Не встигло Різдво пролетіти над Україною – і новини пішли у геть несвятковому напрямку. І от що характерно – значна частина цієї «несвятковості» тим чи іншим чином стосується української влади. І якщо ця влада не знайде в собі сили виправити ту «несвятковість» – спочатку, звісно, кепсько буде народу. Але навряд чи хтось зможе гарантувати владі, що знедолений народ не захоче поділитися своїм тяжким становищем з владою. А знедоленим, як відомо, і Бог помагає…
Починалися кепські новини, даруйте за каламбур, з новини, яка, загалом, і новиною бути не мала.
Починаючи з того дивного моменту, коли дивна українська сторона підписала дивну угоду про ще більш дивний «режим тиші», українські «кіборги» перед тим, як потрапити в Донецький аеропорт, мають проходити «контроль» на так званому блок-посту так званої “ДНР”.
Тобто, фактично, такий «техогляд» «кіборги» проходять з 9 грудня 2014 року.
За підписання такої угоди не постраждало жодне обличчя жодного представника української влади, і навіть ніхто, вибачте, в писок не плюнув. Відтак можна зробити висновок, що у суспільстві або ніхто цього моменту угоди не помітив, або ж не надав особливого значення.

Перші паростки невдоволення з’явилися тоді, коли у середині грудня російський терористично-пропагандистський телеканал Lifenews закину в мережу відеосюжет, в якому один із лідерів терористів “Моторола” вітається із людиною, яку назвали “українським військовим із позивним “Купол”.
Тоді люди трошки пообурювалися – та й все стихло. Найбільше дісталося «Куполу», ніхто й подумати не міг, що то може бути стандартна процедура.
Аж тут раптом на цю цікаву процедуру потрапили українські журналісти.

Відтак країна побачила, як “кіборгів”, які йшли на ротацію із незакритими обличчями, оглядають бандити “Востоку” у масках, біля них стоять із нахабно-відкритими обличчями російські військові чиновники.
Так країна дізналася, що «кіборгам» “дозволяється провозити в аеропорт харчі, особисті речі, одну одиницю індивідуального зброї, один магазин для автомата Калашникова та до 90 патронів у цинку”.

“На це важко дивитися, але це так. На нашій території нас перевіряють російські військові, яких начебто немає. Ротація захисників Донецького аеропорту зараз відбувається через території, підконтрольні “ДНР”. Вантажівки з солдатами в умовленому місці вже чекають озброєні люди, що називають себе “Військовою поліцією “ДНР”. Там вони оглядають особисті речі солдат – та їхній транспорт. Провозити можна стрілецьку зброю з однієї обоймою, й лімітовану кількість патронів у ящиках. Це все відбувається в рамках Мінських угод. Під наглядом спостережної місії. Бійці звичайно можуть заїжджати з боку Пісків – й не переживати такої ганьби, але у них наказ”, – повідомляється на сторінці комбата Бориса Гуменюка у Facebook.

Журналіст Юрій Бутусов на своїй сторінці у Facebook дещо прояснив ситуацію. Виявляється, що блок-пост терористів на шляху до аеропорту міг би і не з’явитися. Міг би – якби у вересні українські війська наважилися розширити коридор до аеропорту і зайняти стратегічно важливі висоти, де ховалися коригувальники артилерії противника. Однак генерал Муженко вирішив скерувати найбільш боєздатні частини не на розширення коридору, а в Артемівськ, де жодних боїв не було. По суті, повторювалося те, що було із 32 блок-постом і з Іловайськом.
«Під прикриттям “перемир’я” противник, використовуючи нерішучість українського командування, досягнув серйозного тактичного успіху – перехопив наші комунікації, і в разі загострення ситуації противник має серйозну тактичну перевагу, тепер нашим підрозділам в аеропорту загрожує реальне повне оточення.
Тому як тільки наші війська припинили використання артилерії, противник на позиції, де постійно перебували його чатові, вивів великі підрозділи з бронетехнікою. А під їх вогневим прикриттям безкарно встановив блок-пост. Цей блок-пост і цей цирк при пропуску наших військ на ротацію – результат некомпетентності командування АТО, яка дуже дорого обійшлася українським військам. І результати цієї ганебної нерішучості – сюжети “Лайфньюс”», – написав Бутусов.
Тепер про ці цирки знає вся країна, а ситуація починає ну дуже вже скидатися на «договірний матч».

