rss
04/21/2024
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Про національну зраду

«Національна зрада безкарна, нахабна, безсоромна, зухвало захоплює чимраз більше ділянок нашого політичного, військового, економічного, громадського життя при повному потуранні, бездіяльності, а в багатьох випадках – при сприянні та підтримці українських власть-імущих найвищих, середніх та низьких рангів».
Ярослав Дашкевич
«Національна зрада» (1992 рік)


«Добрим словом і кольтом можна досягти набагато більше, ніж самим словом», – полюбляли повторювати американці в часи підкорення Дикого Заходу. І мали рацію. Сьогодні, як з’ясувалося, упокорити територію, яка колись називалась Диким Степом, а згодом Донбасом, уповаючи лише на добре слово, неможливо. Для України розв’язання проблеми сепаратизму-тероризму-бандитизму перейшло з тактичної площини в стратегічну. Разом із тим, мілітарний чинник (український «кольт») виявився не лише заіржавілим...
8 вересня 2009 року, на сайті «Української правди», була розміщена моя стаття «Час Україні рятувати армію, щоб армія врятувала Україну». У ній, зокрема, я писав про таке: «Президент України (він же Верховний Головнокомандувач ЗСУ) має, на мій погляд, моральне право і законні підстави звернутися із закликом до українського народу – розпочати збір коштів (йдеться про добровільні пожертви людей) для порятунку війська (насамперед, військово-повітряних сил). >…< Слід відкрити спеціальний банківський рахунок, обрати Наглядову раду з кола найдостойніших фахівців, людей моральних, справжніх патріотів України, яким народ ще довіряє, і під їхнім пильним контролем виділяти зібрані кошти на потреби війська то оборонної промисловості».
Помовчимо. Подумаймо. П’ять років минуло відтоді…
Ще раніше, 1992 року, в липневому числі журналу «Сучасність», була надрукована стаття-попередження українського історика Ярослава Дашкевича «Національна зрада». Невеличкий витяг з неї: «Основним гарантом незалежної держави є її збройна сила. Тому після політичного удару по Україні – вступу її до СНД – було завдано не менш сильного удару по армії, яку практично обеззброєно. >…< Вивезення тактичних атомних ракет завершилося майже за два місяці до того й так не зрозумілого терміну (1 липня), коли таке вивезення мало бути закінчено. Є кілька дуже темних обставин цієї справи. Вивезення ракет велося без укладення будь-якої українсько-російської умови, якою Росія хоча б декларувала (справжню ціну таких декларацій ми знаємо), що атомна зброя не буде застосовуватися проти України... Досі ніхто не почув пояснення про те, за чиїми – в даній ситуації – лише наказами всередині України вивезено зброю, що єдина могла захистити Україну від її найбільшого ворога. Хочу підкреслити, що передача єдиної ефективної оборонної зброї України ворогові відбувалася під шаленим натиском США та інших країн Заходу, від яких, до речі, ніхто з українських властьімущих навіть не вимагав гарантій безпеки й оборони України. Хто керував в Україні цим механізмом обеззброєння держави?» Так отож.
У розвідці є непорушне правило: якщо ситуація повторилася двічі, то це вже СИСТЕМА. У Збройних силах України корупційні діяння, вияви антиукраїнства повторювались неодноразово. Як наслідок, вищі ешелони ЗСУ перетворились на потужну, добре замасковану політичним камуфляжем, складову антидержавної Системи.
Офіцери-патріоти, політики-державники, представники постмайданівського громадянського суспільства добре розуміють небезпеку, яку вона (Система) становить для Української держави. Та цього недостатньо. Треба приймати політичні рішення.
17 червня народний депутат України Юрій Сиротюк заявив: «Є список понад 40 генералів ЗСУ, які підозрюються у співпраці з ФСБ і в корупційних діях, і якщо не провести зачистки, антитерористична операція результативною не буде» (http://ipress.ua/).
Такою інформацією просто так не розкидаються. Народному депутатові, очевидно, є що сказати. Та подробиці наразі невідомі.
