Події, які стали темою статті, трапилися три тижні тому, отже – втратили новинний інтерес. Але проблемного інтересу не втратили.

Навпаки – причини і наслідки того, що сталося у період 24-31 липня, ще по-справжньому не осмислені, хоча перші спроби цього є.
Повний аналіз попереду, коли стануть відомими багато фактів, домовленостей, про які сьогодні знають лише лічені особи, а про декотрі з цих домовленостей – лише двоє.
Ці двоє – президент П. Порошенко та прем’єр-міністр А. Яценюк.
Саме вони та їхні політичні стосунки, судячи з усього, стоять за усіма цими подіями.

Соратники, партнери, конкуренти – формат відносин
Ще 8 місяців тому ніхто в Україні не сумнівався – політичною фігурою ¹ 1 у вітчизняній системі влади при тій системі, що була, є президент і тільки він. Ні прем’єр, ні Голова Верховної Ради України навіть близько не могли суперничати з президентом за своїми повноваженнями та реальним впливом на події.
Лютий 2014 року все поламав кардинально.
Змінивши систему влади (президентська республіка) через вигнання Януковича та повернення до старої редакції Конституції, вітчизняні політики поновили політичну ситуацію парламентської республіки, яку ми всі пам’ятаємо, як період гострої конкуренції ослабленого (передусім, за втраченими повноваженнями) президента В. Ющенка та сильного (передусім, за отриманими повноваженнями) прем’єра Ю. Тимошенко. Ситуацію ймовірного та можливого протистояння президента і прем’єра – за відповідних дій хоча б одного з них.
Обраний у травні 2014 року президентом України Петро Порошенко потрапив у «ситуацію Ющенка», бо отримав президентство з послабленими можливостями і повноваженнями. Запропонувавши посаду прем’єр-міністра України Арсенієві Яценюку, президент Порошенко чудово розумів, що пан Арсеній отримує «ситуацію Юлії Тимошенко» разом із посиленими повноваженнями Глави уряду України.
Саме життя поставило питання – в якому ж форматі будуть розвиватися стосунки новообраного Глави держави Порошенка і Глави уряду Яценюка?
Було ясно, що азарівського – «чого зволите?» стосовно президента Порошенка у прем’єра Яценюка не буде. Все-таки, обидва політики – соратники по опозиції, яка фронтально критикувала систему влади Януковича, зокрема, і принизливе холопське положення Прем’єра при всевладному панові – президентові Януковичу. Та й конституційні повноваження прем’єра при поверненні до старого Основного Закону значно зросли.
З іншого боку, А. Яценюк не бажав дотримуватися всіма розкритикованої загострено войовничої позиції, яку Тимошенко у ранзі прем’єра формувала стосовно президента Ющенка, бажаючи стати «якщо й не першою, то і не другою».
Отже, оптимальним форматом відносин президента Порошенка та прем’єра Яценюка стало політичне партнерство двох майже рівних високопосадовців. Станом на початок літа-2014 це у цілому відповідало співвідношенню їхніх повноважень, рівню впливу на процеси і політикум.
Але життя не стоїть на місці. Політичні процеси, економічна скрута, війна на Сході України, розпад панівної фракції Партії регіонів у Верховній Раді, поява низки нових парламентських груп, втрата комуністами статусу фракції і, як наслідок, відсутність гарантованої твердої пропрезидентської та проурядової парламентської більшості з необхідністю висунули на передній план суспільного розвитку дочасне переобрання складу Верховної Ради України. Нинішній перекаламучений склад Верховної Ради України, скоріше, нагадував руїни парламенту, ніж працездатний законодавчий орган.
З цим були згодні всі колишні опозиційні, а нині провладні, фракції – і «Батьківщина», й «Удар» і «Свобода», згодні і всі три головні керманичі держави – Порошенко, Турчинов, Яценюк.
Але кожна з партій-фракцій та кожен із трьох керманичів у цій ситуації мали власні інтереси, а відтак, і власну модель бажаного майбутнього.
Наприклад, «Батьківщина» пропонувала дочасні вибори до Верховної Ради України провести після завершення війни на Сході. Це мало би або відкласти вибори до перемоги (а коли вона буде?), або різко посилити активні дії сил АТО на східному фронті, щоб прискорити вибори.
Але і партія, і фракція «Батьківщини» уже не були монолітною силою. Там утворилися три основні групи – одні йшли за Юлією Тимошенко, інші – за О. Турчиновим, треті – за А. Яценюком. Тому і точку зору «Батьківщини», яку найчастіше озвучував нинішній глава фракції «Батьківщини» у ВРУ Сергій Соболєв, непросто було вважати думкою всієї фракції.
Президент Порошенко зі соціологічних досліджень знав, що його недобудована партія «Солідарність» вибори не виграє. А має шанс виграти тільки у форматі блоку, який би увібрав у себе ще й, принаймні, «Удар» (а, бажано, і яценюківську частину «Батьківщини») і називався би Блоком Порошенка.
Отже, хочеш-не хочеш, а ситуація змушувала пана Петра нарощувати свій рейтинг, щоб не опинитися у хвості Олега Ляшка, чия Радикальна партія станом на середину літа піар-зусиллями свого лідера несподівано зробила колосальний стрибок і очолила рейтинг електорально успішних партій.
Подібна ситуація склалася і в А. Яценюка, який рано чи пізно повинен вирішити з Юлією Тимошенко питання лідерства у «Батьківщині», або забирати за собою частину партії «Батьківщина», або ж, врешті-решт, створювати (відновлювати) власний політичний проект – на кшталт своєї колишньої партії «Фронт змін», котру Яценюк 2012 року влив у ту ж «Батьківщину».
Коли, відповідно до ситуації, президент Порошенко почав обережними кроками посилювати свої можливості впливу на ситуацію, його стосунки з Яценюком почали набувати формату конкурентних.
Стало ясно, що рано чи пізно якийсь крок може ситуацію крихкої рівноваги збурити й обох політичних партнерів зробити вже відкритими конкурентами.
Таким кроком став розпуск парламентської більшості.

