Україно, молюся за тебе,
Як за матір гріховно-святу,
За блакить твого вічного неба
І за ниву твою золоту.

На диво теплою та по-справжньому весняною була погода цього дня – дня, коли у школі українознавства ім. Андрея Шептицького при парафії св. Йосипа Обручника готувались до вшанування пам'яті Великого Кобзаря. Вишиванки, українські прапори, блакитно-жовті кульки, шум та гамір – все це створювало святковий настрій. Якось по-особливому щемливим, трепетним і, водночас, неймовірно рідним та близьким віяло цьогоріч ще під час приготування програми. Та й недаремно, адже Тарас Григорович Шевченко нерозривно пов'язаний з Україною, творчість його – це не лише минуле, це ще й пророчий голос майбутнього, це – теперішнє! І учні школи з успіхом довели це – вдало переплівши у своїх виступах твори Великого Пророка із сучасною поезією, співпереживаючи рідній землі, передаючи глядачам свою любов і прагнення бачити рідну землю без війни та кровопролиття, а лише квітучою та процвітаючою:

Свою Україну любіть,
Любіть її... Во время люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.

Полинули зі сцени вірші Тараса Григоровича Шевченка «Лілея», «Мені тринадцятий минало», «Доля», а також пісні «Тече вода із-за гаю», «Зацвіла в долині», «Зоре моя вечірняя», а згодом учні п’ятого класу продемонстрували свою роботу над «Захалявними книжками». А далі дошкільнята довели, що вони – справжні діти українські, та ще й вклонилися Великому Кобзареві («Ми є діти українські», «Поклін тобі, Тарасе»). Проте найбільш зворушливо були виконані твори про Україну, найбільш точно передано переживання, які ще більш щемливо прозвучали з уст дітей – «Весна в цьому році не звичайна», «Герої не вмирають», «Пісня за Україну», «О Боже, здійсни мою мрію»:

Плаче наша Україна і стікає кров’ю,
Та за що їй така кара братньою любов’ю?
Плаче наша Україна і краю не знає,
Найкращих своїх синочків у землю ховає!

Та, все ж таки, танець третьокласників, в якому спершу зло розривало Україну, довів, що Україна здолає зло – добро обов’язково переможе – і як у танці підніме рідну землю, об’єднає та подарує кращу долю. Та ще й оптимістичні поезії, які прочитали старшокласники, вселяли віру тільки в якнайкраще майбутнє:

Народ мій є! Народ мій завжди буде!
Ніхто не перекреслить мій народ!
Пощезнуть всі перевертні й приблуди,
І орди завойовників-заброд!

Свято закінчилося, а сильна надія разом з великою вірою залишились у кожного присутнього, що все вдасться побороти, що Україна буде єдиною та процвітаючою!

Живи, Україно, живи для краси,
Для сили, для правди, для волі!
Шуми, Україно, як рідні ліси,
Як вітер в широкому полі!

Величезне дякую всім, хто допоміг зробити свято незабутнім – учителям, учням, батькам – за старання, підтримку, спільне вболівання та переживання за долю рідної землі.