Якби ніс Клеопатри бут трішки коротшим, світ був би зовсім інший.

Б. Паскаль

Вихор часу вивіяв із наших спогадів ім'я тієї, котра вперше підвела очі обвугленою паличкою і почепила на шиї намисто із мушель, але достеменно відомо, що момент, коли вона це зробила, став пра-початком Великої божевільної гонитви за красою, котра затяглася на бездонні тисячі років, започаткувала культи і проковтнула сотні жертв, десятки разів змінила історію і врешті решт стала тим, що ми називаємо нашою Цивілізацією.

Наш світ, яким він є, створили чоловіки. Спершу вони убили всіх мамонтів, потім побудували силу-силенну храмів і царст, потім вони ж їх і зруйнували. Чоловіки зробили історію, чоловіки її і написали. Вони шукали філософський камінь, плавили золото, складали гімни, малювали геніальні полотна, палили геніальні книги, убивали один одного. Зрештою, що ними завше керувало, то це честолюбство та жага грошей і почестей (котрі вони часом маскували під пошуки істини та служіння богам), що, само по собі, теж не було, треба зізнатися, остаточною ціллю усіх чоловічих подвигів і злочинів. Уся історія чоловічих діянь на цій землі у всі часи була скерована на один мініатюрний об'єкт - на жінку, на Красиву жінку, і все, чим насправді займалися чоловіки впродовж довгих тисячоліть - намагалися її здобути. Завоювати, спокусити, розгадати, підкорити, купити... все, що завгодно, тільки б нею володіти. Бути сильнішим, багатшим, розумнішим, могутнішим, кращим - усе лише заради того, аби здобути красивішу жінку. Ще і ще красивішу.

Те, чим займалася жінка в час цих надлюдських чоловічих потуг, вимагало від неї не менше сил і старань: вона сиділа перед дзеркалом із тим, аби стати ще і ще красивішою. Все заради того, аби здобути чоловіка сильнішого, багатшого, розумнішого і кращого. І історія жіночих суперництва та заздрощів нічим не менш серйозна, бурхлива і часом навіть підступна і страшна, а разом із тим смішна і абсурдна.

Бо жіночі війни за красу, як у матеріальному, так і у моральному плані, були нічим не дешевшими від чоловічих воєн за міста і народи. На тканини, пахощі і фарби викидалися ті ж гроші, що й на коней і зброю, а кількість воїнів, убитих на полі бою, практично дорівнює кількості отруєних суперниць та красунь, котрі самі закатували себе у гонитві за піднебесними ідеалами.

Еволюція краси

Парадокс у тому, що, мабуть, не існує поняття більш мінливого і відносного, ніж краса. Від найдавніших цивілізацій до наших днів уява про прекрасне притерпіла такої кардинальної еволюції, що вивести якусь універсальну формулу краси наразі не видається можливим. Тим не менше, цей процес багатий на цікаві факти, як от:

Красуня Древнього Єгипту фараонша Нефертіті, дружина фараона Ехнатона була жінкою маленького зросту, струнка і граційна, зі статурою хлопчика, тонкими рисами обличчя, повними губами і величезними очима форми мигалю. Легенда про її красу подорожувала світом ще за її життя. Її ім'я власне дослівно й означає "красуня гряде" або "касуня прийшла".

Божественним кольором у Єгипті вважався зелений. Єгиптянки обводили очі зеленою фарбою з вуглекислої міді, а для того, аби збільшити зіниці, закапували в очі екстракт із беладонни, найменше передозування котрого, слід сказати, миттєво викликає абсолютну сліпоту. Зеленню також вкривали нігті та стопи. Аристократичною вважалася світло-бронзова гладка шкіра, отже, єгипетські красуні погоджувалися на тортури у вигляді безжального видирання щипчиками кожного зайвого волоска на тілі та введення у пори пекучого бронзату.

Проте, граф Каліостро, котрий похвалявся своїм особистим знайомством із кількома єгипетськими фораонами та їх дружинами, пожартував у тому сенсі, що Ніфіртіті у Парижі

18-го століття у кращому випадку була б, мабуть, просто гарненькою служницею.

