Про українську писанку маємо багато монографій, виданих різними мовами і в різних країнах, де живуть українці. Одні книги просто укладаються з фотографій писанок та детального процесу їх виготовлення, інші – подають цікаві історичні відомості про писанки та розшифровують писанкові символи. У радянські часи, коли писанкарство в Україні було забороненим і знищувалось всіляко, про що я вже розповідав у своїх дослідженнях, вивчення писанкарства не проводилось, і книги не видавались. Натомість, українці у світі досліджували писанку і видавали про неї цікаві монографії, як наприклад, заслужений майстер народної творчості України Одарка Онищук, котра проживала в Канаді і видала цікавий альбом «Символіка української писанки» власним коштом. До слова, Одарка Онищук була першою українкою поза межами України, котра отримала це почесне звання від Української держави.

Сьогодні, коли писанкарство в Україні бурхливо розвивається, з`являються і нові дослідники писанкарства, такі, як Роксолана Загайська зі Львова, Вадим Мицик з Черкащини… Однак, новий час диктує нові можливості вивчення українських писанок, про що раніше в Україні і мови не могло бути. Маю на оці українську патріотичну писанку. Треба зауважити, що такі писанки можна поділити на такі етапи:

а) писанки козацької доби,
б) писанки УНР,
в) писанки часів армії УПА,
г) писанки Майдану,
д) писанки російсько-української війни (АТО).

 Якщо вести мову про писанки козацької доби, то про них ми маємо найменше інформації, і такі писанки, здебільшого, писали українці діаспори, а серед них – Олександра Романенко зі США, Анна Кокуцяк з Великобританії, Валентина Терешкун з Німеччини, Галина Хоткевич із Франції… Писанки козацької доби писали українські жінки, здебільшого, з традиційними українськими символами: безконечник, хрест, зоря, з яких утворювали вдовж яйця невелику смужку, яка формувала два великі медальйони, в котрих красувався козак із шаблею та напис: «Козака шабля береже» і дівчина-українка у віночку із стрічками та напис: «Україна – козацька мати». Нерідко на такій писанці красувався й український тризуб під літерами. Подекуди українки на писанці з козаком і булавою писали прислів`я: «Або волю добути, або вдома не бути».

 Козацьку добу змінює Українська Народна Республіка. І в цей час особливої популярності на писанках набуває знак тризуба. В одних випадках він виступає осібно поряд з іншими прадавніми традиційними символами, в інших – супроводжується написами, як у писанках Ірини Білянської, 1899 року народження, яка проживала на Львівщині. Їх подав до свого виняткового альбому «Двадцять кіп писанок» дослідник української писанки зі США Зенон Елиїв. Найчастіше Ірина Білянська любила писати на писанках ромашки і грона винограду, пшеничні колоски і вислів з релігійного гімну: «Боже великий єдиний, нам Україну храни!» Літери Ірина Білянська розміщувала на писанці довкола великого тризуба, який відділяла яскравою жовтою барвою.

 Подібні писанки писали і жінки сіл Воронезької, Білгородської, Курської губерній, які належали до Української держави як етнічні українські землі, а також писанкарки з Полісся і Поділля.

 Минав час, Москва дедалі активніше долучала українські землі до Радянського Союзу і, врешті-решт, почалася Друга світова війна між Німеччиною і Радянським Союзом. На захист України стала Українська повстанська армія. Немало дівчат-писанкарок стали зв’язковими УПА. Вони часто спілкувалися з повстанцями, допомагали їм. А на Великодні свята приносили повстанцям свячене, пасочку і писанку. Акурат тоді на українських писанках з`явився, утвердився герб-тризуб і написи: «Слава Україні!», «Героям слава!» Такі писанки писали писанкарі таких сіл Гуцульщини, як Космач, Чорний Потік, Виженка, Дихтинець, Ясіня, Жаб`є… Писанкарі Полагна Боб`як, Полагна Пожоджук, Полагна Малик, Параска Шкодяк з Космача, Іван Семчук із Замагори, Іван Паращук із Криворівні, Явдоха Шовгенюк з Чорного Потока полюбляли писати на своїх писанках гасло: «Христос Воскрес – Воскресне Україна!»

 Закінчилась війна, почалась депортація українців у концтабори Росії і Казахстану. Але і там українці не переставали писати писанки, насамперед, такі мужні українки, як Ганна Шабатура та Стефанія Шабатура зі Львова, Параска Плитка та Одозія Плитка з Криворівні… Писанка в Україні почала зазнавати утиску і заборони. Про тризуб на українських землях годі було і мріяти. Тоді українські писанкарі почали писати його у формі ластівки. Недолугі радянські чиновники не одразу могли впізнати в ластівці тризуб.

