До 100-ліття бандуриста, диригента i композитора Григорія Китастого

 

Слава! Браво! Бравіссімо!  Amazing! Біс!

 

Лише цими однозначними словами можна висловити наші емоції, почуття та захоплення під час і ще довго концерту 89-літньої всесвітньовідомої Української Капели Бандуристів імені Тараса Шевченка з Детройту. Компліментарне багатослів'я буде непотрібним, бо все одно не передасть стану душі. Звичайно, якщо в тебе душа українська і не зачерствіла до останнього. А в залі мистецької школи Купер Юніон, що в даун-тауні Нью-Йорку, поряд з Українською Церквою святого Юра та "Сурмою", зібралася публіка з відкритими навстіж серцями. В її числі - наші люди, які не раз, не два слухали і бачили Капелу, дехто ще пам'ятає Батька Капели та молодше покоління бандуристів Григорія Китастого. Йому - довголітньому мистецькому керівникові й диригентові Капели виповнилось у січні ц. р.100 років з дня народження. І капеляни, які завдячують саме цьому геніальному Митцю і чудовій Людині збереженням Капели й у величезній мірі її розквіту, присвятили цій даті гастрольне турне по Америці і Канаді.

У Чікаго, згідно планів, чекайте це мистецьке диво 2 червня. "Диво" - не перебільшення. Після перших гастролей в Україну в 1991 році київська газета  "Культура і життя" тоді написала: "Якщо порівняти Українську аматорську капелу з США з нашою професійною Державною заслуженою капелою УРСР, то порівняння  не на користь останньої". І так до цього часу. Маєте можливість переконатися самі. Мистецтво цієї Капели ще неперевершене ніякою іншою .

Тоді у 1991 році був інший склад Капели, сьогодні він поновлений. Але звучання, ансамблевість, злагодженість, виконавська майстерність, глибоко національний дух репертуару, що відтворює історію і душу народу, любов до пісні і бандури, яку випромінює сцена, її таланти, більшість яких народжені вже тут, - незмінні.

Капела, як мистецька одиниця, була і залишається феноменом. Висока планка, взята Батьком Китастим, свято витримується. Солісти, хористи, бандуристи, їх молодий, але впевнений, досвідчений диригент у цей недільний день розбили наші серця вщент і назавжди придбали нових прихильників із «четвертої хвилі», які лише читали про них, чи слухали в записах (автор в їхньому числі). І як приклад: мешканка Нью-Йорка пані Ярослава Білик настільки була зворушена уже першим відділенням, що в перерві негайно йде за лаштунки зі словами: - "Моя душа співає разом з вами", - заявляє голові управи Капели Анатолію Мурзі та вручає Капелі чек на суму 5000 доларів. Цей порив і захоплення змогло викликати лише справжнє Мистецтво. А вдячні капеляни, в свою чергу, на початку другого відділу оголошують про це всім.

 

Штрихи до історії легендарної капели. Її герої та лідери сьогодення.

 

Складна, терниста історія створення, виживання, а потім  щасливого переможного гастрольного шляху країнами та континентам Капели відтворена достатньо в спогадах і дослідженнях. Зокрема, в майже 500-сторінковій книзі  відомого діаспорного письменника Уласа Самчука "Живі струни" (1976), у "Збірнику на пошану Григорія Китастого у 70-річчя з дня народження" (заходами Фундації ім. Івана Багряного, 1980р.), в гастрольних буклетах та багаточисельних публікаціях преси в Америці, Канаді, Україні, Європі та Австралії. Наприклад, під час гастролей сімома країнами Європи в 1958 році з'явилося 150 відгуків-коментарів! 

Деякі факти її історії ви, шановні читачі та слухачі майбутнього концерту в Чікаго, прочитаєте в Програмі концерту, почуєте зі сцени. Але ми наполегливо пропонуємо книгу "Живі струни". Звідкіля вона взялася ця сама бандура, бандура і козацтво та бандуристи Вересай, Гнат Хоткевич, Василь Ємець...

