Відомий сотник Володимир Парасюк, який зі сцени Майдану 18 лютого поставив ультиматум Вікторові Януковичу, 3 листопада спробував це зробити і чинному президентові Петрові Порошенку.

На своїй сторінці у Фейсбуці В. Парасюк гнівно запитує: «Російські війська знову увійшли на територію України, а наш президент і керівництво силового блоку бере приклад з наших європейських друзів і вміє тільки обурюватись і бути схвильованим. Вся країна чекає рішучих кроків у вирішенні конфлікту на Сході, а у нас всі тільки бавляться у великих політиків і думають, як би то вигідніше поділити посади».
Цими словами сотник презентує точку зору чималої кількості українців, які критикують главу держави за його ставку на миротворчу стратегію, на ухиляння від відкритого військового наступу на сепаратистів, бойовиків та російських найманців, які фактично відірвали частину Донбасу від України.
Однак, чи варто думати, що позиція президента П. Порошенка є суто ухильницькою?
Напевно, це спрощення.
Президент володіє тією сумою інформації, яка змушує його на певні кроки, яких би він, може, й не хотів. Наприклад, він знає рівень розвалу української армії, правоохоронних та силових органів, і розуміє, що воювати проти відмобілізованої й озброєної сучасною зброєю російської армії, за великим рахунком, ще нічим.
Захід нам зброї не дає. Зате з усіх сил тисне, щоб ми шукали політичне розв’язання конфлікту на Сході.
США відсторонилися від Женевського формату ведення перемовин у складі США – ЄС – Україна – Росія. В цій ситуації ЄС, насамперед Німеччина і Франція, тиснуть на Україну, щоб вона вела перемовини з Путіним і сепаратистами. Без США і без ЄС.
Як бути в такій ситуації президентові?
Посваритися з Євросоюзом, Німеччиною, Францією, не йдучи на переговори з Росією і сепаратистами?
Якби це сталося, Путін вже проковтнув би пів-України, якщо не більше – адже тоді санкцій від Заходу не було б, або вони були б ще більш половинними і слабкими.
Отже, президент мав маневрувати, що він і робив. Тому і Мінські домовленості, тому й закон про особливі території. А ще потрібні були вибори до Верховної Ради і велика небезпека, що нам їх зірвуть.
Тепер вибори проведено. Сепаратисти наперекір Україні 2 листопада провели і свої так звані «вибори». Європа і світ їх не визнали. Визнала Росія.
Тим самим Порошенко має можливість ще раз отримати підтримку Заходу у протистоянні з Росією.
З іншого боку, його вже мало що стримує. Тому й 4 листопада, на засіданні РНБО, президент запропонував скасувати той одіозний закон про особливі території, який, все-таки, частково послужив інструментом маневру на початку осені.
Є інформація, що буде посилення блокпостів, краще обладнання вояків у зоні АТО, спрямування туди ще більшої кількості зброї і військових, посилення оборонних редутів по лінії протистояння.
В. Парасюк пише: «Наш президент очевидно не усвідомлює в якій країні є керівником. Як так можна поводитись? Наших хлопців беруть в оточення – реакції нуль. З Росії їде чергова «гуманітарка» – реакції нуль. Терористи проводять вибори, російські військові вже не ховаючись заходять на територію України, а у нас досі немає чіткої позиції і твердого плану дій».
Думаю, що Порошенко все добре усвідомлює. Виникає питання – яку стратегію він обере? Подальші маневри, мирні домовленості чи посилення військових дій на Сході?
Воювати напередодні і під час зими є стратегічно невигідним. Використати зимове затишшя, щоб навесні атакувати, теж є непростим рішенням.
Адже треба усвідомити, що населення Донбасу, навіть тієї його частини, що сьогодні контролюється українцями, є, здебільшого, проросійським. Про це відверто свідчить новий губернатор української частини Луганщини генерал Москаль.
