У вирі скороплинних подій, що відбуваються в Україні та офіційної реакції на них представників міжнародного співтовариства, все ж простежується одна чітка тенденція: спасіння потопаючого – справа рук самого потопаючого! Це не означає, що ми залишились один на один з бідою під назвою путінська Росія, це означає, що від нас чекають більш рішучих дій та політичної волі стосовно відсічі агресора. На спільному мітингу-протесті, проведеному УГО «Помаранчева Хвиля» 27 квітня, мав нагоду поспілкуватись з Генеральним консулом Республіки Литва в Чикаго – Маріусом Гудинасом.

Пане консуле! Приємно бачити вас як офіційного представника литовської громади на нашому спільному мітингу-протесті проти російської агресії та анексії Криму.

Я разом із сім’єю та представниками громади висловлюємо свій протест проти відкритої та агресивної політики Росії стосовно України. У цей важкий час ми повинні бути разом, адже це питання не тільки України – це питання всього світу. Створюється небезпечний прецедент. Після Другої світової війни всі країни погодились, що кордони не є ідеальні і можливо хтось має якісь претензії одне до одного, але потрібно дивитись на життя по-новому, потрібно не воювати, а співпрацювати. Так почався проект Європейського Союзу, і так Європа росла з тих часів. І те, що зараз відбувається в Україні, це – руйнація всього міжнародного права, це означає, що нас знову хочуть повернути в той час, коли той, хто сильніший, забирає все, і це – дуже небезпечно. Бо на сьогодні одні країни дуже сильні і потужні, а завтра інші, і ти ніколи не можеш прогнозувати, що буде. Це, знову ж таки, означає, що світ знову йде у 19 сторіччя.
Коли Литві було тяжко, ми отримували підтримку від інших країн: українці, білоруси та представники інших країн стояли поруч з нами. Я особисто пам’ятаю, у Вільнюсі, коли радянські війська хотіли захопити телевежу, саме тоді нам потрібна була допомога інших країн, і дійсно багато людей нас підтримало. Тепер, звісно, ми повинні підтримувати всіх, кому потрібна допомога.

Україна має гарантії безпеки після підписання Будапештського меморандуму у 1994 р. зі США, Великобританією та Росією. Ну, з Росією все зрозуміло, але чому на сьогодні ми не відчуваємо цілісної та якісної підтримки Заходу та США, окрім заяв деяких політиків з приводу обурення та санкцій, які, як на мене, особливої погоди не роблять?

Я думаю, якщо дивитись на загальну картину, то ці країни підтримують Україну. Після війни в Грузії, коли її територія була окупована сусідньою країною, то жодних санкцій взагалі не було, а тепер це вперше запроваджені санкції проти Росії від міжнародного співтовариства. Ми повинні розуміти, що цей механізм не так скоро втілюється в життя, але в дипломатичному плані підтримка є суттєвою.
Візит віце-президента США в Україну декілька днів тому і візити лідерів Європи в Україну – це поміч, яка не завжди видима для пересічних громадян, але вона є, і вона суттєвою, включаючи й економічну. Ми всі жили в Радянському Союзі, і розуміємо, що це означає. Звісно, ми б хотіли, щоб допомога була більш дієвою і видимою. Тому на дипломатичному рівні я бачу допомогу США і Великобританії, які підписали Будапештський меморандум. Я вірю, що ті санкції, які прийняті стосовно Росії, дуже боляче вдарять по її економіці. Я працював деякий час з Росією і знаю її особливості: найлегше ставити це на посміх, коли ти не маєш реальної відповіді – це те, що відбувається в Росії. Я впевнений, вони відчувають, і на сьогоднішній день вони ізольовані.

Україна зрозуміла, хто сьогодні є нашими друзями, ми згуртувалися, подорослішали та багато що переоцінили. Що у вашому розумінні Майдан? Це – люди які хотіли кращої долі, свободи? Чи ви маєте якесь своє уявлення про події зими, яка нас змінила?

Абсолютно. Це – люди, які хотіли змінити Україну. Це – люди, які були не згодні зі своїм президентом, який вкрав у них європейське майбутнє, і вони вийшли на вулиці. Але, звісно, там було багато інших вимог: одні були незадоволені політикою президента та уряду, інші мали ще якісь вимоги, і останньою краплею стала відмова Януковича підписати Угоду про асоціацію з Європейським Союзом. І я вірю і знаю: якщо в тебе щось цінне забирає твій президент, ти повинен реагувати. Це те, з чого почався Майдан.

Пане консуле, чи стане федералізація, про яку так часто сьогодні чуємо, шляхом вирішення проблем. Чи, все таки, конституційно Україна має бути унітарною державою?

Не знаю, чи потрібна федералізація, чи ні. Це повинні вирішувати самі українці. На мій погляд, це не час для таких дискусій. Коли країна під загрозою вторгнення ззовні ворога, це питання не на часі. Зараз необхідно, щоб вся країна об’єдналась і захистила свою незалежність і свободу. А такі питання можуть постати тільки тоді, коли в країні нормалізується ситуація. Це, напевно, через 5-10 років.

Пане консуле, реакція України на анексію Криму була стриманою. У зв’язку з подіями, що відбуваються зараз на Сході, відповідь має бути більш жорсткішою?

Ви знаєте, дуже погано бути порадником з боку. Я думаю, люди в Україні повинні самі бачити та вирішувати, яким чином захищати свою Україну. Але, водночас, я розумію, що деякі сили чекають саме силової протидії і провокацій і будуть використовувати це для вторгнення не тільки на Схід, як це було в Криму, але і на другу частину України. Це важко бачити, як хтось сторонній в тебе вдома починає переставляти меблі, а ти нічого не можеш зробити. Отже, я не можу дати однозначну відповідь.

Дякую, пане консуле, за цікаве інтерв’ю та за відкриту підтримку України. Важливо зараз розуміти, хто – з нами, а хто – проти. Я, як і всі українці, сподіваюсь, що ми будемо в одній сім’ї – Європейській, а не в Тайожному союзі, в який нас силоміць тягнуть.

Абсолютно. Дякую вам.