Військовий експерт Ігор Пилявець також стверджує, що генералітет, який зараз керує силовими відомствами, – це, здебільшого, «або п’ята колона, або руйнівники Збройних сил України». Серед тих, хто бере участь у підготовці АТО, ще досі є люди, які «симпатизують» Росії й які «набудували собі палаців», розпродаючи майно армії (http://www.radiosvoboda.org/media/video/25401496.html).
12 червня 2014 року військовий експерт Інституту Євроатлантичного співробітництва Ігор Козій в інтерв’ю газеті «День» слушно зауважив, що найбільш незахищеною структурою в державі є сектор оборони: «Армію роззброювали, патріотів виганяли, сьогодні там перебуває багато кон’юнктурників, які готові прислужувати всім.
У Національній академії оборони України, наприклад, були випадки, коли офіцери заявляли, що вони не будуть воювати проти Росії. Це – «п’ята колона». Через неї ми незахищені, всі наші дії бачать та контролюються». Тому одне з першочергових завдань, яке треба чимскоріш розв’язати новому начальникові Генштабу, – це відновлення вертикалі військової контррозвідки, яка має працювати оперативно й злагоджено.
До речі, чи знають у Мінобороні, що Канада готова передати Україні 20 літаків-винищувачів CF-18A, які добре зарекомендували себе у бойових операціях у Перській затоці, під час міжнародної військової операції в Лівії? Канада готова скерувати до України і десять пілотів-інструкторів…
19 серпня 2008 року, коментуючи російсько-грузинський конфлікт, директор Інституту Росії Василь Лаптійчук завбачливо попереджав: «Тема ворожнечі між Росією й Україною поки що – вічна. Вона триватиме аж до створення таких умов, за яких агресор, посягнувши на Україну, неминуче зазнає поразки. У російському Генштабі вже є детальні карти всіх військових об’єктів в Україні, котрі підлягають знищенню в перші ж години конфлікту, є плани окупації регіонів та блокування й знищення українських військових частин. Є можливість перекрити наш ефір і заповнити його російським мовленням. Власне, на наших очах відгодовуються штатні й позаштатні зрадники серед громадян України. У Кремлі вже готові зразки відповідних заяв про «захист російських громадян» для Заходу».
Дивуватись нема чого. Після того, коли у Росії до влади прийшов совєтський КГБ, московська політика щодо відновлення СРСР набула організованого, цілеспрямованого характеру. Колишній підполковник КГБ став російським президентом. Його найближчі приятелі обійняли ключові посади в Міністерстві оборони та ФСБ. Десятки високих державних посад обійняли вихідці з Луб’янки та Ясеново.
«Власть спецслужб – это просто переходной период болезни, которой страдает Россия. >…< В любой стране, когда у правителей нет иных рычагов воздействия, они прибегают к помощи вооруженных сил или полиции. Всегда есть мечта управлять «как хочется» – именно в этом смысл нахождения у власти органов безопасности, полиции и военных. >…<Эти люди привыкли управлять народом с помощью страха и палки. >…< Они носители авторитарных, антидемократических начал, даже при том, что они относительно молодые и смотрят вперед, а не назад. Менталитет у них советский – именно в этом проблема России… Идеологии сейчас практически нет, а современный российский патриотизм имеет шовинистический душок» (Олег Калугін, відставний генерал-лейтенант КГБ, нині громадянин США).
Саме тому спадкоємці КГБ неспроможні десовєтизувати Росію – це так само, якби перед гестапо поставили завдання – здійснити денацифікацію Німеччини. Людей із гебешною психологією, якій бракує ідеологічного запобіжника, в якої відсутнє моральне гальмо (свого часу цю функцію іноді перебирала на себе всесильна КПРС – керівна і спрямовуюча), можна переграти лише діючи на їхньому полі їхніми методами. Недемократичними. І на те нема ради. Бо, спіймані на брехні, люди Кремля/Луб’янки/Ясеново у відповідь лише нахабно сміються – ми ж, мовляв, представники Системи, якій все дозволено: брехати, перекручувати, інспірувати…
