Пісенним символом народу може стати лише такий твір, де поетичний текст і музика являють собою органічну художню цілісність, бездоганно точно й чітко відтворюють національну ментальність, здатні піднімати на подвиги, на боротьбу за свободу і людські права.

Твір, який мільйони людей по-справжньому сприймають як музичний символ своєї національної спільноти, не може бути створений штучно чи нав’язаний «згори» – лише від усього серця. Він мусить пройти перевірку часом, історичними подіями, стати невід’ємною часткою суспільного життя. Саме таким твором і став гімн «Ще не вмерла Україна». Органічне поєднання піднесеної музики Михайла Вербицького з високопатріотичним змістом поезії Павла Чубинського якнайкраще резонувало з волелюбними прагненнями українського народу. Твір «Ще не вмерла Україна», в якому злилися найсокровенніші помисли представників Сходу і Заходу України, невідворотно йшов шляхом всенародного визнання, з плином часу дедалі впевненіше розширюючи простір свого духовного впливу.
 
Михайло Михайлович Вербицький (4 березня 1815 – 7 грудня 1870) – один із перших українських професійних композиторів Галичини, фундатор Перемишльської композиторської школи.
Народився композитор у селі Явірник Руський (пол. Jawornik Ruski) (Польща) і був хрещений в селищі Улюч (пол. Ulucz), де його батько служив священиком у старовинній дерев'яній Вознесенській церкві. Коли хлопчикові виповнилося 10 років, його батько помер. Над Михайлом та його молодшим братом Володиславом взяв опікунство далекий родич – перемишльський владика Іван Снігурський, один із видних діячів Української греко-католицької церкви. Спочатку вони разом із братом навчалися в гімназії, а після – в ліцеї. У 1828 році при Перемишльській кафедрі Іван Снігурський заснував хор, а після і музичну школу, в якій і навчився співати Михайло. Уже на Великдень наступного 1829 року цей хор дебютував у святковому богослужінні, де Михайло виступив як соліст. Побачивши такий блискучий результат, Іван Снігурський запрошує з Чехії кваліфікованого диригента і композитора – Алоїза Нанко. Саме у Нанко Михайло отримав системну музичну освіту, зокрема, з композиції. Важливе значення для формування майбутнього композитора мав репертуар хору, що складався як із творів класичних композиторів – Йозефа Гайдна, Вольфганга Амадея Моцарта, так і з музики українських композиторів – Дмитра Бортнянського, Максима Березовського.
Згодом Михайло Вербицький вступає до Львівської духовної семінарії, але заняття музикою не перериваються – Вербицький керує хором семінарії, опановує гру на гітарі, яка супроводжує його потім протягом всього життя. Численні твори, перекладені або створені ним для гітари, стали популярними у галицькому домашньому музикуванні. До нашого часу збереглося створене ним «Поученіе Хітар» (укр. «Поученіє Хітарі»), яке стало одним із перших подібних посібників в Україні. У другій половині сорокових років дев'ятнадцятого сторіччя Михайло Вербицький звертається до релігійної музики – в цей період він пише повну Літургію для мішаного хору (1847 р.), яка і сьогодні звучить у багатьох церквах Західної України. З-поміж духовних творів М. Вербицького виокремлюються такі хори: урочистий «Іже херувими», ліричний «Єдин свят», величальний «Ангел вопіяше» та ін. Біблійні тексти осмислені композитором у камерному ключі. Основою його хорового письма була чітка акордова структура. У духовній музиці М. Вербицького майже відсутні фольклорні мотиви. На відміну від інших його творів, у них відчутний вплив західноєвропейських музичних традицій, а саме – музики Д. Бортнянського.
М. Вербицький – автор музично-сценічних композицій, що дістали назву співогри: «Верховинці», «Школяр на мандрівці», «Підгоряни» та ін. До цих театральних п’єс композитор писав увертюри, що стали першими зразками української симфонічної музики в Галичині. Його хорова та інструментальна музика була тісно пов’язана з галицькими народними піснями й танцями. Одним із найвидатніших творів Вербицького стає масштабна епічна інтерпретація «Заповіту» Тараса Шевченка.
Сьогодні музика Вербицького в Україні – це рідкість. Її практично неможливо знайти в бібліотеках чи Інтернет-просторі, але найвідоміша «Ще не вмерла Україна», створена композитором, немов відшліфована й очищена від непотрібних нашарувань, прибрана в багаті оркестрові шати, понеслась на хвилях ефіру по всьому світу, виконуючи свої функції Державного гімну. Гімн «Ще не вмерла України і слава, і воля» створений Павлом Чубинським та Михайлом Вербицьким, звучить сьогодні могутньо й гордо – як символ невмирущої сили народу, котрий обрав шлях свободи і незалежності.