Новини від українських владоможців – як чиновників, так і бізнесменів, зазвичай викликали цілком зрозуміле питання: доки ж вони будуть клеїти дурня. Відповідь на нього була теж цілком зрозумілою: поки не припече. Так от, схоже, їх таки починає припікати.


Хоча за виром новин з фронту бої українських олігархів проходять наразі майже непомітно, однак рівень цих боїв таки доволі серйозний.

Втім, почнімо здалеку.
Нещодавно підприємець Володимир Співаковський у своєму Фейсбуку розповів про дилему, котра стоїть перед українським урядом, точніше – перед його іноземними радниками: що робити з приватизацією.

«Мова йде про назрілу приватизацію держпідприємств. Зараз ці величезні підприємства тільки вважаються державними, в сенсі, держава їх повністю утримує, а весь прибуток йде «наліво», в приватний сектор, сіючи обридлу всім корупцію і чвари.
І ось два шляхи. Перший – негайно продати цей зашморг на шиї бюджету, хоч за що-небудь, скажімо, для прикладу, одне підприємство за 500 млн. грн.
Переваги: воно тут же злітає з держфінансування, оздоровлюється і починає давати податки в бюджет. Недоліки: ціна низька.
Другий шлях – ввести в ці компанії тимчасове управління, провести ретельний аудит, оцінити майно, організувати чесний тендер і продати, скажімо, за 2 млрд. грн.
Позитив цього підходу в абсолютній прозорості та високій ціні. Негатив – в тому, що на цей шлях піде 2-3 роки, за цей час ця компанія може взагалі зникнути, та й 2-3 роки буде висіти на шиї у країни, а ми будемо годувати і її, і корупцію.
Перший шлях відстоює грузинська команда, другий – балтійська.»

Свого часу українська влада вже вчинила так, як то описано в першому варіанті – тобто продала державні підприємства за символічною ціною. Щоправда, продала не абикому, а потрібним людям, однак навряд чи це можна розглядати як гідну компенсацію.
Ми вже писали, що, за деякими ознаками, явно певні сили хочуть провести ревізію цього процесу. Що і зрозуміло – в країні війна, і якщо раніше держбюджет виглядав бездонною коморою, з якої скільки не кради, все одно щось там лишиться, то останнім часом в цій коморі лишається дедалі менше та й менше.

Он вже навіть президент Петро Порошенко в інтерв’ю «Першому національному» 9 березня визнав, що зарплати і пенсії країна зараз виплачує лише завдяки додатковій емісії НБУ. (От вам, до речі, і розгадка секрету стрибків курсу долара і його миттєвого «заспокоєння» «на вимогу» президента.)
У тому інтерв’ю ще багато цікавого було.
От, для прикладу, така цікава заява пана президента: «Поки йде війна, інвестиції в Україну не прийдуть, і людям треба казати правду».
То вже кажіть повну правду: якби війна була б перепоною для інвестицій, Ізраїль би сидів на воді й сухарях, та й то не факт. Але ж ні, живуть, та ще й непогано – от, для прикладу, нещодавно країну визнали найбільшим у світі експортером безпілотників…
А от ще одна фраза Петра Олексійовича: «Якщо хтось сприймає реформи лише як покращення рівня життя людей – це популізм і неправильне розуміння реформ». Напевне, реформи треба сприймати лише як збільшення кількості магазинчиків мережі «Рошен» біля майже кожного столичного метро… Бо те збільшення таки видно неозброєним оком.

Втім, ми відхилилися від теми.
Як вже було сказано, з того, що генпрокурор Віктор Шокін обіцяв відкрити справу проти Михайла Чечетова, можна було зробити висновок, що «на носі» в країни – перегляд приватизаційних процесів. Чечетов 28 лютого викинувся з вікна. А вже за пару тижнів по країні пішли чутки про цілу епідемію самогубств серед «регіоналів».

Для чуток були підстави.
25 лютого міський голова Мелітополя, екс-регіонал Сергій Вальтер був знайдений повішеним у власному будинку. Того ж дня мав відбутися суд, йому загрожувало до 14 років ув’язнення – за хабарництво, відмивання грошей, і т.д.
Того ж дня, 25 лютого, у Мелітополі знайшли мертвим заступника начальника міліції Олександра Бордюга.
10 березня був знайдений мертвим в квартирі в м. Українка Київської області народний депутат V та VI скликань від Партії регіонів, бізнесмен Станіслав Мельник, людина з близького оточення Ріната Ахметова. За попередніми даними, він застрелився з мисливського карабіна.
12 березня в Запоріжжі застрелився екс-глава Запорізької облдержадміністрації Олександр Пеклушенко, котрий свого часу заявляв, що “з квитком Партії регіонів жив, живе і помре”. Пеклушенко проходив по справі про незаконний розгін активістів Євромайдану в січні – лютому 2014 року.
14 березня вистрибнув з вікна своєї квартири співробітник прокуратури Малинівського району Одеси.
В МВС та СБУ заявили, що не бачать зв’язку між цими трагічними подіями.

