«Майдани і Магнати» Станіслава Бондаренка номіновані на здобуття Національної премії ім. Т. Г. Шевченка 2014 р.

З кінця листопада до цього часу перебуваю в Києві. Перш ніж описати оголошену в заголовку тему, дозволю собі просторий епілог, бо він має стосунок до книги Станіслава Бондаренка, номінованої на здобуття Національної премії України ім. Т. Шевченка 2014 р.









 

Революція продовжується...

Наприкінці грудня та в перші дні нового 2015 року експерти, політики, громадські активісти в усіх медійних засобах підбивають підсумки небувалого в історії України 2014 року. У висновках йдеться: ми переживаємо надії і розпач, захопленість і обурення, смуток, тривогу, але й бачимо світло в кінці тунелю. Раді тому, що народ вперше за стільки століть ціною крові здобув право на фундаментальні зміни в країні: з’явилося громадянське суспільство (волонтери, добровольці, нова молодь і нові обличчя в політиці). Традиційне українське гасло «моя хата скраю» поглинула вічність.
Друге: маємо можливість вільних дискусій. Найближчий приклад: нині я без страху можу написати про власні оцінки дій представників нинішньої постмайданівської влади, вказавши прізвища, а не завуальоване: «влада не впоралася» «комусь вигідно», «хтось розхитує ситуацію» і тому подібне. Бо влада – це і є конкретні відповідальні перед народом чиновники: президент Порошенко, прем’єр Яценюк, міністр Аваков та генеральний проокурор Ярема, голова парламенту Гройсман, відомі всім голови фракцій і кожен депутат зокрема.
Надії людей базовані на вірі: наш народ уже ніколи не буде миритися зі статусом кріпаків держави, її чиновників. Щирий патріотизм охопив більшість усіх верств населення країни: трудовий люд, середній клас, бізнесменів, серед яких є й мільйонери. Кращі, ідейно сильніші патріоти стали на захист Вітчизни, її кордонів, її незалежності. За покликом серця. Віддають останнє зі своїх накопичених коштів, заробітної платні, віддають найголовніше – життя. Чи хоч раз слухали наші високопосадовці на Банковій та Грушевського розповідь зі сльозами на очах кореспондента Los Angeles Times Сергія Лойка про наших захисників Донецького аеропорту, якими захоплюється як СПРАВЖНІМИ ГЕРОЯМИ? А ось поряд «героїзм» наших «слуг народу» – депутатів: в УМОВАХ ВІЙНИ, коли щоденно гинуть люди, розбіглися «по Канарах» на 15 днів канікул. Святкувати. Цинічно і безсовісно. Порошенко, Гройсман, Яценюк могли звернутися до парламенту із закликом попрацювати без канікул. І тепер лише 15 лютого обіцяє прем’єр допрацювати бюджет, який вже ухвалили сонними о 4. 30 ранку 29 грудня.

Якби не суспільство, добровольці, то держава з корумпованим генералітетом, зрадниками серед них та обережними ліберальними її очільниками довела б до того, що весь Схід давно був би путінським. У підсумках року не від одного експерта прозвучало: Крим можна було врятувати в перших 5 днів від 22 до 27 лютого (відповідальний Турчинов). І Донбас можна було врятувати в перші дні, якби без спротиву не здали СБУ в Луганську та ОДА в Донецьку (відповідальні – Турчинов, Яценюк зі своїми міністрами). Яка там відповідальність? Навпаки: Турчинов нині – голова Радбезу зі збільшеними повноваженнями всупереч Конституції. Кажуть, що така людина потрібна Порошенку.
При прийнятті рішень у парламенті продовжується метод попередників: тиснути, примушувати, переголосовувати... (рішення про створення нового міністерства інформації, голосування пакетом за уряд, надання додаткових повноважень під Турчинова, прийняття бюджету, якого ніхто не бачив). При формуванні уряду діяв квотний принцип всупереч обіцянкам Порошенка. Новим та новим-старим міністрам нав’язали заступниками тих, хто співпрацював з регіоналами. Наприклад, нинішній заступник міністра інфраструктури – одіозний Олександр Кава, він у квітні виправдовував агресію Путіна, казав, що малазійський Боїнг терористи не збивали, а заступник міністра МВС Василь Паскал – співпрацював із Захарченком. Залишилися у своїх кріслах самі міністри найбільш корумпованих відомств: МВС та генпрокуратури. Якби жити і діяти «по-новому», то суддя, який відпустив Садовникова, повинен сидіти в СІЗО наступного дня після втечі підозрюваного злочинця, а генпрокурор, який залишив непокараним такого суддю, звільнений...
Розпочата Майданом Революція Гідності не перемогла, вона продовжується в умовах війни народу із зовнішнім агресором і внутрішнім ворогом, ім’я якого – збережена стара система, корупція, старі правила гри, маніпуляції, непрозорість, бездіяльність і брехня.

***

Народ не розуміє, чому задекларовану у бюджеті на 2015 рік економію коштів для реформ («затягування пасків») хочуть здійснювати за рахунок простих людей, не зачіпаючи олігархів: не буде негайного повернення їхніх коштів з офшорів (що треба було зробити ще в березні ), націоналізації майна та активів тих, хто крав, хто рекетом відбирав у бізнесменів їхні бізнеси (Олександр Янукович). Більше того, відбувається неймовірне: скасовано арешт із заблокованих рахунків Арбузова і Клименка, а на рахунки братів Клюєвих прокуратура так і не спромоглася накласти арешт. Необхідність деолігархізації та деофшоризації – ще одне питання, яке широко обговорювалося в підсумках року.
Революція мусить продовжитися...
Глобальний вихід – позбутися кланово-олігархічного ладу. А тим часом і у новій Верховній Раді депутатські фракції – це виразники інтересів певних олігархів або їхніх кланів (мільярдерів-мільйонерів Ахметова, Льовочкіна (сам депутатствує нині), Фірташа, Порошенка, Ложкіна, Новинського, Коломойського, родини Кучма-Пінчук). Триває закулісна боротьба між ними. За владу. За фінансові потоки. За те, щоб продовжити якомога довше «доїти» державу або мати преференції. Зі спортивним азартом і сьогодні в катастрофічний для країни час фактичного військового стану намагаються збільшувати свої статки. Сам президент продовжує платити податки країні-агресору, маючи там свій бізнес. Так і не продав його, як обіцяв перед виборами. (Поясненню під час прес-конференції ніхто не повірив. Відмовка на війну). А місяць тому суд виніс цікаве рішення: не знайдено складу злочину в намірі глави держави будуватися на придбаній ним 5 років тому землі в районі буферної зони Києво-Печерської лаври, на відстані 750 м від неї. (Позив у суд подавали працівники лаври, оскільки законодавство забороняє забудову в районі історичних пам’яток). Отже, дуже вигідно залишити януковицькі суди...
І дуже болюче: всі сьогоднішні очільники влади були на Майдані з народом. А тепер позачинялися в кабінетах, людей бояться більше, ніж кулі в лоб. Не виходять до народу ні Турчинов раніше, ні Порошенко тепер, ні Яценюк пояснювати людям свої плани і дії. І не вийдуть, бо з людьми треба розмовляти чесно. А правду казати вони не будуть, не можуть, не хочуть. Отож, самі ж бо і стимулюють нове революційне тло.

***

Чи є вихід із кризи вже сьогодні?

Віримо: народ рано чи пізно здобуде перемогу та узаконить справедливий устрій. А тим часом є ще один справедливий вихід. Ідеалістичний, але можливий. Олігархам, які володіють 90 відсотками національного багатства, отямитися, приглумити в собі гобсеків, спрагу до наживи, не боротися між собою, а стати на бік народу, добровільно забрати свої мільярди з офшорів і будувати Україну, віддавати свої статки на реформи держави, її захист. Як це робили українські меценати ХІХ сторіччя – Чекаленко, родини Семиренків, Терещенків, Ханенків та багато інших. Це були заможні українці, які любили Україну «до глибини своїх кишень», – за висловом успішного відомого землевласника, прогресивного агротехніка Євгена Чекаленка. Це він фінансував усі проекти українізації Малоросії кінця ХІХ – початку ХХ сторіч. Саме він віддав Україні все зароблене, нажите, не залишивши собі на старість ні копійки. Все – до глибини кишені. Починайте ж жити по-новому, панове-олігархи! Бодай хто-небудь є на черзі?
Маємо літературний прецедент – живий приклад такого позитивного сучасного олігарха в книзі київського письменника Станіслава Бондаренка «Майдани і Магнати» (К, «Український пріоритет», 2014, 127 стор.). Це – узагальнений типаж кількох реальних людей, які почали допомагати Майдану та Україні в постмайданний період. Вона написана по гарячих слідах подій на Майдані. Герої та антигерої книги – це представники всіх прошарків Майдану – 2013-2014: колишній офіцер КДБ та олігарх, його опонент – поет, банкір, афганець, донбасівець, учасник антимайдану, представник п’ятої колони, що працював на Путіна. І т. д. Сюжет охоплює найбільш відомі події Майдану, зокрема: спробу «Беркута» зачистити Майдан в ніч на 11 грудня, діалоги майданівців з «Беркутом» («За вами – лише Кабмін, // за нас – Український Дім, // Хреститель і хрест над ним... // Стоїш ти за срібняки //(в шоломі не чуть прокльонів?) // Заздри: стою таки // за 45... мільйонів), боротьбу на Грушевського (хто, що і як), криваві дні 18-20 лютого, сльози матерів, поховання Небесної Сотні і т. д. Уже 19 березня 2014 р. текст книги «Майдани і Магнати», що вміщає три поеми, перемішану щоденниковою прозою, був підписаний до друку.

