rss
05/23/2024
EN   UA

Молодiжне Перехрестя (Тисність на обкладинку)

#370

Ваша точка зору

Чого, на Вашу думку, найбільше бракує Україні для перемоги?
Грошей
Зброї
Ядерної зброї
Міжнародної підтримки
Совісті найвищого керівництва
Ваш варіант відповіді
Полiтика \ Аналітика \ Ситуація невизначеності – може бути все

Кожна ситуація має своє обличчя, свою визначеність. Коли ж цю визначеність розгледіти важко, кажемо про невизначеність. Але в цій невизначеності потенційно можуть міститися початкові тенденції, зародки подій, які через певний час проявляться і будуть визначати наступний етап розвитку даної ситуації.

На мій погляд, подібний момент спостерігаємо у розвитку військово-політичної ситуації в Україні середини липня 2014 року.
Поставте собі просте питання – що відбувається нині в Україні? І відчуєте, що сформулювати чітку відповідь непросто.
Давайте спробуємо зробити це по порядку.

Політична ситуація
Якщо сказати, що політична ситуація в Україні нині стабільна, відчуємо потребу в уточненні.
Стабільно яка? Стабільно спокійна? Зовні так, але відчуваємо, що цей спокій є поверховим і нетривким. І навіть не скажеш одразу, чому виникає таке враження.
З одного боку, президент сформував основи своєї команди, активно проявляє свою позицію у конституційному питанні, проблемі переобрання Верховної Ради, у військовій політиці, у дипломатії.
З іншого боку, жодне з цих питань не вирішено, напрямки не закриті. Команда нової влади ще не доукомплектована, зміни до Конституції ще не прийняті, вибори до парламенту і місцеві ще не призначені, виборче законодавство також остаточно ще не прояснено, АТО все ще триває, але до її закінчення досить далеко, переговорні процеси очевидної користі Україні поки що не принесли.

 Title 
  

То може точніше сказати, що ситуація в Україні стабільно напружена?
Напруга дійсно відчувається. І навіть тоді, коли вона прихована, не одразу помітна. Адже майже все в Україні в стані зависання, паузи, невизначеності. І саме такий стан викликає відчуття напруги, тривожного очікування – а що далі?
Політика президента й уряду ще не має стабільної міцної політичної підтримки через те, що нинішні склади Верховної Ради України, місцевих органів влади сформовані були у часи правління Януковича і під сильним тиском Партії регіонів. Перебіжчиків, перефарбованих, дворушників, які зробили вигляд, що переметнулися на бік нової влади, не враховуємо, бо це політичне «болото» не може бути надійним опертям.
Партії вчорашньої опозиції також не встали «під рушницю» президентові Порошенку і прем’єрові Яценюку. Хоча Юлія Тимошенко відійшла у тінь, немає сумнівів, що такий відхід є тимчасовим. І вона особисто, і партія «Батьківщина» уважно слідкують за діями нової влади, персонально Петра Порошенка, і тільки чекають часу, щоб розпочати кампанію критики – спочатку обережної і часткової, а потім і більш гострої та широкомасштабної – особливо перед виборами.
«Свобода» також має свої підстави для критики, і вони посиляться у випадку відсторонення від посад декотрих висуванців партії – наприклад, А. Мохника та інших, чого від Президента вимагають уже давненько.
«Удар» поки що намагається взяти максимум від перемоги свого лідера Віталія Кличка на виборах міського голови столиці і пропагувати його перші кроки як очільника Києва. Але відкидати зовсім мрію нового мера про участь у наступних президентських виборах не доводиться, тож і його партія також має підстави вести свою гру.
Власної реальної політичної сили у президента Порошенка наразі нема. За його бажанням формально існуюча партія «Солідарність» може стати численною, але ця численність у політичному аспекті не трансформується у політичну надійність. Бо до цієї давньої партії Порошенка прийдуть дуже різні політики, яких цікавить не власне Петро Олексійович, не подальші президентські успіхи Порошенка, а можливість бути у партії влади і мати від цього свою вигоду.
Іншого варіанту наповнення своєї партії відомими політиками, аніж запросити туди чергову групу політичних «перекотиполе», у Порошенка нема. Але це також буде ситуативна підтримка – допоки Порошенко при владі.
Місцеві вибори також можуть дати неоднозначний результат. Насамперед, пояс російськомовних областей на місцевих виборах може вибрати і делегувати у місцеві ради чимало таких депутатів, яким ідеї незалежності від центральної влади Києва, сепаратизму чи федералізації будуть ближчими, ніж ідеї єдиної України.
Розривати країну можна не тільки на центральному рівні (у Верховній Раді тощо), але й на місцевому рівні (районні, міські та обласні ради).
Обіцяна президентом і урядом децентралізація в умовах розповсюдження федералістських, сепаратистських, а то й антиукраїнських настроїв може дати потужні загони місцевих депутатів та обраних ними виконкомів, які формально будуть називатися українськими органами місцевої влади, а на ділі будуть неукраїнськими чи навіть антиукраїнськими.
Тож напруження ситуації у політичному аспекті до осені, вірогідно, зростатиме, а восени вийде на пік, особливо, якщо вибори восени все-таки відбудуться.

