rss
07/22/2024
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Країна «в активному пошуку»…

Тяжкими зусиллями України та міжнародної спільноти ситуація поволі зрушує в кращий бік. Не пройшло і півроку після підписання липового перемир’я, і сталося диво – схоже, Україна таки може відмовитися від позаблокового статусу і почати шукати союзників.
Так і хочеться додати «тьфу-тьфу, щоб не зурочити»…
Втім, про все – за чергою.
Надзвичайною новиною потішив Україну у вівторок генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг. Він розповів, що під час засідання Україна–НАТО український уряд повідомив представникам альянсу, що Київ відмовляється від політики позаблоковості.
Щоправда, і тут не обійшлося без ексцесів.
«На фразі @PavloKlimkin, що ми відмовимося від позаблокового статусу, вперше зник зв'язок з Брюсселем. Відновили. Фразу повторено. Нас почули)» - написав у twitter посол з особливих доручень МЗС Дмитро Кулеба.
Не інакше, як магнітні бурі дали можливість українській владі нарешті проявити наполегливість у цьому питанні.

Звісно, можна було б вважати, що вся справа в тих купах паперів з підписами українців на користь приєднання до НАТО, котрі ще наприкінці жовтня підвезла під Адміністрацію Президента Юлія Тимошенко. Або ж в тому, що після підписання мінських угод, котрі чомусь називали «перемир’ям», загинуло понад 400 українських військовиків.
Але є підозра, що людям, котрі виділяють Україні чималі кошти, таки набрид український політичний шпагат. І їхні аргументи виявилися  вагомішими, ніж аргументи посла РФ в Україні Михайла Зурабова, котрого вечорами журналісти чомусь час від часу заставали під дверима Адміністрації президента України.

Що цікаво, що сам президент України Петро Порошенко після тих перемовин та після телефонних розмов з лідером східних сусідів в інтерв’ю закордонним ЗМІ активно спростовував інформацію про те, що російський президент Володимир Путін погрожував нападом, якщо Україна не відмовиться від курсу на НАТО.
"Я категорично заперечую нісенітниці про те, що президент Росії погрожував мені чи Україні в нашій телефонній розмові", – сказав Порошенко в інтерв’ю німецькому телеканалу ARD.
Звісно що нісенітниці, тут будь-хто погодиться. Як їх не заперечити. Росія не може погрожувати Україні нападом – бо вже давним-давно на Україну напала.
Відтак можна тільки потішитися за керівництво України, котре нелюдськими зусиллями наважилося зізнатися на публіку, що в країні щось не так, і що Україна таки справді потребує допомоги НАТО.

Щоправда, доволі активні рухи в протилежний бік було помічено ще в понеділок.
Десь так в обід країну облетіла підозріла звістка – росіяни, які з 26 травня (!!!) щоденно штурмували Донецький аеропорт, раптом з доброго дива захотіли облишити то дурне діло.
Як повідомили у прес-центрі АТО, 1 грудня зранку в район летовища для переговорів щодо перемир’я вирушили керівники українсько-російського центру з припинення вогню. Українську сторону представляв генерал-лейтенант Володимир Аскаров, Росію – генерал-лейтенант Олександр Лєнцов.
Це ту Росію, котра тільки погрожує нападом, а сама не нападає, ні-ні. І тут раптом аж цілий генерал-лейтенант вирішив Донецький аеропорт відвідати.
Поки «керівники українсько-російського центру» в аеропорту перемовлялися – поки і було тихо. Кажуть, за той час росіяни встигли позбирати тіла своїх найбільш цінних спецпризначенців. Як тільки «керівники українсько-російського центру» з аеропорту поїхали – бій почався знову.

Цілком можливо, що і далі би і той аеропорт, і вся лінія українського фронту нікого б не цікавили…
Але тут раптом трапилася Молдова зі своїми парламентськими виборами.