Бандура і стрільці. Київська капела (що веде відлік життя сьогоднішній з 1918 р.), Полтавська, що злилася з першою і названа Зразкова Державна (1935 р.). Бандуристи, що загинули в ГУЛАГах та  розстріляні в Харкові... Нарешті, Капела під патронатом Тараса Шевченка (1941 р.) і весь її подальший шлях подолання лихоліть, м'ясорубки Другої світової війни.

Ярослава Білик з чеком для Капели в оточенні (зліва): Анатолія Мурги (голова управи), Олег Махлай (деригент), Любомир Якимів (соліст), Андрій Скляренко (бандурист)"

Бандура і Українська Повстанська Армія. Гастролі в таборах для переміщених осіб. Шалені спроби зберегти мистецьку одиницю, не розпорошитися в еміграції. Все це вдалося величезними зусиллями. Завдяки одній єдиній рушійній ідеї. Її ім'я - національна.

Народна, історична пісня, музика, яку може продукувати лише наш національний інструмент - бандура завжди служила і служить цій ідеї. Протягом цих 89 років бандура об'єднує націю, сприяє національній свідомості, надихає на дії, зберігає національну ідентичність тут, на еміграції та є прикладом вірності там, вдома. Відома фраза, що стала крилатою: "Бандура прислужилась українській нації більше, ніж шабля"...

Давайте вдумаємося в ці числа: з часу прибуття в Америку з постійним осідком  в Детройті (штат Мічиган) Капела здійснила понад 600 концертів, побувала з гастролями на трьох континентах, у тринадцяти країнах. Додому, в Україну, повернулася вперше й поцілувала рідну землю через 50 років. Ці гастролі відбулися в 1991р (за два місяці до оголошення Незалежності) та в 1994 р. Відгуки колег-музикантів: - "Вони витягують із струн по максимуму!" Між іншим, були готові виїхати  на гастролі в Україну, згідно домовленостей, у 2006 році, але відома політична ситуація перешкодила. (Помаранчеві не усвідомлюють, що десант Української Капели із США легко підняв би їх рейтинг на Сході та Півдні на бажаний рівень!).

А ще Капела сама плекає і навчає собі зміну в музичних таборах. І сьогодні весь  інструментальний склад Капели, тобто бандуристи (до 15 осіб ) за винятком Володимира Мурги - це колишні студенти, або інструктори кобзарського табору в Емлентоні (Пенсильванія). Склад хорової частини (30 осіб) - це вже ті українські американці, які виросли тут. Але поспішайте побачити і почути її збережений хребет - це вісім ветеранів-хористів, які ще знали, дружили, гастролювали зі самим Григорієм Китастим (див. фото). Запитую найстаршого 82-річного пана Мирона Тремблюка (гадаю, він не образиться за оприлюднення  року народження, все одно ніхто не повірить): - "Як вам вдається пам'ятати так багато текстів пісень?" - "Та вони ж у мені, всередині, живуть постійно і при нагоді самі вискакують, без моєї пам'яті". Уявляєте? Пісня стала суттю людини! А художній керівник Капели задоволений: ветерани тримаються у фізичній і голосовій формі. А їхня історична пам'ять допомагає виховувати молодь.

Або ось така деталь - спадкоємності: під час перших гастролей Капели в Західній Україні та Німеччині в 1942 р. у складі був 14-літній Петро Китастий (племінник Григорія Трохимовича), а під час перших гастролей в Україні 1991 року - був 14-літній українець з Канади Орест Скляренко. Сьогодні Орест з братом Андрієм - уже досвідчені бандуристи.

У перші десятиліття на чужині Капела та її члени в основному жили в околицях Детройту та Клівленду, мали працю для прожиття на заводах Форда, або ж шукали таку, яку легко залишати на час гастролей (сам Григорій підробляв столяром, потім керівником церковного хору, як і Євген Цюра з тієї самої знаменитої "Хороброї сімнадцятки", тобто, ще з її київського складу 1942 р.). А тепер - це в основному американські професіонали, що живуть у різних штатах Америки та провінціях Канади. На загальні проби до Детройту (один раз в шість тижнів) доїжджають з Торонто, Едмонтону, Нью-Йорку, Філадельфії і т. д.