А от голова Дніпропетровської ОДА Ігор Коломойський заявив, що, швидше за все, принаймні недавні смерті колишніх голів Фонду державного майна Валентини Семенюк-Самсоненко і Михайла Чечетова – не випадкові, і пов’язані з тим, що вони надто багато знали про приватизаційні процеси в Україні.
“Ось ці тенденції, які відбулися з Семенюк і з Чечетовим, нехай міліція розслідує, але я вважаю, що це, як мінімум, доведення до самогубства. Бо вони якраз знали всі секрети приватизації. Більш того, Семенюк збиралася бути свідком в англійському суді на моєму боці… Ні на кого не хочу тінь кидати, бо це справа слідчих органів. Але вони могли багато розповісти про приватизацію. Тобто – хто дзвонив, хто давав команду, хто користувався телефонним правом, хто по “ВЧ” дзвонив, або по “двохсотих” (закритий урядовий або військовий зв’язок у радянський час – ред.)”, – зазначив 4 березня Коломойський, виступаючи на засіданні спеціальної контрольної комісії Верховної Ради з питань приватизації.
На цьому засіданні Коломойський ще багато чого цікавого розповів, зокрема – і про приватизацію.
Так країна дізналася, що Коломойський “щомісяця, під тиском, давав хабар у розмірі 5 млн. дол. США, в цілому 110 млн. дол. США, на вимогу чинного тоді президента України Кучми Леоніда Даниловича, через його зятя Пінчука Віктора Михайловича, за право керувати компанією “Укрнафта”.
Більше того – на тій же таки нараді Коломойський заявив, що внаслідок змови олігархів приватизація державного підприємства “Укррудпром” була проведена за ціною, у 100 разів меншою за фактичну – 500 мільйонів доларів замість 50 мільярдів.
Після цього Контрольна комісія ВР звернулася до генерального прокурора Віктора Шокіна з вимогою порушити кримінальну справу щодо вимагання хабара з Ігоря Коломойського за право керувати “Укрнафтою”.

Відповідь не забарилася – журнал холдингу «Вєсті», про які ми вже неодноразово згадували, написав про те, що Коломойський вирішив влаштувати війну Фірташу, Ахметову, Пінчуку, Жеваго та Єремєєву. «Вєсті» відразу відзначили, цитую: «Президенту-мультимільйонеру та інвестиційним банкірам в міністерських чинах некомфортно поруч з мільярдами Коломойського». Журнал закликає президента «біть навєрняка», щоб «позбавити країну від отруєної пігулки олігархічного впливу на економіку і владу… провести серйозні реформи і дати країні новий подих».
Між рядками явно помітно «новий подих» тих, кому якраз не вигідні ні реформи, ні Україна, ні її економіка.
До речі, про олігархів і країну.

Доволі чітке уявлення про те, яка країна кому з олігархів ближча, можна скласти зі спостережень за долею власності олігархів у Криму.
Банки Коломойського відібрали майже зразу – після приходу окупаційної влади мешканцям Криму фактично відразу заявили, що в кого є кредит у «Приватбанку» – то його можна не віддавати.
«Севморзавод» у Порошенка та підприємства Ахметова – групу «Vega», «ДТЕК Крименерго» та інші, забрали зовсім нещодавно.
А от підприємства Фірташа «Кримський титан» і «Кримсода» вже перереєструвалися за російськими законами і справно працюють в Криму далі. Сам Фірташ сидить у Відні, обіцяє Україні «план виходу з кризи», і виправдовується, що покинути бізнес в Криму йому не дає «турбота про працівників»…
30 квітня у США почнуться судові слухання по його справі – є шанси, що вся «турбота» може випливти нагору… До слова, ходять чутки, що саме Фірташ спонсорував свого часу початок політичної кар’єри теперішнього керівника окупаційної влади Криму Сергія Аксьонова і його партію «Русское единство». Непогано потурбувався про кримчан, що й казати. Особливо мали би бути вдячні ті мешканці Криму, котрі жили за рахунок туристичного бізнесу – і тепер мають можливість спостерігати, як квітучий півострів перетворюють на воєнну базу, зі входом на пляж за пропусками.

