1 грудня помер один із співзасновників руху «1 грудня» Євген Сверстюк. Його назвали людиною-епохою, видатним громадським діячем. Співчуття надіслали президент, прем’єр, багато знаменитих людей.
Але попри сьогоднішні компліменти над труною, Євген Сверстюк жив скромно і помер у простій – не урядовій – лікарні.
Люблять в Україні пишномовно провести покійника в останню путь. А от при життю чомусь постійно таким людям недодають, не дуже й цінують, недостатньо знають.
Звичайно, Євгена Сверстюка всі свідомі українці знають. А от всенародної популярності він не набув – і це не його провина, а тих пустопорожніх невігласів, які останніми роками визначають у нас моду і погоду.

Ось та сама моя світлина пана Євгена 2010 року. Він тут, як і все життя, над метушнею

Якби я хотів розповісти про Євгена Сверстюка, то сказав би наступне – те, що сказав 4,5 року тому, представляючи його портрет на міжнародному фотосайті: «Перед вами портрет президента Українського Пен-клубу, лауреата Національної премії ім. Тараса Шевченка, відомого дисидента і правозахисника, християнина, доктора філософії Євгена Сверстюка. У дитинстві з Євгеном стався дивний і символічний випадок: чотирирічним він осліпнув, і лікарі сказали, що назавжди. Але вилікувала його сільська знахарка, бабка Химка, яка два тижні читала над ним молитви, прикладаючи до очей лезо ножа. Хлопчик прозрів – спочатку фізично, а через 15 років і духовно, і все життя радянського періоду ходив по лезу ножа».
Євген казав, що ще в дитинстві йому відкрилася абсолютна присутність Бога, і він завжди відчував руку Провидіння. Вважав, що народився під щасливою зіркою і навіть у найтемніші дні відчував, що його зірка висока. Згадуючи дитинство, казав, що прагнення зберегти і творити свято, взагалі, животворити – його життєвий стиль.
Закінчивши відділення логіки і психології Львівського університету, Є. Сверстюк підійшов до своїх професійних обов’язків за радянськими мірками нелогічно – почав захищати права і свободи, за що неодноразово позбавлявся роботи і, зрештою, отримав 12 років таборів і заслання. Його загадково-красива, з русалковими очима, друга  дружина Валерія вірно чекала чоловіка і в моєму розумінні втілювала собою тип декабристки.
Часто в ті роки, бачачи її і спілкуючись, ні разу не чув від неї чогось схожого на скарги.
Завжди стримана, привітна, розумна, скромно, але зі смаком одягнена, вона з гідністю духовної аристократки і високо піднятою головою несла свій хрест. 5 днів тому я переконався, що і через 25 років вона все така ж.
Відбувши свій термін, цей високоосвічений інтелектуал був примусово позбавлений професії і змушений 9 років працювати столяром – спочатку в Бурятії, потім вже в Києві.
Глибоко віруюча людина, Є Сверстюк вважав отця А. Меня вчителем покоління, бачив перспективу у тій Церкві, яка об’єднує людей, що шукають дорогу до Бога. Нагороджений орденом Свободи, Євген Сверстюк вважав свободу слова великим Божим даром, до якого потрібно повільно йти тернистою дорогою. Він цю дорогу пройшов з гідністю.
Президент України Петро Порошенко висловив співчуття з приводу смерті Євгена Сверстюка у соцмережі Facebook: «Зупинилося серце Євгена Сверстюка. Серце, яке Вітчизну любило понад усе. Яке всі відміряні йому 86 років гаряче билося заради України. Господь забрав від нас Євгена Сверстюка в річницю референдуму, на якому народ проголосував за Незалежність, світлу мрію Великого Українця Сверстюка... Царство йому небесне, і вічна вдячність від українців».
Прем’єр А. Яценюк також відгукнувся на цю сумну подію: «Пішов з життя Євген Олександрович Сверстюк – великий українець і видатний громадянин. Згасла одна з найяскравіших зірок у сузір’ї українського шістдесятництва – покоління мужніх, які стали у проломі за рідну землю, мову, за людську гідність. І сповна заплатили за свою незламність – забороною на професію, гоніннями, роками заслань і таборів.
Усі свої таланти і покликання – письменника і вченого, правозахисника і філософа, журналіста і церковного діяча – Євген Олександрович спрямовував на служіння Україні. Останні п’ятдесят років історії України – це також і історія боротьби, самопожертви і творчості Євгена Сверстюка. Від виступу проти дискримінації української культури кінця 1950-х – початку 1960-х і до Ініціативи 1-го грудня, спрямованої на захист свободи і людського духу, Євген Олександрович залишався взірцем самовідданості й високої громадянськості для мільйонів українців.
Пам’ять про нього завжди житиме у його справах і книгах, у його учнях і послідовниках, у наших серцях.
Земний уклін його пам’яті, глибокі і щирі співчуття всім, хто його знав і любив, для кого він служив прикладом для наслідування.»
Хвилиною мовчання пом’янули Євгена Сверстюка і народні депутати у Верховній Раді.
У всіх офіційних співчуттях пана Євгена називають однаково: «письменник та філософ». А він був більш багатогранним.

Останні церемонії прощання:
Середа, 3 грудня
Церква Різдва Богородиці УАПЦ (район Совки, вул. Каменярів, 13-15)
17:00 Всенічна відправа
18:30 Парастас за спочилим рабом Божим Євгеном Сверстюком
Протягом ночі – читання Псалтиря
Четвер, 4 грудня
8:00 Архієрейська Божественна Літургія, Церква Різдва Богородиці УАПЦ (район Совки, вул. Каменярів, 13-15)
9:00-10:00 Чин похорону, Церква Різдва Богородиці УАПЦ
11:00-13:00 Громадське прощання у Будинку вчителя (Центральної ради УНР), вул. Володимирська, 57
14:00 – Похорон на Байковому кладовищі (вул. Байкова, 6, сектор 33)
В останню путь пана Сверстюка проводжатимуть дружина Валерія та донька Віра з родиною.
Земля пухом і вічна пам’ять видатному українцеві Євгенові Сверстюку!