Ветерани Капели (зліва- направо): Мирон Тремблюк, Юрій Метулинський,Олег Мороз, Михайло Сердюк, Михайло Світлик, Володимир Мурга, Борис Кекіш, Олег Махлай

Андрій Григорович Китастий на проби прилітав зі Сан-Дієго (Каліфорнія) з тим, щоб прийняти участь у наступних осінніх гастролях по Америці та Канаді (в т. ч. вдруге в Чікаго). Щоб полегшити їм становище, художній керівник Капели Олег Махлай, що мешкає в Клівленді (Огайо) і, до слова, працює адвокатом, сам виїжджає на регіональні проби, окремо в Торонто, Нью-Йорк, Детройт (для вправ з місцевими) і т. д. За принципом прислів'я : - "Якщо Магомет не йде до гори, то гора йде до Магомета". Тобто, для  всіх поколінь участь в Капелі - це посвята, жертовність. Ось такі вони всі - вчорашні і сьогоднішні герої-капеляни, Апостоли Бандури.

Всі ті ж, як і на початках, надзусилля  в поборюванні обставин в ім'я любові до бандури і пісні. А в результаті - майстерність на рівні професіоналізму.

Усім нам, менше чи більше обізнаним з життям мистецьких колективів відомо, що їх творче обличчя та якість, в першу чергу, залежить від мистецького керівника. Як підтвердження щасливої лінії в долі детройтських шевченківців були і є їхні художні керівники (вони ж диригенти), починаючи, без сумніву, від його першого метра - Григорія Китастого.

У різні роки Капелою диригували та визначали її творчий почерк  яскраві музиканти: Володимир Божик, Петро Потапенко, Іван Задорожній, Володимир Колесник. З 1996 року художнім керівником Капели є учень і вихованець Григорія Китастого Олег Махлай. Олег в учнях у відомого маестро був з чотирьохрічного віку. Ще коли Григорій Китастий керував церковним хором у Клівленді, де співали батьки Олега Махлая, малий буквально кожної проби та служби знаходився під рукою диригента і всмоктував чародійство музики на практиці, або навіть на психологічно-фізичному рівні. Коли ж йому було шість років (1975 р.), Григорій Трохимович на одному з локальних концертних виступів Капели доручив йому... продиригувати піснею "Дударик", сказавши: - "Це майбутній диригент"... Китастий - пророк, Маглай - апостол. На бандурі грати навчався сам - у таборі, потім - інструктор кобзарських таборів, художній керівник таборових виступів, потом спеціальна музична освіта через участь в семінарах кількох музичних інститутів в Італїї, Канаді, Америці. І всі ці роки Капела, образно кажучи, - його дім. Як мені здалося, Олег поєднує всі потрібні риси для керівника такого рівня: у нього вольовий характер та сценічна привабливість. Ось тільки б не порушити баланс цих двох необхідних іпостасей. Не дозволити бажанню вклинитися в американську аудиторію, працювати на неї, навіть з шляхетною метою поширювати наше мистецтво серед іноземців. Така спокуса може виникнути, або вже виникла. Тобто, не дозволити американській діловитості, меркантильності перешкодити українській природній духовності безкорисливість. Тобто, вічному. Тому що, знову ж, як мені здається, місія Капели залишається та ж сама, тобто вища, державна, материкова: зберегти максимальну ідентичність і зразковість для України. (На жаль, поки що ситуація в Україні цього ще вимагає). А зовсім молодим капелянам, народженим тут, але з міцними українським генами, допоможе отой плач Китастого "Чужина! Чужина! Не заміниш мені України..."

 

Рятуймо, люди, пісню! Репертуар гастролей.