	«Свобода» приймає рішення в парламентській залі

Розпуск як спусковий гачок
А кроки політикам диктував сам час. Наприклад: щоб встигнути провести дочасні парламентські вибори 26 жовтня 2014 року (чи в якусь іншу близьку дату), потрібні були конституційні підстави для розпуску чинного складу Верховної Ради України.
Такою підставою, зокрема, є розпад коаліції, яка сформувала уряд. І дві фракції – «Свободи» та «Удару» – несподівано для багатьох, зокрема, і для Яценюка, 24 липня 2014 року оголосили про свій вихід із коаліції.
Це була початкова фаза політичної кризи в Україні, оскільки за нею неминуче слідувала друга фаза – або формування нової коаліції з наступним формуванням нового уряду і, можливо, нового прем’єра, або відставка чинного уряду.
Отже, 24 липня 2014 року, о 16-й годині, на самому початку вечірнього пленарного засідання, Голова Верховної Ради України О. В. Турчинов урочисто оголосив: «Прошу всіх уважно заслухати оголошення. 27 лютого 2014 року, на основні чинного законодавства, на пленарному засіданні Верховної Ради України було оголошено про створення парламентської коаліції «Європейський вибір», до складу якої ввійшло 262 народних депутати.
24 липня 2014 року на пленарному засіданні голови депутатських фракцій політичної партії «УДАР» та Всеукраїнське об’єднання «Свобода» заявили про вихід цих фракцій зі складу коаліції, всього – 71 народний депутат. І подали відповідні документи, які підтверджують рішення народних депутатів з їхніми особистими підписами. Крім того, також 19 народних депутатів заявили і подали заяви про вихід зі складу коаліції.
У зв’язку з цим оголошую про припинення діяльності парламентської коаліції «Європейський вибір» у Верховній Раді України сьомого скликання».