Три тисячі років тому у Китаї та Японії поняття краси уже було возведено до рівня культу. Красивим вважалося тендітне, запеленате шовком створіння, така собі порцелянова лялечка із обличчям та шиєю, ретельно вкритими білою фарбою. Брови зголювали начисто і замість них малювали тоненькі чорні рисочки, очі обводили червоною фарбою. У Китаї було винайдено купу корисних для людства речей, але що стосується косметології, то жінки мусять бути вдячні тогочасним китайцям перш за все за винахід туші для вій.

Ознакою аристократичності була крихітна стопа. Жоден порядний чоловік не взяв би собі дружину із великим розміром ноги, тому ізмалку дівчаткам тісно бинтували стопи з тим, аби припинити їх ріст. Крім того, у Древньому Китаї на особливому положенні була краса пози і жесту. За тодішнім законодавтвом чоловік мав усі права розлучитися із дружиною, якщо вона спала у неграційній позі.

Атлетична Древня Греція вознесла до ідеалу максимально оголене треноване тіло. Грецький еталон зовнішньої привабливості - Венера Мілоська зростом 164 см, з окружністю грудей, талії та бедер відповідно 86-69-93 см. Великі очі та прямий "грецький" ніс.

Хоча Умберто Еко, автор товстого тому "Історія краси", заявив, що він особисто, мабуть, не запросив би таку Венеру на побачення, оскільки вона видається йому занадто "мускулистою". Втім, до слова, скласти на вечір компанію Моні Лізі він би теж не горів бажанням, оскільки, на його думку, вона швидше за все виявилася б транвеститом.

Античний Рим був цивілізацією лазень та культу тілесної чистоти. У лазнях не просто милися, римляни у лазнях буквально жили: тут влаштовували політичні "самміти", укладали торгові угоди, філософствували та скликали наукові "конференції". Римські матрони ревно боролися за статус блондинок із молочною шкірою. Вони першими в історії опанували секрети висвітлювання волосся за допомогою суміші масла з козячого молока та золи букового дерева. Змащене цією гидотою волосся слід було піддати знебарвленню під прямим сонячним промінням. Багаті римлянки цілими днями смажилися на сонці, розлігшись на дахах своїх будинків, котрі спеціально з цією метою будували пласкими. Древньоримські перукарі демонстрували чудеса винахідливості, вигадуючи нові зачіски на кожен сезон. Вже тоді почався процес циклічного повернення моди: час від часу модними ставали египетські елементи в одязі та зачісках.

Навала гунів змела з лиця землі левову частку набутків Древнього світу, разом із котрими пішли у небуття й усі його ідеали. Європа канула у морок Епохи Варварів. Війни зруйнували торгові шляхи на Схід, котрими привози пахощі та косметику з Аравії та Персії. Славнозвісні римські віадуки (древній водопровід), котрі забезпечували міста проточною водою, теж було зруйновано, лазні - зачинено, санітарні умови опустились до найнижчого рівня. Під впливом проповідей аскетів, котрі боролися за чистоту душі, Європа забула про тіло і взагалі перестала митися та чистити зуби. Виставляти напоказ оголене тіло стало ганебним, чи не в першу чергу через те, що воно було брудним. Жінки закутувалися в одяг під саму шию, драпірували фігуру важкими тканинами так старанно, що її обриси взагалі зникали. Весь арсинал засобів на покращення зовнішності був відкинутий.

Архиєпископ кентерберійський офіційно проголосив блондування волосся нечистивим заняттям. Земна краса стає гріховною і викликає підозри, оскільки вважається, що отримати її можливо лише від Диявола, насолода красою заборонена. Всяке штучне декорування, фарбування, вживання косметики та парфумів прирівнюється до угоди з нечистим. Їх можна роздобути лише під секретом у магів, алхіміків та всяко-різних шарлатанів. Користуватися ними можна лише будучи дружиною чи донькою високопоставленого, аби не наражатися на інтерес до своєї особи ревних отців церкви та Інквізиції.

Церква поступово стає диктатором у всіх сферах життя Середньовічної Європи. Зразком жіночої краси вважається Діва Марія. У моді не просто світла, а нездорово-бліда шкіра, відсутність брів, котрі просто зголюють, високе чисте чоло, величезні світлі очі та маленький блідий ротик. І, що цікаво, в моду увійшла вагітність. Її вважають доказом Господньої прихильності та небесного благословення. Тому жінки починають носити накладні животи.

Навколо забобони, чорна магія, по-ходи за Граалем, епідемія чуми та розгул Святої Інквізиції.

На межі 12-13 століть культура переходить на якісно новий виток. Нагромаджені у походах багатства породжують у рицарському середовищі ідеали, далекі від аскетичних. Суспільство намагається ігнорувати Церкву. Виникає культ Прекрасної Дами.

Середньовічна красуня струнка, висока, наче стрілчасті башти готичних храмів, довгонога (цей ефект намагаються підкеслити сукнями, спідниця котрих підшита під самі груди), з маленьким, якомога пласкішим бюстом, зашнурованим у корсет, та вузькими бедрами. Ідельне обличчя - продовгувато-овальне, із персиковою шкірою, тонким носом, ясними веселими очима. У моді пишне світле волосся. Таку от "Троянду" оспівували трубадури, такій присвячували свої подвиги рицарі, ідучи в далекі країни шукати своїх драконів.

Єпоха Ренесансу, як нарекли її французи, відроджує з небуття греко-римські стандарти натури, живопис відривається від церковно-іконічних зразків, повертаючи собі право на зображення оголеного людського тіла. У моді антика, пишні напівідкриті бюсти, шикарні бедра, підкреслені одіозним нашаруванням спідниць. Високе чоло у моді не лише з естетичних міркувань, воно вважається ознакою світлого розуму. Отож, аби видовжити овал обличчя, зголюють волосся на чолі, а для підсилення ефекту лебединої шиї підголюють потилицю. Дами знову виборюють собі право на косметику та парфуми, однак такі витребеньки все ще вважаються предметами розкоші. Центром європейського світу стає Венеція зі своїми карнавалами та славнозвісними дзеркалами. Полотна Тіціана породжують моду на рудих жінок. Цей колір волосся так і залишився в історії "тіціанівським". Високе Відродження доводить шикарність ідеалу до крайності. Красунею стає не просто пишна, а таки товста жінка, чиє могутнє тіло, рідко зустрічаючись із водою та сонцем, розпливається у непридатних для прання туалетах із оксамиту та атласу.

Багато винаходів тогочасних кравців мали чисто практичне призначення. Наприклад, коміри-жорна, такі популярні при іспанському дворі, були покликані приховати виразки від невмивання та венеричних хворіб на шиї.

Рококо стає апогеєм свята розкішних форм, гіперболізацій та всеможливих надлишковостей. Архітертура просто кишить дрібним декором, ліпленням, гірляндами і завитками. Жінки обвішані золотом і дорогоцінним камінням, квіточками, бантиками, мереживом і рюшами. Це епоха чудес перукарського мистецтва. Дами носять на головах клумби з квітами, вази з фруктами і моделі кораблів та будівель, зачіски прикрашають стрічками та накладним волоссям. У якості закріплювача форми використовують топлений баранячий жир, а щоб замаскувати його, волосся притрушують рисовою пудрою. Зрозуміло, щоб якомога довше зберегти на голові такий витвір мистецтва, доводиться спати сидячи і надовго відмовитися від миття волосся. Аби якось полегшити свербіння від укусів паразитів, котрі, безумовно, охоче оселяються у такій зручній для проживання домівці, дами користуються спеціальними дорого інхрустованими паличками, призначиними для того, аби можна було граціозно почіхатися і при цьому не зруйнувати зачіски. Королева Іспанії Ізабелла Кастільська якось, у пориві відвертості, ризикнула зізнатися, що мила голову лише двічі за життя - при народженні і перед весіллям. Про короля Луї ХIV було відомо, що митися він надає перевагу лише на весні.

