Напередодні Старого Нового року, в Щедрий вечір, Верховна Рада України розглянула Постанову про увіковічення пам’яті Героїв України, які віддали своє життя за свободу і незалежність України.
Проект вніс народний депутат України О. Турчинов.
Текст проекту дуже лаконічний:
«З метою увіковічення пам’яті Героїв України, які ціною свого життя захищали свободу і незалежність України, її територіальну цілісність і недоторканність, Верховна Рада України постановляє:
1. Підтримати ініціативу громадськості про створення у центральній частині столиці України – місті-герої Києві, інших містах України Алеї пам’яті Героїв України.
2. Рекомендувати Кабінету Міністрів України розглянути питання щодо створення у місті Києві відповідного Меморіального комплексу.
3. Рекомендувати Кабінету Міністрів України, місцевим державним адміністраціям, органам місцевого самоврядування вжити необхідних заходів для створення у відповідних містах України Алеї пам’яті Героїв України.
4. Ця Постанова набирає чинності з дня її прийняття».
З нього не зовсім зрозуміло – які критерії застосовуватимуть у Києві та на місцях, зараховуючи ту чи іншу особу до Героїв, який варто увічнити на відповідній Алеї.
А питання це надзвичайно важливе. Його недостатня пропрацьованість може в майбутньому викликати не тільки дискусії, а й конфлікти.
Насамперед, з боку рідних і близьких людини, яка загинула.
Наприклад, перше питання: до списку Героїв, що будуть увічнені в цих Алеях, зараховуватимуть тільки тих, хто загинув у війні 2014 році на Сході України?
А чи увічнять тих, хто загинув за свободу і незалежність України у роки Другої світової (вона ж Велика Вітчизняна)?
Чи вони, звільняючи Україну від фашистської окупації, не виборювали свободу і незалежність України, її територіальну цілісність?
Чи того вже досить, що їхні імена ще з радянських часів подані списками на братських могилах та скромних меморіалах по селах, містечках і містах України?
Вони не можуть вважатися Героями? Хіба їхня провина в тому, що на звільнену від фашистів Україну зайшла радянська тоталітарна адміністрація, яка боролася з Україною національною за Україну соціалістичну, тобто, інтернаціональну?
Провини простих солдатів, що склали голови за звільнення України у 1941-1945 рр. в тому нема.
Але їх, напевно, в Алеях Героїв не буде.
Далі.
Чи будуть увічнені на цих Алеях вояки УПА?
Далі.
У військових сутичках на Сході загинуло вже більше, ніж 5 тисяч осіб. Хтось каже, що й більше. Серед них є герої, а є і жертви, які нічого героїчного зробити не встигли чи не мали нагоди. Наприклад, прибули згідно з мобілізацією на передову, а їх накрило артобстрілом, і хтось загинув, ще нічого героїчного не зробивши.
Їх усіх зарахують в герої чи будуть якось розділяти?
А як бути з тим, що хтось у складі добровольчого батальйону загинув у той час, коли цей батальйон (чи солдат) не були офіційно включені до складу військовослужбовців АТО? Живі солдати з таких батальйонів часто не можуть отримати довідку про свою участь у службі в зоні АТО, а що казати про таких загиблих – хто з рідних чогось тут доб’ється?
Далі.
До списку Героїв вноситимуть тільки тих, хто загинув по цей бік фронту, на українському боці? А ті українці, які і на тимчасово окупованих територіях залишалися патріотами України і загинули в катівнях терористів внаслідок тортур, розстрілів – як з ними? Адже відомо, що антиукраїнськи налаштовані терористи хапали деяких українців – мешканців Донбасу – і за доносами сусідів і за зовнішніми ознаками (вишиванкою, вусами) і за належністю до працівників української сфери освіти та культури і за український прапор вдома.
Їхні імена встановлені далеко не повністю, і чи хтось буде їх встановлювати саме з метою зарахування до списку Героїв?
Подібних питань немало.
Профільний Комітет ВРУ зі свободи слова на жодне з цих питань не відповів. У своєму висновку після констатації факту подання проекту Комітет зазначив: «За результатами розгляду Комітет з питань свободи слова та інформаційної політики вирішив рекомендувати Верховній Раді України проект Постанови про увіковічення пам’яті Героїв України, які віддали своє життя за свободу і незалежність України, прийняти за основу і в цілому.
Співдоповідачем від Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики під час розгляду законопроекту на пленарному засіданні Верховної Ради України визначено Сюмар Вікторію Петрівну, Голову Комітету з питань свободи слова та інформаційної політики».
Оце і все. Ясніше не стало.
За цю Постанову віддали 247 голосів. А чому не більше?
Хтось проти увічнення Героїв?
Чи хтось не вважає героями тих, хто «ціною свого життя захищали свободу і незалежність України, її територіальну цілісність і недоторканність» – як сказано в Постанові?
Чи хтось із народних депутатів України вважає загиблих на Сході не героями, а кимсь іншим – наприклад – «карателями», як висловлюються російські та сепаратистські ЗМІ?
Питання без відповіді.
Словом, Верховна Рада України перший крок зробила – Постанову прийняла. Але всю роботу звалила на Кабмін.
А чи там пропишуть усі критерії відбору до списку Героїв, пам’ять яких планують увічнити, чи все скинуть ще нижче – на розгляд місцевих органів влади?
Час покаже. А Героїв потрібно увічнювати.
От тільки яких і за що – тут загальними словами не обійдешся.