rss
02/19/2019
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#345

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Культура \ Михайло Мацялко: «Соколи» набрали висоту – і не маємо наміру опускатися нижче» Відомому на всю Україну та у світі музичному гуртові «Соколи» виповнилося 25 років.
Мабуть, не знайдеться українця, котрий би не слухав пісні у виконанні цього славнозвісного гурту. Гурт «Соколи» з’явився на пісенному небосхилі України в той час, коли повіяв теплий вітер зі сходу. Відтоді гурт стрімко набував популярності. Співаки одними з перших визволяли українську пісню з полону.

В Україні знову зазвучали призабуті пісні «Рости, рости, черемшино», «Тихий Дунай», «Десь там далеко на Волині» та інші. Соколиний спів підносив настрій мільйонам наших співвітчизників, об’єднував українців сходу і заходу, півночі і півдня. Пісні у виконанні «Соколів» у 1990-х роках майже щодня звучали на Українському радіо і телебаченні, потрапили до фільму студії «Укртелефільм», про них не переставала писати українська та іноземна преса. Колектив тричі брав участь у Міжнародному фестивалі «Слов’янський базар» та багатьох конкурсах, де здобував перші місця, а також Гран-прі за пісню «Соломія». Про гурт знято фільм «Гей, зі Львова до Мукачева» (режисер Т. Магар), а також вийшла книжка академіка Володимира Качкана під назвою «Хлопці, як соколи».
Важко уявити гурт без красивої і сильної жінки, композитора і незмінної солістки гурту, народної артистки України Марії Шалайкевич. Її спів пронизує все єство та окрилює душу, а власні пісні пані Марії вже стали народними. Незабутніми у серцях українців залишаться пісні у виконанні соліста гурту, покійного Івана Мацялка. Він відчував пісню душею і передавав її серцем.
З нагоди ювілею пропоную читачам «Час і Події» інтерв’ю із засновником і лідером гурту, народним артистом України Михайлом Мацялком.
  •  Title
    Іван Мацялко
    Пане Михайле, різні джерела подають різну дату створення гурту «Соколи». Одні називають 1989 рік, інші – 1990-й. Коли насправді було створено ваш колектив?
Правильними є обидві дати. Гурт був створений у 1989 році, але не мав назви. Було 176 варіантів, і всі вони мені або не подобалися, або вже існували ансамблі з такими назвами. А 20 січня 1990 року нас запросили на серйозний виступ, і треба було дати назву. Відомий в Україні журналіст і публіцист Роман Пастух каже: «Михайле, чого ти мучишся? Чому б вам не назватися «Соколами?» Дивлюся у свої записи, а там є варіант: «Хлопці, як соколи». Ця назва мене збивала, бо було три слова, а я хотів знайти бренд, такий, як «АББА», «Динамо» Київ тощо. Тому дата 20 січня 1990 року вважається офіційним стартом гурту «Соколи».
  
