День пам’яті про Другу світову війну в Україні проходитиме під звуки пострілів і вибухів. Після такого випробування Україна просто змушена буде стати сильнішою. Жодного іншого виходу в країни немає.

Наразі російські спецслужби роблять в Україні все, що хочуть. Роздають зброю, ставлять «розтяжки» в телецентрах, навіть каналізацію мінувати не встидаються – і навіть характерного для таких місць запаху не бояться.
Російські ЗМІ наввипередки міркують, яким то буде міст через Керченську протоку. І навіть не соромляться згадувати, що востаннє таку ідею хтіли здійснити представники організації, котра називалася Вермахт, продовжили втілення тої ідеї представники організації, котра називалася Радянська Армія, – і все одно міст простояв півроку і благополучно сам по собі звалився.

А того моста російській владі дуже треба.
Якщо не буде моста – доведеться топтати стежку суходолом, а з цим наразі в Росії проблеми. «Стежка суходолом» якраз пролягатиме через 4 українських області, які зараз Росія намагається «відкусити», однак діло йде набагато тяжче, ніж у випадку Криму. Хоча Лавров і намагається вмовити світ, що президентські вибори в цих областях проводити не можна, а референдум – можна дуже навіть, вірити його словам на Заході ніхто не поспішає.
Більше того – поляки дедалі активніше шпиляють Францію, яка доконечно так і не насмілилася передумати продавати Росії «Містралі», Австрію, яка досі активно співпрацює з «Газпромом», Німеччину, котра теж ніяк не наважиться розірвати спільні проекти з РФ в оборонній сфері. Звісно, поки що критика польських євродепутатів німцям і французам – «до лампочки», але хто його знає, вода камінь точить.
Якщо вже Олександр Лукашенко починає бойові навчання проводити і «колорадські» георгіївські стрічки забороняти – то хто його знає, що від Європи чекати. Бо «Бацьку», схоже, маневри сусіда налякали не на жарт. Якщо півроку тому Лукашенко сам просив у Росії літаків для охорони кордону, то зараз вітер різко змінився.
«Армія, як показали останні події, для будь-якої держави потрібна. І тепер уже мене в Білорусі, напевно, тільки дурень може покритикувати за те, що я приділяв велику увагу розвитку Збройних Сил… раніше висловлювалися думки, що Білорусі за прикладом низки інших країн необхідно практично відмовитися від власної армії. Виявляється, вона нам потрібна. І слава Богу, що ми, наскільки могли, йшли в ногу з останніми подіями. Ми свою армію весь час вдосконалюємо залежно від того, які локальні війни відбувалися на нашій планеті. Ми не агресори, ми воювати ні з ким не хочемо. Але, якщо хтось поткнеться, ми повинні бути готові завдати цьому агресору якнайбільших збитків. Це тільки оборонна доктрина… Я доручав модернізувати десять літаків для потреб Військово-повітряних сил Білорусі. Потім, мабуть, ще десять, коли ви зробите ці. Але ВПС ми повинні тримати в справному стані, щоб не повторився сумний досвід наших братів – українців. Коли треба воювати, виявилося, що немає армії. Начебто 250 тис., як мені Янукович говорив, у нього багнетів було рік тому. А коли треба – армії немає», – заявив Лукашенко.

2013 рік. Слов’янськ виграв головний кубок фестивалю «Парад вишиванок» і переміг в номінації «Найчисленніша делегація»

Якщо вже вірний союзник РФ згадав, що Брестську фортецю почали бомбардувати вже на другий день Другої світової війни, то що казати вже про тих, хто має кращу пам’ять і меншу прихильність до Росії?
Навіть, здавалося б, вже майже повністю готові до «принудження до миру», «оброблені» російською пропагандою мешканці 4 східних областей України час від часу нема-нема – та й викинуть якийсь коник. Як якесь там Сватово, котре наважилося зустріти «визволителів» зі зброєю і небагатослівно пояснити, в якому саме напрямку слід негайно вирушити визволителям, аби не порушувати загальносвітову гармонію. І навіть у Слов’янську, де терористи себе почувають майже вільно, час від часу звучать прохання дати місту спокій.
А в Києві – то й взагалі погрожують не тільки російській пропаганді канали перекрити, а й українським ЗМІ з проросійським відтінком голос стишити.
Он вже канал «1+1» заявив, що не показуватиме російські фільми, особливо ті, котрі виславляють російську міліцію та російських солдат. (А останнім часом під це визначення підпадають більшість російських стрічок – видно, що до війни східні сусіди готувалися ґрунтовно.) Але заява «плюсів» зараз нікого не здивує, Ігор Коломойський своє ставлення до Росії наразі не приховує.
А от телеканал ICTV якось ненароком наважився показати героїчну сагу про російських бандитів і про Сашу Бєлого – якось їм видалося, що саме таких фільмів зараз потребує країна. То вдячні глядачі в Фейсбуці вже заявили: «Або знімаєте цю муть з ефіру, або спалять вас. Потім не кажіть, що вас не попереджали.»
Все ж таки, війна йде в країні, і країна починає до цього звикати. Он у “Борисполі” прикордонники відмовили у в?їзді російській журналістці-українофобу Вєрє Кузьміной – якщо вона й зазнає від того якихось збитків, то це будуть витрати на ліки від подиву. До цього моменту російські журналісти в Україні себе почували як вдома – геть до того, що навіть набралися хамства брати участь в допитах закатованих працівників СБУ, знімати то на камеру і потім показувати по російських телеканалах. А от українським журналістам для того, щоб попрацювати за профілем в Росії на українські ЗМІ, потрібно було пройти акредитацію і «дружню співбесіду» в ФСБ. Звісно, про те, щоб українські журналісти знімали процес допиту закатованих російських працівників ФСБ, і мови бути не могло.
Тож те, що нарешті в Україні почали уважніше ставитися до російських працівників «пера і камери», не можна вважати симетричною відповіддю – однак для мирної політики української влади і це вже величезний прогрес.
Хоча, звісно, добряче промиті російською пропагандою мізки громадян українській владі гикатимуться ще довго. Але навіть ті населені пункти, де цю пропаганду сприймали вкрай некритично – і то чинять опір.

Явно видно, що навіть найпотрібніші 4 області до Росії ставляться не так добре, як хотілося б. Зрештою, купа людей у вишиванках, котра ще минулого року була в Слов’янську, могла зачаїтися, могла підлаштуватися під сильнішого, але повністю зникнути для такої чималої групи людей – нереально.
Загалом, як виявилося, навіть Крим до РФ не дуже добре ставився – як ненароком зізналися російські дослідники, на референдумі за приєднання до Росії проголосували тільки 15% громадян. Однак решта сиділи доволі тихо – от вся операція і пройшла без будь-яких перешкод. Але чи далі ті 85% тихо сидітимуть? Навіть якщо не брати до уваги татар?
З постачанням продуктів до Криму спостерігається дуже і дуже неприємна ситуація, і мешканці півострова вже зараз мусять затягнути паски – те, що лишилося в магазинах, подорожчало вдвічі, а то й втричі. Російська влада вже спробувала підсолодити становище – і заявила, що всі кримчани, котрі брали кредити в українських банках, тепер нічого нікому не винні. Хто мав машину чи квартиру в кредит – той вже всім може пробачити і залишити все собі.
Українські банки, загалом, вже досить давно підрахували втрати і записали все в «форс-мажор», а днями НБУ оголосив, що українські банківські установи в Криму свою діяльність згортають.
Поряд з тим, Нацбанк зробив і ще одну цікаву заяву – тим, хто стає на захист України, компенсують відсотки за кредитами.
«Керівництво та трудовий колектив НБУ, а також інші представники банківської системи країни підтримали звернення керівництва держави й армії та надаватимуть допомогу в обслуговуванні кредитних зобов’язань захисникам української землі і народу. Банківською спільнотою запропоновано кілька можливих варіантів допомоги призовникам, а саме: компенсація відсотків за кредитами, часткове погашення відсотків, відтермінування сплати кредиту в цілому тощо. Вид допомоги в обслуговуванні кредитних зобов’язань буде обрано для кожного окремого випадку», – йдеться у повідомленні прес-служби НБУ.
Не одному Путіну спало на думку скористатися фокусом з кредитами.
Щоправда, Нацбанк до того діла додумався не сам. За кілька днів до цього Кабмін та Генеральний штаб Збройних сил України звернулися до НБУ з проханням допомогти призовникам в обслуговуванні кредитних зобов’язань на період оборони країни.
«Ураховуючи те, що проходження військової служби відбувається в польових умовах, призовники не мають змоги обслуговувати кредити вчасно та в повному обсязі. Допомоги потребують близько 2 500 військовослужбовців», – заявили в Кабміні.
Що ж, стільки років українські фінансисти дерли з українських позичальників такі відсотки, які їхнім європейським чи американським колегам і не снилися. Тож тепер мусять компенсувати країні все те, що нажили непосильною працею. І тішитися з того, що за всі ці роки обдирання таки не перевелися в Україні чоловіки, котрі готові захищати країну в гарячих точках зі зброєю в руках. А не на кухні чи за монітором – у злісних суперечках про те, хто ж стане президентом…
Поволі країна звикає до того, що вона вже кілька місяців як перебуває в стані війни, а на війні треба діяти відповідно. Створювати штаби оборони, запастися терпінням, не вірити жодному слову ворога, брати в руки зброю. Хоча б для того, щоб це справді більше ніколи не повторилося. Хочеш миру – готуйся до війни. А якщо війна вже йде – це означає тільки те, що готуватися треба втричі ретельніше.