Турчинов оголошує про розпуск коаліції

Ця заява викликала збурення зали і шум.
Міністрові фінансів О. Шлапаку, який після цього зійшов на парламентську трибуну, ледве вдалося зосередити увагу зали на пропозиціях уряду прийняти декілька необхідних законопроектів. Аргументи його були прості і вбивчі: «Можу підтвердити: коштів для того, щоб з 1 серпня платити хоча би грошове забезпечення людям, які воюють в зоні АТО, немає. Можете перевіряти до «другого снігу», до 1 січня, але з 1 серпня нам платити військовим буде нічим. Дякую».
Але шоковані розпуском коаліції (а значить, невідворотними перевиборами) депутати були глухі і німі до урядових законопроектів. Навіть спроба Турчинова просто включити до порядку денного проекту Закону про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких інших законодавчих актів щодо вдосконалення окремих положень (реєстраційний номер 4309а) набрала лише 206 голосів при 226 необхідних.
Результати голосування по фракціях показали, хто був за вибори і дав голоси, а хто проти виборів і тому не дав голосів: «Батьківщина» – 78, «УДАР» – 35, «Свобода» – 34, «ЗМС» – 29, позафракційні – 28, регіони – 1, «Економічний розвиток» – 1, «Суверенна європейська Україна» – 0.
А за проект Закону України про внесення змін до деяких законів України щодо реформування системи управління Єдиною газотранспортною системою України, на якому наполягав уряд, проголосували взагалі лише 94 нардепи. При цьому, лише «Батьківщина» дала 75, «Економічний розвиток» – 8, а позафракційні – 11 голосів. Партія регіонів – 0, «Суверенна європейська Україна» – 0, «ЗМС» – 0, «УДАР» – 0, «Свобода» – 0.
Слово з мотивів голосування попросив О. Ляшко. Хтось із зали вигукнув: «З яких там мотивів?» Розпалений Ляшко вискочив за трибуну і прокричав: «Я вам зараз розкажу, з яких мотивів. Я був один із тих небагатьох народних депутатів, які голосували за цей законопроект. Я хочу попередити громадян України: сьогодні, коли в нас спека, коли в нас немає морозу, коли в нас немає снігу, коли до нас прийде зима і у ваших квартирах буде холод, і у ваших батареях буде холод, і у ваших кранах буде холодна вода, щоб ви знали, кому дякувати і кого виносити на вилах: комуняк (слава Богу, до зими їх не буде), регіоналів і всіх, хто не голосував за цей закон. Ганьба! Ви захищаєте олігархів! Ви торгуєтеся з урядом за зернотрейдерів, за нафту, за газ і за все інше. Одиниці думають про народ, одиниці!
І правильно зробили фракція «УДАР», фракція «Свободи» й інші фракції, що оголосили про розвал коаліції, про дострокові вибори. Не має права така Верховна Рада: з комуняками і з регіоналами…»
Тут Ляшка перебили, і він свій полум’яний спіч закінчити не встиг.
Нардеп О. Мирний зі «Свободи» спробував аргументувати, чому його фракція не дала голосів за газовий закон, попутно копнувши Ляшка: «Я хочу сказати, що, мабуть, час дешевих клоунів у Верховній Раді минає. Питання державної ваги, і вискакувати, не розуміючи питання, а просто працювати, я не знаю, на камеру, на трибуни, на будь-що, ну, це верх цинізму і найвища зрада української держави. Тому що ми чітко знаємо, що більше, ніж 100 компаній в Європі є афільовані з Газпромом. Мало того, в багатьох з них є, взагалі, контрольний пакет акцій. І я хочу сказати, що якби ми зараз спокійно пройшли по відхилених, підкреслюю, по відхилених поправках, я думаю, ми би знайшли рішення, що робити».
