Перший: пишеш пісню, пропонуєш композиторові. Він подивиться, і якщо підійде, то народжується пісня, а вже потім шукаємо виконавця. Другий варіант: композитор каже: «У мене є гарна мелодія, але нема слів». Це – набагато важче, бо треба підібрати слова під цю мелодію. І не повинен бути набір слів, а треба написати так, щоб вони тебе запалили, щоб не були штучно підставлені під музику. Отака історія була з піснею «Хай щастить вам, люди добрі».
У Москві проходили дні України, і потрібно було написати пісню про рідний край. Для написання пісні вибрали мене і композитора Ігоря Поклада. Спочатку нам нічого не виходило, а те що написали – не подобалось. І раптом Ігор Поклад згадав, що в нього є написана мелодія. Послухали – гарна. Тоді у мене виникли банальні слова, але вони якраз підходили під цю мелодію, і моментально з’явилася пісня. Згодом ця пісня облетіла весь світ.
  • Як плануєте відзначати ювілей?
Вже назбиралася така тривожна цифра з нулем і вісімкою, що ніяк не можу обійти її. Ювілейний чотирьохгодинний концерт відбудеться 5 квітня, у палаці «Україна». Люди в цей день хочуть посповідатися у церкві, а поет хоче посповідатися перед своїми прихильниками, перед Україною. Тому своє пісенне дійство я назвав «День сповіді». Зараз важко провести якийсь захід, але, завдяки Генеральному директорові палацу «Україна» Роману Недзельському, це стало можливим. Відколи пан Роман став директором, відтоді почав організовувати концерти українських виконавців, поетів і композиторів. Ніхто не дав жодної копійки, хоча я багато куди звертався. Довелося розраховувати тільки на те, що люди куплять квитки. І таки розкупили, незважаючи на те, що мій глядацький контингент – учителі, інженери, лікарі, тобто, люди, здебільшого, із середнім достатком. Люди скучили за душевною українською піснею.
Концерт буде дуже насиченим: участь візьмуть майже всі українські виконавці, з котрими я працював. Нарахував, що тільки народних артистів буде півтора десятка. Спочатку прозвучать уже відомі пісні, випробувані часом. А ще будуть молоді виконавці, серед яких – талановитий виконавець Михайло Брунський, співачка Світлана Весна, талановитий Дмитро Андрієць. Буде багато прем’єр. Розпочнеться дійство з вшанування пам’яті тих, хто загинув на війні на сході України. Прозвучить моя нова пісня у виконанні М. Брунського «Пам’ятаймо». Режисер цього дійства – Валерій Коломієць.
  • Чи бувало так, що ви самі придумували мелодію на свій вірш і вдосконалювали її з професійним композитором?
Бувало, що я міг підказати композиторові приблизну мелодію, а, взагалі, я завжди прислухаюся до професіонала. Мені важливо підібрати гарні співучі слова. Буває, що є гарне слово, і в поезії воно підходить, а в пісні не співається. Заміниш його менш колоритним словом, і воно співається.
  • За час своєї творчої діяльності у вас було чимало нагород, а яка нагорода є для вас найціннішою?
Я пройшов усі стадії нагород. Починав із Заслуженого працівника культури, потім здобув заслуженого діяча мистецтв, народного артиста України. До речі, остання нагорода – унікальна для поета – в Україні тільки трьом людям присвоєне це звання. Маю різні відзнаки та ордени за заслуги. Кілька разів був домінантом Шевченківської премії, але сказали, що нема такої номінації. А, взагалі, я дотримуюся слів Ліни Костенко: «Митцю не треба нагород, його судьба нагородила».
  • Чи хочете посповідатися перед читачами газети «Час і Події»?
Я не святий. Усе було.
За чимось я шкодую, може.
Та я не відвертав чоло,
Коли світився образ Божий.
Були гріхи – то теж ганьба.
Пече мене ота провина.
Та кожний вірш мій – це мольба,
Щоб ти воскресла, Україно!

Довідка

Вадим Дмитрович Крищенко народився 1 квітня 1935 року, у Житомирі. Батько – Дмитро Крищенко – був командиром гаубичної батареї на Першому українському фронті під час ІІ Світової війни. Після закінчення війни батько працював директором середньої школи ¹ 1 на Мальованці, а пізніше – у школі ¹ 23, яку згодом закінчив Вадим Дмитрович. Зараз у цій школі є музей «Поетична скарбниця Вадима Крищенка». Коли В. Крищенкові виповнилося 13 років, померла його мати – Ганна.
Писати вірші почав у школі. Великим натхненником на його становлення як поета-пісняра справив Андрій Малишко. Навчався на факультеті журналістики Київського університету, відвідував літературну студію. Тривалий час працював журналістом. У 1963 р. побачила світ перша збірка поезій «Тепла прорість». Пізніше побачили світ ще понад 30 поетичних збірок. Вадим Крищенко – автор майже тисячі пісень, третина з яких добре відомі. Працює у співавторстві з багатьма українськими композиторами та виконавцями. Неодноразово ставав переможцем конкурсу сучасної української пісні «Пісенний вернісаж», який щороку проводиться в Національному палаці «Україна». Професор Національного університету біоресурсів і природокористування України, почесний доктор Київського національного університету технології і дизайну.
Фото з архіву Вадима Крищенка

Українські патріотичні писанки

Писанковий світ Марії Кіращук

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com