На травневі свята всі в Україні очікували провокацій. Але те, що сталося, перевершило найстрашніші прогнози. Тільки за один день, 2 травня, в Одесі загинуло понад чотири десятки осіб. Події в Одесі мали такий оглушливий резонанс, що він перекрив звично-тривожні новини з Донбасу.

Одеса стала темою № 1, а кривавий «постріл в Одесу» став чи не найжахливішим з усієї серії «пострілів в Україну», що були зроблені цієї драматичної весни.
Час для детального аналізу та остаточних висновків щодо цих подій ще не настав – інформації недостатньо, вона суперечлива. Але дещо вже можна осмислити – у першому наближенні.

Одеса як унікальне місто

Якщо ви прочитаєте в довідниках, що Одеса – це місто обласного підпорядкування на чорноморському узбережжі України, то знайте, що одесити з цим психологічно не згодні, причому, категорично.
Їм ближче до душі такі давні поетичні визначення міста, як «перлина біля моря», «південна столиця», «красуня Одеса», нарешті, «Одеса-мама» – а ніяк не статус обласного центру.
І на те є вагомі причини.
Історично Одеса складалася як місто розвинене, заможне, блискуче, багатонаціональне та різнокультурне. Українці, росіяни, французи, іспанці, італійці, греки, євреї, болгари, молдавани, кавказці, інші нації формували її обличчя.
Домінуючими аспектами неповторного одеського шарму з кінця ХІХ-початку ХХ сторіччя стали російський та єврейський ментальні фактори. Одеса стала, здебільшого, російськомовним містом, хоча одеська російська значно відрізнялася від московської, петербурзької, рязанської російської, бо мала значний вплив української мови та єврейської манери вимови.
А своєрідний лукавий єврейський гумор приперчив мову та ментальність одеситів і подарував світові цілу плеяду знаменитих письменників – від Ільфа, Петрова, І. Бабеля до Михайла Жванецького. Вони уособили одеський гумор – здебільшого – іронічний, м’який, лукавий, рідко – різкий, сатиричний.
До того ж, Одеса дала світові блискучу галерею поетів, музикантів, інших творчих людей – що було і є предметом гордості для усіх поколінь одеситів, включно і нинішніх.
З Одесою пов’язані долі багатьох геніїв і талантів, управителів та військових, які тут не народилися – просто перебували в ній певний час, але закохалися в Одесу назавжди, і Одеса відповіла їм взаємністю, створивши справжній культ вшановування знаменитих «одесофілів».
Достатньо назвати імена іспанця Де Рібаса, засновника і першого губернатора Одеси, французів Дюка Рішельє, Де Ланжерона, росіянина Олександра Пушкіна, поляка Адама Міцкевича, інших.
Бували тут і Леся Українка, Іван Франко, Іван Нечуй-Левицький, народилася низка відомих українців.
Не дивно, що любов до рідного міста, яким одесити надзвичайно пишаються, стала основою такого явища, як одеський патріотизм.
Він спонукає одеситів спочатку любити своє місто, а потім уже країну, в складі якої Одеса в той чи інший момент історії перебуває – залежно від того, як ця країна ставиться до Одеси та одеситів. А ще – в одеситів склалося стійке переконання, що Одеса є вільне місто, а одесити є людьми особливого крою – люблять домовлятися, спілкуватися, розважатися, заробляти, торгувати, мати свій невеликий «ґешефт» і не налаштовані конфліктувати та воювати поза війною.
Перебуваючи у складі Російської імперії, одесити полюбили російську культуру, але не дуже шанували російську імперську державу, тим більше, що вона допускала єврейські погроми. А для Одеси це була надто болюча тема.
У складі СРСР одесити любили радянську культуру (в якій значна група одеситів досягла вершин слави), героїчну історію Одеси часів Великої Вітчизняної війни (в якій захисники та визволителі Одеси показали себе мужніми воїнами), хоча не дуже шанували радянську державу, бо вона сповідувала антисемітизм і карала репресіями – сталінськими кривавими, брежнєвськими психіатричними та бюрократичними.
У складі Незалежної України одесити, як можна судити, за два десятиріччя доволі нормально освоїлися. Українська держава не утискала одеситів, не наступала на вольності «вільного міста».
Тут потроху збільшувався український сегмент життя, але Одеса залишалася, здебільшого, російськомовним містом з атмосферою міжлюдської толерантності, міжнародною столицею гумору. На свято одеської «Гуморини» з’їжджалися з багатьох країн, а члени Міжнародного клубу одеситів живуть на всіх континентах і обожнюють свою Одесу-маму.
Щоб читачі зрозуміли, наскільки одесити часів Незалежності є різними – і проросійськими, і проукраїнськими, патріотичними та відкритими – наведу приклад одного з друзів моєї молодості.
Корінний одесит у багатьох поколіннях Юрій Рабинович, чистокровний єврей, є українським патріотом, обожнює Львів, у якому вчився і де вивчився української мови, не займається політикою, але спілкується з одеською «Свободою», розмовляє українською, російською і хоче жити в Україні.
Він та його сім’я не мають наміру емігрувати і категорично проти усіляких «місій визволення» російськомовних областей України з боку проросійських громадян України та самої Росії. Але Юрій є, передовсім, одеситом до кінчика своїх нігтів. Він обожнює Одесу, вболіває за одеський футбольний клуб «Чорноморець» і переживає, щоб ніщо не порушило мир та спокій рідного міста й України.
Одесити, попри всі недоліки нашого життя останніх двох десятиріч, мали змогу оцінити всі плюси свого нинішнього життя в Україні – демократію, повагу до прав людини, толерантність у міжнаціональних та міжлюдських стосунках.
Одне було для одеситів чужим та неприйнятним – радикалізм, нетерпимість, агресивність, намагання привнести до Одеси вірус війни, розпалити міжнаціональну та міжособистісну ворожнечу, зруйнувати миролюбну одеську ментальність.
Розуміючи, що це є основним бажанням одеситів, хтось минулого тижня, 2 травня, ударив у це «сонячне сплетіння», у найвразливішу точку масових інтересів одеситів.

	Він почав стріляти першим

Що відбулося?

Станом на сьогодні офіційного розслідування не чути. Можливо, воно йде, але більша надія на громадськість, свідчення одеситів, журналістів, свідків та учасників трагічного побоїща.
Канва подій орієнтовно бачиться на сьогодні такою:
У день футбольного матчу одеського «Чорноморця» та харківського «Металіста» вболівальники (або, як їх тепер називають – ультрас) обох команд вирішили влаштувати центром Одеси проукраїнську ходу на підтримку територіальної цілісності України. Йшли під національними прапорами, з жовто-блакитними стрічками. І тим були дуже примітними, зокрема, як мішені.
Стверджують, що у їхньому складі були і київські майданівці – чи то члени «Самоооборони», чи то «Правого сектора», але достовірних даних поки що нема.
Саме у центрі Одеси, на Преображенській вулиці, прозвучав перший постріл з автомата у цю ходу. Від нього загинув 36-річний Андрій Бірюков, етнічний росіянин, одесит, наскільки можна судити – учасник патріотичної ходи.

Місце загибелі А. Бірюкова

Стріляли від групи, в якій зібралися місцеві антимайданівці та інші, серед яких, як стверджується, були і місцеві бандити (зокрема, один з них на прізвисько «Боцман» стріляв з автомата). Чи були там інші особи, зокрема, громадяни Росії чи Придністров’я, як це лунає, достеменно зараз сказати важко. Достовірних даних поки що нема.
Міліція спостерігала за подіями і не втручалася. Хоча один з них сказав: «Була б нам команда, ми б їх розігнали за 15 хвилин». Чому команди не було?
Після пострілів почалася жорстока бійка, яка вкрай розпалила її учасників.
«Майданівці» погнали «агнтимайданівців» (умовно так назвемо ці дві великі групи протиборства) на Куликове поле. Там був наметовий табір одеського Антимайдану. Майданівці його розгромили і спалили намети. Тамтешній меморіал не чіпали.
Перевага у новій бійці була на боці майданівців, і антимайданівці відступили у приміщення Будинку профспілок, який височіє неподалік.
А далі бійка переросла у трагедію.
Будинок профспілок було підпалено, у вогні та з інших причин там загинули десятки людей.