У моді глибоченні декольте, що відкривають пишні високі груди, і непропорційно тонка осинна талія, затягнута корсетом, пишні спідниці на каркасах з китового вусу (що, до речі, у свій час призвело до тотального винищення китів у всіх доступних європейцям водах), страусяче пір'я та високі накрохмалені коміри віялами.

Епідемія чорної віспи, що прокотилася Європою, не залишила по собі жодного чистого жіночого личка, тому для маскування дефектів шкіри використовують накладні оксамитові родимки - "мушки".

Дами у буквальному розумінні обливаються парфумом, аби приглушити неприємні запахи, і обсипаються пудрами. Надворі епоха Версалю: крикливі макіяжі, відверті спокуси, тілесні утіхи, розпуста та інтриги. Країнами правлять фаворитки королів, історію творять коханці королев.

Згодом екстремальні крайнощі моди цього періоду втратили актуальність, але епоха "французської галантності" залишила по собі кілька суттєвих атрибутів, без котрих красива жінка не мислить себе й досі: декольте, панчохи та туфлі на викому підборі.

Невідомо, до чого докотилася б Європа у своєму карнавальному божевінні, якби не Велика Французська революція, котра пустила під гільотину не одну голову прекрасної соромітниці, а тих, кого пожаліла, змусила прикрити свої принади скромнішим одягом, змити з обличчя кілограми штукатурки і сховати його під цнотливою вуалькою. Усі надміності було поховано в одній труні із монархією.

І вже вкотре мода знову повертається до античності - новий, тобто добре призабутий старий стиль, згодом названий Ампіром, розставляє усе на свої місця. Крикливість і яскравість стають ознакою вульгарності, у моді знову гармонія, природність і пастельні барви. Косметика набуває нейтральних тонів і перестає бути самоціллю.

Але щось знову стається із людством у ХІХ столітті. В моду раптом знову входить гіперболізована витонченість, зніженість і манірність. Красивою стає бліда безкровна шкіра. Ідеалом вважається жінка, котра від чогось страждає, найкраще - хвора на анемію. Усе природнє і здорове починає вважатися грубим і примітивним. Рум'янець, загар, сильне тіло стають ознакою низького походження. Гонитва за блідістю сягає такого абсурду, що дами починають навмисне труїтися цинком. Ситуація з жіночим ідеалом стає настільки нездоровою, що на захист природності починають виступати поети і письменники. Байрон, Флобер, Гюго намагаються повернути красуням здоровий глузд, обираючи своїми героїнями звичайних середньостатистичних жіночок без аристократичних замашок і претензій на піднебесну "тонкість, дзвінкість і прозорість".

"Купатися я не піду - у моєму купальнику дірка на коліні"

Початок ХХ-го все ще бився у тісних обіймах століття минулого. Фотохроніка демонструє тенісистку у довгій, до землі, сукні із накрохмаленим білим комірчиком, сором'язливих дамочок у купальних костюмах від шиї до колін. Гардероби модниць ще забиті вбранням, одягти котре можливо лише за постороннії допомоги. У моді млосний погляд (на повіки накладають товчене вугілля) і прозора шкіра (пудрою слугує пшеничний крохмаль). Зачіски високі, украдені хвилями Марселя (на честь Марселя Грато, котрий ще у 1872 винайшов щипці для завивки).

Перша та Друга світові війни надовго позбавили жінок умов, засобів та коштів на те, аби бути красивими. І тим більшим був їх порив до витонченості, коли вони нарешті отримали можливість вивільнитися з чоловічоподібних сухих строїв воєнних років. Кінець 40-х - 50-і - час найбільш жіночного за своєю природою образу краси ХХ століття.

Франція, ця одвічна законодавиця моди, чіпкими пальчиками утримує свій статус диктатора у світі краси. 1947-го Крістіан Діор із величезним успіхом презентує революційну як на ті часи колекцію пад назвою "new look". Французький "От кутюр" воскресає новим диханням. Італійські модельєри намагаються протиставити йому гідну конкуренцію. 50-ті роки - десятиліття появи та бурхливого розквіту найвідоміших Домів Високої Моди - GIVANCHY, GUCCI, VALENTINO. Європа у полоні образу аристократичної коротко стриженої француженки-брюнетки тонкої кості, тої "фатальної жінки" із пронизливим поглядом і яскраво напомадженими губами, що контрастують із білою шкірою. У моді вишуканість і стриманість, Коко Шанель і "маленьке чорне плаття", контраст золота на темному оксамиті, атласних стрічок - на благородних хутрах. Обов'язковий жіночий атрибут - мережані панчохи, рукавиці і вишукані порфуми.

А потім прийшов рок-н-ролл. І та музична істерія змінила світ стрімко, шалено і непоправно. Пишногруді американки у лялькових пляттячках із затягнутими таліями і пишними, до колін, спідницями у горошок ще витанцьовували під модні мелодії, Мерилін Монро ще доволі цноливо обсмикувала білу плісеровану сукню, а у моду вже входили наркотики і секс, неврівноважено-невротична дистофія і фемінізм.

У другій половині ХХ століття час, наче сполоханий кінь, зненацька помчав шаленим галопом, волочучи за собою на божевільній швидкості процеси і тенденції, смаки, моду, способи самопізнання і самовираження.

Тріумф фотографії і кіно, стрімкий розвиток друкованих мас-медіа, поширення телебачення - усе це сприяло пришвидшенню процесів обміну інформацією, відкрило нові шляхи до популяризації ідей.

Краса у ХХ столітті стала демократичною і глобалізувалася. Людство більше не має абсолютного ідеалу. Спокусливими вважаються веснянки, з котрими жінки усіх часів всяко боролися. Прекрасним називають тіло, обтатуйоване від носа до п'ят. Крім того, із розвитком пластичної хірургії, краса просто перестала бути природньою даністю, а перетворилася швидше на свідомий вибір. Тіло більше не сприймається як константа, воно стало пластиліном у руках свого власника, котрий має право робити з ним усе, що йому заманеться.

Сотні тисяч років назад відчуття краси сприяло еволюційному розвитку людини. Широкі стегна жінок дозволяли їм легше народжувати дітей, широкі плечі чоловіків - здобувати прожиток для сім'ї. І те і інше сприймалося як стандарти жіночої і чоловічої краси, які передавалися з покоління в покоління. Зараз необхідність в цьому відпала, сприйняття краси не визначається більше чинником природного відбору, а скоріше вільним вибором. Але наскільки він вільний? Адже на нього впливає те, що ми бачимо навколо себе, на обкладинках журналів, по телевізору і в кіно. І ці образи, що нескінченно чергуються, формують абсолютно нові ідеали краси, в якій національні стандарти поступаються місцем найхимернішим комбінаціям.

Наприкінці століття прекрасна дама почала поводитися так, ніби нічого й не зналає про те, що її краса мусить рятувати світ. Уні-секс, котрий спершу позбавив жінку всяких ознак приналежності до жіноцтва, плавно переходить у мінімалізм. Із розвитком анде-граунду та всяко-різних суб-культур жінка поступово стала чоловіком, причому не найкращого гатунку. Висока й худа, маленький бюст, тоненькі рученята, коротка стрижка, або й узагалі подоба мочалки на голові, якщо не африканські косички або дреди. Старі джинси, светер швами навиворіть. На тендітну ніжку вона взує грубий солдатський чобіт, прикрасить себе намистом зі смітярки, підведе губи чорною помадою, засилить кільце у пупець, або, що ще краще, у ніс - і готова красуня. "Боже, який жах" - казали зманірені ожіночені чоловіки. "А нам плювати" - відповідали чоловікоподібні жінки.

Далі буде