Цього року в березні відзначено 123-ті роковини з дня народження поетеси і вчительки Марійки  Підгірянки.  (Справжнє ім'я Марія  Омелянівна Ленерт-Домбровська.)

Народилася Марійка Підгірянка в мальо­вничому гірському селі Білі Ослави, що на Івано-Франківщині, 29 березня 1881р.

Чарівна краса гуцульського краю додавала Марійці наснаги  до поетичного пера. Вона писала в своїх віршах, що навіть сосни до неї говорили, річки гомоніли поміж собою.

З Білих Ослав до сусіднього села Заріччя Ма­рійка Підгірянка бігала босоніж до дідуся - свя­щенника Миколи Волошина. Дід мав велику біб­ліотеку і навчив Марійку читати і писати не тільки українською, а й кількома іноземними мовами.

Життєві дороги Марійки перехрещувалися в селах і містечках Прикарпаття, Закарпаття, Львівщини й Австралії, які для неї стали також рідними, адже в цих місцях вона жила, вихову­вала своїх дітей, вчила місцеву дітвору, черпала наснагу до своєї творчості.

В 1904 році на вчительському віче у Львові синьоока Марійка запала в душу молодому вчи­телеві Августину Домбровському. І зв'язавши свою долю з ним на все життя. Обидвоє вчителюють на Івано-Франківщині в Косів­ському та Коломий­ському повітах. Тут народжуються їхні сини - Остап, Роман і Мар'ян та дочка Дарія.

Далі Перша світова війна. Августина Домб­ровського забирають на фронт. Молода мати Марійка Підгірянка з дітьми потрапляє в спеціальні табори. Про жахливе життя в авст­ралійському таборі в містечку Гмюнд вона роз­повіла в поемі "Мати - страдниця".

У 1919 - 1928 році Підгірянка разом з своїм чоловіком працювала в школах Закарпаття. Тут вона вчила дітей української грамоти і про­водили велику патріотичну роботу, за що чеські власті прогнали її  з посади вчительки. Довелося заробляти на хліб, даючи приватні уроки онукам Івана Франка Тарасові і Миронові.

Найбільше на цій українській землі вона написала своїх книжок, поезій, оповідань, байок, загадок, пісень. А саме "Відгуки душі", "Мати - стра­дниця", "Вертеп", "Святий Миколай на Під­карпат­ській Русі", "Малий Василько", "Крав­чиня Маруся", "Юркова Мандрівка" та інші, а вчилась вона майстерності в Лесі Українки, Івана Франка. У 1940 році сталася біда: у містечку Нижнів на базарі на поетесу налетів сполоханий кінь.  Довгі роки вона була прикута до ліжка.

В 1957 році переїхала у село Рудне біля Льво­ва до своєї дочки Дарії. В тому ж  селі і згасла яск­рава зоря Марійки Підгірянки 18 травня 1963 року.

Поховано її на Личаківському цвинтарі, не­подалік від могили Великого Каменяра.

Твори Марійки Підгірянки у радянські часи не видавалися. За останні роки її книжечки вийш­ли у світ. Повернення Марійки Підгірянки - це вели­кий дарунок не дуже щедрої до нашого народу долі, це цілий сніп просвітнього проміння, здатного осяяти світ добра, заповнити прога­лину виховного процесу, що віддавна турбує тих, хто щиро вболіває за відродження нашої духовності.

Творчість поетеси - то справжня материнська енциклопедія, на якій виховувалися і вихо­вуються цілі покоління.

Максим Рильський писав: "Марійка Підгі­рянка справді народна, щира, ніжна, талановита поетеса".

Поезія Марійки Підгірянки - як кришталева вода з гірського джерела, що втамовує спрагу дітям і дорослим.

Поет Дмитро Павличко добре якось сказав, що слово поетеси Марійки Підгірянки серед чесних людей не пропаде ніколи. Марійка Підгірянка з'явилася на світ, коли на Галичині створилася "Рідна школа", якраз тоді, коли бракувало підручників та вчительських кадрів.

Сьогодні шанують пам'ять Марійки Підгірянки. Відвідуючи щоліта те мальовниче село на Прикарпатті в якому я також народилася я бачу ту велику шану до поетеси, мої земляки. Школа носить ім'я Марійки Підгірянки, центральна вулиця імені М. Підгірянки. В краєзнавчому музею Білих Ослав зібрано не малий творчий доробок Ма­рійки Підгірянки краєзнавцем, лауреатом облас­ної премії "Просвіти" ім. Марійки Підгірянки Василем Левицьким. Її ім'я вічно житиме в серцях нащадків.

МАРШ УКРАЇНСЬКИХ ДІТЕЙ

Гей, гуртуймось та лучімся,

Українські діти!

Зранку, змалку вже учімся

Для Вкраїни жити.

Поставаймо пара в пару

У громаду бучну,

Затягнімо аж під хмару

Співаночку звучну.

Нехай вчує ненька мила

Й наші рідні поля,

Що росте в них наша сила,

А з силою-доля!

КАЛИНА

Колишися, калинонько, колишися,

Зеленими листочками розпишися.

Сонячними променями розмалюйся,

З дужим вітром буйнесеньким розцілуйся.

А ще й срібною росою вмийся чисто,

Надінь свої ягідочки, як намисто.

Буде тобі, калинонько, дуже радо,

Коли глянеш в чисту річку - у свічадо.

ВСТАВАЙ, НАРОДЕ

(На чужий мотив)

Вставай, мій люде! Час настав

Прапор взнести побідний,

Вперед, вперед! Ряди постав,

Будь предків своїх гідний!

Хоч воріг там і воріг тут

Перемагають, давлять-

Ряди стрілецькі йдуть та йдуть.

Житє за волю ставлять.

Помагай-біг! Народе мій.

Молоді пишний цвіте,

Святую честь, визвольний бій

У жертву, в дар несіте!

Всі внуки ми одних дідів,

Усі ми сестри й братя,

Най вчує світ наш дивний спів

І давнєє завзяття!

Дівчата-дома не тужіть,

Будьте мов любків мечі.

Кінчати діло поможіть,

Під тягар ставте плечі.

Січовий давний дзвін гуде:

Пора в ряди ставати.

Помагай-біг! Народ мій йде

Воленьку добувати.