  
  • До створення «Соколів» ви разом з Марією Шалайкевич співали у ресторанах Дрогобича і Трускавця. Це був той самий склад і група?
Title 
 Марія Шалайкевич 
Все почалося в 1968 році. Четверо студентів Дрогобицького педінституту (Роман Катинський, Юрій Дацко, Євген Толпінський і я) створили групу «Лотос», яка проіснувала рівно 4 роки. Ми працювали в тій будівлі, де зараз розташований знаменитий готель «Ріксос» у Трускавці. Після закінчення педінституту хлопці роз’їхалися, а я залишився в Дрогобичі і шукав роботу. Спочатку пішов до школи вчителем англійської мови, а згодом мене взяли на кафедру англійської мови у педінститут. Але паралельно я не покидав музику і пішов працювати барабанщиком (це мій улюблений інструмент) у ресторан «Україна» в Дрогобичі. Це була не просто ресторанна команда – я належав до Львівського об’єднання музичних ансамблів (ЛОМА). Ми тільки грали у ресторані. Такі ж об’єднання були і в Києві, і в Одесі. Ми співпрацювали і часто обмінювалися концертами. Побували з концертами і в Санкт-Петербурзі, і в Іркутську. Ми працювали в ресторані й одночасно виїжджали на гастролі.
  • Як ви познайомились з Марією Шалайкевич?
У 1977 році я перейшов у Трускавець і там організував, з допомогою того ж ЛОМА, вечірнє вар’єте, яке мало концертну програму. І нам була потрібна добра солістка. Ми переслухали кілька претенденток, але вони нам не підійшли. Тоді мій брат Іван порекомендував Марію, з котрою разом навчався у Дрогобицькому педінституті. Коли на одному концерті послухав Марію, то одразу зрозумів, що вона буде нашою солісткою. Звичайно, Марія казала, що не вміє співати, але я бачив, що перед нами діамант, і його треба тільки обшліфувати. І з того все почалося. Потім я їй сказав: «Маріє, ти будеш співати по всіх світах: в Америці, Канаді, Австралії, Європі». Вона здивовано подивилася на мене і, мабуть, подумала, що я жартую. Але з часом ми дали за кордоном 243 сольних концерти.
  • А пізніше до вас прийшов брат Іван…
 Title 
  Гурт «Соколи» у повному складі
Я побачив, що можна розширити вар’єте і взяти більше солістів, тому в 1979 році ми взяли Івана. До того він ще ніколи не виступав на сцені як вокаліст. Пригадую, що його першим твором була пісня «Золотоволоска». Звідси й почалися майбутні «Соколи».
  • Це була ваша ідея створити гурт?
Ідея створити гурт була в мене з того дня, коли я народився. Любов до пісні передалася мені генетично. Моя мама була солісткою в церковному хорі все життя. Батько був кларнетистом на весіллях. Коли тато купив мені перший акордеон, то я за три дні вже грав на ньому. Всі були подивовані, що так швидко, а таємниця була в тому, що я ходив з батьком по весіллях, де грав на барабанах, а коли музиканти відпочивали, то я брав акордеон і вчився. Потім я відклав барабани і грав тільки на акордеоні. А ще в мене була внутрішня боротьба: акордеон, барабани, легка атлетика, футбол, англійська. Я не знав, що хочу, тому все це опановував паралельно і мав добрі результати. Але найбільше мене тягнуло до музики, на чому я й зупинився. І так, у 1989 році я заявив, що хочу створити свій ансамбль. Запитав, хто йде зі мною. Іван і Марія – це однозначно, бо я бачив, що вони теж не хочуть там співати. До нас ще приєднався Ярослав Дуб, і ця четвірка заснувала «Соколи».
  • Талант до музики Марії Шалайкевич теж передався генетично?
Title  
Іван Мацялко з донькою Ганнусею 
Її мама дуже добре співала, і цей талант їй передався. Марія народилася у селі Смільна, Дрогобицького району. Це сусіднє село з Нагуєвичами. У Нагуєвичах вона навчалася у школі. Після школи Марія поїхала з дівчатами в Росію і там влаштувалася на якусь фабрику. Пізніше вона заспівала на одному концерті, а їй кажуть: «Ти не туди потрапила. Тобі треба навчатися в училищі». І вона поступила в Калінінське музичне училище. Закінчила його з успіхом, приїхала додому і поступила в Дрогобицький педінститут. Але на все воля Божа, і так склалося, що Бог привів до мене Марію. Дуже цікавий штрих: Марія з 1977 року і по сьогоднішній день (ми провели з нею більше, ніж 10 тисяч виступів) не пропустила жодного виступу. Вона жодного разу не захворіла. В неї жодного разу не боліло горло. І так само в мене.
  • Ви створили гурт, але ж треба було брати пісні і з чогось починати. Як ви вирішили з форматом?
Цей формат був у моєму серці давним-давно. Мені це передавалося з дідів і прадідів. Вся наша родина, крім моєї мами, котра втекла у поле, була репресована. Коли я малим лягав з мамою спати (тоді мені було, мабуть, три роки), просив заспівати пісню «За Україну, за її волю». Мама співала, а я ще просив. І так кілька разів, аж поки мама не починала сваритися. Це в мені формувалося з дитинства. А з тематичною концепцією ми визначились швидко – це мали бути пісні козацькі, про Січових стрільців і воїнів УПА. Ми дали друге дихання забороненим і забутим пісням, піднявши їх на високий патріотичний рівень. Ми шукали пісні по селах, записували і співали.
  • І плюс власні пісні…