Здавалося б логічним для Міністерства оборони за ці, скажімо так, свої недоробки вибачитися – але де то в Україні бачено, щоб представники влади свої прорахунки визнавали. Так і цього разу – міністр оборони Степан Полторак заявив, що, мовляв, існує домовленість щодо ротації українських військових в донецькому аеропорту в рамках тристоронньої контактної групи під наглядом ОБСЄ.
За словами Полторака, остання ротація проходила “без проблем і без тих непорозумінь, які демонструвалися по телебаченню”, крім того – ще й під наглядом ОБСЄ.
Одна біда – представники ОБСЄ наступного ж дня свою причетність до цирку заперечили.
“Дехто критикує перемир’я так зване, але кількість жертв в десятки разів зменшилася після його оголошення. Нам потрібне це перемир’я для того, щоб підготуватися до непередбачених дій як з боку Російської Федерації, так з боку “ДНР” і “ЛНР”, – заявив він.
Цікаво, чи помітив пан міністр, що і бойовики, і РФ явно готуються до «непередбачених дій» набагато швидше, і за час перемир’я вже навезли таку купу техніки, що вона навіть донецьким громадянам очі коле…

А от з українською технікою – самі неприємності.
Цими ж святковими днями президент України Петро Порошенко урочисто відрапортував суспільству, що, мовляв, він передав війську відремонтовану бронетехніку. Все як має бути – техніка блищить, президент сяє, фотографи бігають, всі щасливі, що просто нема де ховатися.
Аж тут на тобі – перша несподіванка.
Командир 14-го танкового батальйону 51-ї бригади підполковник Валерій Дурихін відмовився прийняти кілька десятків танків.
Сказав, що в найліпшому випадку вони годяться хіба як трактор на городі.
Волонтер Костянтин Зінкевич цю ситуацію описав у своєму Facebook.
«“Рука” бронетанкового заводу відчувалася тільки у свіжій фарбі, яка була покладена на вологий танк. Тому й злазить при дотику... Комбат знає, як воювали його хлопці у Лисичанську й на Савур-Могилі. Тому і зайняв принципову позицію, і не прийняв лом, як на нього не тиснули старші офіцери та генерали... Найцікавішим є те, що керівництво бронетанкового заводу готове підписати угоду з Міноборони і виконати усі роботи. І навіть є чим, і є кому працювати. Але чомусь ніхто з ними про це не домовляється. А танкісти 51-ї у машини, які швидко можуть стати їхніми трунами, не сядуть”, – писав Зінкевич.
Він же ж і здійняв скандал. Його заяву підхопили ЗМІ – і замість піару вийшов зовсім не піар.

І тут на захист президента виступив його радник – Юрій Бірюков.
Заявив, що президента «підставили». І що винного покарали.
Неуважні ЗМІ, а з ними – і полум’яні прихильники президента радісно понесли у широкий світ новину – мовляв, «генерала, що “підставив” Порошенка з несправними танками», покарали, відправили у відставку.
У довгих, як собаче життя, коментарях до новини (які мало хто читав) Бірюков пояснив, що його не так зрозуміли. А людину, котра «підставила Першого» (саме так – з великої букви) – не так покарали. Виявилося, що «показуху» організував генерал-лейтенант у відставці Станіслав Трегубенко. Все життя він працював над забезпеченням війська, і вже готував папери на посаду заступника міністра оборони. Але тут раптом процедура урочистого передавання танків, яку він мав організувати, призвела до скандалу – і його покарали. Про що гордо відрапортував Бірюков. Кара була страшною – не взяли на посаду заступника міністра.
Повторимо ще раз: генералу у відставці (котрий, по суті, є на той момент цивільною особою) доручають організувати передачу військовим відремонтованої техніки. Він привозить несправну техніку, яка у випадку використання може призвести до масової загибелі людей.
І цю, вибачте, істоту, карають тим, що не дають обіцяного підвищення – і ВСЕ!

Вже не йдеться про те, що, швидше за все, на ремонт тої техніки виділялися кошти. Йдеться про підле постачання війська несправними танками! Це ж не фен і не зубна щітка, це танк. Це злочинна недбалість, яка може призвести до смерті великої кількості людей. І тут мої, вибачте, колеги навіть пишуть, що генерала карати нема за що. (Ім’я колег не вказую, най ті заяви лишаються на їхній совісті). Шановні колеги, а якби вас посадили в такий танк? Про що б ви думали в останні години свого життя? Про те, що генерала нема за що карати?

І от який цікавий момент тут спостерігаємо.
Президент України Петро Порошенко є парафіянином Свято-Троїцького Іонівського монастиря Української православної церкви Московського патріархату. У 2009 році на Трійцю Петро Олексійович навіть допомагав духовенству храму проводити це свято, відтак всі ЗМІ облетіла його фото з іконою і у стихарі. Секретар РНБО Олесандр Турчинов є проповідником євангельсько-баптистської церкви.
Тобто, це люди, які насамперед мали би розуміти, що Бог на небі є, і що час від часу він таки бере активну участь в людських долях. Але чомусь нема кому пояснити владній верхівці, що за злочинну недбалість, котра може призвести до смерті багатьох людей, може бути згори «адекватна відповідь». І за злочинну бездіяльність – теж може бути цілком адекватна відповідь. І потім 7 поколінь потомків будуть предка згадувати…

Шкода, звісно, що пояснити нема кому.
Поки президент України ходить по світу із ритуальними заклинаннями про мир, росіяни везуть в Україну танки, артилерію, «Гради», «Буки», найманців і тому подібну біду. Влаштовують ремонтні цехи, ремонтують танки – і то, схоже, не так, як «відставні генерали» українську техніку ремонтують. Навчають терористів.
Стріляють в мирних жителів.
Фактично за кожною забороною української влади відкривати вогонь стоять людські смерті. Оці перевезені через відкритий кордон танки і «Гради» – це десятки смертей мирних людей. Але ж закрий кордон – і що робити з контрабандистами? Біда, біда чорна.

10 січня о 6 ранку в селищі Кряківка на Луганщині загинуло троє людей: 14-річна дівчинка, її мати та бабуся. Бойовики стріляли з «Градів».
13 січня, близько 14.30 бойовики стріляли з «Градів» по блокпосту сил АТО біля Волновахи, влучили в маршрутку з людьми. 12 загиблих, понад 10 поранених. Серед загиблих була дівчинка-підліток.
Представники української влади, схоже, ще не розуміють, що за кожен ввезений в Україну «Град» доведеться відповідати не тільки тим, хто їх ввозив, а й тим, хто погоджувався на «договірняк» і закривав очі на відкритий кордон. Не розуміють, що «Христос народився» – то не просто ритуальний вислів, і що перетворення на соляні стовпи може здатися оптимістичним варіантом тим, хто своїм злочинним недбальством спричиняє смерті громадян.

Ну і для позитиву – трошки про людей, котрі могли б вдатися до цілком виправданого у їхньому випадку недбальства – але не вдалися. І перемогли.
«…розповім іншу історію, про 2008. Коротко дуже. Тоді теж Путін і компанія тішилися тим, що спостерігали, як обстрілювали позиції і грузинські села в зоні грузино-осетинського конфлікту бойовики. І був тоді на чолі країни один “божевільний”, який в якийсь момент зробив вибір і дав наказ маленькій 27-тисячній армії розпочати придушення вогневих точок противника. І армія пішла. І Путіну довелося зняти “маску з обличчя” і ввести 85 тисячне угруповання військ. Не на довго, на 5 днів. Далі справа не пішла, бо ця маленька армія почала відступати до гірських масивів, де на путінські війська чекало пекло. Вони там у Кремлі це розуміли, і тому й вистачило їх лише на 5 днів. Далі відновили той статус-кво, який існував з 1993 року. Але тоді ми часто говорили, з жалем і гіркотою, от якби ми були такими великими й сильними, як Україна...»
Автор цих слів – Бачо Корчилава, колишній прес-аташе посольства Грузії в Україні, який в 1993-му був змушений покинути Абхазію як біженець.
Думайте, панове, думайте…