У Харківському госпіталі від тяжких ран, яких зазнав під Слов’янськом, помер 22-річний Олександр Голяченко.
Трагічна звістка прийшла в село Славів, що у Черняхівському районі на Житомирщині: у харківському госпіталі від тяжких ран, яких зазнав під Слов’янськом, помер 22-річний Олександр Голяченко. У великому горі його батьки і старші сестри, які до останнього сподівалися, що Сашко буде жити. Рідні не можуть змиритися з такою великою втратою. Мама не може повірити, що більше не побачить свого сина, який не хотів, щоб ні вона, ні тато й сестри переживали й хвилювалися, тож так і не сказав їм, що несе службу під Слов’янськом. Все говорив по телефону: «Я в Миколаєві, у мене все нормально...» У Харкові в госпіталі мама побачила Олександра обгорілим і зраненим, неушкодженими частково лишилися тільки ноги, що були закриті «берцами»...
Олександр Голяченко із простої селянської родини: батько водій, а мама доярка. Він відслужив строкову службу у 95-й аеромобільній бригаді. Як розповідає його двоюрідний брат Андрій Голяченко, Сашко пишався тим, що він десантник, що стрибки з парашутом здійснював, що він фахівець– водій БТР... Та й родичі пишалися ним– представником «крилатої піхоти».
Повернувшись із армії, Олександр навчався в Одеській морській школі. А згодом вирішив поїхати на заробітки: працював будівельником у Росії. У березні приїхав додому у відпустку. В цей час і прийшла йому повістка. Відразу ж пішов у військкомат, а відтак поповнив лави Збройних сил України у зв’язку з частковою мобілізацією. Його як спеціаліста направили у 95-ту аеромобільну бригаду, де він проходив строкову службу.
13 червня, коли колона військової техніки під Слов’янськом перевозила воду та продукти, в бойову машину влучив ворожий снаряд. Олександр Голяченко був поранений разом зі своїми товаришами по службі– старшим солдатом Олександром Ніколайчуком із села Старий Солотвин Бердичівського району, лейтенантом Сергієм Бабським із Коростеня та солдатом Сергієм Хартником із Житомира. Олександр останнім залишав БТР, тому обгорів найбільше– отримав 80 відсотків опіків тіла. За життя Олександра Голяченка у харківському шпиталі боролися найкращі лікарі. Та, на жаль, 16 червня він помер.
У селі Славів відбулося прощання з військовим 95-ї окремої аеромобільної бригади Олександром Голяченком. Поховали його на сільському кладовищі. Провести в останню путь захисника незалежності й територіальної цілісності України, водія-механіка 95-ї аеромобільної бригади, який останній свій бій прийняв під Слов’янськом, зібралися мешканці не лише села Славів, а й навколишніх сіл та побратими по зброї.
Всі були приголомшені непоправною втратою. 22-річному енергійному, завжди оптимістично налаштованому, працьовитому хлопцеві тільки жити й жити, та ракета, випущена сепаратистами у бронемашину Олександра, обірвала його життя. Попрощатися з палким патріотом, молодим хлопцем прийшли сотні людей. Невгамовним болем в серці батьків бринить втрата наймолодшого сина. Висловити співчуття та запропонувати підтримку прийшли близькі, друзі, односельчани, небайдужі громадяни, представники влади.
На Сашковій сторінці в соціальній мережі– десятки записів його друзів. Ось лише деякі з них: «Я не можу повірити і до кінця усвідомити, що тебе більш немає... Як Тебе, людину з таким великим серцем, такого люблячого, доброго, щирого, могла спіткати така доля?!»
«Ми усі дуже тужимо за Тобою! Так не вистачає Тебе! Не вистачає твого сміху, щирої усмішки, твоїх жартів та слів «Усе буде добре». Ти завжди поспішав, бо хотів зробити масу справ... А головне, Ти ніколи не падав духом! Ти вірив, що добро завжди переможе, що настануть часи, коли наша країна розквітне, коли люди зможуть жити достойно».
«Я пишаюся, що в моїй країні є такі відважні люди, як ти. Готові віддати життя за свою країну, за народ. Хай земля тобі буде пухом. Слава героям!»

Автор: Оксана Климчук,
Житомирська область
Тетяна КозирєваДжерело: «День»
 (http://www.day.kiev.ua )