«Терпи, терпи — терпець
тебе шліфує…»
В. Стус

Народна мудрість стверджує, що їжак – птаха горда, без додаткового прискорення не полетить. Події минулого тижня демонструють, що українська влада наразі складається переважно з їжаків…
 
Перемир’я, яке в  односторонньому порядку проголосив президент України Петро Порошенко, минулого тижня добряче дістало всіх, навіть наймирніших. За той час терористи на сході України зуміли назбирати купу зброї, і, за деякими оцінками, її могло би вистачити навіть для танкової атаки на Харків. Кількість озброєних бойовиків, що перебували під керівництвом Гіркіна, за 10 днів перемир’я збільшилася з 1500 до 5000.
По вулицям Луганська почали їздити російські танки. По військовикам стріляли так само активно, як і до перемир’я.
Шила в мішку не сховаєш, особливо з сучасними соцмережами, тому вся країна загалом була в курсі подій. Та що там вся країна – навіть Збігнев Бжезінський заявив, що цілком ймовірним є розповсюдження російсько-українського збройного конфлікту на великі міста України, насамперед на Київ та Харків. Відомий аналітик навіть запропонував США  озброїти українців сучасною протитанковою зброєю, яку можна використовувати в умовах міста.

«Я вважаю, що ми повинні дати українцям зрозуміти, що, якщо вони готові до опору, судячи з їхніх заяв та дій (хоча й не дуже ефективних), ми надамо їм протитанкові гармати, ручні протитанкові гармати, ручні ракети – тобто зброю, яку можна використовувати в умовах міста», - заявив Бжезінський.
От що значить натреноване око – автор «Великої шахівниці» навіть з-за океану помітив найважливішу проблему українців – «якщо вони готові до опору»…
На той момент, коли Бжезінський виголошував цю заяву (а це було 16 червня, 27 червня на сайті The American Interest з’явилася повна версія доповіді), в української влади такої готовності не було. Можливо, її не було б і досі, якби не чарівна сила додаткового прискорення…
20 червня українська влада оголосила перемир’я з терористами.
23 червня країна застигла з відвислими щелепами біля екранів і моніторів. В Донецьку був проведений другий раунд консультацій так званої тристоронньої групи з врегулювання ситуації на Донбасі. Кучма, Медведчук, Зурабов, Шуфрич, Тальявіні, Царьов – всі ці люди так чи інакше пов’язані з Путіним. Представників України серед учасників переговорів фактично не було, якщо не брати до уваги Леоніда Кучму, для якого шпагат – звична політична позиція.
Країна здивувалася, потім обурилася. Потім стихла, з надією, що далі буде краще.
Далі пішло ще гірше.
27 червня – другий раунд переговорів. Всі все розуміють, крім одного – звідки взявся Медведчук. Тобто, зрозуміло, чий він кум, але ж не можна настільки поважати принцип кумівства. Запахло часами десятирічної давності… Збиралися «жити по новому», а тут на тобі – такий сюрприз.
Зрештою, зійшлися на тому, що то Меркель нарадила. Перейнялася долею відомо чийого кума.
28 червня з’явився ще більший сюрприз.

"Дзеркало тижня" з посиланням на джерело в Москві повідомило, що президент Росії Володимир Путін наполягає на участі Медведчука в переговорах не тільки тому, що той є конфідентом (простіше кажучи – кумом) президента РФ.
Мовляв, залучення канцлера Німеччини Ангели Меркель до "відбілювання" голови "Українського вибору" необхідно Путіну для того, щоб повернути Медведчука в українську політику. А механізм повернення лежить через можливість зробити Медведчука губернатором Донецької області.
Шуфричу, як «мобільнику Медведчука», мала би дістатися Луганська область. Як заохочувальний приз.
Ну і зрозуміло, що з Порошенком ці всі справи вже було погоджено – інакше ніхто б на такого «перемовника» не погодився, навіть якби Меркель гречкою доплачувала.
Якби президентом була Тимошенко – відразу після таких новин люди б знесли президентський офіс разом з президентом в Дніпро. Але Порошенка обрали за чоловічу харизму і за обіцянки дива, тому народ далі притих, чекаючи, що ж то буде.
Далі було ще гірше.
Олігарх і претендент в українські рокфеллери, губернатор Дніпропетровської області Ігор Коломойський заявив, що він «агресивно за» призначення главою Донецької області Віктора Медведчука. Мовляв, це «останній шанс установити мир на Донбасі».
Навіть заступники Коломойського після такої заяви на якийсь час втратили мову. Щоправда, потім повернули і заявили, що заяви начальства не коментують – а що було їм робити…
Найцікавіше було читати блоги «демократичних журналістів», котрі наввипередки взялися підтримувати точку зору Коломойського. Особливо якщо ще й пам’ятати, як вони завзято розповідали, що Тимошенко – це «старий політик, який доконає країну». А тепер так само заповзято розповідають, що Медведчук – це новий політик, який врятує країну.
Та ще й з якими аргументами. Он Сергій Лещенко так розписував принади Медведчука, що аж плакати хотілося: «Медведчук – це справжній олігарх, який сповідує відповідний спосіб життя – палаци, приватні літаки, відпочинок у Європі на Сардинії та регулярні відвідини футбольних матчів». І це мовляв, є гарантією того, що Медведчук буде рятувати Україну. Вже один рятував – всю країну врятував і спустив на золоті батони. Щоправда, в якийсь момент шановний колега Лещенко починає підозрювати, що логіка його підводить: «Питання лише, який рахунок у підсумку виставить Медведчук». Шановний колего, нема жодних питань: рахунок відкритий, відсотки справно цокають. Понад сотня в лютому, з квітня – понад 150.
Багато, доволі багато колег в ці дні показали, що вірші Стуса – явно не для них, вони інші книги читали.
На щастя, знайшлися люди, для котрих дух Стусових віршів не чужий, і котрих «збити з власної тропи» не так вже й легко.
Командир батальйону "Донбас" Семен Семенченко зібрав мітинг під Адміністрацією президента, заявив, що з боку міжнародної спільноти чекати допомоги не варто, тож мусимо сподіватися на себе.