До цієї події і в Молдові, і в Росії готувалися старанно.
Росія активізувала навчання своїх військ в Придністров'ї і оновила матеріально-технічну базу. В РФ, нагадаю, періодично заявляють, що Придністров'я має право самостійно визначати своє майбутнє в разі зміни Молдовою свого позаблокового військово-політичного статусу.
Молдова, зі свого боку, через суд зняла з виборів проросійську партію Patria.
Підставою для цього рішення стало звернення МВС Молдови до ЦВК, в якому стверджувалося, що партія допустила порушення при фінансуванні виборчої кампанії, зокрема вона фінансувалася з-за кордону і не декларувала відповідним чином ці доходи.
(Українській владі, між іншим, варто було б повчитися. Раптом політична воля до таких рішень дозріє…)

 Title
 Так виглядає Донецький аеропорт
(фото з сайту http://obzor.mk.ua )

 

Партія  Patria, до речі, відправляла своїх членів "спостерігачами" на "вибори" в терористичні "народні республіки" на сході України. Керівника партії, до слова, звати Ренато Усатий. Полюбляють таки в ФСБ цікаві прізвища. І от цей Усатий нещодавно погрожував молдавській владі проросійським "майданом". Але влада відразу арештувала деяких наближених до партії підозрілих осіб за незаконне заволодіння зброєю – і погрози якось стихли. А Усатий виїхав напередодні виборів з Кишинева і голосував у Москві.
Оскільки його партію зняли з виборів майже перед самим голосуванням, то за себе він проголосувати вже не зміг…
В результаті на парламентських виборах у Молдові таки перемогли проєвропейські сили – але з мінімальним відривом. Праві сили мають 55 зі 101 мандату. Ліві соціалісти з комуністами мають 46 депутатів. А якщо брати по партіях – то соціалісти набрали найбільше голосів (можете самі уявити, як подали цей факт російські ЗМІ).
І соціалісти, і комуністи агітують за вступ країни до Митного союзу. З врахуванням того, що на території Молдови час від часу вже трапляються «зелені чоловічки», а під боком в них – російські війська, ситуація виглядає вкрай непевно.

Та й Балтійські країни щось надто часто почали помічати в себе під носом як не російський літак, то російський корабель… Навіть білоруси почали помітно нервуватися.
А тут ще 24 листопада Росія підписала договір з Абхазією про спільну армію. Договір передбачає створення протягом року об'єднаного угруповання військ "для відбиття агресії". А протягом трьох років на російські кошти, згідно з договором, має бути проведена модернізація абхазької армії. Росія організує підготовку абхазьких військовослужбовців та обладнає армію "сучасними видами озброєння".

 
Title
В цих коробках – 3 мільйони 300 тисяч 931 підпис українців
за референдум про вступ до НАТО

Цілком можливо, що саме ці «дзвіночки» змусили керівництво НАТО серйозно замислитися про свій світогляд. Адже раніше Україні там ніби були й раді – і ніби й не дуже.

Коли до роботи – то такі раді, що просто ніде ховатися. Адже українська держава була і є єдиною країною-партнером, яка бере участь у чотирьох з п’яти операцій під проводом НАТО. Жодна інша країна – не член НАТО так активно за мир на планеті не бралася.
А от коли справа доходила до того, щоб залучити Україну до своїх лав офіційно – то тут вже починалися всілякі розшаркування і «розмусолювання». Ну бо а раптом Росія розгнівається… Коли така ситуація спостерігається в особистих сосунках, то дуже все це негарно називається, а в міжнародних відносинах дипломати завше якісь мудрі слова придумають…
І от донедавна вважалося, що чим менше Росію злити всілякими натяками на НАТО під її кордонами – тим ліпше вона себе буде поводити. Цю стратегію не переглядали, навіть коли Росія вже явно себе почала поводити як психопат, котрий чим краще до нього ставитися, тим гірше поводиться. Навіть війська РФ на Донбасі чиновників Альянсу не спонукали взятися за голову.
Але коли вже геть перед носом опинилася перспектива російського фронту ледь не по всьому південно-західному кордоні Росії, і війни РФ з 8 країнами… Цілком можливо, саме це і змусило Альянс змінити тональність. Та ще й як змінити – жодні перешкоди зі зв’язком не завадили.