 

Все, що вище, це передмова того, задля чого ви, шановні, прийдете на концерт. Програма складена дуже вдало. Репертуар капели має 450 творів для хору і бандури. Кращі з них записані на 26 платівках, 9 аудіокасетах, 5 відеокасетах, 8 компакт-дисках.

У програму ввійшло до двох десятків назв. Вони дають уяву про кращі зразки її виконавської - хорової та інструментальної - майстерності, різносторонності тематики, жанрів. В основному це їх, капелянська, класика, на сучасній мові - "гіти". Дійсно ювілейний, підсумковий репертуар.

Епіграфом до нього я би вибрала пісню, яку Капела виконує вперше, авторства сучасного відомого бандуриста Василя Литвина на слова П. Перебийніса "Рятуйте люди пісню"!: - "Поки ще не пізно, рятуйте люди пісню... То поки ще не пізно, співайте, люди пісню, співайте!". Задля неї одної, як на мене, варто приїхати до Чікаго з далеких околиць Іллінойщини. Чудові солісти: баритон Володимир Брехун та тенор Любомир Якимів (до слова, заслуга маестро Олега, який зумів залучити його - колишнього соліста львівського ансамблю "Гомін" -  до складу Капели). Рятувати нашу пісню - звучить як символ сьогодні для всіх українців: рятувати нашу мову вдома - від засилля російської, тут - від всеїдної англійської. Так резонно, до речі, пояснює актуальність включення цієї пісні в репертуар гастролей художній керівник. Але з цього огляду, згідно логіки, навряд чи англомовна програма цьому перешкодить та послужить уроком української мови для молоді... 

Далі - кілька творів, які "пройшли" Європу. Це "Байда" - популярна епічна музична поема Гната Хоткевича, яку він написав ще для Полтавської капели бандуристів. Текст та мелодика взята Хоткевичем з народних пісень. У таборах Німеччини під керівництвом Григорія Китастого вона була відтворена з пам'яті двома учасниками тієї Полтавської капели у спрощеному варіанті. Перед поїздкою в Україну в 1991 р. її відновлено згідно нот Хоткевича, завдяки зусиллям відомого капеляна Віктора Мішалова. Твір складний і цікавий в мистецькому відношенні, бо інструментальна частина розкриває всі багатогранні можливості бандури, яка може замінити оркестр, включно з ударними (коли бандуристи використовують і деко бандури). Недарма новий компакт-диск Капели (2006 р.) має назву "Байда", бо це один із найяскравіших репертуарних творів, що розповідає про засновника Запорізької Січі Байду Вишневецького, якого закатували турки).

Класичний Шевченківський "Заповіт" теж в обробці Гната Хоткевича, який значно ускладнений у порівнянні з відомим. Уперше цей варіант був виконаний Капелою в 1989 році.

Василь Ємець - відомий засновник цієї Капели - він же відомий бандурист-соліст, котрий одним з перших познайомив Європу та Америку з бандурою, вдосконалював її можливості, останні довгі роки життя прожив в Голівуді, виховавши не одного учня. Одним словом, класик. І ось звучить його музикальна композиція "Встає хмара", яка була виконана на першому концерті створеної ним капели в 1918 р. у Києві. "Встає хмара" разом з "Гайдамацькою Піснею" Кирила Стеценка (обидві на слова Тараса Шевченка) найчастіше виконувалися Капелою (за винятком 20-30-х років). Ще одна класична (народна, козацька) пісня в обробці Станіслава Людкевича "Чорна рілля" ("Чорна рілля ізорана, і трупами засіяна") традиційно присвячується Голодомору. Вперше виконана під час гастролей в Австралії (1979 р.). Звучання бандури тут настільки промовисте, що розумієш, чому  кажуть "срібнострунний" інструмент.

Григорій Китастий. Програма пропонує нам п'ять його творів. "Запорізький Марш" ("Гей, нумо, хлопці, до зброї на герць погуляти") - це уривок з найбільшого його твору "Конотопська битва". За його життя твір не виконувався на сцені, лише є у двадцятип'ятихвилинному записі на платівці. Написаний протягом Клівлендського періоду його життя. Зараз Капела вперше розучує весь твір у варіанті, написаному для бандури. І до слова, варіант "Конотопської битви" для хору з оркестром вперше недавно виконаний Київським професійним хором, і записаний у Києві на компакт-диску та випущений у світ Фондом імені Китастих. А Конотопський битва - це той переможний бій (1659 р.), коли гетьман Виговський під Конотопом вщент розбив московські війська, що сунули на Вкраїну її підкоряти. Композитору Григорію Китастому сподобався цей епізод нашої історії, коли промайнула можливість вирватись з неволі. А "Запорізький марш" (слова народні) використано під кінець твору, коли гетьман дає наказ наступати. І хоч в пісні звучать слова "Нам поможе святий Юрій і пречиста мати турка звоювати", то насправді в контексті всього твору турки тут ні до чого. "Марш" - одна із найсильніших козацьких закличних пісень, що кличе до бою.

"Грай, кобзарю!" на слова Шевченка (передмова до поеми "Гайдамаки") - одна з найдавніших пісень, написаних Григорієм Китастим ще в дні перебування в Німеччині, завжди і всюди сприймалася на "ура" впродовж усієї творчої історії Капели. 

Овації на "Біс

"Марш Україна" на слова Івана Багряного, написаний у 1944 році, тоді, коли обидва перебували у Турці, містечку в Карпатах, під опікою УПА, чекаючи можливості виїзду до Європи. (Загальновідомо, що творча та особиста дружба цих двох талантів продовжувалася протягом усього життя), а твір лише відтворив тодішню ситуацію та настрої: "Чорними хмарами вкрита руїна //Вітер над згарищем грізно гуде// Як дика пустеля лежить Україна // Тужить дівчина і месника жде//

"Пісня-Танок" (інструментальна), лірична "Ой, гиля, гиля", жартівлива "Ой, продала дівчинонька серце" (слова народні) -  всі в обробці Григорія Трохимовича  звучать так легко, лірично, жартівливо... Вони з тих, що звеселяють серце і де майстерність солістів та хору проявилась вповні. Хотілося запам'ятати імена солістів: Івана Зінчука і Тараса Закордонного (Едмонтон), Ігоря Кушніра (Філадельфія), Любомира Якиміва (Клівленд), Володимира Брехуна, Олега Мороза. А найбільше бажання - найближчим часом послухати їх знову, і ще раз у живому виконанні.

На закінчення на "біс" виконуватиметься ще один музичний твір Григорія Китастого героїко-патріотичної тематики "Пісня про Тютюнника" (слова Івана Багряного). Так, за словами Олега Махлая, вони намагалися в ювілейний рік свого Учителя показати частинку його кращої творчої спадщини. І це їм чудово вдалося.

Згаданим вище програма не вичерпується. Це те, що здалося мені найцікавішим. Проте цікаво все -  від першої точки ("Христос Воскрес" і "Херувимська") до останньої - на вимогу публіки. Її овації примусили капелян виконати ще в'язанку народних пісень ("Та внадився журавель", "І шумить, і гуде", "Від Києва до Лубен"). В'язанка підкреслила акторські спроможності хористів. Помолоділи обличчя, загорілись очі, підкрутили уявні вуса і гримнули по-нашому: "Танцювать, так танцювать, аж лихо сміється!" У кожного зі слухачів складуться свої вражіння, постане своя Капела. Але її потрібно слухати всім. Без винятку. Надіюмя, що ці нотатки додадуть деякі нюанси для сприйняття  оригінальності Капели та  її значення в суспільному та мистецькому житті діаспори та України.

P. S. Висловлюю подяку Олегу Махлаю та Юліану Китастому за надану автору додаткову інформацію.

Адреси сайтів: www.bandura.org

www.kytastyfoundation.org 

Лідія  Корсун, Нью- Йорк, 6-8 травня 2007 р.

Анонс: у наступних числах газети читайте ексклюзивний матеріал про Григорія Кітастого.