Прекрасний і чарівний найзахідніший куточок України – Закарпаття. Пересічному українцеві цей край, здебільшого, асоціюється з Долиною нарцисів, едельвейсами і мінеральними водами. Проте мало хто знає, що на Закарпатті розташована єдина в Україні ферма плямистих оленів. Щоб побачити цих струнконогих красенів, сюди приїжджають численні туристи з України та з-за кордону.

Батьківщина плямистих оленів – Маньчжурія. Влітку у них яскраво-оранжеве забарвлення з білими плямами. Взимку окраса тьмяніє і стає не такою красивою. Плямисті олені призвичаєні до життя у складних зимових умовах. Ще перед Другою світовою війною цю породу завезли з Далекого Сходу та Південного Примор’я до європейської частини СРСР. Північні плямисті олені відрізняються від карпатських меншою вагою та спокійнішим характером.
Оленяча ферма на Закарпатті була створена 1987 року на базі колишнього колгоспу імені Мічуріна між селами Іза та Липча, Хустського району. 32-х оленів привезли з Калінінградської області у спеціально облаштованих фургонах. Вони розмножувалися швидкими темпами, і їх кількість зросла до 300 особин. Територія господарства, куди входить пасовисько і частина лісу, складає майже 60 гектарів. На території ферми є п’ять озер, в яких олені занурюються по шию у воду. Не страшні тваринам і наші морози – вони сплять просто в снігу. Взимку, буває, прийдеш на ферму, оленів нема, лише кучугури снігу. Почують, що хтось прийшов, встають, обтрушують зі себе сніг і вже стоять. За радянської влади про цю ферму майже нічого не було відомо.
Розводять оленів на фермі не заради м’яса чи шкіри, а з метою добування пантів, з яких фармацевти виготовляють важливий медичний препарат – пантокрин. Цей препарат застосовують при перевтомі, неврастенії, неврозах, слабкому серцевому м’язі, гіпотонії, для підвищення працездатності, а також при ускладненнях після гострих інфекційних захворювань. Панти – це м’які відростки, що залишаються після скидання рогів. У березні олені скидають старі роги, які придатні тільки на сувеніри. У червні в них виростають нові – панти. Цікаво, що панти можуть вирости за день на 4-5 сантиметрів. За два-три дні вони дерев’яніють, а через 2 місяці їх уже можна зрізати. Тому олені можуть похизуватися тільки невеличкими «пеньками». Щоб спиляти панти, оленя заманюють у загін, де ветеринар спилює панти на спеціальному станку анатомічною пилкою. Після цього панти подрібнюють, заспиртовують і здають на Тернопільську фармацевтичну фабрику. Роги, як правило, мають тільки самці. Раніше у колгоспі самок позбувалися, щоб даремно не витрачати гроші, але пізніше припинили, оскільки зрозуміли, що самка дає приплід.
У радянські часи постачання пантів було досить прибутковим. Після розвалу СРСР, із занепадом економіки в Україні, сировина значно подешевшала (закупівельна ціна сировини в Україні була приблизно в 10 разів нижчою, ніж в Європі), і ферма стала збитковою. Тоді ж погіршився догляд за тваринами, і це призвело до різкого скорочення чисельності стада. Ферма опинилася під загрозою закриття, оленів почали відстрілювати.
У 2003 році оленяча ферма отримала друге життя – її викупив приватний підприємець Михайло Бугаш, врятувавши від повного знищення. Зараз на території ферми налічується майже 200 голів.
В оленячому стаді панують свої закони. Восени олені ходять разом, адже в них починається парування. Між самцями часто відбувається бійка, вони майже нічого не їдять. Живуть за законом гарему і, як правило, перемагає сильніший: в одного оленя може бути п’ять, десять і навіть двадцять самок. Слабші олені залишаються, взагалі, без пари. Звичайний природний відбір. У сильнішого краще потомство. Є в табуні вожак. Після десяти років життя його молоді і здорові самці вбивають або, в кращому випадку, виганяють зі стада і він уже не має права підходити близько.
Виношує самка своє дитинча сім місяців. Народжує наприкінці червня або на початку липня. Іноді буває у жовтні, але, здебільшого, воно не виживає. Через три дні після народження оленятко втікає до лісу. До матері приходить тільки поїсти, і постійно на одне й те ж саме місце – туди, де було народжене. Мати пасеться за 100-150 метрів від малюка і годує його двічі на день. Брати оленятко в руки не можна, бо мати може покинути його. Через кілька місяців оленя вже їсть із дорослими корми, але до трьох років може бігати до мами, щоб підкріпитися молоком. Повністю дорослим стає в чотири роки.
Навесні і влітку олені харчуються соковитою травою, зеленими гілками, восени – жолудями. Взимку їх годують заготовленим влітку сіном, а також – зерном. За одну зиму з’їдають приблизно 25 тонн зерна.
Крім добування пантів, ферму використовують також як туристичний об’єкт. Побачити стадо можна двічі на день: зранку десь біля восьмої години та ввечері близько сьомої. Туристи можуть подивитися на оленів тільки через огорожу. А ще можуть їх погодувати прямо з рук. Для цього продають спеціально спечені сухарі, які готують без додавання всілякої «хімії». Для тварин це вважається найбільшим делікатесом. Годувати оленів принесеною їжею заборонено. Працівники ферми кличуть оленя: «Цяй! Цяй! Цяй!» Вони добре чують і реагують на цей звук: спочатку настовбурчують вуха, потім повільно наближаються до огорожі і навіть до людей. Спочатку підходять молоді самки, а старі самці в цей час, за лісовим тваринним інстинктом, стережуть свою оленячу родину від ворогів. Загалом олені підходять сміливо до людей на витягнуту руку, адже знають, що на них чекають смачні гостинці. Хоча олені не бувають голодними, проте за сухарики розгортається справжня битва. Старші олені дуже агресивно відганяють молодих і перехоплюють їжу майже на льоту.
Іноді тварини дозволяють погладити себе. На вигляд вони миролюбні, але не завжди люблять ласку, адже спрацьовує природний інстинкт самозбереження. Іноді можна заробити добрячий копняк передніми ногами. Працівники кажуть, що сила польоту від такого копняка буває до 15-ти метрів. Якраз тому не дозволяють заходити туристам за загорожу. Біля огорожі прикріплені оленячі роги, туристи можуть їх приміряти і зробити фото на пам’ять.
Олені здатні прогнозувати погоду. Якщо вони заховалися у лісі – всі знають, що через годину буде дощ або й гроза.