Ще 1 грудня  посол США в НАТО Даглас Льют на прес-конференції заявив, що Грузія рухається до членства в альянсі, на відміну від України. Того ж таки 1 грудня генсек НАТО Йенс Столтенберг сказав, що не бачить необхідності або можливості для рішення альянсу про військову підтримку Києва, крім хіба що рішення про створення трастових фондів для України.
2 грудня в обід українська влада заявила про відмову від позаблокового статусу. І того ж таки 2 грудня міністри країн НАТО погодили рішення про те, що в Україні почнуть роботу 5 трастових фондів, на це країни Альянсу виділили близько 4 млн. євро.
З трьох фондів, спрямованих на військові реформи, кожен має приблизно по 1 млн. євро. Ці фонди братимуться за покращення логістики в Збройних силах України, модернізацію систем зв'язку та боротьбу з кіберзлочинністю. Крім того, близько 700 тисяч євро внесено до фонду реабілітації (протезування) поранених.

Це, звісно, радісні новини. Принаймні, мали би бути радісними. Але для тих, хто уважно читає інші українські новини… І для тих, хто знає, як проворно вміє українська держава продати за три ціни армійську зброю волонтерам… Одно слово, в знаючих людей мусять відразу виникнути підозри: а чи не луснуть кишені українських чиновників від такого щастя?
Звісно, ці кишені трохи мабуть опустіли. Особливо після хитрого танцю екс-керівника Нацбанку Сергія Арбузова довкола української Феміди. В процесі танцю Феміда зняла арешт з рахунків Арбузова, а коли обурена громадськість здійняла гвалт, арешт повернули назад. От тільки які суми були на рахунках до танців, і які лишилися після – того чомусь ніхто не знає.
Звісно, не факт, що гроші, які були на рахунках, таки потрапили б в український бюджет. Тут же ж така дивна річ: в країні, яка мусить на всьому економити, яка навіть світло для економії відключає, і збирає на армію зі світу по нитці, ніхто не знає, що робити з грошима олігархів-крадіїв. Та й з самими олігархами незрозуміло що робити.
От того ж таки Арбузова ніби й оголосили у міжнародний розшук – принаймні, так заявляв міністр внутрішніх Арсен Аваков.  А ніби й не оголошували. Бо, як виявилося вже тоді, коли арешт на рахунки Арбузова повернули, хто зна, що там думали в Інтерполі, а от в Україні ніхто того Арбузова не шукав і нікому він не треба.
Більше того, за версією прокуратури, він не є звинувачуваним, і тому може їздити собі по світу і по Україні куди захоче. І якби не відомість його прізвища та характерна зовнішність – то й взагалі би дядько сидів би вже в парламенті.

Союзників ми вже шукаємо, а от зі злодіями і злочинцями якось пошук не йде…

«Звісно, Арбузов як фігура надто фактурний і брендований, щоб розраховувати, що його Порошенко пустив би в парламент, як пустив Бакуліна, екс-голову Нафтогазу.
Але легальну можливість переміщатися він має.
До речі, його кабінет у Кабміні до сих пір ніхто не зайняв. Кажуть, що там так і лежать речі. Під час революції там знайшли, здається, дві снайперські гвинтівки. Але чи його - не знаю», - написав у Facebook нардеп від "Батьківщини" Ігор Луценко.
І щось таки підказує, що в чомусь той Луценко таки має рацію…

Схоже, в Україні і далі починає працювати звичний механізм «прийшов до влади – не ображай попередника, накрався – набрався – поступися місцем наступнику»…
До речі – там щось чинна голова Нацбанку, кажуть, у відставку зібралася…

Громадянам України – українські паспорти без міток «Рускава міра»

«Зелені чоловічки» повертаються в Росію… «вантажем 200»

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers