Люди так влаштовані, що обличчя політиків їм значно цікавіші, ніж будь-які програми та заяви. Тож від кожного переможця завжди чекають призначень на основні посади, щоб зрозуміти – а яка команда буде виконувати його програму. Чи викличе довіру? Чи впорається?

Тому й цікавляться біографіями, фаховим рівнем та службовим досвідом.
І це – правильно.
По перемозі Петро Порошенко обіцяв, що одразу після інавгурації оголосить перші призначення. Але інавгурація була у суботу, 7 червня, 8 була Трійця, а 9-го вихідний (за Трійцю) понеділок.
Тож у вівторок, 10 червня, настав перший робочий день нового Президента, і всі завмерли в очікуванні його перших кадрових «пострілів» – куди вони влучать, у «десятку» чи в «молоко»?
Треба враховувати, що офіційні кадрові можливості Президента після повернення до старої Конституції є набагато більш скромними, ніж вони були у Л. Кучми і В. Януковича. Тож призначати всіх, кого б хотілося, Президент не зможе одноосібно – потрібна згода Верховної Ради України.
Проте у кожного Президента є його особиста міні-команда – його Адміністрація, і туди він має право призначати одноосібно.
Що й одразу зробив Петро Порошенко вранці 10 червня.
Главою Адміністрації Президент призначив Бориса Ложкіна, і це було маленькою політичною сенсацією. Адже уродженець Харкова Б. Ложкін ніколи не обіймав жодних вагомих державних посад, він не був нардепом, чиновником, майже не займався політикою, хоча спроби були.
Так, з 1994 по 1998 рр. Ложкін був депутатом Дзержинської райради м. Харкова, а з 1998 по 2002 рік – депутатом Харківської міськради. Одночасно у 1997-1998 рр. він працював радником міністра економіки України Віктора Суслова (в уряді В. Пустовойтенка).
З 2003 року Ложкін – член ради підприємців при Кабінеті міністрів України.
Але, в той же час, у політиці Б. Ложкін є людиною досвідченою, впливовою, адже все життя займався медіа-бізнесом, причому, на дуже серйозному рівні. І якщо кожен політичний журналіст вважає себе в політиці експертом, то що вже казати про главу медіа-холдингу – а Борис Ложкін таким якраз був. Загальний тираж усіх друкованих видань холдингу Б. Ложкіна становив 42,5 млн. копій. Серед назв широко відомі газета «Теленеделя» (наймасовіше видання в Україні). журнали «Футбол», Forbes, Vogue, «Корреспондент»; газети «Аргументи і факти-Україна», «Комсомольська правда в Україні», «Експрес-газета», «Известия», і «Цілком таємно».
Були ще й радіостанції, інше.
Свого часу Б. Ложкін і П. Порошенко були співвласниками журналу «Корреспондент», треба думати, тоді й зійшлися ближче.
У 2012 році Ложкін показав себе як визначний менеджер міжнародного рівня: ініціював і організував проведення в Києві Всесвітнього газетного конгресу WAN-IFRA.
У червні 2013 року 99,9% акцій холдингу Б. Ложкіна UMH group були продані (ширилися чутки, що під тиском) бізнесменові Сергієві Курченку, що вважається одним зі скарбників «Сім’ї». Сума угоди оцінювали в $450-500 млн. Після цього повідомлялося, що у Ложкіна активів не залишилося.
Що означає призначення Б. Ложкіна на таку суперважливу в Україні посаду?
Висловлю три припущення:
1.    Президент вибрав не чужих, яких йому сватали, а свого, перевіреного у спільній справі;
2.    Президент значно посилить медіа-складову своєї діяльності, зменшивши одночасно політично-адміністративну вагу Адміністрації;
3.    Продаючи свій бізнес, як він і обіцяв, Президент, можливо, залишить собі тільки «5 телеканал», тож медіа-інтереси будуть у П. Порошенка далеко не на задньому плані.
Однак, час покаже, в якій саме ролі Президент бачитиме Главу своєї Адміністрації.
Першим заступником Ложкіна став опозиційний тоді регіоналам народний депутат України з Житомира Геннадій Зубко. Заступником – дуже досвідчений апаратник, політолог, політтехнолог, доктор наук, професор Олег Рафальський. Цінність цього високопосадовця у тому, що його професійних послуг потребували декілька Президентів, Прем’єрів, ціла низка народних депутатів. Адже працює О. Рафальський ефективно, насамперед, у сфері політичних, виборчих технологій і керівництва виборчими кампаніями та політичними проектами. Тут призначення потрапило в «десятку» – професіонал на своєму місці.
Прес-секретарем призначено відомого тележурналіста демократичного спрямування Святослава Цеголка, і це також, сподіваємось, «десятка».
Першим помічником Президента призначено дипломата Ю. Оніщенка, який до цього був Послом у Королівстві Норвегія.
Керівником потужного Державного управління справами призначено С. Березенка, який є до того ж заступником голови порошенківської партії «Солідарність». Це – молодий політик, і він має шанс стати потужним гравцем команди Президента.
Щодо кожного з цих перших призначенців є і будуть різні думки, зокрема, і критичні. Їм можуть згадати якісь факти з попереднього службового шляху чи політичної біографії, дорікнути якимсь важливим чи не дуже помітним «гріхом». Але в українській політиці не можна вийти до верхніх ешелонів політики, не працюючи поперемінно з дуже різними політиками, під керівництвом дуже різних начальників. І саме по собі це не є якимсь фатальним недоліком. Розумний політик уміє від кожного взяти краще і йти далі, зростати для більш вагомих і корисних справ для блага свого народу і держави.
Та й Ісус недарма говорив: «Хто без гріха – киньте у мене камінь». Всі ми є грішні, у всіх були помилки чи якісь зв’язки, про які тепер не хочеться згадувати.
Головне, щоб на даному етапі своєї роботи команда Президента твердо вела курс на захист інтересів України, на демократичну політичну діяльність із національними цінностями в основі, на ефективну професійну роботу, за яку б потім не було соромно.
Тоді громадськість і зможе дати остаточну оцінку команді Президента, яка на наших очах починає формуватися з різних людей із різним життєвим і професійним досвідом і талантами.
А поки що можу висловити своє припущення – медійно-дипломатична, політтехнологічна робота може стати провідною в діяльності нового складу Адміністрації Президента України Петра Порошенка.

Віктор Рибаченко,
Шеф-редактор «Час і Події»