"Якщо після закінчення "перемир'я" ми знову не побачимо реальних кроків, а схід почне відходити до "ДНР" і "ЛНР", я особисто як мешканець Донецької області створю "Українську народну республіку", щоб возз'єднатися з Україною. Йде справжня війна, але не всі в країні це усвідомлюють. Більшість жителів Донбасу готові взяти зброю і захистити регіон від терористів. Якщо після 30 червня команди знову не буде, громадяни самі почнуть діяти, щоб визволити рідний Донбас від терористів", - уточнив свої міркування Семенченко в інтерв’ю одній з найпопулярніших газет України — «Бульвар Гордона».
А сотник самооборони Майдану Володимир Пак зі сцени Віча ще більше конкретизував думку: «Сьогодні, власне, була остання мирна акція біля Адміністрації президента. Якщо він не дослухається до нас, то ми будемо вважати його зрадником країни і його чекатиме доля Януковича».
Що найцікавіше – Порошенко їх почув. Але як почув… Приховати щось у час соцмереж доволі важко, тому як мінімум кілька тисяч читачів Фейсбуку доволі швидко дізналися про реакцію Порошенка на виступи.
«Зустріч на вищому рівні, яку мені обіцяли, так і не відбулася. Петро Олексійович перевантажений якимись поточними питаннями. Потрапити не можу не тільки я - а й губернатори, і міністри, і генерали, і багато хто ще. То Меркель на зв'язку, то ще хтось. Все керівництво країни вчора і сьогодні з ранку весь вільний час було зайнято обговоренням статусу Семена Семенченка - а чи не прийдуть добровольці викидати Верховного Головнокомандувача з адміністрації. Це дуже смішно, і трохи сумно. Ніяких штурмів і заворушень за участю добровольців не намічалося, командири – люди дисципліновані, і похід під АП був спочатку задуманий як мирна акція жителів Донбасу, які протестують проти переговорів з терористами, що продовжують вбивати і грабувати. Але у владі знайшлася достатня кількість параноїків, які намагалися переконати президента, що на Банковій можуть бути якісь серйозні зіткнення», - заявив головний редактор порталу Цензор.Нет Юрій Бутусов.
І загалом, схоже на те, що його інформація – достовірна.
Потім довго Бутусов, Семенченко і ще багато хто через пресу і не тільки вмовляли Петра Олексійовича, що не треба боятися, ніхто нікого з крісла наразі не викидає.
І, схоже, саме це і спрацювало – як той самий копняк, котрий необхідний був їжачку для того, щоб полетіти.
Президент Порошенко мучив країну до першої ночі, і потім таки заявив, що він зрозумів, що перемир’я ні до чого не призвело. Щоправда, Олег Ляшко цю новину повідомив народові на кілька годин раніше, і не забув підкреслити, що, як третій за рахунком претендент на президентське крісло, має право президенту радити – ну от і порадив.
Військові на радощах перевершили самі себе – взялися за роботу, аж гай шумів.
Однак, осад лишається чималий.
Людей, котрі мали заступити на варту в батальйон «Донбас», потім ще довго не випускали з Києва. До батальйону «Айдар» приставили контррозвідку. Про таланти української контррозвідки і спецслужб можна скласти враження з коротенького епізоду. Всі пам’ятають тих трьох працівників СБУ, котрих терористи захопили в полон, коли все тільки починалося – і потім показували їх на камеру роздягнутих, побитих і з заклеєними скотчем очима. Розслідування показало, що тих трьох «злили» їхні ж колеги з відомства. Колег насварили – і… відправили на пенсію, щоб під ногами не вешталися. Добрі в нас спецслужби, що ж поробиш – готові підставляти другу щоку до безконечності… А от «Айдару» і «Донбасу» тепер зі щоками треба обережно… Бо, схоже, чарівних прискорень українська влада ще не раз потребуватиме.