«Свободі» і всім, хто не проголосував за законопроект про контроль над ГТС (газотранспортною системою), заперечила «Батьківщина вустами свого лідера фракції С. Соболєва: «Ми входимо в зиму зі ситуацією, яка є абсолютно не вирішена і яка становить реальну загрозу національним інтересам України. І як би ми далі поверталися, чи не поверталися, це є вирок цьому парламенту, і ми побачили, чим закінчуються політичні ігрища в цьому парламенті».
Зрозумівши, що зала урядові законопроекти не проголосує, уряд попросив перерви у засіданні, а одразу після неї слово надали прем’єр-міністрові України А. Яценюкові.
Консультації з головами фракцій у перерві нічого не дали, тому спіч А. Яценюка був категоричним: «Шановний пане Голово! Колишні партнери по коаліції «Європейський вибір»! Це саме той вибір, за який стояли мільйони українців, саме той вибір, який зробили люди на Майдані. Саме той вибір, який повинна зробити Україна, бо так розпорядилась історія! І депутати від опозиції!
Це – складний виступ і складний момент, не персональний, а складний момент для країни в цілому.
Я пробую уникнути будь-якої дипломатичної лексики, а тим більше, політтехнологічної. А сказати правду, як я робив впродовж останніх 5 місяців разом з цим урядом. Це – не найкращий уряд в історії країни. Дай Боже, напевно, буде в майбутньому взірцевий уряд, якщо збережеться Україна, та якщо ми пройдемо зараз цей період страшних випробувань. Але, принаймні, цей уряд робив те, що міг. Те, як вміли. Те, на що учили батьки, як ти це відчуваєш, і що хотіли українці…
Те, що відбулося сьогодні у парламентській залі, буде мати дуже складні, якщо не драматичні наслідки для країни. (Оплески) Дай Боже, щоб я помилився, і ми будемо аплодувати тим, хто скаже, ми зробили правильне рішення, ми були праві, той курс, який ми вибрали, був єдино правильний.
Так, більшість людей хоче дострокових парламентських виборів. І ми хочемо дострокових парламентських виборів. Це – правда. Тільки є одна дуже важлива річ. В чому є різниця між національним лідером і політиканом? Різниця в тому, що національний лідер бере на себе відповідальність, навіть якщо це не подобається… (Оплески)
Ви повинні, шановні колеги, мене правильно зрозуміти. В нашого уряду зараз немає відповіді на питання: чим платити зарплати, чим мені завтра вранці заправити БТРи, як мені заплатити людям, які загинули і їхнім сім’ям. Звідки? З яких грошей? Як утримувати армію і Збройні Сили? Як недеморалізувати дух тих десятків тисяч людей, які не сидять у цій залі, а які в траншеях під кулями сидять? Може, ми про них подумаємо!?
Розвалена коаліція має сьогодні наслідок. Закони, які б наповнювали дохідну частину бюджету, провалені. І це зрозуміло. А хто хоче йти на вибори й одночасно голосувати за непопулярні закони. (Оплески) Закон про бюджет, який треба не для МВФа, шановні друзі, то це треба для нас усіх. Там 9 мільярдів на армію і 7 мільярдів на відновлення інфраструктури, Донецьк, Луганськ.
Я був у Слов’янську, я бачив тих людей. Зрозуміло, що вони не дуже люблять центральну владу в Києві. Але я вам можу точно сказати: ДНР, ЛНР і іншу гидоту вони ненавидять. (Оплески) Але цим людям треба помогти, ну їм треба помогти – це наші українці. Так буває, що люди припускаються помилок, та нема святих ні одного в цьому залі, та і на землі їх нема. І тому, якщо ми будемо більш такі правильні, відверті і щирі одне до другого, то буде інша країна. Але розмінювати вузькополітичний інтерес на долю держави неприпустимо. Це – моральний і політичний злочин. (Оплески)
