Спочатку було Слово, і Слово було в Бога, І Слово було Бог

Отже, Слово з’явилося першим, воно – одвічне, і передує всьому, до чого доходить творчість людська. Горять у вогні часу храми, фортеці і пергаменти літописів, розсипається на порох матеріальна культура, іржавіють знаряддя праці. Та єдине залишається незайманим – рідне слово. А українське слово особливе, бо його вбивали, відбирали, замуровували... Але крізь мури, крізь ґрати й колючий дріт пробивалося воно нескорене, тягнулось до сонця правди та свободи. Наше слово, як плуг, орало правічний переліг життя. Із чорноземної скиби його виростали письменники і поети, і в кожного на устах, у часи радості та недолі, була одна, але в кожного своя молитва – Україна...
Кажуть: слово до слова, й складається мова. А мова ж – безкрая, як океан, у ній мудрість віків, і пам’ять тисячоліть, і зойк матерів у нещасливу годину, і переможний гук лицарів, які захищали рідну землю, і лебедина пісня закоханого серця, і перший крик немовляти. Рідна мова, як неосяжна душа народу: його щирість, радість, печаль і сміх, його труд і піт, кров і безсмертя його.
Свято української мови, що відбулося у суботу, 14 березня 2015 року, в школі українознавства при Українському Православному кафедральному соборі св. кн. Володимира у Чикаго, було присвячено 201-й річниці з дня народження нашого великого Кобзаря. Із самого ранку учні школи та їхні батьки, по-святковому одягнені у вишиванки, займали місця у шкільній залі. Розпочав святкову програму молитвою та коротеньким словом про Поета отець Іван, настоятель собору. Далі учні зі своїми вчителями співали пісні, розповідали вірші Кобзаря та інших корифеїв українського слова, які вдало підібрали до цієї події організатори свята. Учні восьмого і десятого класів чудово зіграли на сцені постановку п’єси І. Котляревського «Наталка-Полтавка».
Учениці третього класу Андріана Думка та Соломія Чех продекламували вірші Лесі Українки «Україно, плачу слізьми над тобою», та «Contra spem spero».
Із захопленням присутні насолоджувалися виступами дітей. Кожен ніби поринав душею у світ рідного слова, його величі та цілющої сили.

Із пуп’янка долонь вихоплюється слово,
Беззвучне та гучне, з роси, води й сльози.
Молись за нас, молись, Пречиста рідна Мово,
Народжена з хлібів і щедрої лози.

Єдина і Свята, Пречиста Діво, Мово,
У полум’ї свічок прийди в пусті серця,
Навчи молитись нас блакитно й калиново,
Навчи чудових слів, яким нема кінця...