Втім, українська влада якби й хтіла трохи Фірташу підспівати – як на то натякають «Вєсті» – та гріхи не пускають.
Скільки не розказувало керівництво держави, що «в НАТО нас не хочуть», «НАТО нам не треба» (це нам, з нашою війною, виявляється, НАТО не треба), а поспілкувалися журналісти і депутати з чиновниками з НАТО – і зовсім інша картина вимальовується…

«Перш ніж звинувачувати НАТО в байдужості до України, не завадило б дізнатися про ставлення офіційних осіб в Україні до НАТО. Як повідомили офіційні представники Альянсу, коли вони були з візитом у Києві, то міністр оборони Полторак просто скасував з ними зустріч. Взяв і скасував. А коли НАТО запропонувало, щоб їх інструктори сформували в Україні батальйон за стандартами Альянсу, повністю забезпечивши його формою, амуніцією і всім необхідним, а також навчити всьому українців, щоб вони потім могли «клонувати» подібні батальйони, то почули у відповідь від української сторони в особі Генштабу: “Не відволікайте нас. У нас АТО”. Факт подібної відповіді підтвердили представники України в НАТО», – заявив у своєму Фейсбуку нардеп Борислав Береза.

В Міноборони заяву Берези відразу заперечили. Після цього генеральний секретар Парламентської Асамблеї НАТО Девід Хоббс на зустрічі з українськими депутатами наголосив, що, мовляв, він розуміє, що українській владі неприємно, що таємне стає явним, але що ж поробиш…
Після цих розмов до Києва завітало телебачення НАТО – робити інтерв’ю із експертами, військовими, шукати дані про військові втрати і так далі.

«Знаєте чому у НАТО є питання? Тому що через бездарність військового керівництва НАТО не може почати реалізацію програм допомоги Україні. Тому що НАТО не може змусити українських чиновників прийняти допомогу і гроші для української армії», – написав у своєму Фейсбуку журналіст Юрій Бутусов.

	Костянтинівка. На цьому місці серед дня БМД збила жінку з двома дітьми

Він майже після кожної операції ЗСУ пише детальний аналіз успіхів та прорахунків українських військових, а також – прогноз того, як може розвиватися ситуація, якщо українське керівництво не буде виправляти помилки. На жаль, до цього часу українському керівництву не спадало на думку якщо не взятися за аналіз своїх помилок, то хоча б почитати Бутусова – і його найгірші прогнози збувалися доволі точно.

Зараз ситуація на фронті є доволі неприємною – Росія не просто назбирала на Донбасі купу техніки. Майже ненароком РФ перекидає в Крим стратегічні ракетоносці Ту-22М3, а оперативно-тактичні ракетні комплекси “Іскандер” – у Калінінградську область. Ту-22М3, щоб було зрозуміліше, здатні нести ядерну зброю.
Командуванню НАТО мало би бути дещо неприємно як мінімум, і очевидно, що ігнорувати РФ вже не вийде ніяк. Припікає.

Українському керівництву ігнорувати НАТО явно дуже би хотілося. Навіть дуже-дуже хотілося б.
Он днями в Німеччині в інтерв’ю Bild Порошенко заявив, що питання про долучення України до НАТО на порядку денному не стоїть, бо спочатку «ми повинні зосередитися сьогодні на реформах, які варто здійснити як домашнє завдання».
А зосередження на реформах в української влади вже відомо яке: магазинчики з’являються, а реформи не дуже. Те, що без допомоги НАТО може статися так, що не буде вже на чому зосереджуватися, до керівних голів, вочевидь, що не дійшло. Однак, судячи з останніх подій, може «припекти» доволі швидко.

Он 16 березня в Костянтинівці БМД (бойова машина десанту) українських військових наїхала на жінку з двома дітьми, в результаті чого загинула 6-річна дівчинка.
За попередніми даними, водій був нетверезий.
Такі випадки трапляються часто там, де є проблеми з дисципліною, відсутність покарань чи хоча б «гаупвахти» за пиятику, вільний доступ до алкоголю і кепське командування. А ще – де до вказаних факторів додаються багато немотивованих мобілізованих некваліфікованих бійців.

Про всі ці проблеми вже кілька місяців активно пишуть провідні видання країни, провідні аналітики – і ясно, що рано чи пізно ці проблеми мали би вилізти чи тим, чи іншим боком.
Населення Костянтинівки обмежилося тим, що розгромило казарму. Але якщо керівництво країни не візьметься і справді за реформи, за виправлення помилок, за покарання винних, то рано чи пізно населення зрозуміє, що винні не стільки і не тільки мобілізовані вояки – а й ті, хто каже «в нас війни нема, нам НАТО не треба, не заважайте, в нас АТО».
Хтілося би сподіватися, що українська влада це зрозуміє таки ДО того, як їй дуже і дуже припече…