Фрагменти з відзначення ювілею: за що люблять Станіслава Бандаренка колеги, друзі та шанувальники?

На ювілей Стаса Бондаренка прийшли найближчі колеги, друзі, шанувальники

«Однокашники» ювіляра – випускники-філологи 1981 р. Державного університету ім. Т. Г. Шевченка – виконують студентський гімн «Gaudeamus»	Тепло і щиро вітає ювіляра Герой України, відомий політичний і державний діяч Левко Лук’яненко. За столом – ведучий вечора – письменник Володимир Шовкошитний

Ще до знайомства з цією книжковою новинкою – актуальною і цим корисною – яку наполегливо рекомендував приятель-інтелектуал, побувала на ювілеї автора. Вечір відбувся в Київському музеї літератури на вулиці Богдана Хмельницького. І перш ніж представити вам, шановні читачі, книжку, заінтригую і вас особистістю автора – поета і прозаїка, віднедавна – головного редактора газети «Літературна Україна» (Київ).

Вітання від екс-посла Грузії в Україні Григола Катамадзе. Ювіляр та модератор його уважно слухають

...У вщерть заповненому залі – атмосфера розкутості без заскорузлого офіціозу. На сцені в оточенні своїх книг та гори букетів ювіляр активно допомагає ведучому – письменнику Володимирові Шовкошитному. Нібито експромтом викликає на сцену своїх однокурсників – випускників філологічного факультету університету ім. Т. Шевченка далекого 1981 року. Вони виконують студентський гімн «Gaudeаmus». Сам заспівує і диригує.

Вітає поет із Закарпаття, учасник Майдану Василь Кузан	Красномовне вітання редактора журналу «Всесвіт» Дмитра Дроздовського

У швидкому темпі виходять на сцену колеги, друзі з короткими, але яскравими вітаннями. Всі вони – учасники Майдану. Тобто, СВОЇ: патріарх Левко Лук’яненко (хвалить автора за великий патріотизм); Надзвичайний та Повноважний посол, колишній посол Грузії в Україні Григол Катамадзе (каже про дружбу двох народів та їхню особисту); автор відомих «Чорного ворона» та «Марусі» Василь Шкляр (теж хвалить ювіляра за те, що «хворий Україною»); мобілізований новою владою в якості заступника міністра культури Ігор Ліховий (цінує як сміливого публіциста); поет Петро Перебийніс (захоплений особливою манерою творення); щойно обраний голова спілки письменників Михайло Сидоржевський (хвалить за позитивний образ олігарха); герой поеми банкір Станіслав Аржевітін (дарує свою монографію «Закарпатська Україна: епоха в добі» та збір закарпатських трав «Скородай» та «Твердостій», чаї з яких розпивав весь Майдан); приєднується до подяк ще один майданівець, поет із Закарпаття Василь Кузан, який, вітаючи, до свого класичного «Бо, якби не Василі, звідки б діти у селі?» експромтом додає «А якби не Станіслави, то було би менше слави»; головний редактор журналу «Всесвіт» Дмитро Дроздовський (каже про його динамізм, вміння жити, ніби бавлячись у це життя); професор Михайло Наєнко ностальгічно згадує курс ювіляра як найбільш хуліганистого, тобто, активного та креативного; відома поетеса та літературний критик Антонія Цвід освідчується в любові...