Трагічні деталі

Не маючи загальної картини у всій повноті, по очах і мозку б’ють особливо гострі деталі цієї трагедії. Так, наприклад, багато свідчень про якийсь особливо їдучий дим, від якого у приміщенні гинули буквально від одного-двох вдихань. Що за речовина давала такий дим? Хто її приніс і застосував? Неясно.
Кидали майданівці в антимайданівців коктейлі Молотова, але чи дають вони такий смертельний дим? Чи це був палаючий пластик у кабінетах? Неясно.
Горіли і поверхи вище від другого – там, куди коктейлі Молотова докинути, тим більше, потрапити точно у вікно складно, а то й неможливо.
Хто і звідки їх запалив, ці вищі поверхи? Неясно.
Кажуть, що на даху були якісь незрозумілі люди. Хто це був? Що вони там робили? Чи не підпалювали будівлю згори? Неясно.
Підполковник одеської міліції на прізвище Фучеджи (можливо, етнічний грек) був у гущині бійки, його поранили, і він відбув у машині «Швидкої» чомусь разом із тим автоматником, який стріляв у проукраїнську групу. Випадковість? Вивозив бойовика? Неясно.

Протилежні інтерпретації трагедії

На сьогодні існують поки що дві основні версії подій. Під кожну з них є світлини, відео, свідчення. І вони діаметрально протилежні.
Перша – від проукраїнських учасників.
Вони стверджують, що антимайданівці напали на ходу, стріляли і вбивали, тому майданівці і почали реагувати, відповідати ударом на удар. Що під час бійки у місті одеські міліціонери захищали антимайданівців, а ті стріляли з-за їхніх спин у майданівців.
Що на рукавах деяких ментів та антимайданівців (чи бойовиків у їхніх лавах) були однакові червоні пов’язки, і це було знаком розрізнення, щоб «менти» їх не чіпали у вуличних боях. І є кадри, на яких чоловік із червоною пов’язкою на рукаві з даху стріляє по майданівцях.
Що майданівці не планували палити антимайданівців, але ті перші почали з Будинку профспілок жбурляти в них коктейлі, тому майданівці відповіли.
Що майданівці приволокли до будівлі металеву конструкцію, коли побачили, що будинок палає, а антимайданівці намагаються стрибати з вікон. І допомагали їм спускатися.
І тому подібне.
Друга версія подій від антимайданівців і тих, хто називає себе свідками чи навіть дійовими особами трагедії.
Вони заявляють, що майданівці та «правосєки» (так уже звично у просторіччі називають «Правий сектор») спеціально приїхали до Одеси, щоб дати відсіч місцевим антимайданівцям.
Що бійку першими почали правосєки і вони ж загнали антимайданівців до будівлі.
Що вони спеціально вирішили спалити своїх противників.
Що вони добивали їх битами, зокрема, і тих, хто вистрибував із запаленого будинку і калічився.
Що вони допитували поранених – звідкіля ті приїхали, чи не є вони росіянами?
Що місцева міліція була у змові з правосєками, бо отримала команду з Києва, чи то від А. Парубія прямо в Одесі.
Що червоні пов’язки були на рукавах правосєків, щоб міліція їх бачила і не чіпала.
І тому подібне.

Звільнення антимайданівців із відділку натовпом

Реакція одеситів

Хто б не планував цю криваву провокацію, але вони досягли свого – одесити в стані шоку, жаху і розпачу.
У місті оголошено триденну жалобу. Уряд також оголосив жалобу, але чомусь дводенну. Одного дня пошкодували? Адже цим викликали негативну реакцію одеситів.
Недалекоглядно.
Проте не знаю, чи допомогла б тут триденна урядова жадоба, адже в ЗМІ різні люди – і провокатори, і щирі одесити – заявляють про те, що київська влада винна у цій трагедії, бо організувала її, а тепер, мовляв, лицемірно співчуває.
Посилено роздмухуються антиукраїнські настрої. І тут також організатори трагедії досягли задуманого результату.
Коли арештованих антимайданівців привели до відділку міліції, натовп одеситів вимагав їхнього звільнення під загрозою штурму. Ув’язнені антимайданівці виходили з відділку під крики натовпу «Герої!» Хтось у натовпі звично організовував скандування «Росія, Росія!»