Воювати на Донбасі навіть за умови перемоги над сепаратистами та найманцями – означає отримати на роки партизансько-диверсійну війну в своєму тилу, на звільнених територіях Донбасу, де населення косо дивиться на наших вояків і під впливом російської пропаганди вважає українські війська карателями, які свідомо зруйнували Донбас.
Крім того, небезпека прямої широкомасштабної війни з Росією є високою. Російські ракети «Іскандер», що підтягнуті до України, свідчать: росіяни не зупиняться і перед локальною ядерною війною. А Захід при цьому звично вмиє руки.
Простих рішень тут нема.
Але В. Парасюк на них наполягає: «Якщо мене хтось запитає, чи я критикую президента? Так, я це роблю. Бо його бездіяльність перейшла всі межі. Так не може і не має права поводитись президент України – країни, в якій вже майже рік мало не щодня гинуть люди в боротьбі за державу, за свою гідність, за краще життя».
Його критика глави держави вкрай загострена: «Мало їздити по світу і давати популістичні заяви, про те, як ви боретеся проти агресії Росії. Всі обіцянки, які давались українському суспільству не виконані. Ви обманюєте людей, знову тішите марними обіцянками, але насправді, поки погляди усіх прикуті до подій на сході, торгуєтесь, щоб отримати краще місце під сонцем.
Так, я думаю, що вам вигідна ця війна, бо люди ставлять менше питань, бо на війну можна списати усі свої прорахунки і гріхи. Бо ніхто особливо не стежить за кадровими призначеннями і не цікавиться корупційними схемами. Але, шановні старі політики, так, як було, вже ніколи не буде! Поки ви вигадуєте нові коаліції, хлопці на Сході мерзнуть і гинуть».
Своєю радикальною критикою В. Парасюк перевершив навіть лідера Радикальної партії Олега Ляшка. Та результати парламентських виборів свідчть про те, що майже 3.5 мільйона українців президентові все-таки довіряють і за його партію проголосували. А результат Блоку П. Порошенка нижче очікуваного саме тому, що суспільство реагує на помилки і не зовсім ясні чи обґрунтовані дії президента. Реагує і критикує його, хоча не так різко, як В. Парасюк.
Кілька слів сотник знайшов і для інших фаворитів цих виборів: «Тепер до Яценюка та Авакова. Ви особисто, може, і непогані люди, але ваші призначення по всій країні – це суцільна ганьба. Знову все те, що й було: дерибан посад, чиновницьке і міліцейське свавілля. Але, не забувайте, що Майдан 3.0 ніхто не скасовував.
П. С. ...сьогодні і завтра буду в Києві».
Думаю, що В. Парасюк щиро висловив наболіле – і своє, і багатьох своїх побратимів та однодумців. От тільки політика була завжди складнішою, ніж це мислили люди військові.
Однак це не означає, що Парасюк в усьому неправий, а президент, прем’єр і міністр МВС з іншими високопосадовцями є безгрішними.
У них є всі можливості після формування нового складу Верховної Ради, уряду, перепризначення Генпрокурора та інших продемонструвати суспільству свою рішучість та відданість Україні через низку своєчасних і очікуваних народом кроків.
Інакше може вийти так, як сформулював це в ефірі ТВІ ще один вояк – командир штурмової групи батальйону «Донбас» Тарас Констанчук: «Поки ми не почнемо контролювати те, що вони роблять, результату не буде. Ми повинні прийти і сказати: «Що ти, падло, приймаєш за закони? Ти зараз вийдеш звідси, тільки ногами вперед». Здадуть хоч одне місто, і президент вилетить зі свого крісла, і буде військовий переворот, а військові візьмуть владу в свої руки».
В. Парасюк разом з цілою групою командирів став уже народним депутатом України нового скликання. Чекаємо від них енергійної і розумної роботи в парламенті.
А погроз про військовий переворот висловлювати не варто. Нам ще Піночета не вистачало. А сигнал від військових президент має почути.