Владімір Путін якось заявив, що Росія має допомогти своїм громадянам, які після розвалу СРСР залишилися в колишніх совєтських республіках, що стали суверенними державами. А за потреби, мовляв, треба допомагати цим людям повернутися в Росію. Але не був би Путін самим собою, якби не підкреслив: «С теми, кто не хочет возвращаться в Россию, мы должны сотрудничать». Який підтекст гебіст закладав у слово «сотрудничество» здогадатись не важко…
У червні 2014 року командир батальйону територіальної оборони «Айдар» Сергій Мельничук, в ефірі програми «Свобода слова» на ICTV, заявив, що у керівництві антитерористичної операції є зрадники. Після чого Марина Ставнійчук, Радник Президента України, звернулася до Генерального прокурора п. Віталія Яреми з проханням вивчити обставини, про які розповів Сергій Мельничук та у випадку необхідності вжити заходів прокурорського реагування. «8 липня 2014 року я (Марина Ставнійчук – О. Р.) отримала відповідь від Генеральної прокуратури України, в якій, зокрема, зазначається: «Відомості про кримінальне правопорушення, інформація про яке оприлюднена командиром батальйону територіальної оборони «Айдар» Сергієм Мельничуком 3.07.2014, внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань, та розпочато кримінальне провадження за ознаками злочину, передбаченого ч. 1 ст. 111 КК України. Під час досудового розслідування буде досліджено наведені обставини та надано правову оцінку діям вказаних службових осіб». (http://blogs.pravda.com.ua/authors/stavniychuk/53be8e07e817f/).
Уже згадуваний Ігор Козій висловив думку, що доки Володимир Литвин і Олександр Кузьмук перебуватимуть у парламентському комітеті з національної безпеки та оборони, доти нічого не вдасться зробити зі силовими органами.
Експерт, схоже, має рацію. У липні минулого року 148 депутатів Верховної Ради (серед них і генерал армії Олександр Кузьмук) звернулися до сейму Польщі з проханням визнати Волинську трагедію геноцидом польського народу.
Хай там як, але навіть Леонід Кравчук не витримав: «Заява цих 148 депутатів – безпрецедентний у світовій історії випадок, коли політики просять законодавчий орган іншої держави звинуватити у найважчому із злочинів представників свого народу. Це – антигромадський, антинаціональний крок, що може бути прирівняний до національної зради. Ці 148 депутатів (більшість з яких ігнорує одну з найбільших трагедій у минулому України – Голодомор, що був злочином геноциду проти мільйонів українців) розтоптали нашу історію».
Євген Марчук: «Звернення українських депутатів до Сейму Польщі – це ганебний крок з боку всіх підписантів… Взагалі, звертатися до іноземного парламенту чи уряду з тим, щоб твоїй країні зробили щось погане, це, мінімум, непристойно. Думаю, тут не обійшлося без впливу деяких російських структур».
15 липня 2013 року народний депутат від ВО «Свобода» Ірина Фаріон скерувала до СБУ депутатський запит, в якому просила спецслужбу проаналізувати це злощасне звернення на наявність у ньому ознак державної зради. Тодішня Служба безпеки України у зверненні 148 парламентарів ознак державної зради не побачила…
Сьогодні Україна змінилася. ЧОМУ Б ПОВТОРНО НЕ ЗВЕРНУТИСЯ ДО СБУ? Підтвердження факту зради майже півтори сотні народних депутатів могло б стати своєрідною підставою до започаткування процедури розпуску Верховної Ради.
P. S.
13 липня на сайті http://ipress.ua/ була оприлюднена інформація про військового комісара Полтавської області, який хоче приєднати південно-східну Україну до Росії. «Він активно поширює у соцмережі антиукраїнську пропаганду. Ця людина дуже активно бере участь у різних опитуваннях: спалювання українського паспорта кримським військовослужбовцем вважає «правильним вчинком, вчинком чесної людини. Воєнком Павлов хоче, щоб Путін був довічним президентом Росії».
Як мовиться, без коментарів.

Олег К. Романчук,
публіцист, шеф-редактор журналу «Універсум»

Ситуація невизначеності – може бути все

Залишитися в історії

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers