Є історичні події, до яких веде довгий, важкий шлях, але які не одразу усвідомлюються й оцінюються, а через день-два, нібито, зовсім випадають із поля зору суспільства. Парадокс? Так. І саме з цим парадоксом ми зіштовхнулися в Україні наприкінці червня 2014 року.

Що відбулося?
Відбулося те, заради чого, власне, восени 2013 року розпочалися перші вуличні протести і згодом постав Майдан – Україна підписала Угоду про асоціацію з Європейським Союзом (ЄС). Сталося це 27 червня, у Брюсселі, а ось уже 29 червня, коли я писав ці рядки, в стрічках новин та інформаційних матеріалах на актуальні теми про цю подію та її наслідки майже нічого не було. А якщо і щось було, то це вузькоспеціальні коментарі експертів – так би мовити, інтелектуальний міжсобойчик. І це лише через 2 дні після цієї історичної події!
Ризикну сказати чіткіше – складається враження, що ця подія пройшла по краю суспільної уваги українців всередині країни. Українці за кордоном, передусім, політично активні, сприйняли її набагато активніше.
Чому? Давайте проаналізуємо.

Згадаймо недавнє
Увесь 2013 рік в Україні пройшов під знаком очікування важливого рубікону, який наприкінці того року мала перейти наша країна – стати асоційованим членом ЄС. Угоду про Асоціацію мали підписати під час Саміту Східного партнерства, що відбувався у столиці Литви, Вільнюсі, 28-29 листопада 2013 року.
Однак, як усі ми добре пам’ятаємо, 21 листопада 2013 року Кабінет Міністрів України під керівництвом М. Азарова вирішив призупинити процес підготовки до укладання Угоди про асоціацію між Україною та ЄС. Звичайно, недорікуватий Янович був антиукраїнцем та антиєвропейцем, проте ініціатором подібного рішення стати не міг, хоча й поділяв його.
За спиною М. Азарова маячили фігури В. Януковича та В. Путіна, які, власне, насправді і протиснули це рішення.
Тож, під час Саміту у Вільнюсі, на який за планом зібралися європейські країни, Угоду з Україною вони не підписали.
А далі розпочинається спровокована відмовою Уряду підписати Угоду трагічна та кривава історія боротьби за європейський вектор України, історія Євромайдану у Києві та по всій країні. Боротьба мас доповнилася з часом іншими вимогами – відставки Януковича та його команди-банди, зміни системи тощо. Але провідним все ж був напрямок євроінтеграції, який виборювався протестуючими на Майдані та підтримувався їхніми прихильниками по всій країні, хоча й не стовідсотково.
Загибель Небесної Сотні, втеча Януковича поставили криваву крапку у цій боротьбі – 22 лютого Верховна Рада відправила у відставку Президента Януковича. 27 лютого 2014 року у Верховній Раді було сформовано новий Уряд, який очолив А. Яценюк.
Процес євроінтеграції України відновився – 21 березня 2014 року було підписано політичну частину Угоди про Асоціацію між Україною та ЄС.
На 27 червня було заплановано підписання й економічної частини цієї Угоди, що надавало Україні повноправного асоційованого членства в Євросоюзі.

Ціна Угоди
Перед підписанням 27 червня Президент України П. Порошенко повідомив: «Я підпишу Угоду про Асоціацію, використовуючи кулькову ручку, на якій написано «Асоціація Україна – ЄС, Вільнюс, 29 листопада 2013 року». Тоді це не відбулося, але кулькова ручка залишилася. Ми бачимо: вона демонструє, що історичні події невідворотні».
Дійсно, історія прокладає свій шлях попри всі перепони. Але питання ціни того результату, якого прагнули, завжди залишається, і це питання є складним і неоднозначним.
Уявімо собі на хвилинку, що Угода з ЄС була б підписана у листопаді 2013 року, у Вільнюсі.
Чи зберегло б це для України Крим? Чи відвернуло б війну на Донбасі, провокації по всьому Південному Сходу України?
Ці питання залишаються без відповіді, бо історія, як відомо, не має умовного способу, слово «якби…» – це лише спосіб пофантазувати.
Якби підписали у Вільнюсі, якби Росія побоялася Європи і не відкусила Крим, якби Донбас не запалав від сірників найманців, якби… То, може, Україна мала б асоційоване членство з ЄС, але з цілісною своєю територією і без війни? Так починають думати деякі українці, налякані і стурбовані усім тим, що відбулося на їхніх очах за минулі 8 місяців.
Але жодних «якби…» бути не може – сталося те, що сталося. Ціна заплачена, вона дуже висока і все ще платиться. І кінця цій платні поки що не видно.
Тож Україна прийшла до підписання Угоди з ЄС в принципово іншій ситуації – з новим керівництвом (і це – безумовний плюс), але з відрізаною територією Криму, з війною в Донбасі, з шокуючим усвідомленням, що майже всі силові органи держави розвалені, державні інституції деградовані, парламент повною мірою не виконує потрібну країні законодавчу функцію, економічна ситуація різко погіршується і т. д., і т. п.

Підписання
За повідомленнями Прес-служби Президента України та низки інформаційних агентств церемонія підписання відбулася у будівлі Ради Європейського Союзу у Брюсселі, о 10 годині за місцевим часом. Разом з Україною аналогічні Угоди підписали Грузія та Молдова.
ЄС представляли його головні очільники – Президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу та Президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей. Вони багато посміхалися, демонстрували оптимізм, виступили на церемонії і схвально оцінили підписання Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом.
Так, Президент Європейської комісії Жозе Мануель Баррозу у своєму виступі перед підписанням назвав Угоду поворотним пунктом у політиці східного партнерства Європи, який дає підґрунтя для подальшої політичної асоціації та економічної інтеграції.
Ж-М. Баррозу назвав ключовими для успіху реалізації Угоди відомі вимоги: реформування законодавства, громадського управління, запровадження принципів ефективності та прозорості, боротьбу з корупцією. Дещо загально він заявив: «Ми віримо у відкрите суспільство, відкриту економіку».
Розуміючи, що Росія уважно відстежує цю подію, Жозе-Мануель Баррозу також підкреслив, що Угода жодним чином не має зашкодити партнерським відносинам з країнами-сусідами і не спрямована проти когось.
Президент Європейської Ради Герман Ван Ромпей назвав підписання історичним днем для всієї Європи: «І у Києві, і всюди люди віддали свої серця більш тісним зв’язкам з Європейським Союзом. Ми цього не забудемо…Сильні політичні та економічні зв’язки принесуть більшу стабільність та процвітання всьому європейському континенту, така кооперація має базуватися на загальних цінностях, таких, як демократія, права людини, фундаментальні свободи, верховенство права… Європейський Союз буде на вашому боці, постійно надаватиме політичну, технічну та фінансову допомогу», – запевнив Герман Ван Ромпей.
«Наша загальна мета – ваша інтеграція у ринок Європейського Союзу, найбагатший та найбільший», – резюмував він.
Герман Ван Ромпей також наголосив на важливості вирішення для України «дуже складних питань безпеки». «Європейський Союз на вашому боці,», – заявив він, запевнивши у підтримці та солідарності ЄС у питанні територіальної цілісності України.
З українського боку на церемонії також була присутня нова зовнішньополітична команда Президента П. Порошенка – Міністр закордонних справ Павло Клімкін, Перший помічник Президента Юрій Оніщенко, заступник Глави Адміністрації Президента України Валерій Чалий, представник України при Європейському Союзі Костянтин Єлісєєв.
Від імені України Президент України Петро Порошенко підписав Угоду про асоціацію та Заключний акт з Європейським Союзом.
Виступ Президента на церемонії підписання Угоди про Асоціацію був лаконічним і піднесеним:
«Шановні президенти, прем’єр-міністри, шановні гості!
Це – чудовий день. Мабуть, найважливіший день для моєї країни після дня проголошення Незалежності. Цей момент важливий для історії, для майбутнього. Він показує, наскільки може все змінитися за короткий період часу…
Документ, який ми будемо підписувати – це не лише політичний та економічний документ. Це – символ долі і прагнень, які не можна зруйнувати, для людей, які пожертвували своїм життям та здоров’ям для того, щоб це відбулося. І це найсильніше нагадування того, що люди мають прагнути жити краще.
Україні знадобилось 7 довгих років для того, щоб подолати цей жахливий, терновий шлях до економічної асоціації, політичної асоціації з Європейським Союзом. Цей шлях мав свої позитивні та негативні сторони, але, врешті-решт, ми до цього прийшли. Вся Україна і також Крим. Нагадуємо, що Угода про асоціацію з ЄС – це вся Україна.
Шановні друзі!
Об’єднана Європа – це курс країн, але це не означає, що немає опонентів цій думці. Була велика кількість спроб знищити європейський проект об’єднання, наприклад, як це відбулося протягом останніх місяців в Україні…
Ми б бажали підписати Угоду за більш кращих умов, ніж такі, які ми маємо зараз, але з іншого боку – зовнішня агресія на Україну дає ще один сильний поштовх для того, щоб зробити цей важливий крок.
Підписуючи цю Угоду, Україна обіцяє, що буде впроваджуватиме реформи. Але це документ також і спільної відповідальності.
Таким чином, на тлі політичної асоціації ми також очікуємо, що Європейський Союз буде робити все, щоб підтримати наш суверенний вибір, боронити нашу українську незалежність та територіальну цілісність.
Багато буде залежати від європейської солідарності з трьома країнами, які заплатили велику ціну для того, щоб бути частиною Європи та бути з Європою. Чи Європа буде вільною, чи частково вільною. Чи має вона хвилюватися про анексію, чи можливість виникнення інших конфліктів у майбутньому? Поки що на це питання важко відповісти...
Україна вирішила, що Угода буде працювати. Наші три країни розпочинають дуже важкий, болючий, але важливий шлях реформ. Економічна інтеграція і політична асоціація з ЄС – ось, власне, наше розуміння успішного розвитку. Для того, щоб все це працювало, ми готові до ратифікації. Ми вважаємо, що ратифікація в європейських столицях також відбудеться швидко.
За останні місяці Україна сплатила велику, найбільшу ціну за те, щоб європейські мрії стали дійсністю. Про це треба пам’ятати. Коли Україна буде готова приєднатися до ЄС, вона приєднається до ЄС.
Для ЄС це, мабуть, майже нічого не означає, але це означає багато для моєї країни. Під час підписання я хотів би зробити одностороннє проголошення – підписуючи Угоду про Асоціацію з ЄС, Україна, як європейська держава, яка має однакові цінності – верховенство закону та свободи, наголошуючи на майбутньому членстві України в ЄС. Угода про асоціацію – це інструмент підготовки до майбутнього приєднання. ЄС – це не лише частина країн, об’єднаних у союз. ЄС – це ідея, це відповідь вимогам сьогодення. І тому країни ЄС і країни не ЄС мають зробити важливий крок.
Я дякую всім вам, шановні Президенти, шановні Голови Урядів, шановний Президент Комісії, шановний Президент Ради Європи та представники європейської комісії.
Це – результат нашої спільної роботи. І ми бачимо дуже важливий результат для людей України та громадян Європейського Союзу.
Слава Європейському Союзу, Слава Україні!»

Зустрічі на підтримку України
За повідомленнями прес-служби Президента України, у Брюсселі відбулася низка коротких перемовин, на яких Петро Порошенко ще раз заручився підтримкою свого мирного плану.
Так він зустрівся з Федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель та Президентом Франції Франсуа Олландом. Сторони одностайно висловили занепокоєння з приводу порушення проголошеного у Луганській та Донецькій областях режиму припинення вогню з боку бойовиків. «Всі зобов’язання мають виконуватися всіма сторонами», – наголосили Петро Порошенко, Ангела Меркель та Франсуа Олланд.

	Т. Козак (крайній зліва) на зустрічі активістів із Президентом Порошенком

Сторони погодилися (треба думати – за наполяганням П. Порошенка) з тим, що позиція ЄС має бути більш рішучою.
У розвиток цих контактів Президент України також провів зустріч із Прем’єр-міністрами Фінляндії та Італії. Під час зустрічі головна увага була приділена подіям в Україні та можливим шляхам стабілізації ситуації, що склалася у східних регіонах держави. Прем’єри підтримали мирні ініціативи Петра Порошенка. Сторони обговорили наступні кроки мирного плану Президента України і висловили сподівання на швидке припинення насильства та врегулювання ситуації на Сході відповідно до положень плану.
Прем’єр Італії привітав очікуване підписання економічної частини Угоди про асоціацію між Україною та Європейським Союзом, яка, зокрема, відкриє нові можливості для розвитку українсько-італійського партнерства.
Окрім того, Президент України Петро Дорошенко, під час зустрічі з прем’єр-міністром Італійської Республіки Маттео Ренці, порушив важливу для українців проблему –закликав Італію до подальшого спрощення процедури отримання віз громадянами України, а також – удосконалення заходів зі захисту прав української громади в Італії.
Нагадаємо, що понад місяць тому, 23 травня, єврокомісар Сесілія Малстром запропонувала Єврокомісії перейти до другої – останньої – фази плану дій щодо візової лібералізації, після завершення якого громадяни України зможуть їздити до країн ЄС без віз.
Український парламент зі свого боку вже прийняв всі необхідні закони для переходу до другої фази Плану дій щодо лібералізації візового режиму з ЄС.
Однак Угода вступить у силу тільки після її ратифікації Україною та країнами-членами ЄС. Цей процес у Європі може тривати 2-3 роки, як передбачає міністр закордонних справ України Павло Клімкін. Причому, такий термін він охарактеризував як достатньо швидкий. Україна зробить це, напевно, значно швидше, але вже не на цій сесії. При цьому, П. Клімкін оптимістично зазначив: «Зона вільної торгівлі, секторальне співробітництво будуть працювати вже найближчим часом. І нам не треба чекати рік, якщо якась країна буде ратифікувати договір».
У той же час варто згадати, що песимістичних попереджень про економічні втрати України у зв’язку з підписанням Україною Угоди з ЄС також вистачає. Ці втрати пов’язують із погіршенням стосунків України з Росією.
Петро Порошенко шукає підтримки своїм діям і планам не тільки за кордоном. У Києві він зустрівся з представниками громадськості, які активно співпрацюють із новою владою. Президент високо оцінив внесок громадських організацій у налагодження роботи державних і управлінських структур України, їхні ініціативи законодавчого порядку. Учасником цієї зустрічі був і начальник штабу 40-ї сотні Самооборони Майдану, Президент інвестиційної компанії «Універ» Тарас Мирославович Козак, що періодично разом зі мною має слово на радіо «Юкі-Драйв», яке чимало з наших читачів постійно слухають.
Час покаже, хто був правий. Проте, ейфорійних очікувань від підписання Угоди в Україні не спостерігається. Люди стурбовані і пригнічені всім тим, що відбувається в країні.

Питання санкцій на адресу РФ
Чутливою для всіх, а насамперед, для ЄС, була тема ймовірних подальших санкцій щодо РФ.
Можливо, лідери Європейського Союзу переконували Президента П. Порошенка не наполягати на негайних подальших санкціях щодо РФ. Вони вирішили поки що не запроваджувати нові санкції проти Росії за її дії щодо України. Про це вони заявили у Брюсселі, в п’ятницю.
Європейські лідери, однак, наголосили, що нові санкції вже готові і у випадку потреби можуть бути запроваджені «без зволікання».
Лідери ЄС дали російському уряду і повстанцям у Східній Україні час до понеділка, щоб вжити заходів для поліпшення ситуації. Зокрема, мається на увазі погодження механізму перевірки припинення вогню, повернення трьох контрольно-пропускних пунктів Україні, звільнення всіх полонених і початок «переговорів по суті» мирного плану Президента України Петра Порошенка.
Нагадаємо, Президент України П. Порошенко висловився проти запровадження нових санкцій щодо Росії.
Як повідомлялося, раніше голова Європейської Ради Г. В. Ромпей зазначив, що питання про санкції щодо Росії буде знову розглянуто на саміті ЄС 26-27 червня.
Також нагадаємо, ЄС може застосувати щодо Росії «третю фазу» санкцій, що стосуватиметься російських компаній та секторів економіки.
Застосована наразі «друга фаза» щодо замороження фінансових активів та заборони в’їзду до ЄС стосується 61 особи.
Відверто скажемо, що застосовані вже санкції особисто для Путіна є не надто значними, а рішення по Україні приймає, в кінцевому підсумку, тільки він. Тож, за великим рахунком, триває своєрідна «гра у санкції» з боку Євросоюзу з одночасним бажанням не зіпсувати стосунки, насамперед, комерційні, з російським бізнесом і персонально з «другом Владіміром».
Саме тому жодних помітних змін у ситуації на Сході України немає.

	До якого компромісу схиляє Ангела Меркель Петра Порошенка?

А що тим часом відбувається на Сході?
Оголошене Президентом Порошенком перемир’я було елементом його мирного плану. Чи могло воно щось дати? Чи хтось справді вірив, що люди зі зброєю на Сході України цю зброю складуть? Передусім, це стосується тих, кого називають терористами, найманцями, бандитами, і хто такими дійсно є.
Якщо ці особи отримують гроші за кожен день війни проти України, якщо вони щодня грабують, вчиняють мародерство, якщо у частини з них є наказ продовжувати бойові дії проти сил АТО і далі дестабілізувати ситуацію на Сході, то жодної надії на припинення вогню ні в кого в Україні не було. І дійсно, бойовики атакували щодня, захоплювали дедалі нові об’єкти, вбивали вояків АТО. Гинули і мирні мешканці, і журналісти, зокрема, й російські.
Президент оголошував свій мирний план, а потім його продовжував, здебільшого, із зовнішньополітичних міркувань, на прохання ЄС, західних лідерів і частково з внутрішньополітичних резонів, протягуючи руку миру тим, хто хотів би припинення вогню і початку переговорів про подальше урегулювання ситуації.
Повноцінних переговорів бути не могло, оскільки офіційний Київ за стіл переговорів з особами, які були ним оголошені як керівники терористичних організацій, сісти не міг.
Тому й оголосили ці перемовини консультаціями, тому й послали на них від України екс-президента Л. Кучму. Він, як політичний відставник, міг посидіти за столом консультацій із лідерами бойовиків без особливого збитку для своєї репутації.
Однак, за столом консультацій з’явилися двоє політиків, статус яких, повноваження і приналежність до якихось сил чи сторін переговорів декілька днів залишалася непроясненою.

В. Медведчук та Л. Кучма

Медведчук і Шуфрич як фактори переговорного процесу
Коли з одного боку столу сіл Л. Кучма, а з протилежного – лідери самопроголошених республік ДНР і ЛНР, за столом намалювалися ще двоє – екс-глава Адміністрації Президента Л. Кучми, а нині лідер громадської організації «Український вибір» В. Медведчук і нардеп із фракції Партії регіонів Нестор Шуфрич.
Всі вони пов’язані минулим, а, можливо, не тільки минулим. Шуфрича свого часу називали «мобільником Медведчука», бо він оперативно зі зали Верховної Ради доповідав тодішньому главі АП ситуацію в залі й отримував інструкції, як діяти при обговоренні тих чи інших законопроектів та питань.
Сам Медведчук має стійку репутацію проросійського діяча, постійно виступав і виступає за зближення України з Росією та вступ до Митного союзу, активно агітує проти євроінтеграції України, передрікаючи їй великі економічні збитки.
На питання – від кого вони виникли на переговорах, Н. Шуфрич доволі плутано пояснював, що він тут за запрошенням Турчинова, потім Порошенка. Коли ж це названі особи чи їхні представники спростували, інших пояснень не знайшлося. Однак і на другому раунді консультацій ці двоє знову виникли.
І ось тут поповзли чутки, зазвучали здогадки і прогнози, які бралися пояснити цю дивну участь обох проросійських політиків на перемовинах.
Сутність здогадок і майже тверджень зводилася до наступного.
Українська сторона, нібито, переконалася, що силою Донбас не взяти – бойовики вкорінилися у містах, а вести війну на вулицях міст означає ріки крові і сотні, якщо не тисячі, втрат солдатів.
Путін також почав схилятися до компромісу і, нібито, готовий до наступної формули врегулювання ситуації на Сході України.
Згідно з нею, начебто, Донецька і Луганська області формально залишаються у складі України, але у процесі проголошеної децентралізації отримують дуже широкі повноваження, російську мову, свої правоохоронні органи, що будуть сформовані на основі так званих ополченців, практичне невтручання Києва, економічні пільги, збереження влади місцевих князьків і головне – губернатора Донецької області В. Медведчука і губернатора Луганської – Н. Шуфрича.
Це поки що чутки і прогнози, хоча дехто з експертів запевняє, що питання майже вирішено, і Київ, нібито, схиляється до цього.
Якщо таке відбудеться – будемо аналізувати уже доконані факти. Наразі ж зазначу, що компроміс потрібен, але є межі компромісу. Якщо у результаті компромісу ми отримаємо антиукраїнський Донбас, який дасть Верховній Раді замість фракції ПР фракцію «Українського вибору», то, як каже прислів’я, «хрін від редьки не солодший».
Чи є альтернатива наведеному ймовірному компромісу?

Продовження АТО: думки і вимоги
Такою альтернативою багато хто бачить рішуче продовження АТО, негайне забезпечення військових зброєю й обладнанням, і наказ атакувати та знищити терористів і найманців. За це виступає командир батальйону «Донбас» С. Семенченко, який голосно протестує проти перемир’я і спроб загальмувати дії його батальйону. Цього днями вимагати й пікетувальники з батальйону «Донбас» під Адміністрацією Президента України.
І Семенченко у своїй позиції не самотній. Екс-глава Служби зовнішньої розвідки України й екс-кандидат у Президенти України генерал М. Маломуж передрікає бунт в українській армії, якій, за його словами, не дають знищувати російських бойовиків. Він підкреслює, що в Україні майже три місяці триває антитерористична операція, але, як і раніше, немає ні чіткої координації силових структур, ні чітких наказів, ні нормального забезпечення бійців. Все це найближчим часом загрожує бунтом у військах: «Незлагоджені дії силових структур у зоні АТО, погане постачання і неврегульована ситуація на вищому міжнародному рівні – все це виразиться в невдоволення всередині армії, яке в найближчий час дасть про себе знати. Крім того, позначається і психологічна втома. Думаю, через два-три тижні армія здасться через своє невдоволення. Почнеться з непокори та невиконання наказів», – заявив Маломуж. Генерал стверджує: «Більше, ніж 40% бійців, що перебувають у зоні АТО, не забезпечені бронежилетами, шоломами, харчуванням і аптечками, щоб у випадку поранення не загинули від ран до прибуття в госпіталь».
І все це відбувається тоді, коли в Україну з Росії постійно прибувають щоразу нові вишколені й озброєні найманці, зброя, зокрема, і важка.
Колишній глава розвідки наполягає, що ситуацію може врятувати зміна силового керівництва, залучення військових із реальним бойовим досвідом і переговори на вищому рівні між Україною, Євросоюзом та Росією.

	«Ми теревенимо, вони вбивають» – гасло пікету під АП

«Єдине, що врятує ситуацію – зміна керівництва силових відомств, новий штаб АТО і заклик бойових структур, у яких є досвід перебування в гарячих точках. Все це повинно бути реалізовано одночасно з переговорами перших осіб України-Росії-Євросоюзу. Підкреслюю: треба не по телефону перемовлятися, а зустрітися Президенту України Петру Порошенко, канцлеру ФРН Ангелі Меркель, Президенту Франції Франсуа Олланду і Президенту РФ Володимиру Путіну.
Зустрітися й виробити дорожню карту реалізації мирного плану по Україні, інакше конфлікт на Донбасі не тільки затягнеться на роки, а й розростеться», – підсумував М. Маломуж.
Відомий сотник Самооборони Майдану, командир четвертої роти батальйону «Дніпро» Володимир Парасюк, що поставив ультиматум В. Януковичу, після якого той втік з України, у своєму наступальному стилі заявив: «Якщо Президент України буде продовжувати «безглузді розмови» з терористами, то українці зберуть ще один Майдан», – впевнений сотник Володимир Парасюк.
На думку Парасюка, Президент України Петро Порошенко повинен терміново припинити перемир’я і ввести військовий стан на Донбасі, адже переговори з терористами принижують Україну і прирівнюють її до рівня так званих ДНР і ЛНР: «Поки Ви придумуєте фантастичні плани у владних кабінетах і ведете якісь переговори, тут гинуть люди. Але які можуть бути переговори з бандитами? Ви усвідомлюєте, що принижуєте Україну цими переговорами? Адже Ви ставите велику незалежну державу, визнану всім світом, на один рівень із зграєю терористів. Тут ні з ким домовлятися», – переконаний сотник.
Він вважає, що Україна вже заплатила надто дорого за «перемир’я».
«Які 72 години? Ваші експерименти з перемир’ям цього тижня обійшлися нам у 22 людські життя», – написав Парасюк.
Сотник вважає, що Порошенку варто радитися не із «зажирілими кабінетними генералами», а з бойовими офіцерами, які зараз на Сході «воюють без бронежилетів і в розтоптаних берцях».
Парасюк запропонував Президенту свій «мирний» план: припинити переговори з терористами, запровадити військовий стан на Донбасі, перекрити кордон із РФ, призначити нових відповідальних військових на керівні посади, повністю замінити склад правоохоронних органів на Донбасі, створити єдиний координаційний центр для всіх підрозділів АТО, а також – «одягнути-взути-озброїти» армію.
«Пане Порошенко, Ви або робіть щось, або забирайтеся і далі свої шоколадки продавайте, тому що якщо ні, то буде вам такий Майдан, що місця в світі собі не знайдете, щоб сховатися», – резюмував Парасюк.
Нагадаю, що 27 червня Президент України Петро Порошенко продовжив режим одностороннього припинення вогню на Сході України на 72 години –до 22.00 понеділка, 30 червня.
У відповідь представники терористичної організації «Донецька народна республіка» Павло Губарєв та Ігор Гіркін (Стрєлков) виклично заявили, що не мають наміру дотримуватися перемир’я.
Чи є прибічники жорсткого силового варіанту «яструбами», які помилково вважають військові дії найбільш доцільними, чи вони є патріотами, які принципово відкидають неправильні компроміси – покаже час.
Очевидно, у кожному з варіантів є свої плюси і мінуси. Ідеального варіанту нема. Керівництву і, насамперед, Президентові України доведеться приймати дуже нелегкі рішення і брати за них повну відповідальність. Крім того, потрібно буде пояснювати країні необхідність саме такого рішення, треба проводити масовану роз’яснювальну роботу, чого в Україні поки що нема.
За словами Луценка, план «Б», тобто, знищення терористів, у Порошенка є. Чи введе він його у дію, чи лідери ЄС переконають його йти на максимально можливий компроміс із Путіним і Сходом?
А тим часом в Росії здійснена спроба обілити тих, хто воює зі зброєю в руках проти України. Депутати фракції Жириновського ЛДПР Ярослав Нілов і Андрій Свінцов ініціювали законопроект по уточненню статті 359 Кримінального кодексу РФ щодо найманців, запропонувавши відділити їх від поняття «добровольці» у зв’язку з подіями в Україні.