Піснею УПА «Три брати» вітає народний артист України Олесь Харченко

Поетеса, літературний критик Антонія Цвід відгукнулася у пресі розгорнутим і глибоким аналізом- «препаруванням» поем збірника

Народний артист України, лауреат Національної премії ім. Т. Шевченка, золотий тенор України Олесь Харченко дарує ювіляру актуальну і сьогодні упівську пісню «Три брати». Бандурист, співак та журналіст Ярослав Чорногуз виконує «на ура» три уривки з поем ювіляра у стилях репу, рок-н-ролу та естрадної класики, підсилюючи враження від останнього розмахуванням прапора. Заслужений артист України Борис Лобода зачитує великі шматки уривки з останньої поеми «Майдани і Магнати». Та й сам ювіляр не втримався – майстерно зачитав свої кращі уривки з книги. А гостя з Нью-Йорка, оперна співачка Олександра Грабова, дарує ювілярові улюблену арію...

Подарунки від Станіслава Аржевітіна - громадського та політичного діяча, банкіра , члена НСРУ, мецената, учасника Майдану та героя книги « Майдани та Магнати»	Ігор Ліховий - заступник   міністра культури-   говорить про ювіляра як гострого публіциста

Дружина поета чарівна Наталія Лизогуб підвела риску щирим та теплим: «Ніколи не було такого великого зібрання хороших, культурних, патріотичних людей як сьогодні. Я навіть забула, що я на ювілеї свого чоловіка».
P. S. А якби мені довелося похвалити Станіслава Григоровича, судячи лише з блискавично виконаної ролі ювіляра, то звернула б увагу на гостроту реакції, нестандартність мислення, риторики, біографії, відчутний лідерський незалежний характер і навіть манеру поведінки. Бо не так часто зустрінеш нині молодого 60-річного лицаря, який легко й артистично припадає на коліна перед одною, другою, третьою пані та галантно цілує їм руки.

Бандурист, співак Ярослав Чорногуз потішив ювіляра та гостей сольним виконанням уривків із поем С. Бондаренка в різних музичних стилях	Поважні гості Левко Лук’яненко та Василь Шкляр знайшли спільну мову

А ще б згадала притаманні йому гостре відчуття справедливості, починаючи зі шкільних років і по сьогодні, динамічність характеру, любов до життя, що обумовлює його фізичну молодість. А ще – сміливість називати речі своїми іменами, бо теж з молодості і донині володіє внутрішньою свободою. Чого варта його стаття в № 50 за 2014 рік «Літературної газети» під красномовним заголовком «Повний «МінСтець». Мається на увазі «дотиснуте» зверху (Порошенко – Яценюк – Гройсман) рішення парламенту створити нове міністерство для кума президента Юрія Стеця в той час, коли Кабмін вбиває нашу культуру матеріально, бо «нема грошей». Або ж в першому числі за 2015 р. у цій же газеті в рубриці «На чисту воду» пронизлива, як шпага у серці, скоріш, простора епіграма, ніж стаття, «Скільки совісті у президента з «оркєстром»? (Це з приводу російськомовного рекламного щита на Будинку офіцерів поблизу Верховної Ради про виступ «Національного презідентского оркєстра»).

Стас Бондаренко зачитує найбільш вдалі на його розсуд уривки із «Майданів та Магнатів»

Шанувальники творчості Стаса Бондаренка ( зліва-направо) - член НСПУ Анатолій Іщук, автор Лідія Корсун, автор більше десятка книг Левко Лук’яненко , поетеса Антонія Цвід, видавець Анатолій Дупляк, фотокореспондент Видавничого дому «Еко-інформ» Віктор Поденко, журналісти Сергій Тихий та Орест Когут.

Про революцію, позитивних олігархів і не тільки

А тепер – про книгу. Академік Микола Жулинський у передмові до книжки назвав її «триптихом», бо в ній – три поеми: «Нічна розмова з Європою», «Пікнік із мільярдером» та «Майдани і Магнати». Перша поема, надзвичайно гостра щодо авторської оцінки Європи та місця України в ній, потребує окремої розмови. Зупинюся на двох останніх, в яких поетична розповідь чергується з прозою. Це «щонічники» деяких героїв-майданівців: поета Ярослава, він же автор, Івана з Донбасу, колишнього афганця (позивний «Борода»).
Головний герой поеми «Пікнік з мільярдером» – магнат Хоттабич, скорочено – Хо. Це саме він проходить метаморфози від такого, як усі, добре відомого нам, – пихатого від статків, самовдоволеного, що я можу дать мільйон вам, а ви не мо-же-те», що може мати все на світі, тільки-но захоче: власний острів, сто автомобілів, команду секюріті.
Його опонент – поет Ярослав – пояснює йому: «Мати» і «Бути» – це різні речі». Він має, але не живе, бо позбавлений духовного. Кидає йому у вічі: «Ви нищите квіти бульдозерами й закатуєте в асфальти разом з... людьми більш масово, ніж колись закатали діти секретарів ЦК бідних своїх корешів – у свіжий асфальт під Києвом».
Радить для самоспасіння зробити для людей щось добре, вічне. Наприклад, будівлю НКВД – КДБ, що на вулиці Володимирській, 35 перетворити в «Музей жертв геноциду», де були б відтворені камери Івана Світличного, Василя Стуса, Валерія Марченка та інших, а в плані «моральної люстрації» – галерею портретів тих, хто їх із пристрастю допитував та гнобив.
«Можна відтворити й соловецький кам’яний мішок останнього кошового Січі й першого дисидента нашого Калниишевського». «А на кручі Дніпра створити Пантеон звитяжців, зазиваючи в долю колег-бізнесменів – Ріната, Петра, Віктора чи ще якогось Шпината. Витративши лиш якийсь мільярд, знайдете себе в історії й здобудете  в очах мільйонів, мабуть, все...» У цьому заклику – пафос поеми.

***

Минає близько двох років. Розпочався Майдан. І вже в наступній поемі «Майдан і Магнати» ми бачимо Хоттабича таким, яким хотів його бачити поет. Ось фрагменти із сюжету:

«Осінь: круті летять на Канари,

А в центрі столиці – мільйонний крик:

«Зека на нари! Зе-ка на на-ри!»

А зек у палаці, від нар відвик...

***

...«Київ, вставай! Україно, вставай!»

Київ – встає. Україна встає:

в потяг, авто, метро, у трамвай
люд – ізувсюди! Вже всі тут є...»

«Найбільшими святами одразу стали ВІЧА:

у ці дні реєстрові майданівці

бачили: з ними мало не вся країна,

а приїжджі теж світилися радістю,

що і в них є Майдан. Він і їхній теж!

***

...«і на тобі – у натовпі

махає мільярдер?

Міль – мільярдер. Ну, на тобі –

колишній офіцер?..»

Так, це був Хо, колишній офіцер КДБ і... вже «колишній олігарх», про що він повідомляє Ярославу (Яру), якого зустрів у натовпі. Інтрига захоплює...
Метаморфози або перезавантаження свідомості Хо відбулися завдяки Майдану. Він обирає «Бути». А те, що «Мав» (статки) – почав витрачати для спільної справи і особисто працювати для Майдану. Власне, став учасником Революції Гідності. Умовив афганця «Бороду» прийняти десяток автомобілів для Автомайдану та квартиру, яка стала штабом автомайданівців. Віддав десятки бронежилетів на передову. Попередив Яра про зраду його брата – викладача українського військового вузу, який довгі роки працює на Путіна. Більше того, допоміг йому розквитатися з минулим, давши базовий капітал для бізнесу... Допоміг прозріти хлопчині Юрію, який, щоб заробити на весілля, ходив на Антимайдан... І допоміг знищити донецького Виродка – того, що був головним організатором та виконавцем усіх «мокрих» справ «межигірського пса» ще з часів його губернаторства в Донецькій області... В деяких діях Хоттабич і «Борода» об’єдналися. «Дивовижний, метаморфозний рух душ звів тут ці два полюси – бомжа й магната – й вирівняв між собою».
Хо розповідає Яру про олігархів, їхнє нутро, і хто є хто з них – реальних: «Те, що мільярдери – непрості люди, і, здебільшого, ненадійні, не зовсім наші, мабуть, вам відомо... Те, що юне Курча, презиків «гаманець» чи той же Фірташ – путінська прокладка – нікчеми, ви теж не сумніваєтесь. І те, що Ахметов – водомут і баламут – не новина. А рухає ним давня сумна пов’язаність з Яником та «дригіонами»…
Яр просить Хо пояснити, чи потрібна деолігархізація, деофшоризація, а у випадку з Ахметовим, Курчам, Фірташем, може, й повна націоналізація ними набутого та НАВИБИТОГО? «І наскільки, власне, ваш приятель Коломойський кращий від Ахметова?» Відповідь: «Не кількість капіталу головне тут, а ставлення до країни, і те, що Коломойський очолив Дніпропетровщину і як губернатор робить усе, щоб ліквідувати цих доВбасівських ідіотів та російських головорізів, взагалі, – героїзм... Ігор ще має проект зведення непрохідної стіни вздовж кордонів... Натомість, Кучмин зять Пінчук у рот води набрав – на Майдан привозив хіба що Пола Маккартні, і то давно». «Тарута – більш українська людина, ніж Ахмет, але свого бізнесу продав майже стільки, скільки я. Тож у прямому сенсі він теж не олігарх. І впливи його слабші, ніж у Ахметова...»
(Постфактум: пізніше у жовтні ц. р. президент звільнив Таруту з посади губернатора за те, що той без дозволу написав лист Путіну в день його народження, в якому прямо звинувачує його у військовому втручанні, в стражданнях, сльозах і крові невинних людей, і в тому, що надовго розсварив братні народи. Інший олігарх при верховній владі такого самостійного вчинку колеги не стерпів – звільнив. – Авт.). Літературний Хо правий: «Мільярдери – люди не прості»...
Дійсно, не прості. Бо, не зрозуміло, чому б Петрові Олексійовичу, учасникові Майдану і делегованому ним у президенти, за свій мільярдерський кошт не відремонтувати, наприклад, спалений Будинок профспілок і подарувати два-три поверхи для Громадського центру... Тим часом, лиш оплата сто тисяч гривень за п’ять квитків для своєї родини на благодійний сольний концерт Святослава Вакарчука, кошти з якого мають бути потрачені на ремонт госпіталю в Запоріжжі, – це перший доброчинний внесок президента, про який, принаймні, почула громадськість із новин ТБ 19 грудня ц. р.