Військово-безпекова ситуація
Якщо подивитися на країну у цілому, нібито, все більш-менш під контролем, окрім Донбасу і Луганщини. Однак, національна безпека – річ тонка і складна. Можна стверджувати, що жодна область України, включно зі столицею, насправді не є у стовідсотковій безпеці.
Прислів’я нагадує: «Де тонко, там і рветься». І таких от «тонких» місць у життєдіяльності велетенського організму країни є, на жаль, чимало. Де наступного разу трісне, а де й рвоне – наразі невідомо. Але подібне може статися, насамперед, на тлі загальної атмосфери розслабленості.
Особливо складна ситуація в зоні АТО. Військові дії продовжуються, повідомлень про загибель вояків з обох боків вистачає, гинуть ледь не щодня і мирні люди, а відчутних зрушень побачити не вдається.
Фраза «кільце стискається» звучала вже безліч разів. Воно стискалося навколо малих і середніх міст, навколо Донецька і Луганська, навколо всієї зони АТО, а в той же час, нібито у паралельному вимірі, відбуваються нові й нові атаки на українські позиції, гинуть військові, навіть і з великими погонами, збиваються літаки і гвинтокрили.
То що насправді відбувається у зоні АТО? Якщо перемога сил АТО є настільки близькою, чому не вдається перекрити кордон, чому через пропускні пункти продовжує йти жива сила і техніка, навіть важка?
Достатньо одного повідомлення, що через прикордонний пункт «Ізварине» кілька днів тому на українську територію пройшла сотня одиниць важкої військової техніки, щоб оторопіти і запитати себе: «А хто її буде зупиняти і знищувати? Де наша розвідка й авіація, яка може завдати ударів по цій колоні і не пустити її вглиб української території? Чому про цей факт повідомляють журналісти і мовчить штаб АТО? А скільки таких колон мають намір проникнути на територію охоплених війною областей в наступні дні? І вони також здійснять це безперешкодно?»

  Title
  Руїни в зоні АТО

Воювати в зоні АТО дуже нелегко, всі це розуміють. Терористи ховаються і в будинках, і в дитсадочках і в житлових масивах. Але чому так багато розбомблених приміщень, чому так багато вбитих мирних мешканців, чому у звільнені міста не рекомендують повертатися людям, котрі там жили, котрі нині є біженцями і чекали звільнення рідних міст?
Чи не тому, що обсяг зруйнованого перевищує найстрашніші побоювання? Чи не тому, що силам АТО не вдається здійснювати високоточні операції й локальні удари, і в низці випадків йде артилерійська «зачистка по площам»?
Звичайно, запитувати легше, ніж відповідати, але ми повинні розуміти, що «піррова» перемога, яка буде здобута великою кров’ю, зокрема, й жертвами з боку місцевого населення, породить далеко не дружні почуття до тих, хто звільняв ці міста від терористів і кримінальників ціною своїх життів.
Вдячність і невдячність будуть фатально переплетені у настроях місцевого населення. Вдячність одних, що нормальне мирне життя їм може бути повернено, і дорікання, включно з ненавистю, з боку тих, хто вважає АТО каральною операцією київської «хунти» проти російськомовного населення Сходу і ніскільки не радіє факту звільнення їх місцевості від тих, хто підняв зброю на Україну, а заодно з тим породив хаос, беззаконня, грабунки, насильства і життя у форматі безперестанного страху.
Коли запитуєш себе – а чи довго ще триватиме АТО, відповіді не знаходиш. А ще складніше прогнозувати ситуацію звільнення таких міст-мільйонників, як Донецьк і Луганськ. Що попереду – вуличні бої? А це ж ріки крові. Є якийсь інший варіант? Складно сказати, але тема переговорів знову і знову виникає.