Із власними вийшло по-іншому. Знаючи потенціал Марії, кажу: «Як би ми не переспівували народні пісні, пісні УПА, Січових стрільців і так далі, нам доведеться брати чистий листок і писати пісні. «А хто в нас буде писати?» – питає. «Ти», – відповідаю. – «Як я?» І на тому розмова закінчилася. Пізніше вона приходить на репетицію і щось в кишені крутить. Я кажу: «Витягуй, витягуй». Вона витягає аркуш паперу і подає нам свою першу пісню «Коні на вигоні». Пізніше ця пісня стала хітом. Наступними були пісні «Усе це дари Божі», «Мова колискова», і так дійшло аж до пісні «Усі ми прагнемо любові», завдяки котрій вона здобула в Києві перемогу. Потім перемагає з піснею «Нічого вічного немає – лише любов» і ставить крапку піснею «Соломія», завдяки якій здобула Гран-прі.
  • Є композитори, котрі написали 100, 200 і більше пісень, але не завжди ці пісні відомі. Пані Марія написала небагато, але ті пісні стали народними.
У неї є небесний дар до співу. Коли вона співає, то в тебе щемить серце. Якби Марія народилася не в Україні, а, скажімо, у Франції, то була б на рівні з Едіт Піаф чи Мірей Матьє. Це не мої слова, а слова французів, поляків, хорватів, канадійців, корейців. До речі, Марія співає також пісні Едіт Піаф. Я вважаю, що Марія Шалайкевич – співачка світового рівня, і ніхто мені не заперечить. Єдине, хто не визнає свого, – це українці. Треба померти, і тоді оцінять твій талант. Так було із С. Крушельницькою та багатьма іншими.
  • Ваш гурт став відомим незадовго після його створення. Як вам вдалося так швидко злетіти у пісенне небо?
Це все – збіг дивних обставин. Маючи в репертуарі 6 пісень, 28 липня 1990 року ми приїхали до Львова на фестиваль «І одна в нас мова солов’їна». Тоді було багато делегацій з Канади, США, Європи. Фестиваль тривав два або три дні. І тут оголошують, що буде виступати гурт «Соколи». Але ніхто не чув і не знає, що це за гурт. Це перший наш виступ у Львові. Ми заспівали пісні «Гей, зі Львова до Мукачева», «Тихий Дунай», «Не пора». То був шалений шквал. Блаженніший митрополит Володимир Стернюк тоді очолював греко-католицьку церкву і після концерту він зробив 6 спроб підійти до нас, щоб поблагословити, але не зміг. Потім сів у машину і поїхав. Проїхав 20 метрів і зупинився. Виходить і сьомий раз іде до нас. Приходить і каже: «Я мушу «Соколів» поблагословити». Тільки поблагословив і поїхав, аж тут підходить людина і запитує, чи не хочемо поїхати в Канаду на гастролі. Ми хотіли відмовити, адже був кінець липня, а їхати треба у вересні. Часу на підготовку було обмаль, нас не знають, але ми таки дали згоду. І, власне, розголос про наш гурт пішов із Канади. Ми повторювали концерти в містах по два-три дні і навіть по тижневі. Люди йшли масово. Тільки в першому турі ми дали 42 концерти. У перші роки ми були, мінімум, у п’яти державах щороку.
  • Чи доводилось гастролювати в Росії?
Звичайно. Виступали у Колонному залі в Москві, де виконали всю програму повстанських пісень. На нашому концерті був присутній знаменитий український співак Іван Козловський, якому того дня виповнилося 93 роки. Він тоді вийшов на сцену і каже: «Я довго чекав, поки у Москву приїде такий колектив. Тепер можу спокійно помирати». Ми приїхали додому, а через два тижні він помер.
  • Скільки пісень у вашому репертуарі на сьогоднішній день?
Думаю, не одна сотня.
  • Вам пропонували переїхати до Києва, але ви відмовилися. Чому?
У 1994 році ми познайомились у Трускавці з тодішнім президентом Л. Кучмою, який був і досі є нашим великим прихильником. Він побував на трьох наших сольних концертах. Через два роки після нашого знайомства я звернувся з проханням посприяти виїхати з Дрогобича, оскільки там було вже нам тіснувато. Тим більше, що ми вже мали перемоги, взяли Гран-прі, а сам Леонід Данилович вручав нам трьом звання заслужених артистів України. На моє прохання він запропонував нам трьом переїхати до Києва, а колектив, при потребі, викликати. Але ми на то не пристали і сказали, що хотіли б до Львова.
Леонід Кучма погодився і дав вказівку тодішньому начальникові «Укрзалізниці» Георгію Кирпі надати нам приміщення для репетицій.
  • Ви об’їздили всю Україну. Як вас люди сприймали на сході і півдні? Скільки дали концертів?
Коли ми поселилися у Львові і нам надали приміщення у Палаці залізничників «Рокс», я сказав Г. Кирпі, що тут ми вже багато попрацювали і хотіли б поїхати на схід. Він радо погодився і дав нам свій вагон. І так, ми день і ніч працювали на сході протягом двох років. Бувало, місяць працюємо, а на місяць їдемо додому. Співали на заводах, на різних станціях, у палацах, у театрах. У середньому, в кожній області давали по 25-30 концертів. Слухачів було дуже багато – ні стати, ні сісти. Коли я співав пісні УПА, то люди підспівували приспів. У честь нашого приїзду на Луганщині і Донеччині в церквах правилися служби. Люди були спраглі української пісні. Вони ставали на коліна і плакали. Те все, що відбувається зараз, то не їхня вина – то все політичні розбірки.
  • Пригадую, що у 1999 році «Соколи» встановили рекорд за кількістю концертів на сході України.
Не думаю, що є така група, яка може за 9 місяців дати 171 сольний концерт. Найцікавіше те, що перший концерт у нас відбувся о 7 ранку у Надвірній, а останній концерт майже о першій ночі у Пісочному. А між ними було ще три концерти.
  •  Title 
     Біля радіостанції
    «Голос Америки» після інтерв’ю
     