 А ось літературний ХО усвідомив:

«Мені важливо, щоб хоч ви,

носій художньої й людської правди,

про мене дещо більше правди знали,

Не менш важливо, щоб і Україна

ставала європейською, й у ній

росли віднині «нові українці» –

їх трохи є вже і серед магнатів»

Серед тих, яких «трохи» – ще одна реальна постать, про яку йдеться в розділі «Закарпатська сотня» книги. Це – Станіслав Аржеватін – банкір, політик, громадський діяч, член Національної спілки письменників України, засновник банку «Ажіо», колишній народний депутат 5-го та 6-го скликань, колишній замміністра, голова Ради асоціації українських банків, член Ради українського козацтва. А головне, як на мене, МЕЦЕНАТ. Це він ініціював та фінансував відкриття в своєму рідному селі Колачава, Міжгірського району, Закарпатської обл. десяти музеїв та 20 пам’ятників. Це він – автор і продюсер кількох документальних фільмів про Закарпаття та фундаментального дослідження «Карпатська Україна: епоха в добі». Це він заснував літературну премію на підтримку літераторів та науковців свого Закарпатського краю. Це він вистояв рядовим на Майдані всі 90 днів, харчував Закарпатську сотню, а сам слідкував за чистотою намету та його довкілля («Доріс банкір до касти двірників, бійців і санітарів на Майдані»). Як уже згадувалося, в день святкування ювілею Станіслава Бондаренка Станіслав Аржеватін вітав його як колегу по перу, по духу, по Майдану.
Висновок поета Ярослава, героя книги: «В трикутнику – офіційна влада, громада, магнати – «мутні» взаємини останніх надважливі: сьогодні треба, щоб хоч половина їх було на боці України й Майдану. Хо, власне, за деолігархізацію, бо вже розуміє, що олігархат – страшне зло, яке може міжусобними війнами зруйнувати державу».
Сьогоднішні події кінця 2014-го це підтверджують. Триває скрита боротьба олігархічних кланів, у центрі яких також згадувані в поемі реальні постаті.
У суспільстві є різні оцінки мотивів дій цих реальних людей. Наприклад, Ігоря Коломойського. Але, незважаючи на мотиви, він, як губернатор, за свій кошт так багато зробив для українізації і патріотизації Дніпропетровщини! Фактично став на заваді терористів йти далі, захоплювати сусідні області. Хвала такому олігархові. На відміну від колеги по статусу Ріната Ахметова, який відмовився стати губернатором Донецької області, своєю бездіяльністю, а то й, можливо, прихованою співпрацею із сепаратистами сприяв утворенню так званих ДНР та ЛНР. А міг би перешкодити, допомогти країні. Навпаки, до сьогодні мутить там воду.
Є ще одна постать серед тих, кого «трохи». Тих багатіїв, хто отямився і став працювати на країну. Це – заступник губернатора Ігоря Коломойського відомий бізнесмен Борис Філатов. Знову: забудемо мотиви. Якщо і подолання суперників, то теж на користь країні. Принаймні, його «Сповідь екстреміста» на Фейсбуку в перші постмайданівські дні сприймається як щира. Кілька речень з неї: «Я – дуже багата людина. В мене не найкраща репутація... Але з першого грудня я пішов в нашу Революцію. Не знаю чому. Спав по 4 години на добу. Я робив, що міг і не міг: рятував покалічених, шукав бронежилети, купляв обладнання для госпіталів, переправляв у Київ«заборонені» предмети власним гелікоптером, коли влада перекрила дороги та обшукувала машини... Боронив опозиційні сайти від атак... Купляв продукти і медикаменти. Не дав сховати тіло Вербицького як невпізнанне... Підтримував друзів, дезінформував ворогів... Я обріс багатьма сміливими, сильними, світлими людьми... Не просіть мене йти в політику. Бо політики зробили з мене екстреміста...»
І все ж, він пішов у політику. Став народним депутатом Верховної Ради. Попросився у фракцію «БПП». Не прийняли... Очевидно, недарма...

***

Про феномен Майдану

Академік Микола Жулинський у передмові до «Майданів» зазначає, що «герої поеми, як і сам автор, перебувають всередині подій, які, власне, продовжуються... І репортажність, фіксаційність могутніх і трагічних подій іноді переважають над особистими відчуттями, ще не вистачає відстані для осмислення».
Як на мене, пересічного читача, то здається, що осмислення ролі Майдану очевидне. Автор Станіслав Бондаренко – його переконаний і пристрасний апологет. Сам та устами своїх героїв про Майдан говорить:

«...з’явивсь такий Майдан,

Це всім нам – шанс, можливо,

 останній,

зцілитись, витверезить Європу

Й світу дать потужний

акумулятор»...

...«розширюється Майдан до...

масштабів світу:

в Європі ростуть майдани

українського міту»

Із щонічника Ярослава: «...Про феномен, якого не знайдеш навіть у Фройда й Фромма, бо вони цього не застали. Суть у тому, що на Майдані люди стають красивішими... Щойно людина починає боротися за свободу, сама вже тоді стає вільною, то ж змінюється її обличчя».
Правильне спостереження. Згадується, для прикладу, як у дні Майдану горіли світлом очі Яреми, і всі майданівці хором кричали «Ярему – в МВС» (замість Аракова – людини ще й тоді без внутрішнього світла). А коли Ярема потрапив у систему, то й очі його стали хижими, ворожими.
Або ось це:

«З того, що у людства ще не було,

ми дали Козацтво, УПА, Майдан –

людству з Україною повезло...»

Зі щонічника Ярослава: «Дивно, філософ-француз із трибуни Майдану каже: «Ви не просто європейці – європейці найголовніші і найцентральніші».
В епілозі майданівець Іван на чолі п’ятірки побратимів вирушає у Підмосков’я, «щоб врятувати державу і світ, бо терпіти вбивцю при владі не має сил... Кров полеглих братів кличе до дії. Невипадково ж і в центрі нашої мови – не якийсь ґелґотливий «глагол», а дієслово».

У полоні неологізмів і словотворень

А ще, читаючи «Майдани і Магнати», автор вражає, як оригінальний, цікавий, незвичний творець слова, стилю, граматики. Він жонглює неймовірними словотвореннями, як циркач на арені цирку. Знову апелюю до передмови Миколи Жулинського, бо ніхто не скаже так влучно, як він – патріарх сучасного літературознавства: «У плані загравання зі Словом, перегукування звуками, такого собі авантюрно-звабливого перекодування змісту завдяки «вивертанню» слова, його скорочень і наточувань новими складами Станіслав Бондаренко творчо невтомний, невичерпний. Погортаймо його роман «От я вся – я свято, або Віхола лохів»... Він буквально кишіє паліндромами, поезоіграми, поезокаламбурами, які заманюють багатющий на словотворення, слововигравання арсенал образного замилування українським словом».