Після трагедії

У наступні після трагедії дні різні люди і групи по-своєму реагують на трагедію.
Одесити її переживають, підраховують загиблих, поранених, збирають свідчення очевидців.
Кількість загиблих називають від 46 і більше, дехто й до ста. 45 осіб вважаються поки що такими, які пропали безвісти, 26 осіб – у тяжкому стані в лікарнях. Загалом, біля 200 поранених.

Цифри ці уточнюються і міняються.
Хтось дотримується позиції проукраїнської, хтось – проросійської, хтось – антиментівської, але більшість притомних, розумних одеситів тримають позицію проодеську – вони категорично проти, щоб у їхнє місто прийшло те, чого вони не сприймають: агресія, антигуманізм, війна стінка на стінку.
І тут питання до правоохоронних органів – як вони планують унеможливлювати подібне, передусім, антиукраїнські провокації та підбурювання, прагнення розкачати ситуацію?
Сьогодні деякі з них пообіцяли наступного разу стріляти на ураження.
У кого стрілятимуть? У проукраїнських чи антиукраїнських активістів?
У цьому суть питання до всіх міліціонерів України, зокрема, й одеських.
Проукраїнських серед правоохоронців поки що не густо.
Уряд теж зреагував: зняв усю міліційну верхівку області, поставив керівником одеської міліції вінничанина Івана Катеринчука. До речі, у його Фейсбуці вказано, що пан Катеринчук читає нашу газету. Це – приємно.
Сподіваємось, що досвід, професіоналізм та людська мудрість допоможуть новому керманичу одеської міліції впоратися з проблемами у такому особливому місті України, як Одеса.
В. о. генпрокурора Олег Махніцький заявив: «Вже сьогодні ми можемо казати, що це була спланована акція. Ми можемо стверджувати не тільки про бездіяльність міліції, але й про співучасть… Вже заздалегідь був визначений умисел. Була домовленість між співробітниками міліції і бандитами», – наголосив він.
Замінено й одеського губернатора – замість соратника Яценюка одесита Немировського поставили соратника І. Коломойського Ігоря Палицю. Важко йому буде. Чи сприйме луцького політика Одеса? Є сумніви.
Коломойський Дніпропетровщину поки що тримає міцно. Можливо, підкаже Палиці, як втримати ситуацію в Одесі?
Антимайданівці наразі не подають голос. Частина з них ув’язнена, частина ймовірно, переховується.
Арештували навіть брата знаменитої російської артистки, одеситки за походженням Нонни Гришаєвої. Поки що не особливо відомо – за що, і яка його доля.
Пройшов поголос, що вбито стрільця-автоматника Боцмана. Поки що підтверджень нема.
Нардеп Олег Ляшко вважає, що це зробило ФСБ, щоб той не проговорився про свою місію у провокації.
Антиукраїнські сили від Одеси до Луганська одразу ж взяли на озброєння гасло «Відомстимо за Одесу». Те ж саме твердять бойовики, що набираються для війни з Україною в Росії та Південній Осетії.
Подібне щоденно торочить російську кисельовське телебачення.
Чи розуміють читачі, як мудро колись сказав давньоримський юрист Кассіан Лонгин Равілла, вказавши на метод розплутування злочинів – шукай, кому вигідно?
А вигідні криваві провокації лише антиукраїнським силам, всередині країни і за її межами.
В Одесі, за чутками, вбили Віталія Чудька – бандита, більш відомого як Боцман

Післямова

На світлині, що відкриває статтю, бойовик стріляє відкрито, на відео добре видно, що за ним стоїть міліціонер і не робить жодних спроб утримати стрільця.
Провокатори і бандити, хто б вони не були, зробили терористичний «постріл» по Одесі, втягнули у це цивільних людей.
Це був також і болючий постріл по Україні, далеко не перший і не останній.
Попереду ще 9 травня і ймовірність нових провокацій.
Але Одеса й Україна мають витримати, пережити, осмислити уроки всіх трагедій. А головне – зробити все, щоб не допустити їх примноження, захистити Україну.