Найстрашніше для мене особисто, не як для прем’єра, наша країна бачила десятки прем’єрів до мене і ще після мене, дай Бог, щоб їх було багато, а як для людини – це те, що сьогодні після того, коли фактично розпалась коаліція, коли провалили закон по ГТС, всі ж все розуміють, шановні друзі. Ми вперше хотіли прийняти рішення: допустити виключно справжні європейські й американські компанії, і виключно з дозволу Верховної Ради України, до управління газотранспортною системою держави і то тільки на 49 відсотків. Труба – в державній власності, контрольний пакет – у державній власності. І навіть це рішення завалили.
Так от за що мені найбільше боляче? За те, що зараз аплодисменти в Державній Думі Російської Федерації. От хто зараз виграв! От хто сьогодні святкує! І от хто сьогодні буде банкувати!
Можна погоджуватися, можна не погоджуватися. Шановні друзі, я не претендую на абсолютну істину, далеко не маю на таке право. Але історія нам цього не пробачить. Дай Боже, щоб ми пройшли цей період, я все рівно вірю, як кожна людина, щиро вірю в те, що ці випробування наша країна пройде, насамперед, люди. Цю революцію зробили не ми, революцію зробили мільйони. Європейський вибір захистили не ми, європейський вибір захистила Небесна Сотня і сотні тисяч українців, які вийшли. (Оплески)
І нікому не дозволено здати це досягнення. Історія нас вчить, що от ми майже-майже вже до чогось доходимо і тут не вистачає дуже мало, так було з Українською Народною Республікою. Так не має бути. Ми повинні нарешті продемонструвати всьому світу, що нас не вистачає тільки на п’ять місяців чи на шість, а що нас вистачає на десятиріччя. Що в нас є свідомість, відповідальність, що наші цілі праведні і справедливі, і що ми чесні одне до одного. Ще раз вам кажу, вибори – та це нічого, скільки ми цих виборів пережили. Але країна, українці, які зараз втратять віру, а будь-які зміни і реформи в Україні можливі тільки тоді, коли люди вірять. А зараз після цього, що відбудеться, мені важко сказати, як людям вселити віру і впевненість, упевненість, що ми правильно робимо.
Тому те, що сьогодні розпалася коаліція, те, що сьогодні не проголосовані закони і немає чим платити солдату, міліціонерові, лікарю, вчителеві, немає за що купити рушницю, немає чим заправити БТР, те, що сьогодні не прийнято рішення, щоб заповнити українські газосховища, щоб дати можливість перезимувати, щоб, врешті-решт, звільнитися від російської газової залежності – це є неприпустимо.
В цій ситуацій які є варіанти в уряду, так як у нас є парламентсько-президентська республіка?
Є перший варіант – розпалась одна коаліція, прем’єр-міністр розпочинає процедуру формування нової коаліції. Що це означає? Це означає, що прем’єр-міністр повинен взяти в коаліцію комуністів і регіонів. Я це не зроблю за жодних обставин! (Оплески)
Є другий варіант. У тому випадку, якщо немає нової коаліції, а чинна коаліція в парламентсько-президентській республіці розпалася, уряд і прем’єр-міністр зобов’язані подати у відставку.
Я заявляю про відставку в зв’язку з розпадом коаліції і блокуванням урядових ініціатив. (Оплески)
Слава Україні!»

	Яценюк повернувся

Очевидно, головуючий на засіданні О. Турчинов знав про рішення А. Яценюка, тому що одразу ж запропонував: «Я офіційно звертаюсь до фракції ініціаторів розвалу коаліції – «УДАР» і «Свобода» – негайно внести пропозицію щодо кандидатури на посаду технічного прем’єр-міністра, який буде керувати урядом до проведення парламентських виборів. Це – ваша відповідальність. Я прошу негайно внести кандидатуру. (Оплески) Я зберу в будь-який момент позачергову сесію для того, щоб розглянути і підтримати вашу кандидатуру. Я переконаний, весь парламент відчуває відповідальність і одноголосно проголосує за вашу кандидатуру. Так чи ні? (Шум у залі) Прошу не втрачати час і розпочати консультації щодо кандидатури технічного прем’єр-міністра».
Розпуск коаліції був вигідний президентові Порошенку, і не вигідний прем’єрові Яценюку. Тому пан Арсеній сприйняв вихід «Свободи» та «Удару» з коаліції як крок, спрямований проти нього. Кажуть, що він це пережив гостро ще й тому, що сам порядно виконував зобов’язання перед обома фракціями і тримав слово.
Технічним главою уряду оперативно призначили віке-прем’єра В. Гройсмана – колишнього вінницького мера, людину, близьку одночасно і до Порошенка, і до Яценюка.
Але покерувати Гройсман, якого дехто називає «адміністративним танком», не встиг.
31 липня Верховна Рада зібралася на позачергове засідання, перелякано прийняла всі раніше провалені урядові законопроекти, окрім газового, а за відставку А. Яценюка дали тільки 16 голосів.
Таким чином, пан Арсеній, отримавши можливість фінансування армії та відновлення Донбасу, залишився очільником уряду.

Олег Ляшко – неочікуваний фаворит електоральних симпатій літа 2014

Перемовини за кулісами?
Можна здогадуватися, що це сталося ще й тому, що у ці три дні ймовірно відбулися перемовини П. Порошенка та А. Яценюка. Їх основною темою, напевно, стало питання спільного походу на вибори і подальшої співпраці після виборів
Електоральна ситуація склалася таким чином, що ні П. Порошенко, ні А. Яценюк не мають за плечима боєздатної партії, яка б виграла осінні дочасні вибори-2014, створила б у наступній Верховній Раді найпотужнішу фракцію і послужила б основою майбутньої міцної пропрезидентської та проурядової більшості.
О. Ляшко з його стрімко зрослою популярністю дихає в спини обом провідним політикам України.
Базуючись на соціологічних замірах літа, не можна виключати ситуації, за якої партія Ляшка на майбутніх виборах отримає найвищий результат і заведе до парламенту найбільшу кількість нардепів. Тоді Ляшко може спробувати зіграти у свою гру, створити під себе парламентську більшість і стати прем’єром нового Уряду.
Президентові Порошенку з різким прем’єром-Ляшком було б вельми незручно, бо саме Ляшко, який, не криючись, напористо йде до президентства, міг би зіграти в «ситуацію Юлії Тимошенко» і своїми загостреними діями паралізувати президента і всю систему управління державою, як це 2005 року відбулося з Ющенком і пані Юлею.
З прем’єром-Яценюком президентові Порошенку значно зручніше, тим більше, що пан Арсеній, очевидно, не проти залишатися главою уряду і поки що не намагається перехопити у Порошенка булаву. Президент також озвучив своє бажання бачити Яценюка Главою уряду «принаймні, до перевиборів».
Союз Порошенка та Яценюка бачиться логічним і взаємовигідним. На сьогодні це два найпотужніші політики України, і сама Доля зводить їх разом.

Реакція на події
Відставка Яценюка, тиск на парламент і повернення пана Арсенія у крісло викликало зливу коментарів – від спокійно-аналітичних до гостро-критичних. У Росії заговорили про українську політичну кризу. Низка американських політиків закликали Яценюка одразу після його заяви про відставку одуматися і повернутися.
В Україні зазвучали голоси, що це була спроба саботажу, що Яценюк злякався стану економіки і складності того, що уряд має робити, і стрибнув у кущі. Дехто стверджував, що це був обманний хід з боку прем’єра.
Словом, розмов вистачало. Де ж правда, і в чому вона?
На мій погляд, відбулася свідома, цілеспрямована, спланована корекція системи відносин прем’єр-президент-Верховна Рада.
Хто від цього виграв? По-перше, виграв А. Яценюк. Він змусив Верховну Раду (явно за сприяння президента) прийняти урядові законопроекти, стимулював всередині країни і за кордоном голоси на свою підтримку, і всі, зокрема, і суперники, ці голоси почули. Яценюк повернувся у крісло зміцненим і ще більш впевненим. Його політична вага зросла, і це важливо напередодні дочасних виборів до ВРУ.
По-друге, виграв і президент П. Порошенко, хоча дехто думає, що він дещо програв.
Виграв тому, що зміцнив свої позиції у неоголошеному протистоянні з О. Ляшком та Юлією Тимошенко, як лідерами партій-конкурентів на майбутніх перевиборах.
Можна міркувати, що з Президентом Порошенком на вибори підуть не тільки лояльний «Удар» Віталія Кличка, але й А. Яценюк, О. Турчинов, М. Томенко, Ю. Луценко і ті нардепи та політики, які за ними потягнуться, покинувши Юлію Тимошенко та інших лідерів вчорашнього дня. Як цинічно кажуть політики, вчасно зрадити – це не зрадити, а передбачити. Більшість пересічних політиків і нардепів шукатиме собі нового лідера-потяга, який може завести їх до омріяного парламенту, щоб «обтяпувати» там свої справи. Колись такими головними політичними «потягами» були Ющенко, Тимошенко, Янукович, дехто інший. Тепер цим потягом ¹ 1 став Петро Порошенко, а за ним лідери ситуації – О. Ляшко, С. Тігіпко, інші, хто гарантує проходження виборчого бар’єру.
Зокрема, й Юлія Тимошенко, яка поки що відійшла у тінь, але ще не вичерпала свій потенціал і має свій сталий електорат.
Поки ж пані Юлія лише раз за останні тижні прозвучала у ЗМІ, коли німецька газета «Focus» надрукувала коротку інформацію, що пані Юлія з донькою Євгенією була помічена на вулиці Берліна, де є низка дорогих магазинів.
Пара вийшла з дорогого спортивного бутіка Nike Store і сіла у розкішний чорний лімузин, що привернуло увагу перехожих.
Отже, політико-парламентська команда Петра Порошенка, яка на сьогодні є поки що скромною, на очах має всі шанси набути серйозних обрисів і стати потужною фракцією майбутнього парламенту.
Виграє й О. Турчинов, що має шанс або остаточно вирватися з тіні Юлії Тимошенко, або ж помиритися з нею на нових умовах.

	Порошенко та Яценюк задоволені – кризи вдалося уникнути…

Кризи уникнули… Що попереду?
1 серпня президент Порошенко провів телефонні консультації з лідером Німеччини. Канцлер ФРН Ангела Меркель, за повідомленнями прес-служби глави держави, високо оцінила зусилля президента України Петра Порошенка з підтримки внутрішньополітичної стабільності в Україні.
Вона відзначила важливість стабільної роботи Парламенту та уряду, насамперед, для прийняття законів, необхідних для продовження отримання фінансової підтримки України від міжнародних фінансових інститутів.
П. Порошенко заявив, що Україні вдалось уникнути політичної кризи: «Ми продемонстрували всьому світу внутрішньополітичну єдність України, і це – дуже важливо», – заявив президент України.
З кризи і Порошенко, і Яценюк вийшли зміцненими політично. Тепер справа за тим, щоб конвертувати свою політичну міць у результати дочасних виборів.
А тема виборів тягне за собою низку важливих питань – і терміни виборів, і закон, за якими ці вибори проведуть, і виділення коштів на вибори зі вкрай напруженого бюджету.
Про всі ці проблеми – у наступних статтях.
А наразі тривають серйозні політичні процеси, а також – несерйозні політиканські ігри, ігрища, країна воює, і гинуть люди.
У Львові поховали бійця АТО Володимира Статія. У соборі св. Юра у Львові помолилися за упокій жертв...