Ополченці, добровольці, сепаратисти, найманці, бандити, терористи – хто ви, люди зі зброєю?

Як повідомляється, автори законопроекту пропонують доповнити Примітку частини 3 статті 359 КК РФ таким реченням: «Найманцем не визнається особа, яка не переслідує корисливих цілей, діє за внутрішнім переконанням з власної ініціативи на захист цивільного населення, біженців, а також здійснює охорону медичного персоналу, персоналу, який надає гуманітарну допомогу, журналістів та представників засобів масової інформації, та інших осіб, що не беруть участь у військових діях та перебуває в зоні збройного конфлікту або військових дій». Мотивом цього законопроекту проголошено те, що «наразі українська влада намагається виставити осіб, які добровільно беруть участь у бойових діях на Сході України на боці сепаратистів як найманців».
Якщо цей законопроект буде прийнятим, то практично всі ті, хто сьогодні воює проти України, очевидно, будуть оголошені «борцями за ідею», добровольцями, які діють за внутрішнім переконанням.
А довести факти їх фінансування чи виконання наказів Україні буде дуже важко, а то й неможливо.
Проте і без цього закону всіх, хто воює на Сході проти сил АТО, проти України, російська пропаганда давно вже прагне показати виключно як благородних месників, захисників російськомовного населення України від «бандерівської хунти» Києва та «Правого сектора».
Такий же пропагандистський ефект матиме повідомлення ЗМІ, що з 30 червня 2014 р. Губернатор Ростовської області Василь Голубєв ввів режим НС на території всього регіону через великий наплив біженців з України.
Спочатку режим НС був запроваджений 4 червня в 15 прикордонних територіях. Згодом окремі райони і міста запроваджували його самостійно, коли потік біженців починав перевищувати приблизні розрахунки влади.
За даними МНС по Ростовській області, на ранок понеділка, в регіоні розміщено 19 812 осіб, з них – 7478 дітей. У 60 пунктах тимчасового розміщення розташувалися 3700 осіб, у родичів і знайомих – 15,7 тисячі.
Якщо ж війна продовжиться, потік біженців зі Сходу може зрости у рази. Це також фактор, який напевно враховує керівництво країни.

Висновок
Війна на Сході і пов’язані з нею трагічні проблеми, передовсім, постійна загибель людей – військових і мирних – а також економічна скрута, яка навалюється на українців, заглушили для багатьох значимість історичної новини – підписання Угоди з ЄС.
Однак ця церемонія зовсім не є панацеєю від усіх проблем і бід України.
Якщо українці не відчують хоча б якогось полегшення свого життя, якщо для більшості з них асоційоване членство в ЄС пройде так само безслідно, як декілька років тому пройшов вступ до Всесвітньої торгівельної організації (ВТО), то згадаються і перестороги тих, хто сьогодні виливає ковші холодної води на голови оптимістів і гарячих прибічників євроінтеграції.
Українським політикам і керівникам поки що не вдається поєднати кроки, за які вони агітують, з процесом поступового поліпшення повсякденного життя.
Тому й зростає еміграція з України, люди їдуть шукати свою долю в далекі краї.
А крок до ЄС з війною за спиною робить його нерадісним. Не до того змученим проблемами, турботами і нещастями українцям, щоб радіти тому, чому, можливо, більш обґрунтовано будуть радіти їхні діти й онуки.

30 червня 2014 року