 І настав час, коли розвалився Радянський Союз, як стара хата. Постала незалежна Українська держава. І почала воскресати українська писанка, відроджуватись новими барвами на Слобожанщині і Поліссі, Буковині і Поділлі, Гуцульщині і Бойківщині. Українські писанкарі діаспори зустрілися з писанкарями України на Першому Світовому Конгресі українців у Івано-Франківську, на Першому міжнародному з`їзді писанкарів у Києві. З`явились нові дослідники писанкарства, насамперед, такі, як Олексій Соломченко з Косова, Віра Манько зі Львова, Василь Скуратівський з Києва, Таня Осадца зі США… В Коломиї відкрили великий Музей писанки. У Космачі, на Гуцульщині, стартували Міжнародні фестивалі «Великдень у Космачі».

В Україні з’явились цілі плеяди талановитих писанкарів, а серед них: Тарас Городецький з Червонограда, заслужені майстри народної творчості України Оксана Білоус, Тамара Влененко, Зоя Сташук з Києва, заслужений майстер народної творчості України Світлана Стадник з Коломиї, Олександр Опарій зі Сумщини, Віра Манько, Роксолана Загайська, Олена Тіменик, Марія Іванишин зі Львова, Юрій Цікало, Зеновій Пеньонжик, Петро Данилюк з Тернопільщини, Олег Кіращук з Коломиї, заслужений майстер народної творчості України Тетяна Коновал з Луганщини, Ірина Міхалєвич з Кіровоградщини, Марія Бойчук, Анна Линдюк, Марія Кіращук, Марія Варцаб`юк, Марія Юсипчук, Марія Дзвінчук з Космача…

І знову над Україною захмарилось: українці вийшли на Майдан у Києві захищати свою незалежність і свободу. На Майдан вийшло і багато писанкарів з усіх теренів України. З`являються перші жертви серед мирного населення. Росія захоплює Крим. Усі ці події мають місце в сучасному українському писанкарстві. І тут пальму першості беззаперечно утримує писанкарка Тетяна Коновал з міста Свердловськ, Луганської області. Вона надзвичайно майстерно пише на яйці літопис Майдану, відтворюючи всі події, що там відбувались: горять шини, стоять вартові, стоїть Йолка, майорять українські знамена, а один із майданівців тримає гасло з написом – «Воля». На іншій писанці Тетяни Коновал – туга за Кримом, який забрали російські загарбники і напис: «Крим – Україна». У такий спосіб українська патріотка-писанкарка з Луганщини висловлює свою державницьку позицію, любов до України. Ця серія писанок написана на жовтих яйцях, шляхом травлення. Вона заслуговує найвищої оцінки.

 Український Майдан завершується нападом російської армії на українські землі. Українські чоловіки стають на захист України зі зброєю в руках. Захист Батьківщини – це головний обов’язок кожного українця. Хтось бореться на фронті із зброєю в руках, хтось стає волонтером, а писанкарі пишуть історію російсько-української війни на писанках, майстерно відтворюючи подвиги українських військових. Чи не найбільш яскравим прикладом українського героїзму став захист українськими кіборгами Донецького летовища (аеропорту), і писанка Тетяни Коновал «Кіборги» є яскравим прикладом цьому. Ця писанка багатобарвна. На ній багато і старовинних символів, як колоски пшениці, пташки, соняшник, грона калини, а поруч – новітні знаки: українські прапори, тризуб, військова техніка і кіборги. Писанка багатоколірна, теперішні символи дуже вдало поєднуються з прадавніми знаками, і вона має надзвичайну мистецьку вартість.

 Або писанка Ірини Міхалєвич з міста Олександрія, Кіровоградської області, яка виконана також у техніці травлення. Її композиція складається із символу «зоря», що є традиційним не лише для писанок цього регіону, а й для писанок усієї України, яким писанкарка ділить яйце навпіл. У невеликих медальйонах – військова техніка, яка захищає українські землі від російської навали. І, природно, великі спіралі, між якими напис: «Україна переможе!» Сама ж спіраль є символом плинності часу, і вона символізує продовження життя в Україні, віру в перемогу. До речі, Ірина Міхалєвич – одна з небагатьох українських писанкарок, яка виготовляє природні барвники, і її писанки мають особливий колорит.

 Чимало українських писанкарів на писанках пишуть крилаті вислови видатних українців, щонайперше, Тараса Шевченка, Василя Симоненка, Ліни Костенко. Так, космацька писанкарка Марія Бойчук пише цікаві писанки кольоровим воском з портретами Івана Франка, Лесі Українки, Василя Стуса, і під цими портретами подає їхні цитати. Одна з таких її писанок з портретом Михайла Грушевського та його афоризмом написана на страусиному яйці і зберігається в експозиції музею Михайла Грушевського у Львові.

 Минають літа, а українська писанка не втрачає свою популярність, наповнюється новими барвами нашого життя і стає цінним надбанням української національної культури.