  
  

Дипломатична ситуація
Тиск на українське керівництво з метою відродити переговорний процес існує з різних боків. Зокрема і з боку Євросоюзу. Недавні перемовини канцлера Німеччини Ангели Меркель та президента Росії Володимира Путіна на фіналі чемпіонату світу з футболу в Бразилії призвели до того, що заклик знову сісти за стіл переговорів прозвучав на адресу президента Порошенка. Розуміючи всю складність переговорів віч-на-віч, зазвучала пропозиція перемовин у форматі відеоконференції.
Технічно це можливо, а ось політично складно. Справа в тому, що головні вимоги кожної зі сторін на сьогодні поки що є неприйнятними. Центральна влада бачить передумовою мирного процесу складення зброї бойовиками так званих ДНР і ЛНР. Ті категорично цю умову відкидають.
Зі свого боку, керівники ДНР, ЛНР, бойовиків бачать умовою мирного процесу відвід сил АТО за межі обох областей. Центральна влада категорично цю умову не сприймає.
Виходить, що якась із сторін має у якійсь формі, хоча б частково, згодитися на умову іншої сторони. А це поки що нереально. Тоді що – продовження війни до перемоги?
Центральна влада бачить тільки один варіант своєї перемоги – звільнення Донбасу та Луганщини від найманців, складення зброї місцевими мешканцями, і початок відродження цього важливого промислового регіону України.
Тому й звучать висловлювання про знищення бойовиків, які відмовляються скласти зброю. Сказати легко, а як це зробити мінімальною ціною людської крові? Чи вийде так, як у популярній пісні з військового кінофільму «Білоруський вокзал»: «Нам потрібна перемога. Одна на всіх. Ми за ціною не постоїмо…»
Думаю, дипломатичний тиск на Україну буде продовжуватися. Українське керівництво затиснуте ситуацією. На повторне перемир’я воно навряд чи згодиться, бо попереднє, окрім смертей 27 військовиків, силам АТО нічого не принесло. Отож, будуть лунати слова про принципову згоду на мирне вирішення проблеми, але реально військова операція буде продовжуватися. Дипломатична невизначеність додасться до інших видів невизначеності нинішньої української ситуації.

Економічна ситуація
Літо трохи пом’якшує удар від підвищення цін і тарифів, яке розпочалося ще з весни, а з 1 липня інтенсифікувалося. Але відпустки закінчаться, осінньо-зимові холоди загострять проблеми з опаленням, ціною на газ та електроенергією для населення. Падіння виробництва, необхідність відновлення порушених війною районів, економічна війна з Росією, яка, вірогідно, розпочнеться, економічну ситуацію різко загострять.
Допомога Заходу не покриватиме всіх потреб України. До чого це може призвести? До наростання соціального напруження, посилення невдоволення різних груп населення. І тут одразу ж знайдуться політичні сили, які спробують зіграти на невдоволенні людей. А у перспективі майбутніх виборів це означатиме, що до влади у ради різних рівнів прорветься значна, а то й критична маса діячів, які складуть різноманітну, але гучну опозицію нинішньому керівництву України.
Економічне напруження може позначитися на курсі гривні, збити споживчий попит населення і спровокувати новий виток економічної кризи.

Висновок
Ситуація невизначеності довго тривати не може. Процеси йдуть, хоча інколи їх не помічають, бо вони глибинні. Однак, оптимістичний прогноз дати не вдається.
Нас чекають складні часи і важкі проблеми.
Будемо долати труднощі по мірі їх надходження, як закликав наш земляк, уродженець Одеси, знаменитий сатирик Михайло Жванецький.

Про національну зраду

Залишитися в історії

 

Реклама

© 2006-2011 "Час i Подiї". All Rights Reserved | Chicago Web Design - Dropshipping suppliers