    Останніми роками ви стали менше виступати, хоча слава «Соколів» не згасла. Чому так?
Цьому передувала політична ситуація в Україні. Все почалося з 2004 року, коли до влади прийшов В. Ющенко. В Україну було внесено своєрідний керований хаос. Одне говорилося про українство, а коли ви вмикали телевізор, співалося тільки російське. Перша програма – Пугачова, друга програма – Кіркоров, Басков... І так – цілодобово. А де українські виконавці? Часто давали в ефір концерт великого співака Поплавського. І так триває по сьогоднішній день.
  • Як живеться «Соколам» зараз?
Чудово. Ми і надалі виступаємо. Нещодавно мали концерт у Самборі. Зараз активно готуємося до відзначення 25-річчя гурту. Безперечно, у зв’язку з нинішньою ситуацією в Україні не буде помпезного святкування. Плануємо дати у Львові 15 лютого два сольні концерти під назвою «Молюсь за тебе, Україно». У програмі буде патріотична пісня, а також – прем’єра нових пісень.
  • А що це за нові пісні?
Коли я побував останній раз у Канаді, то нас просили, щоб ми взяли до репертуару пісні відомого українського композитора Богдана Веселовського. Я вже зробив 4 пісні цього композитора, а саме: «Гей-га», «Ти з любові собі не жартуй», «Пригода», «Вернешся». Останньою піснею ми назвали наш новий ювілейний компакт-диск.
  • Передчасно помер ваш брат Іван, котрий вніс велику лепту у процвітання «Соколів», залишивши після себе невмирущі пісні. Хотілось би почути про Івана з уст старшого брата.
Іван був молодшим від мене на 8 років. Батьки йшли на роботу, а мене залишали з Іваном. Він підростав і бачив, як я граю і співаю, як проводжу репетиції, скільки у мене вдома акордеонів. Коли йому виповнилося 5 років, батько купив йому скрипку, а тоді я взяв його за руку і ми пішли у Кам’янку-Бузьку до одного скрипаля, котрий учив Івана грати. Потім Іван закінчив музичну школу у Кам’янці-Бузькій і я забрав його до Дрогобича. Після армії на його шляху зустрічається маестро з італійською школою Микола Копнін і готує Івана як оперного співака. Іван їздив на прослуховування в Санкт-Петербург, але, на жаль, там його не прийняли. Чесно кажучи – зарубали.
Потім Іван іде у вар’єте, а після вар’єте стає солістом хору «Верховина» у Дрогобичі, де співав 9 років. Взагалі, ми почали роботу в гурті без Івана. Одного разу ми зібралися вчотирьох, і я кажу до Марії: «Маріє, тепер настав час соліста». Ми ще не знали, що це буде Іван. Я хотів уже готового соліста, до того ж, естрадного плану, а не хорового. Не думав, що Іван впорається з цим завданням. Мені пропонували різних людей, але вони мені не підходили. Одного разу Марія каже: «Що ти шукаєш? Беремо Івана». Тобто, Іван привів Марію, а Марія – Івана. Пригадую, що Іван захопився, але деякий час вагався. Тоді я йому кажу: «Іване, ти вибираєш «Верховину» чи «Соколи?». І з того часу він перейшов до нас. Коли Іван прийшов у «Соколи», то репертуар для нього уже був готовий.
  • А скільки років Іван віддав «Соколам»? Відомо, що він був там з перервами.
 Title 
М. Мацялко (зліва з бубном)
 
Іван співав до 1995 року. У 1992 році заявив, що піде, позаяк більше не бачить себе у «Соколах». Я йому сказав, що без будь-якого звання зарано йти і таки вмовив його. А коли вже Іван отримав звання заслуженого артиста, тоді я сам зрозумів, що йому стало тіснувато. Він уже захотів бути нарівні з П. Дворським, В. Зінкевичем, І. Поповичем. Я йому не перечив. Спочатку Іван поїхав до Тернополя, де його прекрасно прийняли, де знайшов багато гарних друзів. Але, все ж таки, Тернопіль – не Львів. У 1998 році він повернувся в «Соколи». Пізніше заявив, що буде створювати свій ансамбль у Львові, на що я йому відповів: «Ти був, є і будеш у «Соколах». Двері до нас тобі завжди відчинені». Так і було. Коли треба, він приходив і виступав з нами. А пізніше підкралася хвороба, і він помер. До речі, всі перші пісні Марія писала тільки для Івана.
  • Яким бачите майбутнє «Соколів»?
  Title
 Кадр із фільму
«Гей, зі Львова до Мукачева»

Ми набрали висоту і не маємо наміру опускатися нижче. Сокіл – птиця серйозна. Ми працюємо тільки у сольних проектах і тільки наживо. У нас є багато різних проектів. Хочемо провести цього року великі сольні концерти у восьми областях західної України. Цей тур зараз дуже потрібний всім нам тому, що ніщо так не може об’єднати народ, як патріотична пісня.
Фото з архіву гурту «Соколи»

Благословення Преосвященного митрополита Володимира Стернюка, Місцеблюстителя Глави Помісної Української Греко-Католицької Церкви:
«Як сокіл високо злітає, так нехай «Соколи» своїм крилом підносяться аж до найвищого Абсолюту – Бога, якому будуть служити душею і тілом для більшої Його Слави і для добра українського народу в незалежній та вільній Україні. А моє архієрейське благословення Отця, і Сина, і Святого Духа най принесе їм силу виконувати свої обов’язки для Бога та нашої незалежної України».
Львів, 14.02.1992 р., Володимир

До 150-річчя славня і 200-річчя автора музики гімну України Михайла Вербицького

До 200-річчя від дня народження Михайла Вербицького

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - www.4everstudio.com